Як український зброяр випередив час - Соціум - dt.ua

Як український зброяр випередив час

5 березня, 2010, 13:52 Роздрукувати Випуск №9, 5 березня-12 березня

Останню чверть XIX століття і першу третину ХХ століття всі армії світу спішно шукали способів підвищити скорострільність стрілецької зброї...

Останню чверть XIX століття і першу третину ХХ століття всі армії світу спішно шукали способів підвищити скорострільність стрілецької зброї. Наприкінці 80-х років XIX століття німецька, бельгійська і швейцарська армії обзавелися багатозарядними магазинними гвинтівками. А 90-ті роки того ж століття позначені поголовним переходом на багатозарядні системи в європейських арміях. У тому числі й російська армія 1891 року прийняла на озброєння п’ятизарядну трилінійну гвинтівку конструкції капітана Мосіна.

З дев’яти європейських армій останнього десятиріччя XIX століття, які взяли на озброєння багатозарядні гвинтівки, шість прийняли п’ятизарядні, і тільки армії трьох країн відійшли від моди — замість п’ятизарядних систем озброїлися: 12-зарядною гвинтівкою — Швейцарія, шестизарядною — Італія і тризарядним карабіном — Франція. Виявляється, що за модою йдуть не тільки жінки, а й конструктори-зброярі. Але в цьому факті ми бачимо й підсвідоме наслідування стереотипів. Нижче розповімо про конструктора зброї, котрий зумів випередити час і позбутися стереотипів, а також модних простих рішень. Ітиметься про українського зброяра Якова Устимовича Рощепея (1879—1958).

Само по собі переозброєння армій багатозарядною зброєю було великим досягненням. Але вже з початку ХХ століття конструктори працювали над створенням автоматичних і самозарядних гвинтівок — у цих, як тоді казали, «самострільних» гвинтівках військові авторитети бачили запоруку успіхів у майбутніх війнах. Російсько-японська війна 1904—1905 рр., в якій уже повним ходом застосовували кулемети, підтвердила необхідність озброєння піхотинців особистою самозарядною або автоматичною зброєю. У числі перших творців «самострільних» гвинтівок — американець Хайрем Максим і австрієць Фердинанд фон Манліхер, німець Петер Пауль Маузер і мексиканський генерал Мондрагон, російський полковник Володимир Федоров, але дуже рідко згадується ім’я талановитого українського зброяра Якова Рощепея.

На початку ХХ століття у Варшавському військовому окрузі в нічим не примітній фортеці Зегрж дислокувався Зегрзький фортечний піхотний полк, популярність якому приніс рядовий солдат Яків Рощепей, котрий служив полковим збройовим ковалем.

Самозарядна гвинтівка Рощепея зразка 1905 року
Самозарядна гвинтівка Рощепея зразка 1905 року
Яків Устимович Рощепей (Рощепій), селянин Чернігівської губернії, став відомий своїми розробками автоматичних і самозарядних гвинтівок. Першу непогану модель автоматичної гвинтівки винахідник створив у 1902—1905 роках. Вона відразу викликала інтерес Артилерійського комітету при Головному артилерійському управлінні військового міністерства царської Росії. Рощепей зберіг у своїй гвинтівці нерухомий ствол і забезпечив її напіввільним затвором. Збройовий відділ Артилерійського комітету 1905 року порівняв перероблену автоматичну гвинтівку капітана Федорова і оригінальну автоматичну гвинтівку рядового Рощепея. Обидві гвинтівки були створені на базі трилінійки Мосіна, але Федоров намагався пристосувати трилінійку до автоматичної стрільби, а Рощепей використав її деталі в оригінальній схемі. Тому збройовий відділ благословив Якова Рощепея на подальші пошуки.

1907 року Яків Рощепей запропонував нову, вдосконалену модель автоматичної гвинтівки. Тепер успіх 28-річного винахідника був відзначений і високим начальством. За дорученням голови Артилерійського комітету збройовий відділ 20 лютого 1907 року розглянув рапорт начальника рушничного полігона про випробування гвинтівки Рощепея. У ньому йшлося про те, «що зразок цей в теперішньому вигляді не можна визнати остаточно доопрацьованим, проте він становить істотний інтерес тому, що це перший зразок автоматичної гвинтівки з нерухомим стволом». Далі начальник полігона повідомляє, що доопрацювання гвинтівки вимагатиме багато роботи і часу, «а становище Рощепея як у матеріальному плані, так і етичному не можна визнати задовільним». Складаючи рапорт, начальник полігона просить прийняти Рощепея на службу на казенний Сестрорєцький збройовий завод «як талановитого винахідника», вважаючи, що було б «цілком справедливо, якби за його тяжкі й посилені труди, не рахуючи творчої праці, було б видано [п. Рощепею] винагороду в триста рублів».

Збройовий відділ повністю погодився з думкою начальника рушничного полігона: «Розглянувши зразок автоматичної гвинтівки, розробленої п. Рощепеєм і визнаючи його роботи такими, що заслуговують найповнішої уваги, оскільки йому вдалося при нерухомому стволі добитися автоматичного екстрактування при вистрілюванні гільзи патрона без будь-яких її пошкоджень, збройовий відділ вважав би вкрай необхідним клопотатися про те, щоб винахідникові було надано всі необхідні засоби для можливості подальшої розробки його системи». Крім того, на думку відділу, начальник Сестрорєцького заводу мав би виділити 1000 рублів, «з яких необхідно виплачувати Рощепею платню по 50 рублів на місяць, решту ж — на матеріали й витрати, пов’язані з розробкою гвинтівки на заводі протягом року». Збройовий відділ також клопотався про видачу винахідникові одноразової винагороди в розмірі 300 рублів. Це, за сучасними мірками, вельми солідна грошова сума: 30 золотих царських десяток 900-ї проби загальною вагою близько чверті кілограма потягнуть сьогодні більш як на 6 тис. доларів США.

Успіх перевершив усі сподівання. На Петербурзькій технічній виставці автоматичну гвинтівку Рощепея було відзначено великою срібною медаллю. Деякі особливо вдалі конструкторські рішення талановитого самородка запозичили австрійський зброяр Андре Шварцлозе для свого кулемета, американський генерал Джон Томпсон для пістолета-кулемета і навіть для складної автоматичної гвинтівки американця Педерсена. Успіх не запоморочив голову Якову Рощепею. Він продовжує шукати причини затримок і збоїв при стрільбі з його зброї. 1910 року з’являється чергова автоматична гвинтівка Рощепея. І знову випробування показують, що при оригінальній і досконалій механічній схемі автоматики пристрій працює незадовільно. Не відразу винахідник усвідомив, що причина невдач у гільзі патрона, застосовуваному у гвинтівці. Якщо звернемо увагу на наведений вище фрагмент висновку збройового відділу ГАУ, то відчуємо ледь помітне здивування з приводу того, що автоматичне екстрактування гільзи патрона не викликало її пошкодження. Вся заковика виявилася саме в гільзі: Рощепей, та й інші винахідники «самострільних» гвинтівок (Федоров, Токарев, Дегтярьов, Коновалов), завжди використовували патрон конструкції полковника Вельтіщева до трилінійної гвинтівки Мосіна.

От уже ця мода в збройовій справі! Скажімо, тривалий час зброярі світу сушили голову над тим, як підвищити якість паперового патрона. Дешевизна і можливість спорядження в армійських умовах, здавалося, дають йому перевагу перед металевим патроном, котрий вимагає складного фабричного виробництва. З іншого боку, безвідмовність металевого патрона за будь-якої негоди була аргументом при відстоюванні його переваг перед паперовим патроном. Тому одні армії приймали на озброєння гвинтівки, котрі стріляли паперовими патронами, інші — металевими. Щоправда, відмінність у виконанні патрона призводила до відмінності в конструкції затвора гвинтівки: аби уникнути прориву газів при пострілі, зброя, в якій застосовується паперовий патрон, повинна була мати посилений затвор. Кінець моді на той чи інший патрон поклала Громадянська війна в США (1861—1865), під час якої рушниці Ремінгтона 1864 року із крановим затвором і металевим патроном показали високий ступінь надійності. Але ж надійність зброї — умова збереження життя солдата. І відразу після вивчення досвіду американської війни армії Європи кинулися переозброюватися під металевий патрон.

Гвинтівочний патрон зразка 1891 р. (гільза із закраїною)
Гвинтівочний патрон зразка 1891 р. (гільза із закраїною)
Яків Рощепей для своїх автоматичних гвинтівок застосовував штатний трилінійний патрон зразка 1891 року. Саме в цьому патроні, а точніше — в його гільзі, була інтрига, побічно пов’язана з проходженням стереотипу. Більшість армій світу забезпечувалися боєприпасами — унітарними патронами з металевою гільзою, що мала закраїну. Закраїна — обідок, який виступає за габарити гільзи, дозволяє надійно фіксувати патрон в патроннику перед пострілом і легко виймати стріляну гільзу після пострілу. Така форма гільзи наче сама виникає перед конструктором, який вирішує завдання вилучення гільзи з патронника після пострілу. Циліндр гільзи під натиском порохових газів роздається і «влипає» в стінки патронника, тому треба передбачити в гільзі деталь, ухопившись за яку можна вийняти гільзу після пострілу. Вузький фланець, закраїна, обідок біля денця гільзи — найпростіше і найприродніше вирішення проблеми. Тому для магазинних багатозарядних гвинтівок всі застосовували металеві патрони з гільзою, забезпеченою закраїною.

Трилінійний (7,62-мм) патрон Вельтіщева — типовий, можна сказати, стереотипний боєприпас магазинної гвинтівки: гільза у формі пляшки з виступаючою закраїною, заряд бездимного пороху, тупокінцева оболонкова куля. Такі патрони робили в усіх країнах світу. І в усіх потім виникали проблеми при переході на автоматичні гвинтівки. Однак у цій моді на тип патрона з’явився один виняток — німецький патрон до гвинтівки Маузера, розроблений 1888 року, який мав гільзу без закраїни. Біля денця гільзи замість виступаючої закраїни було зроблено проточку для зчеплення із зубом викидача. Відсутність закраїни відразу зняла проблеми, пов’язані саме з цією формою гільзи: зменшилося число затримок при стрільбі, а також надійніше почав функціонувати дворядний магазин зброї. Гільза без виступаючої закраїни більш прогресивна, оскільки підходить для живлення автоматичних і самозарядних систем, проте вона вимагає строгіших допусків у виробництві. А патрон Вельтіщева не вимагав строгих допусків при виготовленні гільз і патронників, що відповідало невисокому рівню збройової промисловості царської Росії. Тому конструктори йшли легким, як вони вважали, шляхом — розраховували на боєживлення своїх автоматичних гвинтівок патронами Вельтіщева.

Після Жовтневої революції 1917 року Рощепей працює на київському заводі «Арсенал», який продовжив випуск військової продукції — гармат, лафетів, зарядних ящиків. Хоча спеціалізація конструктора Рощепея і не збігалася з профілем заводу, Яків Устимович продовжував утілювати мрію своєї юності — створювати ідеальну автоматичну гвинтівку. Після десяти років напруженої роботи, 14 серпня 1928 року, конструктор Рощепей представив науково-технічній раді збройово-кулеметного тресту проект нової автоматичної гвинтівки. На відміну від попередніх, нова модель різнилася принципом роботи автоматики — використовувався короткий хід ствола. Живлення зброї — з коробчастого підствольного магазина на десять патронів. Але головною новинкою гвинтівки Рощепея був патрон. Вище ми зазначали, що не відразу винахідник усвідомив: причина невдач у гільзі патрона, який застосовується у гвинтівці. Замість стереотипного патрона Вельтіщева з гільзою із закраїною Яків Устимович застосував дослідний 7,62-мм патрон без закраїни — із проточкою.

Простота і надійність гвинтівки Рощепея, бездоганність її автоматики були відзначені науково-технічною радою. Але застосування нестандартного (нестереотипного!) патрона поставило хрест на хорошій гвинтівці: «У зв’язку з тим, що гвинтівка спроектована не під штатний патрон, визнати її виготовлення недоцільним». Звісно, під штатний патрон Вельтіщева в передвоєнні 1928—1940 роки було розроблено ручний кулемет Дегтярьова ДП, автоматична гвинтівка Симонова, самозарядна гвинтівка Токарева. Але ж 1930 року прийнято на озброєння пістолет Токарева, патрон якого вже мав гільзу без закраїни, із проточкою, а під цей патрон розроблено пістолети-кулемети Дегтярьова і Шпагіна. Більше того, 1930 року для великокаліберного кулемета розроблено 12,7-мм патрон Б-30 з гільзою без закраїни, із проточкою. Нові гільзи з проточкою пробивали собі дорогу!

Автоматний патрон зразка 1943 р. (гільза з проточкою)
Автоматний патрон зразка 1943 р. (гільза з проточкою)
Нарешті, в Радянському Союзі в розпал Великої Вітчизняної війни, 1943 року, з урахуванням досвіду розробки німцями в 1942 році курцпатрона (займає проміжне положення між гвинтівочним патроном і пістолетним) було розроблено т.з. проміжний патрон. Проміжний патрон конструкції М.Єлізарова і Б.Сьоміна, як і німецькі патрони, мав гільзу без закраїни, гільзу з проточкою. Саме під цей патрон було розроблено самозарядний карабін Симонова, ручний кулемет Дегтярьова РПД і шедевр радянських зброярів — автомат Калашникова.

На 15 років випередив Яків Устимович Рощепей створення автоматичних і самозарядних систем у Радянському Союзі, правильно усвідомивши важливість і навіть критичність гільзи без фланця. Винахідник не дожив року до свого 80-річчя. Його поховали в рідному селі Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області. На могилі — мармурова плита з портретом конструктора, яким він був під час роботи на Сестрорєцькому збройовому заводі. Ланцюг огорожі покоїться на чотирьох стовпах, кожен у формі бойового патрона.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво