ЇХ РОЗШУКУЮТЬ БАТЬКИ - Соціум - dt.ua

ЇХ РОЗШУКУЮТЬ БАТЬКИ

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

Сучасні діти та старші хлопці рідко збираються в подвір’ї послухати місцевого барда чи пошептатися з дівчатками...

Сучасні діти та старші хлопці рідко збираються в подвір’ї послухати місцевого барда чи пошептатися з дівчатками. Розділилося суспільство, а разом із ним розділилися по групках і дитячі дворові компанії. Одні люблять проводити час удома, у різноманітних секціях, на курсах або в спілкуванні з такими самими цілеспрямованими товаришами — а їх не так уже мало сьогодні. Інші з необлаштованих дворів і підворіть спустилися в підвали — нюхати клей, курити, пити й розважатися з однолітками там набагато зручніше. Треті влаштувалися в комп’ютерних клубах.

Звичайно, порівняно з моторошними підвалами останні явно виграють, але все-таки викликають у батьків помітне занепокоєння. Чимало дітей, серед них й досить маленькі, згодні проводити в клубах по 24 години на добу, забуваючи про їжу, сон і школу.

— Не розумію, що він там знаходить? — дивується мама 13-річного Андрійка. — Вдома в нього окрема кімната, у ній стоїть прекрасний сучасний комп’ютер, ніхто йому не заважає, ще і я постійно приношу що-небудь поїсти. А він пропадає там цілими днями, приходить утомлений, змучений і відразу «плюхається» спати.

Щоб відповісти на це запитання, довелося здійснити невеличку екскурсію по столичних комп’ютерних клубах, окупованих підлітками різного віку. Відвідавши кілька клубів, я й сама замислилася над питанням, яке мучило мою співбесідницю. Всі заклади були схожі, як близнюки-брати: невеличкі темні приміщення, нерідко прокурені (замість вентиляції — відкриті двері чи вікна), за комп’ютерами сидять чи то одурілі від довгого сидіння біля екрана, чи то від наркотиків хлопці, здебільшого середнього та старшого шкільного віку.

Мої здогади підтвердив один із гравців, якого я буквально витягла на світ Божий, пообіцявши почастувати в найближчому кафе бутербродом і пляшечкою води.

— Та майже в будь-якому клубі можна купити наркоту, особливо вночі, коли збираються лише «свої». У деяких самі працівники клубів і продають, і «закривають» очі на вживання.

— Невже міліція не заважає такому бізнесу?

— Чим вона може зашкодити? Я сам якось бачив: зайшов наряд, пошептався про щось із хазяїном і пішов. Якщо в хазяїна клубу все «схоплене», то ніхто йому нічого не зробить.

— Чи є в тебе бажання ходити в такі похмурі заклади?

— А що вдома робити? З комп’ютером грати мені вже набридло, а тут усе-таки живий супротивник, непередбачений. Це набагато цікавіше.

— Гроші на гру батьки дають?

— Коли батьки, коли бабуся, а інколи підробляю (допомагаю однокласникам робити уроки) або витрачаю запаси. Я знаю хлопчика, який взагалі в клубі працює за гру. У нього грошей немає, так йому дозволяють грати безплатно, але за це він там прибирає, потроху допомагає.

— Прямо рабство якесь!

— А що робити, якщо в нього вдома комп’ютера навіть поганенького немає і ніколи не буде? Краще вже так.

У мене щодо цього була прямо протилежна думка, та юний геймер її вислуховувати не став і, побачивши раптом якогось свого приятеля, кинув: «Ну, до побачення», й утік. Я ж вирішила продовжити екскурсію. «Невже всі наші комп’ютерні клуби — це комфортабельні підвали?» — міркувала я, оглядаючись у пошуках чергового закладу. Нарешті знайшла те, що шукала. Спустившись по крутих сходах, я дуже здивувалася. І було чому: просторе чисте приміщення, жодного запаху сигарет або «травички», холодильники з продуктами й автомат із гарячою кавою для зголоднілих, спокійна музика. Словом, Європа.

— Ми від самого початку вирішили не робити зал для тих, хто курить, — розповідає директор клубу В’ячеслав, — хотілося, щоб у нас було затишно та чисто. Не пускаємо сюди п’яних, обкурених чи надто агресивних.

— Проте багатьом батькам напевно не подобається, що їхні діти проводять у вас більшу частину доби.

— На мій погляд, це набагато краще, ніж сидіти в підвалах і підворіттях. До того ж, ми спостерігаємо за клієнтами, і якщо якась дитина починає з’являтися в нас досить часто, то ми встановлюємо координати його батьків і телефонуємо їм. Якщо батьки в курсі, де перебуває їх дитина і не проти, то дозволяємо маляті грати. Якось один хлопчик крутився в нас дві доби, поки ми не побачили, що він буквально засинає на ходу, і розшукали його батьків. Точно так само чинимо, якщо у вихідні дні абонують комп’ютери на всю ніч підлітки до 16 років. Деякі діти втікають із дому і «кочують» із клубу в клуб, отже виловити їх просто неможливо. Батькам доводиться ходити по клубах із фотографіями й запитувати, чи не бачили ми тут такого чи таку. Пам’ятаю, шукали хлопчика, який не з’являвся вдома цілий тиждень. Довелося вивісити його фото в Інтернеті на ігрових серверах: знайшовся лише в четвертому клубі — там його замкнули в підсобці й чекали, поки під’їдуть батьки. У нас теж є така кімната. Та, чесно кажучи, мені шкода таких дітей. Якось затримали такого, викликали батька, а той прийшов весь кошлатий, перегаром несе. У 90% «утікачів» — неблагополучна атмосфера в сім’ї, і вони справді в клубі почувають себе набагато затишніше.

— Багато хто прямо зі школи, із портфелями, прямує до клубу. Інколи й замість школи.

— Міська влада періодично намагається вживати якісь заходи. Нещодавно на Троєщині закрили два клуби лише тому, що міліція виявила в них школярів у той час, коли вони мали бути на заняттях. Та це, на мій погляд, не зовсім зрозуміло. Адже ті самі діти могли просто залишитися вдома або піти валандатися по вулицях — там їх чомусь ніхто не виловлює.

— Скільки років вашому найменшому клієнту?

— Вісім, але вже такий «спец»! Його мама приводить, а потім години через дві забирає.

— Я помітила, що майже всі ваші клієнти грають в одну якусь мілітаристську гру. Чи не відбивається це на їх психіці?

— Гра називається «Контра-страйк». Торік у США вона була введена в обов’язкову програму навчання ряду спецвійськ — розвиває реакцію, спостережливість, тактичне мислення. Та хлопці під час гри не збуджуються, а, швидше, скидають агресію, якої в сучасному суспільстві вистачає. Пам’ятаю, був випадок, прямо біля клубу двоє хлопчиків побилися, я їх ледве розняв. А потім вони вирішили поборотися в клубі, і вийшли від нас вже обійнявшись. Спочатку ставили ми й звичайні навчальні й розвиваючі ігри — для вивчення англійської мови або з елементами арифметики для молодших школярів, але вони не користувалися попитом і тримати їх стало просто невигідно. Адже у нас усе-таки комерційний заклад.

— Чимало дітей настільки засвоїли комп’ютер, що вміють «зламувати» порносайти.

— У багатьох клубах такі сайти не кодують і за наявності деякої вправності будь-яка дитина може заглянути в них. Ми ж такі сайти і ще ряд інших кодуємо. Якщо якомусь «умільцю» усе-таки вдається його відкрити, то в адміністратора на екрані відразу висвічується, що клієнт зайшов у закодований сайт, він підійде і перевірить вік «зломщика».

Можливо, проблема дітей, «які зависають» у клубі, зовсім не така вже й страшна. І освоювати комп’ютер набагато корисніше, ніж двірську «премудрість». Якщо стосунки в сім’ї нормальні й батьки довіряють своїй дитині, то їм досить лише зайти у заклад, який відвідує син чи дочка, поговорити з адміністратором або директором клубу і взяти телефон. Та якщо теплі дружні стосунки в сім’ї — річ недосяжна, то тоді лише й залишається, що ходити по клубах із сімейним альбомом, на фото в якому ваше дитя ще з вами і цілком щасливе.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво