Ювенальна юстиція — шанс для неповнолітніх правопорушників

Дитяча злочинність — явище, поширене в Україні. Щороку засуджуються до різних строків ув’язнення понад 20 тисяч підлітків. Що не дивно, оскільки якість життя в країні помітно погіршується, а отже, молодшає і сама злочинність. Найменшому злодюжці сьогодні може не бути й десяти років. На жаль, каральна система в її нинішньому вигляді не здатна зробити з юних правопорушників законослухняних громадян. Отже, вона потребує істотних реформ і змін. Яких саме, кореспондент «ДТ» вирішила поцікавитись у правоохоронців, юристів і психологів.

Про дитячу злочинність я знаю не з чуток, оскільки якось самій довелося стати жертвою неповнолітніх правопорушників. А трапилося це в невеликому шахтарському містечку в Західній Україні, коли під час прогулянки увечері на центральній вулиці на мене напали два підлітки. Після недовгого протистояння вони вихопили з рук сумку з документами і мобільний телефон. Наздоганяти їх було марно, оскільки злодюжки кинулися в різні боки. Залиша­лося одне: звернутися до міліції, сподіваючись на те, що місто ж маленьке і, як той казав, тут «кожен собака» на виду. На щастя, буквально через кілька тижнів неповнолітні злочинці були затримані, адже промишляли в одному й тому ж місці. Як виявилось, я була не першою і не останньою їхньою жертвою. Зага­лом підлітки вкрали самих тільки мобільних телефонів на 5 тис. грн. Отже, їх чекали кілька років ув’язнення. Але, як мені стало відомо, справа до суду так і не дійшла, оскільки родичі злодюжок вирішили розплатитися з їхніми жертвами. До мене звернулися тітоньки неповнолітніх грабіжників. Вони розповіли сумну історію про те, що їхні небожі практично сироти і перебувають під опікою бабусі. У тому, що хлопці зробили, є і їхня провина, мовляв, не догледіли. Тому згодні мені відшкодувати вартість мобільного телефону і витрати на оформлення вкрадених документів взамін на мою згоду забрати з міліції свою заяву. На запитання, звідки у них такі гроші, адже сума грошової компенсації всім потерпілим, прямо сказати, вражає, жінки відповіли, що позичать у знайомих, а потім поїдуть за кордон на заробітки, аби через рік повернути їм борги. Ось тільки чи оцінять цей вчинок своїх тітоньок непутящі племінники? Гадаю, навряд чи. Оскільки за провину їх серйозно не покарали. Відповідно, де гарантія того, що повторне бажання збагатитися за чужий рахунок, обікравши перехожого, у цих хлопців не з’явиться знову?

У цьому зі мною згодна і доктор психологічних наук, професор Наталія Максимова. Вона вважає, що безкарність злочину не піде дитині на користь. Адже діти, самі не спроможні усвідомити своєї провини за скоєний злочин, виростають потім закінченими злочинцями. «Вкравши раз і залишившись при цьому безкарними, вони розуміють, що те ж саме можна робити й далі, — пояснює Наталія Юріївна. — Досягши повноліття, вони починають дивуватися, чому за звичайну крадіжку, за яку раніше не карали, тепер їх посадили за ґрати. Звісно, я не прибічник жорстких мір покарання для неповнолітніх. У цьому зі мною солідарні й чимало зарубіжних колег. Так, наприклад, французи вважають, що у них не так багато дітей, аби саджати їх у в’язниці. Тому в країні працює тільки одна дитяча виправна колонія закритого типу, розрахована на 500 місць. До більшості юних правопорушників у Франції застосовують інші методи покарання, відмінні від кримінального переслідування, яке діє в Україні. Адже головне — достукатися до дитини, котра завинила, щоб вона усвідомила свою провину і не повторювала скоєного. Досягнення такого результату можливе в тому разі, коли підліток, який має проблеми із законом, не полишений напризволяще. Такими дітьми за кордоном опікуються спеціально навчені працівники соціальних служб, психологи і, звісно ж, шкільні педагоги. Згадайте, як ще за Радянського Союзу працювала система громадського осуду в школі. Нині ж учителі та дирекція наших навчальних закладів усуваються від виконання виховних функцій. Мотивація проста: все, що відбувається з дітьми поза стінами школи, нас не цікавить, оскільки наше завдання — навчання дітей і не більше.

За словами Наталії Максимової, показовим є недавній випадок, коли група дівчат-підлітків з неблагополучних сімей вирішила поставити свою однокласницю, як тепер кажуть, «на лічильник». Вони вимагали від дівчинки грошей, спиртних напоїв і сигарет. Натомість обіцяли її не чіпати, але пригрозили смертю у разі, якщо та «здасть» їх своїй мамі. У результаті дівчинка якийсь час йшла у шантажисток на повідку, коли ж у неї закінчилися гроші, ті її просто побили.

Дізнавшись про це, мама потерпілої написала заяву в міліцію, а там їй популярно пояснили, що дівчатка, котрі побили її дочку, — неповнолітні. Отже, їм суд однаково дасть умовний строк або взагалі відмовить у заведенні кримінальної справи, оскільки йдеться про легкі тілесні ушкодження. Тож працівникам міліції просто нема сенсу копирсатися в такого роду злочинах, витрачати час і сили, коли на черзі стільки нерозкритих убивств. Після розмови в міліції стурбована мама прийшла до директора шко­ли з проханням якось вплинути на однокласниць, котрі побили її дочку, а також на їхніх батьків. Але марно, оскільки педколектив відмовився розбиратися в цій справі, мовляв, бійка сталася не в школі, отже, вчителі не мають до цього жодного стосунку. Після такого повороту подій гірше стало тільки нещасній дівчинці. Адже її кривдниці, надихнувшись своєю безкарністю, відчули себе всесильними і продовжували з неї знущатися. Виходить, їхні батьки, вчителі та правоохоронці своєю байдужістю просто заохотили таку поведінку.

Однак не всім дітям в Україні вдається уникнути суворого покарання. Не так давно один із районних судів Київської області ухвалив вирок — три роки позбавлення волі — 14-річному вихованцеві школи-інтернату за кра­діжку з сараю двох алюмінієвих каструль і ненової коробки швидкостей від автомобіля «Москвич-412». В ході слідства з’ясувалося, що підліток встиг зда­ти в пункт приймання брухту тільки нехитре кухонне начин­ня. На виручені сім гривень хлопчик збирався купити собі їжу, бо був дуже голодний. Але ці гроші у нього відібрала рідна мати, свого часу позбавлена батьківських прав, аби витратити їх на горілку. У результаті хлопчику було ухвалено такий суворий вирок. І суддя не міг вчинити інакше: закон у цьому разі не передбачав ін­шої, альтернативної, міри покарання. Цей приклад є яскравим свідченням невідповідності систе­ми покарання скоєному підлітком правопорушенню. Як наслідок — засуджена дитина не усвідомлює своєї провини. Хлопчик вважає, що в його бідах винне суспільство, а також суддя і прокурор, котрі дали йому такий строк тільки за те, що він був голодний.

— Тому конче потрібно переглянути існуючу модель реагування на злочинну поведінку неповнолітніх, — вважає начальник відділу профілактики правопору­шень серед дітей і організації роботи приймальників-розподільників для дітей департаменту кри­мінальної міліції у справах дітей Олексій Лазаренко. — Ад­же не секрет, що такі альтернатив­ні способи покарання, як штраф, який не можна застосовувати до непрацюючих підлітків, або громадські роботи, за якими з боку дер­жави не ведеться належного контролю, на практиці себе не вип­равдали. Тому судді не можуть призначати таке покарання, і їм нічого не залишається, як саджати неповнолітніх у в’язниці або звільняти їх від кримінальної відповідальності з обов’язковими заходами виховного характеру, на жаль, не визначеними законом. В останньому разі дитина, котра вчинила якусь провину, залишається сам на сам зі своїми проблемами, оскільки її батькам просто ніколи займатися її ресоціалізацією. Отже, нема гарантій того, що вона повторно не вдасться до незаконного діян­ня. Саме тому в багатьох країнах Європи вже давно застосову­ється новий підхід до реагування на злочини, скоєні неповно­літніми, у вигляді так званого відновлювального правосуддя, коли судом дається шанс на договірній основі відшкодувати фізичні, матеріальні й емоційні збитки потерпілому, і у такий спо­сіб узяти на себе відповідальність за скоєний злочин, що дуже актуально для неповнолітніх. Сприйняття своїх вчинків як відхилення від норми, можливість самому виправити те, що сталося, щиросерде бажання ніколи не повторювати подібної ситуації — головний урок, який має винести підліток після застосування правосуддям міри покарання. Як наслідок — дійове розкаяння, усвідомлення своєї вини і розуміння серйозності завданого збитку потерпілому з наступним його відшкодуванням. Отже, з’являється можливість не тільки відновити права жертви злочину, а й уберегти від соціальної деградації підростаючого члена суспільства, який у дитинстві просто оступився. Мав рацію доктор
К.Менінгер, який стверджував: те, що зроблено проти дітей, вони потім зроблять проти суспільства. На щастя, в Україні з 2003 року ведеться робота з переймання досвіду західних сусідів у галузі відновлювального правосуддя. Втім, ці заходи є лише частиною профілактичної роботи із запобігання злочинності неповнолітніх.

Великим кроком у цьому плані, за словами Олексія Лазаренка, є впровадження певних принципів ювенальної, тобто дитячої, юстиції в усіх сферах правовідносин, у перевихованні та соціальній реабілітації неповнолітніх злочинців. Сьогодні для цього є певні законодавчі передумови у вигляді окремих статей Кримінального кодексу України, які передбачають особливості розгляду справ про злочини, скоєні неповнолітніми, і їхню відповідальність, ухвал Верховного суду і окремих указів президента, у вигляді «Націо­нального плану дій щодо реалізації Конвенції ООН з прав дитини», схваленої торік Верховною Радою. У цьому документі йдеться про створення ювенальної юстиції, яка включатиме і ювенальну пробацію, і відновлювальне правосуддя, і спеціалізовану соціальну допомогу для «дітей, котрі перебувають у конфлікті із законом».

Великий внесок у розвиток системи правосуддя для неповнолітніх зробили і недержавні громадські організації, що часто виступають ініціаторами як практичних, так і законотворчих процесів. Так, Всеукраїнською фундацією «Захист прав дітей» за підтримки МФ «Відродження» з 2007 року на базі Київської області та АР Крим реалізується низка проектів, спрямованих на створення моделі ювенальної юстиції.

— Відмінність цього нововведення полягає в тому, що коли раніше дитина, котра скоїла злочин, перебувала у розпорядженні працівників міліції, прокуратури та суду, після чого їй ухвалювали вирок, то тепер до роботи підключено «дитячих» правозахисників і адвокатів, які цілодобово працюють у «Центрі правової допомоги», психологів, а також медіаторів, — продовжує Олексій Лазаренко. — Їхнє завдання не тільки зібрати всі відомості про соціальне становище неповнолітнього злочинця, поведінку в школі, вдома, серед ровесників, а й сприяти встановленню діалогу з його жертвою. Якщо ж під час таких переговорів підліток, котрий вчинив злочинні діяння, щиро вибачиться перед потерпілим за спричинення збитку (морального, матеріального, фізичного), відшкодувавши його, і потерпілий їх прийме, тоді суд може дати неповнолітньому правопорушникові змогу виправитися і спокутувати свою провину. Надалі він перебуватиме під наглядом служби пробації, функції якої у нас сьогодні частково виконує кримінально-виконавча інспекція. Її завданням є не лише нагляд за виконанням покарань, а й підготовка досудових звітів на основі соціально-психологічного вивчення підлітка, його сім’ї, оточення, що дуже важливо для судді, котрий ухвалюватиме рішення. Адже в компетенції міліції — тільки розслідування самого факту злочину. Але соціально-психологічні причини, що штовхнули підлітка на його скоєння (перебування в неблагополучних сім’ях, особливості психічного здоров’я дитини тощо) раніше не так серйозно вивчалися. Тим часом від цього залежить міра покарання дитини, яка вчинила злочин. За кордоном виявленням таких обставин займається служба пробації. Потім вся ця інформація передається до суду. Зваживши на зібрані дані про злочинця, його домовленості з жертвою, суддя може виносити щодо кожного окремого випадку свою ухвалу. Приємно, що на проведення такого експерименту в Україні відгукнувся голова Білоцерківського міського суду Володимир Санін. Завдяки йому в Київській області вдалося розробити механізм ювенальної юстиції. На підставі цього експерименту сьогодні проводяться тренінги з фахівцями в інших областях. Сподіваємося, незабаром у нашій країні почне працювати інститут дитячого правосуддя, що сприятиме зниженню чисельності правопорушень, скоюваних підлітками.

Щоправда, в цьому не впевнений юрист Костянтин Логутов, який брав участь в обговоренні проектів, пов’язаних із впровадженням принципів ювенальної юстиції. За його словами, в країнах, де застосовується такий підхід до неповнолітніх правопорушників, зростає кількість рецидивів, тобто злочинів, скоєних повторно однією й тією ж особою. Особливо цим явищем стурбовані голландці, у яких кількість рецидивістів постійно зростає. «Причина в тому, — пояснює пан Логутов, — що підліток, який потрапив у колонію, утримується в чудових умовах побуту і проживання. До його послуг — спортивні секції і гуртки, регулярне спілкування з психологом і соціальним працівником, який після звільнення підлітка добирає йому житло та роботу. А той своєю чергою може не погодитися з таким вибором. Тоді соцпрацівник зобов’язаний подати на розгляд свого підопічного інші пропозиції. Зазвичай люди, розпещені такою увагою суспільства до своєї персони, не дуже переймаються тим, як принести йому користь, і намагаються знову потрапити в місця ув’язнення, де їх безкоштовно погодують, одягнуть і навіть розважать. Пита­ється: навіщо тоді працювати, коли можна скоїти злочин і жити, немов у санаторії?»

Але ця проблема не дає нам підстав залишати каральну систему підлітків у такому вигляді, в якому вона існує сьогодні, вважають психологи та криміналісти. Доцільніше вивчити досвід інших держав у сфері ювенальної юстиції і зупинити свій вибір на найефективніших методах запобігання дитячій злочинності. Можливо, тоді відбудуться довгоочікувані зміни на краще.