З усіх українських арт-трендів на Заході найзатребуваніший «Донбас...»

Поділитися
Віктор Марущенко — про тенденції та кон’юнктуру у світі фото

«Нині в Україні - справжній фотобум!» - каже відомий фотохудожник Віктор Марущенко. При цьому він же не втомлюється нарікати - мовляв, і те не так, і це не так, адже «в Україні для хороших фотографів серйозної роботи немає».
Сам Марущенко - засновник школи фотографії свого імені, учасник найбільших світових бієнале, ще й уїдливий арт-критик.

В інтерв’ю DT.UA пан Марущенко розповів про проблеми у фотосередовищі, повідав також, кого нині вважають найдорожчим фотохудожником у світі.

-Останнім часом у Києві відкрилося багато недержавних фотошкіл, але вони, за винятком кількох, «невпізнані літаючі об’єкти»: основне завдання для них - заробити гроші, - каже Віктор Марущенко. - Людям обіцяють вивчити їх на професійних фотографів, і люди вірять.

Молодь шукає інформацію про фотографію. Люди плутаються у визначеннях, у класифікації, не уявляють, що таке артфотографія. Викорис­товують неточні формулювання - як-от «рекламна фотографія» (сьогодні в рекламі може бути використана будь-яка фотографія, а створює рекламний продукт не фотограф, а рекламне агентство; фотограф же тільки реалізує чужі ідеї).

- На художню фотографію ви по-іншому глянули завдяки життю на Заході?

- Художня фотографія - неточне визначення. Точніше казати «авторська» або «творча». Художня - це постановочна фотографія (на відміну від репортажної).
У Швейцарію я виїхав 1989-го. Мені було за сорок. І життя справді перевернуло деякі мої уявлення про фото.

Я ж медійний фотограф. А починав як театральний. У 1970-1980-х у Радянському Союзі «білі люди» працювали в медіа, решта - називалися «побутовиками». Еліта - Градов, Давідзон, Ірина Пап, Козловський - їх ще називали «підтрибунниками». Вони знімали офіціоз, стоячи під трибунами, - працювали в журналах і газетах. Решти ніхто знати не знав.

Коли я побачив, яке місце фотографія посідає у виставковому просторі на Заході… В маленькій Швейцарії, яка за кількістю населення приблизно дорівнює Київській області, було два музеї, а ще десятки, сотні галерей та виставкових залів. А скільки там фотографів! І всі вони існують на гранти й стипендії.

Я повернувся в Україну, розраховуючи, що тут можна щось змінити. З’ясувалося - не можна. Мабуть, треба тільки перекопати, засадити картоплею - і тільки потім почати все спочатку…

Нинішнє покоління виховується вже на прикладі Заходу. Благо, є Інтернет і можливість подорожувати.

- Відома молода київська фотограф Ганна Войтенко нині успішно знімає для National Geografic…

- Наша молодь намагається «продаватися» по всьому світу. Проте ситуація тупикова. Українці працюють як стрингери. А в Україні для них роботи немає. (Або зарплата така, що неможливо прохарчуватися.)

Я кажу своїм учням: відкладайте фотоапарати - і створюйте простір! Виставкові зали, музеї. Робіть фотографічний ринок. У країні навіть свого музею фотографії немає. Тоді як у США після смерті більш-менш відомого фотографа негайно організовують його музей.
Звісно, в нас були люди, котрі намагалися щось робити. Пам’ятаю фотографа Михайла Сачка, який наприкінці 70-х - на початку 80-х намагався відкрити в Києві музей фотографії.

Підозрюю, що вся проблема в повній відсутності соціального замовлення. У тому, що художники Україні в принципі не потрібні. Це колись вони обслуговували Міністерство культури. У живописців картини закуповувала Спілка художників. Письмен­ники творили для Спілки письменників. Загалом, сталінська система працювала…

Однак фотографія й тоді не вписувалася в рамки.

А тепер же й системи немає (і слава Богу). До мене у фотошколу приходять навчатися заможні люди. Їхні дружини з дорогезними фотоапаратами часто просять приватних консультацій, запрошують у Конча-Заспу… Я їм кажу: допоможіть відкрити музей! Немає на це грошей - мені у відповідь.

А фотографія ж - не лише зображення, це і освіта, видання фотоальбомів.
Павло Гудимов почав видавати бюджетні альбоми. Але вони не пішли, виявилися збитковими.

Взагалі-то, це - загадка. Наша школа часто проводить семінари. Лекторам потрібно платити. Однак навіть за 20 гривень слухачі не йдуть! Хоча люди в країні начебто не такі бідні. А оголошуємо безплатні лекції - народ ломиться. Ось тепер я читав безплатний курс історії фотографії - записалося 700 людей, організаторам довелося шукати великий зал, щоб усі помістилися.

…Утім, якщо абстрагуватися від грошей, з усього видно: інте­рес до фотографії в сучасній Україні величезний.

- Колись ваша виставка «Дон­бас - країна мрії» (у ЦСМ при Києво-Могилянськый академії) стала бомбою.

- Це було 2004-го. «Донбас» був найбільш затребуваним. На Заході вийшли альбоми… А інші українські теми там, на жаль, просунути не вдалося.

- Чому?

- Виявилися неактуальними! Крім того, Борис Михайлов, представляючи нашу «територію», практично зайняв усі ніші.

- Сам?

- А більше й не треба. Весь радянський і пострадянський простір на Заході наразі представляють два фотографи: Олександр Родченко (1920-1930-ті рр.) і Борис Михайлов (радянський і пострадянський час).

Чому наші фотографії не йдуть на Заході? Потрібна нова картинка. А в нас її поки що немає.
У нас же такий розподіл: або знімають банально, або надто наслідують Заходу. А там до «місцевої» фотографії - і до російської, і до української - ставлення своє: етнографія потрібна! «Життя яке воно є».

- Що стосується появи в Україні оригінальної «картинки»…

- Та ніхто її не придумає! Бо, за великим рахунком, тут «арту» немає. У кращому разі, є хлопчики, що набили руку на треші, але на Заході це вже відійшло.

У Росії, до речі, нині з’явився юнак Олександр Гронський (народився в Таллінні, живе в Ризі, але має й російське громадянство). Ось він обережно вводить естетизовану картинку нинішнього часу (пострадянського простору й маленької людини): постаті людей на фото робить дуже маленькими.

Але загалом росіяни теж продовжують спекулювати на соціалці. Я в Берліні в галереях бачив кількох російських фотографів - уніформа, паради військові. У Європі ж це вже не йде. У принципі, в пострадянській фотографії мало людських проблем, почуттів, станів… Усе - зовнішнє.

- Закономірно, що постра­дянські, зокрема українські, художники й фотохудожники тепер переорієнтувалися на Росію замість Заходу.

- На Заході інтерес до нас, який був на початку, після зруйнування Берлінської стіни, згас. І виявилося, що «зачепився» тільки Михайлов - решта повернулися.

Однак проблема не в цьому: раніше художники хоча б тягнулися на Захід, було прагнення до світового контексту, а тепер усі замкнулися на внутрішньому ринку. І багато художників «кінчилися». Куди ж вони зі своїми карикатурами поїдуть?..

- А що, на ваш погляд, являє собою сучасна арт-фото­графія на Заході?

- XIX століття - вік піктореалізму у фотографії. Технічні революції, поява плівки зробили XX століття епохою документалістики, а XXI століття можна вважати століттям арт-фотографії.

Якщо ви тепер навідаєтеся на виставки в Західній Європі, то переконаєтеся: документальна фотографія туди практично не потрапляє. Дуже рідко, переважно музейні класики.

Арт-фотографія - це простір кутюр’є від фото, які весь час вигадують нове. Оскільки нове винайти складно, то ламають старе: руйнують композицію, проникають у заборонені теми, вводять порнографію тощо.

Західний арт-простір - прос­тір, де фотографія затребувана галереями, музеями, аукціонами та приватними колекціонерами. У нього потрапляють новаторсь­кі роботи.
В західних академіях і університетах студенти роками вчаться генерувати нові ідеї. Потім вони їх втілюють у фотографічне зображення. Пара­лельно розвивається комерційна фотографія, побудована на високих технологіях і на високому ремеслі фотографа.

Часто відомі фотографи з арт-простору впроваджують свої ідеї в комерційній фотографії та дизайні, просуваючи ці жанри вперед (наприклад, Райан МакГінлі).
Наведу найвідоміші приклади успішних арт-фотографів.

Сьогодні найдорожчий фотограф у світі - Андреас Гурскі (Rhein II - 4,3 млн. дол.). За виз­наченням світових арт-критиків, роботи Гурскі є «найточнішим відображенням сучасного світу».

Райан МакГінлі переніс свої авторські ідеї в простір комерційного відео та фотографії і багато працює у фешн-індустрії.

Борис Михайлов фактично став родоначальником трешу й законодавцем трешової моди. Він проникає в соціальні групи, в які ніхто до нього не проникав. В одній з енциклопедій написано, що краще за нього ніхто радянський і пострадянський період не препарував…
Нен Голдін найкраще за всіх сучасних фотографів показала людські почуття, стосунки, вибравши для свого дослідження нью-йоркських маргіналів і сексуальні меншини.
Мартін Пар, будучи одночасно і репортером «Магнума», і провідним світовим фотографом-концептуалістом, досліджує в різних країнах національний кітч.

- Хто визначає критерії якості артфото? Приміром, у журналі «5.6», що його видає ваша школа, друкували добірку фотографій американки Сенді Кім, яка знімає, на перший погляд, побутові фотографії з життя своїх друзів. Чому саме її знімки вважають прикладом сучасної фотографії?

- У номері, який ви згадуєте, ми спеціально взяли фото американки Сенді Кім і нашого Олек­сандра Глядє­лова, щоб наочно показати, що вони обоє - документальні фотографи. Відмін­ність між художниками - візуальна мова. Глядєлов користується інструментарієм ХХ століття, а Сенді Кім віддає перевагу «картинці» ХХI століття.

На Заході форма давно відступила на другий план - для них важливіший зміст. Також у сучасній фотографії дуже важливо «проникнути» кудись, показати певне середовище, недоступне для більшості людей, зсередини. Стати «людиною звідти». Звичайні люди навіть не можуть уявити, що можна жити «так»...

Інакше кажучи, сьогодні в моді - правдива фотографія. Хоча при цьому - ось такий парадокс! - «постановка» перемагає документалістику.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі