З вузівським дипломом на вулицю, або Кому потрібні молоді спеціалісти?

Незважаючи на скрутні часи в Україні, з Держкомстату надходять радісні вісті про зниження рівня безробіття. Якщо в березні у Державній службі зайнятості було зареєстровано 906 тис. осіб, то вже в квітні — 879 тис., а станом на 12 травня — 809 тис. У цілому рівень безробіття знизився на 7,96%. Ось тільки радіти з цього приводу поки що рано, бо в червні-липні почнеться помітне поповнення армії безробітних, і відбудеться це в основному за рахунок 700 тис. випускників вищих навчальних закладів. Про справи із працевлаштуванням молодих спеціалістів вирішила дізнатися кореспондентка «ДТ».

В Україні свої послуги молоді пропонують орієнтовно 920 вузів: 350 університетів і академій, а також 570 технікумів і коледжів. Торік було зареєстровано 931 тис. 642 випускники, з яких тільки 19,5% отримали направлення на роботу з допомогою навчальних закладів. Таким чином, четверо осіб із п’яти були змушені працевлаштовуватися самостійно, що під час кризи дуже проблематично. «Особливо складні справи із працевлаштуванням у юристів, економістів та менеджерів, оскільки ринок праці перенасичений такого роду спеціалістами, — відзначає голова Державного центру зайнятості Володимир Галицький. — Уже дожилися, що юристів готують навіть інститути культури. У результаті більшість їх по закінченні вузу приходять у центри зайнятості. Щоб усунути такий кваліфікаційний перекіс, державі слід визначити, скільки конкретно країні потрібно юристів, економістів, інженерів-будівельників, конструкторів, приміром, на наступний рік або протягом трьох-п’яти років. Адже не секрет, що зараз в Україні бракує інженерів (середній вік у галузі — 55 років. — Авт.), хіміків, представників інших технічних спеціальностей. Якщо так ітиме й далі, то незабаром у країні нікому буде робити реактиви і стояти біля верстатів. Окрім того, ситуація з працевлаштуванням дипломованих спеціалістів ускладнюється відсутністю системи розподілу випускників, які отримали освіту за державний кошт, на визначені робочі місця. Така практика, яка існувала свого часу в СРСР, тепер доводить свою ефективність у Німеччині. Там навчальні заклади, котрі не гарантують реального працевлаштування не менш як 70% своїх випускників, не можуть розраховувати на державну фінансову підтримку. За радянських часів 30—40% молодих спеціалістів під час розподілу, як правило, закріплювалися на тих робочих місцях, куди їх направляла держава. На жаль, тепер це в минулому. Відтак юнаки й дівчата, провчившись п’ять років і здобувши один фах, змушені ставати на біржу праці і, як наслідок, перекваліфіковуватися».

До речі, розрахунки, проведені на основі даних Міністерства освіти і науки України, свідчать, що через відсутність дійового механізму державного замовлення країна щорічно втрачає близько 1,5 млрд. грн. на підготовці спеціалістів у вищих навчальних закладах ІІІ і IV рівнів акредитації. А сотні мільйонів гривень ідуть на навчання непрацевлаштованих випускників вузів, у процесі якого вони можуть опанувати інший фах. Щоб якось виправити ситуацію, Міністерство освіти і науки торік видало наказ «Про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів», зменшивши тим самим держзамовлення на економічні, управлінські та гуманітарні спеціальності. Зате було розширено пропозиції з інженерних, будівельних і технологічних спеціальностей (машинобудування та матеріалообробка, енергетика й енергетичне машинобудування, електротехніка й електромеханіка, радіотехніка, радіоелектронні апарати і зв’язок, хімічна технологія та інженерія), залежно від конкретних потреб кожного регіону. Однак само собою зрозуміло, що цей нормативний акт не здатен миттю виправити ситуацію з кваліфікаційним перекосом, оскільки ще кілька років поспіль українські вузи випускатимуть десятки тисяч спеціалістів у галузі юриспруденції та економіки. Схоже, уряд усерйоз замислився над цією проблемою: торік у березні прийняв постанову №223, відповідно до якої на дотацію роботодавцям, котрі беруть на роботу випускників вузів, було виділено 32 млн. грн. Ці гроші, фактично, покривають видатки на зарплату молодого спеціаліста, яка не повинна перевищувати середнього мінімального заробітку. Правда, відповідно до цієї постанови, роботодавець зобов’язаний укладати контракт із учорашнім студентом, щонайменше, на два роки. Таким чином, молодий спеціаліст отримує постійне місце роботи і середню зарплату, що дозволить йому набути неоціненного досвіду роботи. Оскільки існує дефіцит кадрів у певних галузях, така допомога від держави призначається не кожному випускникові. Передусім її зможуть отримати представники малозатребуваних на сьогодні професій, наприклад малярі, токарі, газозварники, трактористи-машиністи, муляри, ремонтники тощо. Як бачимо, юристів і економістів ця новація не стосується. «Тому молодих представників зазначених спеціальностей, які недавно закінчили вуз, доводиться масово перенавчати, — каже директор одного зі столичних кадрових агентств Олена Слинько. — Адже роботодавці не дуже прагнуть брати в штат молоду людину без досвіду роботи, бо знають, що українські вузи готують спеціалістів із доброю теоретичною, та аж ніяк не практичною базою. У цьому плані простіше буває заочникам, які поєднують навчання у вузі з роботою. Адже заочна освіта, як і друга вища, передбачає, що людина вже має постійне місце роботи, а отже — і досвід». За словами пані Слинько, чимало молодих юристів, економістів, менеджерів, які закінчили стаціонар, фактично опинилися на вулиці без засобів до існування. І, щоб знайти хоч якийсь заробіток, вони змушені йти на курси бухгалтерів, кухарів, перукарів-візажистів, оскільки, як свідчить практика, ці професії завжди цінуються.

«На щастя, мені не довелося переучуватися, — каже торішня випускниця юридичного факультету Націо­нального університету ім. Т.Шевченка Діана Дутчак. — Просто під час навчання я підробляла юрисконсультом на одному підприємстві. Зарплату мала невеличку, зате набула неоціненного досвіду роботи. Багато хто з нас під час навчання у вузі ще проходив практику в судах. Ось тільки охочих залишитися там, як на мене, було небагато, бо робота неймовірно тяжка і платять копійки».

Втім, не всі молоді спеціалісти по закінченні вузу намагаються праце­влаштуватися в Україні. Однак із вітчизняним дипломом знайти роботу за кордоном за фахом дуже складно. Ад­же внесені в нього дані абсолютно нічого не кажуть закордонним роботодавцям про рівень освіти претендента на посаду. У європейських же й американських дипломах оцінки переведено в систему «грейдів» (A, B, С, D, E, F), за якими визначається рівень підготовки спеціаліста. Це дуже важливо, адже, розглядаючи кандидатуру на певну вакансію, майбутні роботодавці якнайретельнішим чином вивчають документи про освіту, а також отримані оцінки та середній бал диплома. Тому багато українських студентів намагаються отримати диплом саме західного зразка. «Адже праця спеціа­лістів, які закінчили іноземні вузи, високо цінується й відповідним чином оплачується як у нас, так і за кордоном, — стверджує працівник юридичної компанії Богдан Нищий. — Причина — у відмінностях між методами навчання. Приміром, система юридичної освіти за кордоном, на відміну від вітчизняної, має прикладний характер. Студенти навчаються на практичних прикладах, аналізуючи конкретні судові справи. Окрім того, навчальні програми українських юридичних вузів меншою мірою враховують необхідність розвитку у студентів навичок аналітичного мислення, юридичного письма й ораторського мистецт­ва. Перевагою західної освіти може стати перспектива працевлаштування як в Україні, так і за її межами».

Судячи з усього, навчатися на Заході престижно не тільки для юристів. Адже кількість українських студентів різних спеціальностей, які здобувають освіту за кордоном, рік у рік зростає. За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, лише 2005 року за кордоном навчалося понад 25 тис. українців, переважна більшість їх — у Німеччині (7,6 тис.), Російській Федерації (6,8 тис.), США (2 тис.), Польщі (1,8 тис.), Угорщині (1 тис.). За останніх три роки ця цифра збільшилася майже вдвічі.

Слід зазначити, що віднедавна й українські вузи пішли назустріч своїм студентам: намагаються вирішити питання еквівалентності дипломів, співпрацюючи із західними університетами. Вони вже можуть запропонувати своїм випускникам «подвійні» дипломи — український документ і сертифікат університету-партнера. Таке поєднання відкриває можливості для визнання отриманої кваліфікації в усьому світі. Ось тільки коштує це задоволення недешево — від 500 до
1000 дол. на рік.

Щоправда, у великих містах України працюють міжнародні компанії, готові взяти до себе у штат молодого спеціаліста з українським дипломом і без досвіду роботи. Як правило, це підприємства банківської сфери, цифрових технологій та юриспруденції, чиє керівництво зацікавлене в навчанні «під себе» випускників вузів на спеціальних навчальних курсах. Яскравим підтвердженням цього є досвід Європейської арбітражної палати (міжнародна організація з центральним офісом у Брюсселі. — Авт.), яка пропонує молодим юристам і студентам із України, членам своєї коман­ди, програму професійного розвитку. За словами її президента Геннадія Пампухи, у рамки програми входить можливість стажування, а потім і працевлаштування в міжнародних організаціях, закордонних юридичних компаніях, які є партнерами, або в секретаріаті Європейської арбітражної палати. Але на це мають право лише успішні студенти, зацікавлені у своєму подальшому професійному розвитку та кар’єрному зростанні.

Слід гадати, такий досвід унікальний для України, оскільки здатен допомогти у професійному розвитку багатьом молодим спеціалістам. Ось тільки схожих прикладів у нашій країні, на жаль, не так багато, як хотілося б. Тому нашим випускникам, які закінчують вітчизняні вузи, доводиться самостійно піклуватися про своє працевлаштування.