Як залучити інвестора на руїни?

Сьогодні Кам’янець-Подільський — один із найбільш затребуваних туристичних центрів України. Перше за кількістю готельних місць на 100 тис. населення, місто приймає до 200 тис. туристів на рік. Відрахування від малого і середнього бізнесу, більша частина якого задіяна у сфері туризму, становлять 30% надходжень у муніципальний бюджет.

У 1998 році ситуація була прямо протилежною. 70% старого міста зруйновані ще з часів війни. Інвестори про ведення будь-якого бізнесу в місті навіть чути не хотіли.

За десять років історичний центр було відновлено, реконструйовано систему міських комунікацій, Кам’янець-Подільський став одним із найбільш інвестиційно привабливих міст в Україні. Місто залучило 220 млн. грн. приватних (внутрішніх) інвестицій, виграло 17 грантів і отримало понад 200 млн. дол. зовнішніх інвестицій. Колишній мер міста Олександр МАЗУРЧАК ділиться досвідом: як це вдалося?

Умови інвестору були такі: перший поверх будинку відводиться під оригінальне кафе або магазин, другий-третій — під офіси або житлові помешкання, останній поверх — мансардний. Пріоритетний напрям — створення готелю. Інвестор боровся за право оренди помешкання терміном на 49 років і зобов’язаний був відновити будинок за конкретним проектом протягом трьох років. Якщо ж він не вкладався в терміни, то об’єкт виносився на новий аукціон і переходив до наступного інвестора, який виплачував попередньому орендарю вартість виконаних робіт.

Перші інвестиційні конкурси проходили без ентузіазму. Інвестори не поспішали, і ціни за право оренди були невигідні для муніципалітету. Тоді ми призупинили цей процес і основні кошти спрямували на створення іміджу Кам’янець-Подільського як центру проведення різних культурно-видовищних заходів, а також на повну реконструкцію міських житлово-комунальних систем. Об’єднавши зусилля з нашим земляком — директором туристичної компанії «Гамалія» Ігорем Голубахою, провели такі масштабні турніри як «Козацькі забави», Фестиваль семи культур, лицарські турніри, на які активно запрошували іноземців. Далі — шоу повітроплавання та авторалі, що стали щорічними, і багато іншого. Спонсором перших фестивалів був Голубаха. Але з кожним новим заходом з’являлося дедалі більше як приватних спонсорів, так і міжнародних грантів, над залученням яких ми активно працювали.

У 1999 році уряд прем’єра Пустовойтенка виділив нам
2,5 млн. грн. на реставрацію пам’яток архітектури, завдяки чому протягом року було відновлено 26 пам’яток. При цьому цільове використання бюджетних коштів я контролював особисто, — було створено спеціальний штаб для контролю за витратою коштів. За гроші місцевого бюджету відновлено музей археології, також із залученням спонсорів створено музей грошей, музей Магдебурзького права, міський історичний музей, експозицію музею Старої фортеці, картинну галерею, музей інквізиції. Відкриваючи музеї, ми не обмежувалися урочистим «перерізанням стрічки», а відразу ж починали масштабну рекламу, причому виключно за рахунок нестандартних ідей, практично без копійки грошей. Наприклад, одними з перших в Україні стали пропонувати нічні екскурсії підземеллями Старої фортеці. А також традиційний огляд експонатів супроводжувати тематичними театральними постановками. Наприклад, запускали «привиди» у підземелля, розігрували історичні сюжети, давали можливість знайти «скарб» і навіть узяти з нього монетку з гербом міста собі на згадку.

Для залучення грантів ми створили спеціальне управління туризму в міськвиконкомі. Реалізацію кожного отриманого гранта я доручав одному зі своїх заступників, котрий щотижня звітував про результати. Що ж стосується персоналу, то використовували будь-яку можливість, аби відправити працівників на стажування за кордон. Практично всі співробітники відділів міськвиконкому, що причетні до інвестицій, побували на стажуванні за кордоном. Вони навчалися складати заявки на гранти, вести переговори, правильно працювати з інвестором. Інколи на конкурсах я особисто наводив свої аргументи: чому той або інший грант вигідно віддати нам, а не якомусь іншому місту.

Наприклад, ми виграли грант із проекту генеральної реконструкції водоканалу. На нього претендували багато міст. Моя аргументація була така. Перше — якщо грантодавець вкладе 100 тис. грн., ми цю суму подвоїмо за рахунок міського бюджету. Друге — оскільки наші мережі на 90% зношені, будь-які вклади дадуть максимально швидкий економічний ефект. Третє — місто відвідує дедалі більше іноземців, у тому числі громадян вашої країни, які у разі реконструкції споживатимуть якісну воду.

Таким чином, до 2008 року ми зробили Кам’янець-Подільський містом зі своєю архітектурною, історичною і навіть кулінарною неповторністю. У старому місті кожен готель, ресторан, кафе і навіть меню — унікальні. Там немає міжнародних мереж фастфудів і супермаркетів, влітку все тоне у квітах, взимку горять свічі, щоранку вулиці наповнюють пахощі випічки та свіжо змеленої кави. Одне слово, для туриста — справжній релакс.

Паралельно в місті продовжують відбудовуватися ще 80 об’єктів, причому за технологіями, які не створюють незручностей для туристів. Тож, на перший погляд, це практично непомітно.

• Проект «Біле на сірому». Нова рубрика тижневика «Дзеркало тижня» Валерія БОНДАРЕНКО
• Молодіжне перезавантаження Валерія БОНДАРЕНКО
• Миргородська чистка Валерія БОНДАРЕНКО