ЮВІЛЕЙ ПОНАД ЮВІЛЕЙ - Соціум - dt.ua

ЮВІЛЕЙ ПОНАД ЮВІЛЕЙ

22 серпня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-1 вересня

Серед безлічі святкових акцій, обіцяних нам керівництвом країни, напевно не загубиться особлива подія в історії нашої культури — 950-річний ювілей Києво-Печерської лаври...

Єпископ Павло

Серед безлічі святкових акцій, обіцяних нам керівництвом країни, напевно не загубиться особлива подія в історії нашої культури — 950-річний ювілей Києво-Печерської лаври. Про історію цього центру християнства, його значення для сьогодення нашої культури ми попросили розповісти читачам «ДТ» намісника Києво-Печерський лаври єпископа Павла.

— Владико, як починався монастирський рух на нашій землі і як почалася історія Лаври?

 

Єпископ Павло

— Остаточною датою вважається 1051 рік. Я з цим, щоправда, не згоден, бо перше поховання відноситься до 1031 року. Річ у тім, що преподобний Антоній був тут двічі. Згідно зі свідченнями, коли виступили проти нього князь і бояри, він залишив Києво-Печерську лавру — на той час ще тільки печери — і вирушив на Афонську гору. Тобто йдеться вже про другий його візит. Однак за «Повістю временних літ» остаточна дата заснування Лаври — 1051 рік. Тому сьогодні ми святкуємо 950-річчя. Говорити про цей знаменний ювілей, значить говорити про історію нашої держави, нашої країни. Тому є ще одне, з чим я не можу погодитися: адже якщо ми кажемо, що нам 10 років, тоді не було Київської Русі, і незрозуміло, що було на цій землі раніше, чия вона була і чия це історія. Тому я вважаю, що й нашій країні теж майже 1000 років. Відлік іде з того моменту, як князь Володимир офіційно ввів хрещення, статус державності, і відтоді всі стали вважати державою Київську Русь — Україну.

— Тобто ви вважаєте, що Київська Русь й Україна — одне й те ж?

 

— Так. Тому що земля не змінилася. Історія не змінилася. Народ не пішов у небуття. А отже, це історія нашої Батьківщини. Принаймні 950 років, оскільки звідси — із Києво-Печерської лаври — все почалося. Про історію нашої церкви, першого чернецтва на нашій землі можна розповісти багато. Єпископ Суздальський писав, що саме з Києво-Печерської лаври поширювалося вчення Христове. Розходилися єпископи у всі кінці не лише Київської Русі: у Росії, Америці, Фінляндії, інших державах діяли й діють люди, що отримали знання й посвяту в Києво-Печерській лаврі. Це можна порівняти з апостольською проповіддю, що розійшлася по всій землі благодаттю Святого Духа. Візьмемо, наприклад, медицину, що ніби й далеко сягнула, але грунтується на традиціях, біля витоків яких стояли послушники Києво-Печерської лаври: вони зціляли людей молитвами, травами, виготовляли ліки. Щодо іконопису, то, напевно, у всьому світі немає аналогів лаврській іконі преподобного Аліпія. Як зазначається в «Києво-Печерському патерику»: коли Аліпій тяжко занедужав, ікони успіння Богоматері, які призначалися для церковних парафій, дописували самі янголи. Якщо взяти історіографію, у нас є преподобний Нестор-літописець та інші історичні постаті, що своєю глибокою вірою засвідчили ту істину, якої незмінно дотримується сьогодення. Можна розповісти багато цікавого з того, що відбувалося й відбувається тут.

— Хто були ті люди, із якими пов’язана слава Києво-Печерської лаври?

 

— Іноді можна почути сентенції, що сюди приходили якісь відсталі люди чи невдахи. Це помилка. Адже серед подвижників церкви були і бояри — як преподобний Варлаам, і князі — як князь Феодор Острозький, і високі мужі, які дійсно мали дар від Бога і засяяли перед ним своїми подвигами, вірою, чеснотами, перед якими схиляли голови їх співвітчизники. Києво-Печерська лавра — це не тільки українська святиня. Це святиня всього світу, бо це третій уділ Божої Матері, про який сама Пречиста сказала: «Хочу жити в Києві». Надіслала свої чудотворні ікони, кошти на будівництво Успінського собору, грецьких будівельників. Це історія, і вона є істиною. Сьогодні, як і тоді, Лавра є форпостом торжества православ’я. Бо тут засяяли такі великі подвижники благочестя, як Петро Могила, що відстоював православ’я, виступав проти унії, проти католицизму, і Господь після його смерті чудесним чином зберігав його мощі нетлінними 42 дні. Тут є ті, хто захищав істинну віру, хто, як казав преподобний Феодосій, «не мав у собі латинського вчення»: преподобний Єразм, Євстратій, Кукша, якого за проповідь було розіп’ято як Христа. І безліч інших людей, що дійсно відзначилися своїми подвигами, вірою, надією на те, що Господь не покине обраних своїх. Ця історія — джерело світла божественної благодаті, про яке Господь сказав: «Якщо будете ходити в заповідях моїх, ніколи не побачите жодного бідування». Так і є. Були різні часи: монголо-татарські навали, атеїстичні. І навіть попри те, що Лавра залишається музеєм — а ми й сьогодні орендуємо тут помешкання, не маємо нічого у власності — вона стоїть твердо на основах віри, християнської доброчесності, просвітництва.

— Які зараз особливості Лаври як монастиря?

 

— Сьогодні на нашій території перебувають 126 ченців, духовна семінарія, академія, недільна школа, а також подвір’я, у якому живе предстоятель канонічної православної церкви митрополит Володимир. Сьогодні ми відродили практично всі колишні традиції нашого монастиря. Маємо невеликий книгодрукарський центр, де, наприклад, нещодавно видали праці Дмитра Ростовського, доповнені новими святими. У нас дуже хороший редактор, завдяки йому ми завершили роботу за одинадцять місяців — усі святі разом із новопрославленими. Також маємо іконну майстерню, що працює поки, на жаль, тільки для потреб монастиря. Усе, що було в музеї, так там і залишилося, нам нічого не передали: ні облачень, ні ікон, ні посуду церковного — нічого. За допомогою добрих людей усе робимо самі.

— Хто ж ці «добрі люди»?

 

— Передусім Президент — завдяки його указам і фінансовій підтримці відроджуються святині. Володимир Литвин, Ігор Бакай, Валерій Пустовойтенко, Олександр Омельченко допомагають нам, чим можуть. Ми створили цех із пошиття облачень. Адже у нас нічого не було, то нам допомогли придбати облачення і допомагають їх виготовляти Юрій Сергєєв, Сергій Бубка, Андрій Шевченко. Я їх дуже шаную і дуже їм вдячний.

— Лавра, як будь-який інший великий релігійний центр, мала свого часу тісні відносини з державою. Як ви співіснуєте з нею зараз?

 

— Щоб не кривити душею, краще промовчати. Якщо взяти Кабмін і Верховну Раду — поза особистими стосунками — жодного зближення між нами немає.

— А ви шукаєте шляхи до зближення?

 

— Залежить від того, які це шляхи. Шукають спонсорів — це нормально, так і має бути. А щодо політики... Якщо ще колишній президент Кравчук, який розколов церкву, видавав якісь укази, то вони й досі не діють. От сьогодні на Папу Римського викинули таку купу грошей, а на Лавру не дали поки ні шеляга. Та буває по-всякому. Наприклад, можу сказати: Президент видав 12 томів Житія Святих. А зараз я до нього звернувся по кошти на підготовку святкування ювілею — відповіді поки немає. Тому я можу говорити лише про особистостей і конкретні справи, але не про державу взагалі та її підтримку чи непідтримку.

Гадаю, взаємопроникнення церкви та держави в нас не відчувається, бо керівництво країни не знає, до кого примкнути. А нам сьогодні інші помісні церкви телефонують і прямо заявляють: якщо на якихось торжествах, пов’язаних зі святкуванням ювілею, буде Філарет, вони не приїдуть. Однак наші політики цього не розуміють. Вибори — отже, треба піти до Філарета, до Володимира, до греко-католиків — їм усе одно до кого, душа їх не цікавить. Їм байдуже до майбутнього. Ось ми, наприклад, кілька разів попереджали, що коли приїде Папа, буде біда. Мало хто розуміє, що лиха, які спіткали Україну, безпосередньо пов’язані з духовним безладдям.

— У чому полягає сучасне монастирське життя?

 

— За всіх часів монастирське життя — це служіння. Людина має відмовитися від усього звичного людського і присвятити життя Богу. Адже якщо чоловік одружений, у нього діти, він втрачає цей вищий смисл: «пиляє» дружина, підростають нащадки, а їх треба якось влаштовувати в житті і так далі. Це відриває людину від її призначення, вона починає служити собі, хоч покликана служити Богу, а отже, людям. Це покликання і є сенсом життя для ченця.

— А в чому служіння Лаври?

 

— Передусім, у просвітництві. Ми несемо Слово Боже. Ми йдемо в армію — у нас є люди, що проповідують там, ми несемо Слово у в’язницю, у нас є недільна школа, у якій діти і всі бажаючі можуть учитися.

— Що привертає до вас людей?

 

— Стіни. Люди приходять сюди, бо тут вони відчувають святість, історію. Це дуже зворушливо спостерігати: нашою територією ходити не так просто — круті гірки, бруківка — та все одно ці бабці потихеньку-помаленьку пересуваються Лаврою. Адже тут відчувається присутність Бога, умиротворення, відчуженість від усього суєтного.

— Ви приймаєте всіх, хто виявляє бажання дати обітницю?

 

— Стати ченцем у Лаврі тепер не так просто. Раніше, коли все лише починало відроджуватися, було простіше, умови були м’якшими. Та ми розуміємо, яка на нас лежить відповідальність, тому повинні ставитися до питання прийому нових членів дуже серйозно. Треба бути послушником не менше п’яти років, а вже коли вони минуть, чоловікові дозволяється прийняти постриг і залишитися в Лаврі. У нас тут можна зустріти неабияких учених мужів — істориків, філологів.

— Ви підтримуєте відносини з іншими монастирями?

 

— Звісно. І з українськими, і з провідними православними монастирськими центрами за межами нашої країни — такими, як Троїце-Сергієва лавра й Афон.

— А як складаються ваші взаємовідносини із заповідником «Києво-Печерська лавра», на території якого ви знаходитеся?

 

— Ніяк. Нам не подобається те, що вони роблять, але вони не звертають уваги на наше невдоволення: здають приміщення в оренду, продають сувеніри на території монастиря, відкривають якісь ресторани. Все це не відповідає статусу і самому духові монастиря. А позиція керівництва країни мені геть не зрозуміла. Вони не можуть передати Лавру нам, бо на її території розташовані історичні й культурні цінності. Можна подумати, що ми вандали, і, отримавши контроль над цими цінностями, почнемо їх псувати й розбазарювати. Я впевнений: ми здатні дбати про них анітрохи не гірше від музею. Не з вулиці ж прийшли і взяли їх як щось чуже і не дуже нам потрібне — це наші цінності. Ми, звісно, чекаємо і сподіваємося — може, навіть на святкуванні, Бог дасть, оголосять, що нам передають Лавру. Російський президент, наприклад, зрозумів необхідність таких дій і передав РПЦ Троїце-Сергієву лавру.

— Розкажіть, будь ласка, як відзначатимуть ювілей.

 

— Будуть урочисті богослужіння, поздоровлення, відбудеться святковий концерт в оперному театрі, на якому, як ми очікуємо, Президент вручить найдостойнішим державні нагороди.

— А кого ми побачимо серед гостей Лаври?

 

— Запрошення ми розіслали у всі помісні православні церкви. Деякі уже виявили згоду взяти участь у святкуванні: американська православна церква, польська, грецька.

— Нещодавно в пресі промайнула інформація про те, що Патріарха Алексія запросити просто забули...

 

— Запрошення ми, звісно, направили. Можливо, приїде й не сам Алексій — церква може надіслати делегацію будь-якого складу, на свій розсуд. Ми будемо раді всім гостям.

— Владико, не так довго залишилося до 1000-ліття Лаври. З чим вам хотілося б до нього прийти?

 

— Дожити, звісно, на цьому світі особисто нам навряд чи вдасться. Та в кожному разі хочеться, щоб ми прийшли до нього у мирі та здравії. Про це й молимо Бога.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво