«Як я провів літо». Твір на вільну тему - Соціум - dt.ua

«Як я провів літо». Твір на вільну тему

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

Напевно, складно знайти людину, котра у шкільні роки не писала б подібний опус, із труднощами згадуючи найяскравіші моменти канікул, які пролетіли, мов сон...

Напевно, складно знайти людину, котра у шкільні роки не писала б подібний опус, із труднощами згадуючи найяскравіші моменти канікул, які пролетіли, мов сон. Подій, звісно ж, було багато (наприклад, як одного разу на веранду дачі заповз вуж чи як поліз у сусідський сад і впав із вишні), але всі вони здавалися «не солідними» і тому не вписувалися в шкільний твір. А без цих дрібних щоденних історій минуле літо виглядає нудним і нецікавим.

«Влітку я гостював у бабусі під Києвом. Допомагав їй на городі — полов грядки. Бабуся годувала мене смачними пиріжками, а дідусь брав із собою на риболовлю. Ще ми з друзями грали у війну, я був пораненим командиром. А потім приїхала мама і забрала мене додому». Ось зразкова схема класичного твору на тему минулого літа. Дехто й зовсім уникає відвертої відповіді, обмежившись декількома фразами про те, що, мовляв, усе літо провів у місті.

Іноді складно розповісти про минулі два-три місяці заважає не брак подій, а, навпаки, величезна їхня кількість. Деякі дорослі намагаються зробити відпочинок дитини настільки насиченим, що все побачене і пережите — відпочинок на морі з бабусею, поїздка в Англію з групою школярів, подорож по Європі з батьками і так далі — зливаються в один калейдоскоп подій, і дитині або важко вибрати сюжет, або з труднощами згадуються багато з них. Втім, сучасні школярі творів про літні канікули не пишуть.

— Написання такого твору сьогодні зовсім не обов’язкове, — пояснив директор Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи Міносвіти й науки України Віталій ПАНОК. — Принаймні, у рекомендації Міносвіти твору на тему «Як я провів літо» немає.

— Чи був сенс у такому творі, якщо діти все одно намагалися не писати відверто?

— Приступаючи до такої роботи, дитина так чи інакше аналізує минулі місяці канікул, згадує свої події, переживання, відчуття, думки й оцінює їх. Хоча б для того, щоб визначити — можна про них писати в такому офіційному документі, як шкільний твір, чи ні. Подібний аналіз дуже важливий із психологічної точки зору. Життя дитини ділиться на етапи, чітко визначені за часом. Перехід від одного етапу до іншого вимагає зусиль, у тому числі й психологічних. Це властиво і дорослим. Згадайте, як у перші дні відпустки важко позбутися думок про роботу і як складно після відпустки «включитися» в роботу. У дітей процес адаптації проходить ще складніше. Тим більше, що досить часто він пов’язаний не лише зі зміною розпорядку дня, видів діяльності, а й зміною місця проживання — хтось усе літо прожив у бабусі в селі, хтось подорожував за кордоном. Твір «Як я провів літо» підсумовує етап канікул і готує до плавного входження в навчання: він дозволяє дитині ще раз «зануритися» у події літа й одночасно зробити їх предметом серйозної роботи — шкільного твору.

— Про що він може розповісти?

— У шкільному творі на вільну тему яскраво виявляється особистість дитини. За формою подачі матеріалу (простий переказ чи аналіз подій), обраними епізодами, книгами, що читалися і запам’яталися, можна сказати, відкрита людина чи замкнута, чого прагне, про що мріє, яких моральних ідеалів дотримується. Зрозуміло, лише в тому випадку, коли автор довіряє вчителю і поважає його.

— Дуже часто за шкільними творами видно вчителя, його шкалу цінностей і оцінку подій. Можливо, цей погляд «правильний», але в будь-якої людини має бути не чужий, а власний світогляд, свій погляд на речі та явища. Жити з чужими поглядами на світі неможливо, неминуче виникає конфлікт між своїм істинним уявленням і нав’язаним ззовні.

— Це називається проявом авторитаризму, властивого нашим учителям, особливо тим, котрі працювали в школі не один десяток років. Зазвичай під авторитаризмом розуміють вимогу учителя виконувати його накази: «сядь», «йди до дошки», «не галасуй» та інші. Але без дисципліни на уроці не обійтися. А от що дійсно небезпечно, то це коли вчитель нав’язує свій світогляд, особливо, якщо він — особистість і діти йому вірять.

— Наскільки я знаю, авторитаризму в школі починають поволі позбуватися. Причому директиви з цього приводу виходять із рідного Міністерства освіти, яке проголосило нещодавно курс на педагогіку співробітництва.

— Цілком правильно, але вчителю, котрий довгі роки працював у авторитарній системі педагогіки, коли його слово мало бути законом для учнів, дуже складно перебудуватися. Адже педагогіка співробітництва передбачає рівність вчителя й учня, відводячи першому роль не наставника, а посередника в здобутті знань. Тим часом, у вчителя й учня не лише можуть, а й повинні бути різні думки з того чи іншого питання — позначається різниця у віці, вихованні, нерідко інше культурне середовище й інші чинники. Але це не означає, що одна думка правильна, а інша — ні. Вона просто інша. Про це повинен пам’ятати вчитель. Його завдання не «підстригти» усіх під одну (читай, свою) «гребінку», а навчити дитину мати свою думку, висловлювати її і відстоювати.

— Як це сполучити з власним світоглядом учителя? Адже обговорюючи той чи інший художній твір, учинки героїв або створюючи певний настрій перед написанням твору, викладач вільно або мимоволі передає дітям своє бачення.

— Рекомендація проста, як апельсин. Вчитель, природно, повинен мати свою позицію, повинен її сформулювати. Але при цьому слід відзначити, що його думка не єдина: є літературознавці, філософи (якщо обговорюється, скажімо, моральний вчинок героя), громадські діячі, котрі думають інакше. Тоді у дитини з’являється альтернатива. «Якщо є люди, точка зору котрих не збігається з учительською, — міркує вона, — тож і я можу мати свій власний погляд на проблему». Уміння учня сперечатися, аргументувати свою позицію анітрохи не применшує авторитет учителя. Радше навпаки.

* * *

Попри те, що шкільний твір — досить благодатний грунт для вивчення особистості дитини, досліджень психологів на цю тему вкрай мало. «Ніде людина так натхненно не бреше про себе, як у творі на вільну тему», — запевняють психологи. Однак ряд досліджень, в основному діагностичного плану, у цій галузі усе ж існує. Приміром, після чорнобильської аварії на основі аналізу шкільного твору в Інституті психології ім.Г.Костюка було розроблено тест тривожності дитини. У тесті враховувалося, які теми зачіпає юний автор, про що говорить, а про що умовчує, скільки разів згадує ті чи інші сюжети, що висуває на перший план і так далі.

Аби дитина не спробувала відкараскатися короткою і сякою-такою відпискою, твір-тест — він називався «Мій лист до друга» — задавався зі стандартним початком, після якого мимоволі доводилося писати про себе докладніше. Складно написати «У мене все гаразд» і поставити крапку після, скажімо, такого початку: «Здрастуй, Васю (Петю, Наташо)! Вчора одержав твого листа. Ти запитуєш, як я провів канікули, що запам’яталося, що новенького відбулося, що в цей час читав, які думки виникали, як складаються мої взаємини з батьками й однокласниками. Що ж, відповідаю по порядку...» Звісно, подібний початок дуже натягнутий, але багатьох дітей він змушував писати відверто. Хоча знаходилися й такі, хто примудрявся уникати відповіді.

Втім, психологи і психотерапевти (як зарубіжні, так і деякі вітчизняні) уміють використовувати в діагностичних і терапевтичних цілях фантазії і відверту брехню дитини. Так, є методика діагностичної автобіографії, оповідання на задану тему, продовження тексту чи речення. Фантазуючи, дитина в образі нереальних подій чи персонажів відбиває себе, свої емоції. А досвідчений психотерапевт може допомогти дитині в такій казковій формі зрозуміти себе, усвідомити свої реальні почуття і переживання, знайти вихід із ситуації. Дітлахам можна запропонувати гру «Продовж речення»: «Мені сумно, коли...», «Я щаслива, якщо...», «Мені легко...», «Одна річ, яка мені більше за все подобається в тобі, — це...»

До речі, ці методики цілком можна застосувати й у домашніх умовах. Вони можуть допомогти батькам краще зрозуміти свою дитину. А якщо твір на задану тему ви напишете разом, то користь буде обопільна. Маленькій людині теж не зайво буде краще дізнатися, що радує чи засмучує її маму, чому мамі буває смутно, чому вона виглядає втомленою або сердиться. Висловлені в непрямій формі думки допоможуть глянути один на одного пильніше, можливо, краще зрозуміти. Адже, як сказав класик, — головне, коли тебе розуміють.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво