Як українець Олександр Неприцький-Грановський став Алексом Грасгоперовським - Соціум - dt.ua

Як українець Олександр Неприцький-Грановський став Алексом Грасгоперовським

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Понад двадцять років тому історик та літературознавець Гаврило Чернихівський, лікуючись у селі В...

Олександр Неприцький-Грановський
Олександр Неприцький-Грановський

Понад двадцять років тому історик та літературознавець Гаврило Чернихівський, лікуючись у селі Великі Бережці поблизу Кременця, почув крамольну розповідь місцевого чоловіка про земляка, ім’я якого в Америці знає кожна освічена людина. «А хіба може бути інакше? — запитував літній техпрацівник лікарні. — Олександр Неприцький-Грановський — відомий вчений-ентомолог, поет, маляр, політичний діяч, багатолітній голова Організації державного визволення України (ОДВУ), якого з 80-річчям вітав сам Президент США Річард Ніксон. Про нього не знають хіба що в Україні. Але я вам цього не казав…»

Чернихівський побував у брата і трьох сестер «українського американця», багато наслухався про їхню «сімейну гордість». Працюючи у київських архівах, перечитав часописи «Рідний край», «Українська хата», в яких на початку 1900-х друкував перші вірші Олександр Неприцький-Грановський. А вже у середині 90-х років дослідник з Тернопільщини їде у США і за сприяння Олександрового небожа Бориса Неприцького працює в родинному архіві та в Інституті історії української еміграції при Мінессотському університеті (цей інститут заснував сам Неприцький-Грановський). Привозить до України особисті речі — вишивану сорочку, піджак, чемодан і деякі мистецькі роботи — барельєфи Т.Шевченка та Б.Хмельницького. Інші речі передали родичі, які живуть в Україні. І ось у 1996 році в місцевій школі відкрили музей Олександра Неприцького-Грановського. Пан Гаврило Чернихівський доручив очолити цю унікальну установу своєму учневі, історику, який теж зібрав чимало експонатів, — Петрові Гончаруку. А сам видав грунтовний нарис «Олександр Неприцький-Грановський. Життя і творчість».

На Батьківщині

У далекому 1887 році ніхто у Великих Бережцях і гадки не мав, що в родині українця-сільського коваля та польки-католички народилася дитина, «зовсім не схожа на інших». Батьки віддали Сашка до школи, яка, по суті, була однокласним ремісничим училищем. Та залишатися майстровим учнем, а відтак майстром у селі хлопець не захотів. Із кількома однолітками вирушив на «протилежний бік Кременця», до середньої сільськогосподарської школи у селі Білокриниці. У школі діяв осередок Революційної Української Партії (РУП), якою керував Микола Міхновський. Хлопець вступає до нього, цікавиться українським політичним життям, по-дитячому засуджує «ворожість» російського царизму для українських справ. Так формується його світогляд.

У 1907 році юнак їде до Києва. У нього два бажання — здобути вищу економічну освіту і познайомитися з українськими політичними діячами. Вступає до комерційного інституту (нині — Київський державний економічний університет), шукає способів заробітку —працює то експедитором «Южнорусского издательства», то бухгалтером. Не обмежуючись економічними студіями, Олександр поринає у вир політичного життя. Вступає в Український клуб, очолюваний Миколою Лисенком, стає членом Етнографічно-художньої комісії під керівництвом Олени Пчілки.

За підтримки поетеси Олександр друкує у тижневику «Рідний край» перший вірш «Порожня оселя». Відтак його пейзажна лірика з’являється у часописах «Рада», «Українська хата», а також у галицьких виданнях «Діло», «Ілюстрована Україна», «Дзвін», «Сяйво», «Сіяч» та інші.

Одна по одній виходять поетичні збірки «Пелюстки надій», «Намистечко сліз», «Акорди».

Однак діяльність Українського клубу скоро припиняє царська охранка. Патріотично налаштована київська інтелігенція у відповідь організовує аналогічний клуб «Родина». Олександр зближується з Михайлом Грушевським, Борисом Грінченком, Лесею Українкою, Олександром Олесем, Миколою Вороним та іншими відомими діячами. Але поліція не дозволила спокійно вчитися, роздумувати про політику і займатися поезією. На «неблагонадійного» доносять київській владі, у нього проводяться обшуки. Життя стає нестерпним. Хлопець приймає серйозне рішення — залишити батьківщину — і після багатьох поневірянь прибуває на американський континент. Як виявилося, назавжди.

«Ентомологія — ділянка важливіша…»

У Сполучених Штатах молодого українця ніхто не чекав. Вчорашній студент працює на різних роботах — малює, допомагає фермерові. Врешті, Український Народний Союз допоміг Олександрові влаштуватися секретарем до лікаря українського походження Володимира Сіменовича в Чикаго. Але емігрант прагне грунтовної освіти. Потяг до біологічних наук — ботаніки, фізіології, ентомології, агрономії — він виявляв, ще навчаючись у сільськогосподарській школі. І восени 1914 року емігрант вирішує вступити до Вищого Агрономічного коледжу в штаті Колорадо. Його зараховують із випробним терміном, бо знання англійської було слабеньке. Але вже на третьому курсі старанного та здібного українця відзначають як відмінника навчання, а по закінченні його запрошують на посаду асистента. Але Олександр зголошується вступити в американську армію і на короткий період відпливає до Франції(1918). Далі повертається в Америку.

Що робити? Від Гарвардського університету надходить пропозиція взяти участь у науковій археологічній експедиції в Піренеях. Але Олександра більше цікавила ентомологія. Він дійшов оригінального висновку: «скільки існує людство, стільки часу йде боротьба між людиною і комахою». Влаштовується інструктором-ентомологом Вісконсинського університету в місті Медісон. Через багато літ згадка про вибір буде мотивованою і все-таки емоційною: «Археологія цікава, але це наука про минуле. А мене цікавило майбутнє. Хіба я не бачив малих дітей, обліплених мухами? Хіба я не бачив голів тварин, вкритих струпами, з яких рої мух переносили заразу на здорових?»

Олександр Неприцький-Грановський одним із перших у світі вивчає способи перенесення комахами хвороб з одних рослин на інші. До молодого науковця звертаються керівники штату Вісконсин за порадою — як врятувати посіви фермерів від шкідників, зокрема коників-стрибунців. Олександр знав, що довкола на полях повно тирси, і порадив перемішати її з отрутою. Спосіб виявився дієвим. Дослідження Неприцького-Грановського знайшли застосування в багатьох інших місцевостях Америки, а самого Олександра в наукових колах навіть прозвали Алексом Грасгоперовським (Олександром Стрибуном-Грановським).

Перший український професор в Америці!

Неприцький-Грановський доклав чимало зусиль до боротьби з яблуневою плодожеркою, вишневою попелицею (до речі, попелиця — оце вже хвороба самого вченого, бо в його колекції було зібрано понад 20 тисяч видів цієї комахи!!!), яблуневою листоверткою та іншими шкідниками, застосовував нові розчини хімічних препаратів. Він експериментально дослідив, що комахи легко передають бактерійні, грибкові, вірусні захворювання рослинам. До українського вченого-ентомолога цією проблематикою ніхто серйозно не займався. Майже одночасно з доктором С.Фракером Олександр запропонував застосування літаків для обприскування лісів, парків, садів. В університеті він починає викладати новий, як на той час, університетський курс «Перенесення рослинних хвороб комахами» і після семирічних досліджень стає доктором філософії в галузі біологічних наук. Він перший українець у США, який отримав ступінь доктора наук і звання професора університету.

А далі — запрошення на викладацьку та дослідницьку роботу в Мінессотському університеті (м. Сейнт-Поул). Вчений починає студіювати біологію хрущів та інших комах, які живуть у грунті. На півночі Америки ці шкідники нищили лісові посадки, іноді доводилося по кілька разів висаджувати дерева, щоб вони почали рости. Фермери були безсилі що-небудь вдіяти. Олександр, взявши до уваги, що хрущі не живуть у землі, яка захаращена певними метеликовими рослинами, запропонував знищення шкідників шляхом сівозміни без застосування комашиних отрут.

Олександр Грановський був першим в Америці, хто застосував дуст для знищення комах, які шкодять картоплі та іншій городині.

Український вчений міцно утвердився в американському науковому світі. Він засновує першу біологічну станцію у США над озером індіанців Ітака. Він має свою плеяду учнів-ентомологів. Чи не найбільшою гордістю стало присудження його колишньому студентові — Норманнові Ернесту Берлагу — Нобелівської премії за виведення нових високопродуктивних сортів пшениці. А заради об’єднання українських наукових сил в Америці відомий вчений-українець у 1938 році вирішує заснувати Український Науковий інститут Америки «для спільної праці над поступом науки».

Неприцький-Грановський багато подорожує Америкою, знайомиться з життям індіанських племен і переконується, що всі народи виникли «під одним сонцем, вітром. І природа була до них однаково прихильна». Після майже п’ятдесятилітньої перерви Олександр повертається до поетичної творчості, видає п’ять збірок віршів.

З думою про Україну

Однак український інтелігент, мабуть, тому й український, що у критичні моменти історії змушений ставати політиком. Чверть століття український вчений очолював Організацію державного визволення України — політичну структуру мельниківського напряму. Коли американські урядовці, повіривши комуністичній пропаганді, звинуватили ОДВУ в потуранні фашизму, Олександр Неприцький-Грановський послідовно довів, що сутність організації — боротьба за відновлення Української держави. На схилі літ, у 80-річному віці він виразно підтвердить свої переконання: «Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі»(з промови на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р.)

Олександр Неприцький-Грановський лише кілька місяців не дожив до свого 90-річчя. Але пам’ять про нього не стала мертвим, муміфікованим пам’ятником. На обох батьківщинах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво