Як винайти гвинт для Карлсона? - Соціум - dt.ua

Як винайти гвинт для Карлсона?

13 березня, 2009, 13:54 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Ця цікава жінка, тонкий психолог, ерудитка і чудова оповідачка понад 30 років свого життя присвятила вивченню одного з найзагадковіших явищ людської природи — обдарованості...

Ця цікава жінка, тонкий психолог, ерудитка і чудова оповідачка понад 30 років свого життя присвятила вивченню одного з найзагадковіших явищ людської природи — обдарованості. Досі психологія і супутні їй науки не можуть пояснити цього феномену. Згідно з різними дослідженнями, унікальність кожної екстраобдарованої (такої, що відбулася) особистості полягає не в якійсь одній дивовижно розвиненій здібності, а в їх комбінації, котра набуває іноді найнесподіваніших форм.

Кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії психології обдарованості Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України Римма Семенова досліджує технічну обдарованість підлітків і дітей. І щоб зрозуміти, що стоїть за дитячим «любив розбирати іграшки на запчастини» або «було цікаво подивитися, як воно зроблено», їй, психологу за покликанням і філософу за духом, доводилося самій перетворюватися то на теоретика, то на розробника, то на оригінального експериментатора.

— Риммо Олександрівно, то чому ви все ж таки зайнялися технічною обдарованістю? Що спонукало вас до вивчення настільки нестандартної теми?

— У дев’ять років мені до рук потрапила дитяча Біблія, дореволюційне видання з ілюстраціями. Я взяла її в сім’ї двірника, котра жила в нашому будинку. І, пам’ятаю, Біблія настільки мені сподобалася, що не хотіла її віддавати. Взагалі мене з дитинства цікавило все незвичне. Я досі дуже люблю казки — у них розкривається безмежність людських можливостей. І завжди любила читати: Пушкіна, Лермонто­ва, Короленка, Гоголя, Достоєвсь­кого. Хоча з останнім було трошки складніше: часто брала ліхтарик і читала під ковдрою, бо мама забороняла. Але й донині, якщо починаю читати — не можу відірватися. Багато речей перечитувала безліч разів. Крім того, у мене була дуже талановита мама. Незвичайна людина і дуже вродлива жінка, велика трудівниця, завжди налаштована на позитивну оцінку людей.

Мої шкільні роки припали на воєнний час. Я навчалася в одній зі звичайних шкіл, але вчите­лі були незвичайні — вони дуже оберігали нас і прагнули дати максимум знань про прекрасне. Саме вони заронили бажання зрозуміти, у чому сенс людського життя. Вже в сьомому класі я чітко знала, що вступатиму до Ленінградського університету на психологічне відділення філософського факультету.

В університеті у нас були видатні викладачі: Борис Ананьєв, Володимир Мясищев, Ніна Тіх і багато-багато інших. Найцінніше полягало в їхньому ставленні до нас — для них ми були не просто студентами, а продовжувачами справи, наступниками. Це був моноліт однодумців. Потім сталося так, що я опинилася в Києві в аспірантурі у Григорія Костюка. До 1967 року займалася питаннями трудового навчання молодших школярів, а згодом, захистившись, перейшла на проблему технічного мислення в підлітків і юнацтва, яку вивчаю вже 30 років.

— А чому — проблему?

— Тому що в ті роки якраз починалася науково-технічна революція, і з підготовкою професійних кадрів у цій сфері справді були проблеми. Щоб вивчити технічне мислення, я вирушила на київський завод Коро­льова, у цех малого складання, де працювали винахідники. Ди­вилася, розпитувала. Мені важливо було з’ясувати, як вони вирішують поставлені перед ними завдання. Наприклад, процеси, пов’язані з електрикою, треба спершу собі уявити. Дехто розпо­відав, що дію струму уявляє у виг­ляді води, яка витікає з крана, інші — у вигляді шосейної «стрічки»... Потім був Палац дітей і юнацтва, де я працювала в різних гуртках у парі з викладачами.

1991 року на базі нашого Інституту психології було створено центр творчої обдарованості, а ще через два роки — лабораторія психології обдарованості, яку очолила дуже оригінальний учений доктор психологічних наук Марина Холодна. У цій групі, куди ввійшла і я, було чотири напрями: інтелектуальна, соціальна, художня і технічна обдарованість. Свою роботу ми вперше побудували на суб’єктному підході до особистості. При цьому обдарованість розглядалася як ресурс психіки, від початку закладений у людині. Ким? Хтось каже природою, хтось — спадковістю, а хтось упевнений, що це дар Божий.

Ми з’ясували, що існує потенційна обдарованість — тобто така, яка має своє ядро, але ще не проявилася в ефектах діяльності, а отже, при агресивному ставленні до дитини її можна знищити. Є актуальна обдарованість, котра формується протягом тривалого періоду і завжди вимагає від дитини або дорослого особливої праці. У цьому випадку людина десятки років працює над якимсь відкриттям, у неї бувають стани, коли вона «падає» — і все, але минає час, і знову починає реалізовувати себе, постає як фенікс із попелу. Ще одна, так звана реальна обдарованість є результатом актуальної обдарованості і дозволяє людині одномоментно розв’язувати найскладніші задачі, причому робити це унікальними способами.

— Як і на чому будувалася ваша робота з дітьми?

— Я працювала психологом у двох ліцеях — Політехнічному ліцеї при НТУУ «КПІ» та Дарницькому технічному ліцеї, на базі яких і робилися відбори за певними методиками. Наприклад, дітям давали завдання, на яке відводився певний час. Ми дивилися, як дитина в цій ситуації мобілізує себе, чи зможе знайти унікальний спосіб вирішення, навіть якщо її результат буде помилковим. У Політехнічному ліцеї був дуже жорсткий режим навчання. Викладачі фізики, математики, хімії задавали на завтра не менше ніж 60 задач, це величезне навантаження. На педрадах я намагалася пояснити, що існує різний рівень фахової підготовки: є теоретики, експериментатори, виконавці, розробники ідей, і в кожному випадку — свої вимоги до навчання та підготовки. Зреш­тою я посадила цих викладачів за парту, дала їм тести і змусила вирішувати. Тоді чимало з них зрозуміли, що вихованцеві потрібно давати можливість спокійно працювати.

— Ви могли б навести приклади задач, які пропонували юним талантам?

— Наприклад, учням 6—11 класів я давала задачу «гвинт для Карлсона». Такої іграшки в продажу не було, от вони й повинні були розробити її. На розв’язання відводилося п’ять хвилин. Із двох тисяч дітей задачу розв’язали лише десять-дванадцять. Дехто запропонував використати принцип антени: у польоті деталі гвинта Карлсона розсовуються, а потім, коли кнопка пульта припиняє політ, складаються. Хоча тут краще було скористатися відцент­ровими та доцентровими силами, щоб гвинт розкривався і закривався, як квітка. Багато задач я давала і на метод аналогії, котрий використовується в техніці дуже часто. Наприклад, у вертольотах — це політ бабки і її зовнішній вигляд, в Останкінській вежі — будова стебла злаку. Найцікавіше те, що чим діти молодші, тим вони менш закомплексовані стандартними знаннями, тим сміливіші в пошуку рішень.

— Ви, напевно, багато знаєте про психологічні особливості таких дітей...

— У 1930-ті роки, коли провели дослідження структури особистості великих шахістів, винахідників, письменників, виявилося, що вона не відрізняється від структури особистості звичайної людини. Вся річ лише в мотивації, налаштованості на пошук нового. Для технічної обдарованості характерний пізнавально-мотиваційний компонент, тобто націленість на все, що пов’язано з наукою, технікою, ідеями, гіпотезами. І ця націленість присутня завжди. Наприк­лад, Кондратюк (Шаргей) у 17 років самостійно завершив проект польоту на Місяць. Написав брошуру і 1929 року видав її сво­їм коштом. Тільки через події 1917 року, після яких йому довелося змінити ім’я і прізвище, він двічі відмовлявся від запрошення Ко­рольова працювати в його групі з розробки космічних кораблів. А проте Шаргей усе життя був налаштований на те, щоб вирішувати склад­ні технічні завдання. Або, скажімо, Леонардо да Вінчі, кот­рий постійно щось вивчав, створював і проектував... Це вимагало колосального зосередження!

До речі, інтелектуальна організованість є найважливішим складником обдарованості будь-якого типу. Нам може здаватися, що людина неуважна, а насправді вона заглиблена у свої плани. Це велике напруження. Така людина увесь час перебуває в «підвішеному стані», оскільки постійно внутрішньо працює. Тому багато хто й каже, що геніальність — це патологія. Що вищі здібності, то вище плата за них. Крім того, у таких людей вибіркове спілкування, але не тому, що вони зневажливо ставляться до інших, а тому, що знають ціну часу. Розкласти розумовий процес геніїв досі ніхто не може. Робота психіки — найзагадковіше явище в людській природі.

— Згадала урок математики в одному з природничих ліцеїв Києва: старшокласники роз­в’язували якусь абсолютно неймовірну задачу, пов’язану з абстрактними поняттями і величинами. Усі щось записували й креслили, а один хлопчик сидів і дивився у стелю. Проте коли викладач викликав його до дошки, він спокійно написав рішення...

— Це так зване розумове уявлення. Таким мисленням володів Нікола Тесла. В якій позі він перебував, у такій і завмирав на 10—15 хвилин, а потім відразу видавав готове рішення. Він ніколи не робив попередніх креслень чи ескізів. Це була унікальна особистість. Під час навчання в коледжі він настільки виснажував себе читанням і заняттями, що директор був змушений викли­кати його батька, аби якось цьо­му зарадити. Але такі випадки дуже рідкісні.

— У вашій практиці траплялися?

— Мабуть, ні. Хоча... У Політех­нічному ліцеї був хлопчик Володя, котрий відразу справив на мене враження. Коли я дала завдання, він, нічого не перепитуючи, відразу написав рішення. При словесному формулюванні задачі завжди складно відокремити те, що дано, від того, що потрібно. Але він це робив миттєво. Потім був Сашко, котрий завжди бездоганно розв’язував задачі, але при цьому скаржився, що через велике навантаження не має часу на читання. А якось до нас у лабораторію з татом і мамою прийшов дев’ятирічний хлопчик Ваня. У п’ять років він захотів піти в школу — на той час дитина вже читала, писала, рахувала тощо. Але виявилося, що в школі йому нецікаво. Цілий рік просидів, читаючи під партою, а потім сказав: «Більше я туди не піду». І батьки почали вчити його вдома. Мама в нього — економіст, батько — хімік, бабуся — доктор хімічних наук. Коли в Києві 1997 року відкрилася школа екстернів, Ваня вступив туди. Вже в 12 років став студентом екологічного факультету Києво-Могилянсь­кої академії. А за два роки до цього написав книжку «Мої десять» і видав її на гроші, зароблені в компанії ВАТ «Галактон», для якої розробив спосіб утилізації тари.

Зараз Ваня вже працює, і навіть очолює колектив. Але шлях цього хлопчика був дуже складний. У багатьох педагогів він викликав агресію і роздратування, бо не вписувався в їхнє уявлення про те, якою має бути дитина. Доля таких людей завжди терниста, але саме завдяки цьому вони виробляють у собі життєву стійкість і працездатність. А це незамінні риси. Крім того, цей хлопчик був дуже порядний. Для нього, наприклад, прийти на іспит непідготовленим — немислима річ.

— Щодо морально-етичних рис обдарованих людей. Мені завжди здавалося, що людина науки неодмінно має бути висококультурною. Існує думка, що рівень культури нічого спільного з рівнем обдарованості не має...

— Це правда. Були і є вчені, для яких науковий інтерес є найголовнішим інтересом у житті. Ко­ли Нільс Бор сказав Фермі, що треба припинити дослідження з розробки атомної бомби, той відповів: «А мені цікаво!» Духовна людина намагається бути обережною у своїй діяльності, адже завжди є небезпека припуститися помилки. Згадайте, скільки своїх винаходів знищив Леонардо да Вінчі. Захоплена людина не завжди може уявити наслідки своїх намірів. Історія людства — це історія трагічних діянь людей, котрі не були здатні критично оцінити результати своєї діяльності... Проблема обдарованості — вічна проблема, адже ми живемо у світі, який динамічно змінюється. Нові покоління вимагають створення нових умов для сприятливого розкриття своїх здібностей, реалізація яких була б сповнена прагнення до творення і збереження планети Земля на принципах гармонії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво