Ялинка, шампанське і знову… ...Новий рік - Соціум - dt.ua

Ялинка, шампанське і знову… ...Новий рік

29 грудня, 2011, 14:11 Роздрукувати Випуск №48, 29 грудня-13 січня

Підбиття підсумків року, що спливає, сумне й радісне — все впереміш.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Усе це повторюється щоразу в переддень Нового року... Підбиття підсумків року, що спливає, сумне й радісне — все впереміш: розчарування владою, жаль з приводу того, що було зроблено не так або не зроблено взагалі, втрата близьких і хороші спогади — про удачі, про світлі й радісні події (в когось народилася дитина, а в когось — нова книжка)… Передсвяткова метушня, бій годинника, бризки шампанського, дзвін келихів, веселий сміх і надія на здійснення бажань року наступного. Все це повторюється, і водночас — щоразу по-новому…

Багато хто з нас не любить Нового року за кимсь колись нав’язані традиції: щедре застілля біля давно вже обридлого телевізора, масовий п’яний чад, а головне — за страх перед бідністю, самотністю і «щоб усе не гірше, ніж в інших», який за цими традиціями стоїть. Багато хто з нас любить це свято за яскраву мішуру, подарунки, очікування дива та сподівання на нове, краще життя. Але диво не станеться, і нове життя не розпочнеться, якщо ми нічого для цього не зробимо. Від нас залежить — зустріти Новий рік обличчям в олів’є чи створити хай невеличке, але справжнє диво, якщо не для себе, то для своїх дітей, близьких, друзів. Від нас залежить — апатично спостерігати за тим, що відбувається, покладаючись на волю випадку, чи спробувати впливати на події. Щороку щось повторюється, але щось обов’язково змінюється. Від нас залежить багато, хоча, звісно, й не все. Але в цьому є й позитивне — залишається можливість дивуватися…

У переддень Нового року ми поставили три запитання різним людям, котрі впродовж року виступали на сторінках DT.UA як автори або експерти, котрі намагаються, кожен по-своєму, впливати і змінювати дійсність довкола нас із вами:

1. Яка подія року, що минає, була для вас знаковою?

2. Як, на вашу думку, вона вплине на події в наступному році?

3. Любите чи не любите ви свято Нового року і за що саме?

Георгій ПОЧЕПЦОВ, доктор філологічних наук, професор Маріупольського державного університету і Національної академії державного управління:

1. З точки зору держави, головними виявилися дві незакінчені події — арешт Тимошенко та переговори щодо газу з Росією. Вони стали основними за емоційною насиченістю, що буває рідко для подій державного рівня.

Особисті події — це випуск останніх книжок «Від Facebook-у і гламуру до Wikileaks: медіакомунікації» та «Контроль над розумом». Для мене це експеримент: чи зможе «з’їсти» однотисячний наклад український читач, тоді як переклади двох інших моїх книжок естонською також мали тисячу екземплярів. Але це для населення Естонії, що має мільйон триста тисяч громадян. І ще: через двадцять п’ять років раптом перевидали в Москві мою казку «Золота куля», саме 2011 року. Це такий подарунок із минулого, яке виявляється сильнішим, ніж сьогодення.

2. Усе це — набір дивних подій, які порушують звичну логіку. Точніше, в усіх у них є своя, більш тонка логіка. Нейропсихологи (французькі) підкреслюють, що п’ятдесят тисяч демонстрантів у Греції — насправді це ніщо, бо в країні живе 11 мільйонів людей. Відштовхуючись від цієї фрази, можна сказати, що будь-які одиничні події — це ніщо. Усе наступне залежить від їх використання вмілими головами. Таким чином, нам слід думати не про події, а про націленість голів, які експлуатуватимуть ці події у своїй політичній боротьбі.

3. Новий рік — дивне свято, воно вимагає ялинки, шампанського і загального святкування. Воно із сивої давнини, яка губиться в історії. Інші свята зрозуміліші своєю точкою відліку. На них навіть п’ють інше —горілку-коньяк-віскі-граппу. А тут чомусь обов’язково шампанське... Інші свята можна пропустити й не святкувати, цього — не можна. І якщо воно таке особливе, то його доводиться коли й не любити, то хоча б поважати. І воно, як не дивно, різне — адже ми святкуємо щоразу зовсім новий рік.

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:

1. Екстрадиція й суд над Романом Ландиком. Це єдина подія в році, результату якої я не зміг прорахувати.

2. Ми зіштовхнемося з більшою жорсткістю карального механізму української політичної системи з одночасним переформатуванням розпізнавальних сигналів «свій-чужий». Хто в який список потрапляє — до останнього моменту буде незрозуміло. Тому нервуватиме і уся номенклатура, а не тільки народ, що вже саме собою приємно.

3. Раніше я не любив Нового року, щоразу дивуючись, як на вигляд тверезомислячі люди дружно впадають у стадну ейфорію необґрунтованих очікувань, породжених у 1700 році указом царя Петра про перенесення новорічних свят із вересня на січень. Це було дурнуватою російсько-радянською імітацією достатку та загального щастя, карнавальною боротьбою з матеріальною й розумовою убогістю режиму. Потроху ситуація змінилася, і хоча люди старші в основному залишилися колишніми, проте зник як єдино можливий холуйський довколателевізорний формат застілля. Виросла весела постсовкова молодь, з іншими уявленнями про свята. Тепер я спостерігаю за всім цим з набагато більшою симпатією. Але веселитися волію, як і раніше, в будь-який зручний час у колі людей, котрим жоден календар — не указ.

Маріанна ГОНЧАРОВА,
режисер молодіжного театру, письменниця:

1. Нинішнього року у видавництві «ЭКСМО» вийшли дві мої книжки: «Отдам осла в хорошие руки» в серії «Новый одесский юмор» і «Этюды для левой руки» в серії «Простые вещи». Цього року написана і вже у видавництві давно задумана повість «Дракон из Перкалаба» — книжка про життя і смерть, про любов і зраду, про вічні Карпати, про людей, тварин, стихії й таємниці, які там живуть.

А решта подій цього року були тяжкими, трагічними, і, як мовиться, зробили мене сильнішою.

2. Те, що «Дракон из Перкалаба» вже верстається й вийде в лютому, дає впевненість, що в мене вийшло писати не тільки в жанрі гумористичної іронічної прози. Тому на старті нова книжка. Теж із цілісним сюжетом.

3. Люблю підготовку до Нового року: ярмарки, метушню, дитячі карнавали, вибір подарунків. Люблю наші місцеві традиції — діти бігають зграйками з будинку в будинок, колядують. Не люблю, коли вирубують гектари ялинок, коли їдять і п’ють уночі й за традицією — біля телевізора.

Люблю прокинутися найраніше 1 січня, погуляти з собакою, а потім пити каву в тиші й читати-читати-читати скільки душа забажає.

Одна гуцулка Марічка сказала:

— Приїзди до нас на Різдво. Підемо вранці до церкви, побачиш, хто як вбраний. А сніг під ногами — рип-рип-рип… А димок понад хатами в небо — голубенький. Ото є життє!

А коли я запитала, що їй привезти, вона відповіла:

— Привези моїй нені гугликів. Але не тих голеньких, а шоб були в папірчиках.

Це Марічка попросила привезти цукерок для її прабаби. Але не в коробках, а на вагу. У папірчиках.

Ось таке дуже люблю.

Андрій Бондар, поет, публіцист, перекладач:

— 1. Звісно ж, найзнаковіша подія року, що минає, — це суд над Юлією Тимошенко, який перетворився (крім персональних наслідків для колишньої прем’єрки) на таку собі «зброю масового знищення» передусім європейських перспектив країни, політичної опозиції в Україні та останніх залишків довіри до нашої держави у світі. Політичне свавілля і «вибіркове правосуддя» стали легітимними видами розправи з політичними противниками. Все це відкрило шлях до авторитарного правління Януковича та «газової» мафії.

2. Вплив «процесу Тимошенко» даватиметься взнаки безпосередньо перед парламентськими вибора­ми наступного року, які фактично, на жаль, нічого не вирішують, але могли би стати спробою «кроликів» об’єднатися перед «удавом». Ув’язнення Тимошенко, як показали події останнього року, цілковито паралізувало будь-який натяк на політичну альтернативу в країні. А тим часом як її звільнення, так і подальше тримання у в’язниці може спричинити непередбачувані наслідки для владного режиму. Тепер уже Тимошенко стала «бомбою вповільненої дії».

3. Я люблю святкувати Новий рік. Нині кожне святкування для мене — це такий собі «флешбек» у дитинство, повернення на кілька хвилин у «золотий вік». Хоча, з іншого боку, ніколи не надавав цьому святу якогось виняткового значення. Звичайний часовий перехід. Набагато світліше свято — через кілька днів після Нового року. От його святкувати треба вміти. Різдво — це особливий стан душі навіть для невіруючих.

Отець Олесь ЧУМАКОВ, заснував Одеський благодійний фонд допомоги безпритульним дітям, підліткам «Світлий дім» та однойменний притулок:

1. У році, що минає, мене висвятили в ієрейський сан. Значення цієї події важко передати словами. Особисто для мене ця подія найбільш значима. Але є рівнозначна подія, яку творять дві неймовірні особистості: я маю на увазі передачу Вер­хов­ного Предстоя­тельства в Українській греко-католицькій церкві від кардинала Любомира Гузара молодому Патріархові УГКЦ Святославу Шевчуку. Обоє — і старший, і молодший — продовжують здійснювати свою місію, кожен по своєму і в одностайній спільності одночасно. Обидва предстоятелі знайомі мені особисто, до обох ставлюся з трепетом, вражено сприймаю те, що роблять вони, і радісно долучаюся до духовного вихору їхніх святих трудів із перетворення нашого світу во Христі.

2. У соціально-політичному сенсі ми всі провалилися в те, що називається лихоліттям. Мені і в страшному сні не снилося, що це моторошне слово з епохи громадянської війни та брежнєвського застою знову характеризуватиме наше життя. Лихоліття можна подолати не економічно, не реформами й суєтою політпросвіти, а єдино духовним подвигом, просвітленою святістю особистого життя, особистого вибору, моральним подвигом всупереч усьому. І я щасливий, що в Україні року, що минає, явлені такі духовні лідери, які, безперечно, саме й допоможуть пережити і подолати лихоліття.

3. Я більше люблю Різдво та інтимність святкування старого Нового року. Хоча б тому, що в цих святкуваннях уже немає жодної провокації порушити тишу та зосередженість посту. Зазвичай «ленінський» Новий рік, запроваджений відповідно до календарного зчислення Раднаркому, — це метушня, суєтність, людська осоловілість, перегарність і тупе споглядання умовної точки в умовному просторі перед захололою кавою наступного дня. І ще — боюся, що скажу правду! — дуже часто «новий рік за державним календарем» — це самотність старих батьків, яких діти наспіх цілують у старечу щічку, тікаючи «в гості» на всю ніч... Різдво та старий Новий рік чомусь проходять зовсім інакше.

?

Мирослав ПОПОВИЧ, академік, директор Інституту філософії НАН України:

Арешт і суд над Юлією Тимошенко…

Ця подія призведе до подальшого падіння авторитету України та ослаблення позиції влади в самій державі. І вона матиме досить негативні наслідки. Не тільки в політичному житті, в економіці, а й у духовному житті.

Новий рік я дуже люблю. Мені довелося в житті, коли ми перебували в окупації, зустрічати Новий рік разом із мамою та молодшим братом. І це майже самотність, але саме в Новому році почуваєшся одним із Людства.

Микита ПЕТРОВ, доктор філософських наук, заступник голови ради центру «Меморіал» (Москва):

1. Звісно, це масові мітинги 10 і 24 грудня в Москві. Хочеться вірити, що моя країна не скотиться до найгірших проявів авторитаризму й узурпації влади, як це сталося в деяких країнах на пострадянському просторі, наприклад у Білорусі та Туркменістані. Знаменно й те, який урок нам дають події в країнах, у яких скинули диктаторів, що панували десятиліттями. Їхня персональна доля — розплата за багатолітні репресії та придушення прав людини.

2. Мітинги, що пройшли в Москві, — добрий знак того, що народ каже своє гучне «ні» Путіну, який намагається обманом та всілякими трюками зберегти свою владу, і його найближчому оточенню, що нехтує законом і стурбоване лише власним добробутом. Гадаю, прикладом і уроком для Кремля мають стати події в Лівії та інших країнах, де узурпатори влади тому і впали, що багато років ігнорували інтереси й настрої народу.

3. І так, і ні. Неначе добре, можна розслабитися, відпочити й поміркувати про підсумки року. І взагалі — відчуття свята, якогось загального піднесення. З іншого боку — ну ось, іще рік минув, і чим далі, тим швидше відбувається ця зміна дат. Це, на жаль, сумно.

Тетяна ТАЇРОВА-ЯКОВЛЄВА,
доктор історичних наук, професор
Санкт-Петербурзького університету:

 

1. Знакова подія в моїй країні — мітинги за чесні вибори. В особистому житті — вихід у Москві двох моїх книжок.

2. У Росії є шанс домогтися демократичних змін, не переживаючи жахіття революції. А «наслідок» моїх книжок — якщо хоча б кілька сотень чи тисяч розумних росіян краще знатимуть історію України, це дасть надію на добросусідські відносини наших країн у майбутньому.

3. Дуже люблю. Люблю дарувати подарунки, ну й сама знаходити їх під ялинкою. Я невиправний оптиміст і завжди очікую новорічних див, вірю, що все буде добре, а в новому році — ще краще.

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук, Інститут етнонаціональних і політичних відносин НАН України:

1. Оскільки особисте життя в мене (як і в багатьох моїх колег, котрі працюють в академічних інститутах) невідривне від виробничого, то знаковим став вихід у світ видання «Політична енциклопедія» (воно буквально днями з’явилося в Парламентському видавництві України). Майже чотири роки мені довелося бути куратором у процесі підготовки цієї унікальної, об’ємної й поки що єдиної в Україні книжки в цьому жанрі. Ми об’єднали зусилля 300 авторів із різних країн. Сподіваюся, книжка допоможе всім, хто політичною наукою цікавиться. Сподіваюся, допоможе й політикам.

Із політиками пов’язана відповідь на другу частину запитання. Знаковою подією в житті країни 2011 року вважаю нецивілізоване ставлення до опозиції (а отже, й до демократії), знищення репутації Юлії Тимошенко та намагання «викреслити» з політичного класу її саму.

2. Наслідки вже почалися, — ми бачимо наростання критичних настроїв в Україні, нагромадження нового антирежимного ресурсу, ми бачимо скепсис і недовіру до нашої країни світової спільноти. Нам перестають заздрити вкотре… Не треба бути пророком, щоб зрозуміти: ті, хто бездумно або свідомо сіють бурю, неодмінно почнуть її пожинати.

3. Новий рік люблю з різних причин. Одна з них у тому, що напередодні цього свята заведено підбивати підсумки, визначати перспективи й виголошувати побажання. Підсумки, побажання й перспективи в усіх різні. Але є щось, що об’єднує всіх: це прагнення переживати щастя і сподіватися на щастя. Михайль Семенко, поет-символіст із ХХ століття, колись написав:

Ви, що шукаєте щастя,

І ви, що вбачаєте у ньому привид.

Справа в тому, що вам важко розібраться

І тому так багато кривд…

Ах, я знаю слово, магічне слово…

Воно ясніше сонця і чорніше тьми.

Люди! Щастя з вами, і як мало для цього мови:

Будьте людьми!

Нехай усі — і ті, хто на політичному «коні», і ті, хто «під конем», бідні й багаті — нехай усі шукають щастя. Але хай при цьому всі залишаються людьми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво