Як це буде по-угорськи? - Соціум - dt.ua

Як це буде по-угорськи?

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Раніше, за радянської влади, весь наш народ мріяв про поїздку за кордон. Дехто туди навіть потрапляв...

Раніше, за радянської влади, весь наш народ мріяв про поїздку за кордон. Дехто туди навіть потрапляв. У той час поїздку до Угорщини вважали вершиною мрій і вона була найбільш розбещуючою подорожжю по соціалістичному табору. Певне, щось, якась дрібничка все ж заважала Угорщині стати стовідсотково соціалістичною країною. Мені в той час трапився на очі путівник по Будапешту 73-го року. Боже мій! Прокат машин! «Хілтон»! Кока-кола! Купання в гарячих джерелах не виходячи з готелю! «Напої та десерт подають прямо в басейн!» Відвідання Палацу піонерів згадувалося між іншим і друкувалося дрібним шрифтом. Зате «сільське свято з паленкою, гуляшем, а також оглядом коней і конюхів» (прямо так і було написано!) могло збити зі шляху істинного не лише малодосвідчених піонерів, а й знаючих життя комсомольських богинь. Господи! Як же давно це було!

Будапешт без гіда

Нині Будапешт — цілком європейське місто, яке навіть ближче до Західної Європи за рівнем розвитку і способом життя, аніж, скажімо, Варшава та Прага. У принципі, він те ж саме, що й двадцять, і тридцять років тому. Тільки гарненько відреставроване. Ось чому туристів більше, аніж людей. Сьогодні угорська столиця ідеально пристосована для тих, хто мудро вміє витрачати час і євро.

А найкращий спосіб пересування по Будапешту, на мій погляд, — ноги. У місті є, звісно, метро, трамваї, автобуси і таксі, але навіщо вони потрібні, якщо більшість туристичних визначних пам’яток розташовані по сусідству? І все ж таки не варто навіть намагатися взяти місто наскоком. Краще визначити пріоритети і не засмучуватися, коли щось не встигли. Напевно, ще повернетеся.

Отже, пішки по Будапешту. Дунай розсікає місто на дві частини, які колись були самостійними поселеннями (аристократична Буда і демократичний Пешт). Буда — горбиста, Пешт — рівнинний, і завжди перед очима безліч орієнтирів: будинок парламенту і площа Рузвельта на пештському березі, Королівський палац і Рибацький бастіон на будайському. На пештському боці заблукати неможливо ще й тому, що вулиці вибудовано перпендикулярно до набережної, а будинки розташовано в шаховому порядку. Крім того, на кожному будинку поруч із номером будинку римською цифрою вказано номер району, тож, маючи в руках карту, можна відразу ж зосередитися на потрібному кварталі.

Гадаю, немає більш невдячного заняття, ніж описувати чудесне місто Будапешт. Ось Фортечний район, де в минулому стояла Будайська фортеця, побудована після татарської навали 1247 року. На її залишках і повторюючи її конфігурацію, 1896 року, до знаменної дати 1000-річчя Угорщини, вибудували Рибацький бастіон — унікальну архітектурну споруду із семи веж, кожна уособлює одне з племен, що об’єдналися в державу. Саме з майданчика Рибацького бастіону відкривається найрозкішніший краєвид на місто по той бік Дунаю: підсвічені мости, будинок парламенту, базиліка Святого Іштвана, готичні церкви. Ніяких потворно-сучасних хмарочосів у місті немає: споруджувати будинки вище від 96 метрів (висота Парламенту) заборонено.

Парламент — майже копія лондонського. Його площа — близько 18 тисяч квадратних метрів. Свого часу тут уперше у світі було встановлено парове опалення. Леви при вході в парламент — символи того, що Угорщина колись була королівством.

І вночі, і вдень біля входу в будинок стоїть усього один поліцейський («О, Україна! Ющенко! Вері гуд!»). Туристи
можуть відвідувати парламент щодня. Краса і велич — невимовні.

Зауважу, що будинок парламенту, Фортечний район і гора Геллерт у Буді, парафіяльна церква в Пешті, а також 9 мостів, що з’єднують береги Дунаю, визнані ЮНЕСКО культурним надбанням людства.

Особисто для мене найбільш приголомшливим видовищем у Буді виявилася церква Матяша. Величезний, фантастичних обрисів готичний храм раптом з’явився з-за повороту зненацька — немов якась булочна. Подих перехоплює, особливо у непідготовленої людини, особливо вночі...

А на центральній площі Рибацького бастіону мене вразив невеличкий, усього в два метри, бронзовий макет самої площі з її готикою та пам’ятниками. Начебто б звичайний макет. Але зроблений він спеціально для сліпих. Тих, хто, можливо, прийде на цю площу, але побачити красу навколо не зможе — хоча б руками обмацає. І прочитає все про Рибацький бастіон — відразу тексти, зроблені шрифтом Брайля.

Вулиця Андраші, найшикарніша в Пешті. Вона забудована будинками улюбленого в угорців стилю арт нуво, але є тут і барокові споруди. На цій вулиці знаходяться майже всі посольства, а також більшість дорогих крамниць і театрів. Оперний театр — чимала споруда в неоренесансному дусі. Поруч — кумедне кафе під назвою «Бельканто», куди публіку затягують офіціанти, які співають. Вони оперними голосами оголошують меню і приймають замовлення. Кажуть, що справжні співаки, відвідуючи заклад, іноді підспівують офіціантам.

У двохмільйонного міста, яким є Будапешт, своя, особлива «фішка» — можна втекти від міського шуму, не покидаючи саму столицю. Острів Маргіт у центрі Дунаю з чудовим парком, спортивними майданчиками та звіринцем для дітей, з чистим п’янким повітрям і буйною зеленню — найулюбленіше місце відпочинку городян. А головне, на острові в двох прекрасних готелях є термальні купальні з температурою води 34 °С, 36 °С і 40 °С.

Позбутися ревматичних, суглобних, нервових й інших захворювань опорно-рухового апарату допомагає лікувальна вода. Взагалі термальні купальні — найважливіше надбання жителів міста. У Дунаї, на жаль, не можна купатися: занадто багато великих міст розташувалося на його берегах. Але виручають численні термальні джерела, котрі живлять басейни в приміщеннях і під відкритим небом. Тож хлюпатися у воді можна цілий рік і з користю для здоров’я.

Побувати в Будапешті і не відвідати купальню — злочин для туриста. Відпочити там і помолодіти можна усього за чотири євро. Найвідоміша — купальня «Сечені», найбільша в Європі. Ця купальня — герой війни: у роки Другої світової вона врятувала життя бегемоту із зоопарку. Голодному звіру було пожертвувано весь запас одноразових капців для відвідувачів купальні. Капці було зроблено з нільського папірусу, і бегемот жував їх із великим апетитом. Тепер у будапешт-
ському зоопарку щороку народжується нащадок того бегемота. Кажуть, виною тому є надзвичайна оздоровча дія термальної води, якою наповнений і басейн бегемота. Таким чином, народжуваність серед бегемотів слугує непрямою рекламою для лікування безпліддя. І не тільки у бегемотів.

Найдавніша з купалень — «Геллерт». Хоча її побудовано 1918 року, але саме гаряче джерело відоме вже понад дві тисячі років. Тут розслаблювалися і заліковували рани (а також милися і прали білизну) ще римляни.

Тож Будапешт — не просто головне місто Угорщини і «Королева Дунаю», а й бальнеологічна столиця світу. В усіх міських купальнях — грандіозних, монументальних, класичних і сучасних — усі термальні й лікувальні процедури проходять під контролем лікарів і медперсоналу. Потім неодмінно слід відпочити якийсь час. Щоб не перелікуватися і не переомолодитися.

А ще в Будапешті не можна не захопитися блискучими стеклами. Вони блищать скрізь — у вікнах будинків, у вітринах магазинів і офісів, в готелях і автомобілях. «Що ж ви добавляєте до складу скла, що воно так блищить?» — запитав нашого гіда. Він здивовано повторив запитання. Потім розсміявся: «О ні! Просто ми часто миємо вікна!»

Гадаю, і ветерани шлюбного руху, і ті, хто тільки-но знайшов свою половину, напевно були б не проти того, щоб вирушити до Будапешта. Він, як ніяке інше місто, спонукає до стану закоханості. Уявіть, яке це задоволення — стояти, тримаючись за руки, на Рибацькому бастіоні і дивитися, як сонце заходить за будинок парламенту, гуляти по Ланцюговому мосту, побудованому 1848 року, мліти й розкошувати в термальних джерелах, попити кави на найосвітленішій із вулиць — вулиці Ваці. А ввечері, коли місто спорожніє, залишитися з ним наодинці — ви і Будапешт. Можна блукати міськими парками. Можна цілуватися на історичних східцях, яких у Буді, напевно, ще більше, ніж термальних джерел у Пешті...

Аква термале

Запевняють, що казка про чарівну «живу» воду народилася саме в Угорщині, де виявлено найбільші у світі запаси термальної води. А жарт про те, що, коли в Угорщині копнути лопатою якомога глибше, зі свердловини вдарить фонтан окропу, стала вже загальновідомою. У країні — 1289 свердловин із термальною водою, 39 лікувальних купалень, 13 курортів, 5 лікувальних печер, 48 джерел мінеральної води, 136 джерел лікувальної питної води, 4 родовища лікувальної грязі. Коротше, турист преспокійно ходить вулицями та площами, насолоджуючись стилем арт нуво, п’є каву й поїдає угорські ватрушки, а під ним у цей час вирує і часом вихлюпується назовні киплячий бульйон із сірководню, брому, йоду, хлору, кальцію, натрію, магнезії, гідрокарбонату...

Взагалі, воду одвіку шанували як субстанцію божественну. Сам Ісус Христос хрестився в річці Йордан. Єгиптяни свято шанували каламутні води Нілу, ассирійці заряджалися енергією в річках і водоспадах, кельти молилися дощу. Індуси й сьогодні звільняються від скверни, занурюючись у Ганг, їх нітрохи не бентежить бруд священної ріки. Досі майже в усіх релігіях світу купання є священним обрядом: водохрещення в християнстві, обов’язкове обмивання перед п’ятничною молитвою у мусульман. А категорична заборона іудеям жити там, де немає лазень чи басейнів, навіть записана в Талмуді...

Останнім часом світ охопила водоманія. Вважається, що всі люди, котрі поважають себе, повинні хоча б раз на рік побувати «на водах». Це модно, престижно, це свідчення соціального успіху. На таких курортах людина позбувається всього зайвого: шлаків і хвороб у суглобах, грошей, зморщок і стресів, отримуючи натомість вічну молодість, нев’янучу красу й незвичайну силу. Ось чому лікувальний туризм в Угорщині стає дедалі масштабнішим — в жодній іншій країні немає такого числа й розмаїття лікувальних купалень. Причому склад місцевих вод, як правило, не повторюється. Більшість угорських готелів розташовані безпосередньо біля цілющих джерел, мають у своєму розпорядженні купальні та басейни. В останні роки число бальнеологічних і wellness-готелів помітно зросло. У них передбачено все необхідне для зміцнення здоров’я, відновлення сил, омолодження організму.

У Мішкольці купальня з теплою водою розташована у величезній печері, утвореній термальними водами. Особливе, кришталево чисте печерне повітря, різні світлові ефекти, якими виділяється кожне озерце і кожен лабіринт, підземна ріка, по якій можна пливти, перлова ванна, яку можна приймати, — усе це робить перебування тут не лише корисним, а й дуже пам’ятним.

У Хайдусобосло найтепліша вода, температура якої сягає 75 °С. Існують багаторічні статистичні дослідження, що доводять: лікування ревматизму, артритів і неврологічних захворювань є ефективним на цих водах у 95% випадків. (Навіть якось прикро приїжджати сюди, не маючи ревматизму чи проблем із суглобами.) Тут завжди тиша, спокій і повна релаксація. Не випадково Хайдусобосло називають меккою ревматиків. Щороку сюди приїжджають більш як півтора мільйони чоловік.

А ще місто славиться гігантським аквапарком. Є в ньому 113-метрова гірка і з десяток гірок трохи менших, 101-метрова «чорна діра», «камікадзе», «божевільний» потік, гігантська спіраль й інші водні атракціони. По собі знаю, що піти з аквапарку, відірватися від усього цього свята для тіла та душі абсолютно неможливо.

Дебрецен — «столиця» революції та війни за незалежність Угорщини 1848—1849 років. І водночас один із найпопулярніших курортів. Під куполом лікувальної купальні у Великому лісі Дебрецена розташовані чотири басейни з термальною водою різної температури, лікувальні лазні й терми, а також вісім розважальних басейнів. Вражають навіть не стільки хитромудрі атракціони, не басейники з гарячою коричневою водою (йод), де відігрівають кісточки ті, «кому за 90», скільки пишний і яскраво-зелений гай навколо, що складається з величезних бамбуків, бананів, араукарій. Так би й не їхав звідси!

Фортечна купальня в Дюлі по праву посідає особливе місце в угорському лікувальному туризмі. І купальня, і чудовий пляж розташовані в центрі двохсотрічного парку колишнього замку графа Алмаші, поруч із фортецею, де проходять знамениті театральні фестивалі. У Дюлі — дев’ять басейнів просто неба й одинадцять критих басейнів.

Наша група побувала і на інших курортах. У місті Н’їредьхазі, яке завдяки солончаковому озеру (температура — до 50 °С!) ось уже три століття є улюбленим місцем для купання та відпочинку. У молодому місті Тисауйварош (колишній Ленінварош — Ленінград), де купальний і спортивний комплекси споруджено за останнім словом техніки та дизайну. Це спортивний центр країни з прекрасно обладнаними майданчиками для баскетболу, боулінгу, сквошу, тенісу... І скрізь «туризм здоров’я», як його називають в Угорщині, дає можливість по-справжньому відпочити й набратися сил.

До речі, у Мішкольці, Хайдусобосло, Дебрецені й інших бальнеологічних курортах тривалість лікування, залежно від висновку лікарів, становить від 7 до 20 днів. Враховуючи, що результати лікування практично завжди позитивні, вартість його від 78 до 200 євро цілком виправдана. До того ж людям, які приїжджають на лікування та відпочинок, надаються прекрасні умови проживання в комфортабельних готелях, апартаментах чи пансіонатах. А в Дюлі, приміром, можна зняти кімнату з кухонькою і всіма зручностями за 10 євро навесні та восени, за 15 євро — влітку і за 5 — взимку. Не так уже й дорого, у всякому разі дешевше, аніж в Одесі, Ялті чи Трускавці.

У здоровому тілі здоровий дух! В Угорщині цей постулат набуває особливого змісту, оскільки всілякі терми готові цілий рік приймати гостей, котрі бажають випробувати на собі найсучасніші засоби 500-річної купальної культури цієї країни.

Велика й могутня

Розмовляти з угорцями дуже легко. Для цього потрібно просто знати мову, і більше нічого. Угорська мова настільки зрозуміла, що в Угорщині без неї ніхто не обходиться. Там уже якось усі звикли розмовляти угорською мовою, і людина, котра розмовляє цією мовою, не дивує навіть іноземця. Я теж хотів не викликати подиву. Хотів базікати, травити баланду, розповідати анекдоти, казати молодим довгоногим угоркам компліменти — і все винятково угорською... У першу ж хвилину свого перебування в Будапешті зрозумів, що це буде непросто.

Угорська відноситься до сім’ї фінно-угорських мов. І тому звична в більшості європейських столиць ситуація, коли турист, знаючи, скажімо, англійську, за схожими словами зрозуміє і голландця, і іспанця, і француза, у Будапешті виключена. Будьте впевнені: не знаючи угорської, ви не розберете в ній жодного слова. Навіть, хоч як це дивно, фінських слів в угорській дуже мало, а турецьких — півтори-дві сотні. Позначається 150-річне панування Османської імперії.

Усе добре в Угорщині. Окрім назв населених пунктів. Навіть людина з досить розвиненим мовним апаратом при здоровому глузді і твердій пам’яті не зможе з першого разу вимовити ці слова, а вимовивши — запам’ятати. Приміром, заходить до вас керівник групи і пропонує: «А чи не поїхати нам в Алчутдобоз? Які там парки і палаци — диво! А може, у Мартонвашар, у музей Бетховена? А краще в Секешфехервар — колишню столицю і резиденцію королів, де спочиває саркофаг із тілом святого короля Іштвана?» Голова йде обертом. Щоправда, потім, відвідавши ці чудові місця, легко вимовляєш як завсідник: «Купальня в Хайдусобосло, звісно, вражає, та й фрески в храмі Святого Ласло можна подивитися. Та все ж краща купальня — у Кішкунфеледьхазі!»

Однак, виявляється, зустрічаються в угорській мові і цілком благозвучні для нашого вуха слова, наприклад — озеро Балатон. А придумала просте слово «Балатон» не хтось там, а царівна Анастасія, дочка Ярослава Мудрого, котра вийшла заміж за одного з угорських королів. Якось, огледівши озеро, Анастасія невдоволено запитала свого вінценосного чоловіка: «А це що ще за болото?» Угорці підхопили кумедне слівце і назвали ним своє найбільше озеро. Ось така легенда.

Так, угорська — важка, однак мовного бар’єра в Угорщині немає. У принципі. Хоч би якою мовою починалася розмова з працівником готелю в Будапешті, із власницею винного льоху в Токаї, із медсестрою купальні в Мішкольці, з продавцем яблук на ринку в Кечкеметі — співрозмовник обов’язково вставляв два-три слівця російською і навіть українською. Не завжди, щоправда, доречно, та все одно було дуже приємно.

Вже через кілька годин перебування в Будапешті з’ясувалося, що англійську знають усі, хто належить до сфери обслуговування й торгівлі. Перспектива безвісти пропасти чи загубитися у незна-
йомому місті якось відразу відпала. Бо пристойна англійська (навіть моя, не дуже пристойна) дає можливість достойно поводитися в кафе, магазині, транспорті.

Угорці готові полюбити кожного іноземця, котрий вивчив хоча б десяток-два угорських слів. Щоправда, іноді вони радіють цьому настільки, що відразу починають розмовляти з ним винятково угорською. А якщо вже іноземець знає угорську по-справжньому!..

Мені пощастило, що моїм товаришем по поїздці і постійним супутником у ранкових і вечірніх прогулянках був Ігор Альошин, який уже сім років супроводжує наші туристичні групи до Угорщини. Ігор не просто хороший і успішний менеджер. Виявилося, він сумлінно вивчив угорську мову й історію цієї країни. Шкода, що далеко не всі наші туроператори ставляться до предмета своєї діяльності настільки серйозно й відповідально.

Зри в корінь!

Угорці бережуть старовину. Заходиш у готель і бачиш, що євроремонт змилостивився над давніми розписними балками стелі, філенчастими дверима і навіть адаптувався до них. А поруч із глянсовою стійкою адміністратора з гідністю височить шляхетно потертий комод початку ХIХ століття. Добротна річ морально не застаріває, треба тільки вміти правильно її подати і знати, куди поставити.

Угорці пишаються своєю історією, культурою. І це не дивно. Адже в Угорщині багато можна дізнатися і багато побачити. У Мішкольці, приміром, є найбільший у Європі іконостас висотою 16 метрів, на якому житіє Христа зображують 88 ікон. У Сегеді можна відвідати музей Альберта Сент-Д’єрді, лауреата Нобелівської премії, котрий вперше у світі вилучив із перцю (паприки) вітамін С. У Кечкеметі — послухати биття дзвонів, мелодію для них написав великий угорський композитор Золтан Кодай. Побувати в парку Лазар, що знаходиться за 35 кілометрів від Будапешта й за п’ять кілометрів від знаменитого палацу королеви Сіссі. Це місце треба обов’язково відвідати. Хоча б заради того, щоб долучитися до незнайомого нам явища — невдаваного всенародного обожнювання своєї королеви. Культ австрійської красуні Елізабет (Ержбет, або просто Сіссі), дружини Франца-Йосифа, із роками анітрохи не стихає, а її ім’ям названо кожне місце, куди будь-коли ступала її нога...

У самому Будапешті не можна не побувати на знаменитому Критому ринку, який побудував Александр Ейфель (той самий!). Вам на ньому обов’язково розкажуть, що сама Маргарет Тетчер купила тут в’язанку часнику і з нею позувала перед фотокамерами. У будапештському Музеї образотворчих мистецтв є унікальні зібрання полотен Ель Греко, а також картини Джорджоне, Гойї, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Рембрандта, Рубенса, Тиціана, Веласкеса, Делакруа, Гогена, Моне, Ренуара... І навіть скульптура великого Леонардо (відомо, що за своє життя він зробив лише дві скульптурні роботи, решта — малюнки й полотна). А любителі можуть відвідати зоопарк, один із найкращих у Європі, заснований 1866 року. У Будапешті також вражає розміром і революційністю найбільша в Європі синагога, створена в мавританському стилі: із башточками, чорними банями, золотим декором, багатим орнаментом. Усередині — колосальний простір, яскраве освітлення, візантійська міць. Кажуть, ще за народження цей будинок викликав багато суперечок: він був задуманий як оновлена, модернізована синагога, яка примиряла юдаїзм із мусульманством і християнством. Тому тут є східні мотиви, є й орган. А ортодокси були обурені ще й тим, що жінки мають право стояти не лише на верхніх галереях, а й збоку, на першому поверсі, серед чоловіків...

Це у нас, в Україні, навіть у багатьох обласних містах можна в готелях запросто вивішувати оголошення: «Живіть тихо і спокійно. Ніхто в нашому місті не потягне вас дивитися визначні пам’ятки — їх у нас просто немає». В Угорщині, навіть у маленьких містечках, завжди є що подивитися.

Можливо, якомусь туристу здаватиметься, що гід-угорець занадто вже захоплено, ледь не захлинаючись, розповідає про свою країну. Вибачимо йому це. Бо лише палка любов до батьківщини спонукає його до того, щоб усе угорське називати в найвищому ступені: найгарніший міст, найнезвичніший храм, найунікальніший музей, найдавніша кав’ярня, найсмачніше вино... тільки, гадаю, не слід іронізувати з цього приводу, тим більше висловлювати подібні думки вголос, щоб не скривдити привітних і завжди доброзичливих господарів. Адже угорці щиро, дуже вже по-дитячому пишаються своєю країною та її успіхами (от нам би так!), тому для угорця все угорське — унікальне. Навіть свій знаменитий бальзам, який лікує шлунково-кишкові хвороби, вони назвали «Унікум».

...із перервою на застілля

Досвідчені туристи вважають, що страви угорської кухні краще не пробувати — спробувавши, зупинитися вже неможливо. І справді, такий достаток і розмаїття смакот звалюється на кожного, хто ступає на угорську землю, що встояти не можна.

Культура харчування скрізь на висоті. Навіть якщо захочеться піти пообідати в місцевий ресторанчик, то можна не боятися, що підсунуть щось несвіже. Головна перевага угорської кухні — витончений смак кожної страви і використання лише свіжих продуктів. Це справедливо і для придорожніх забігайлівок. Хоча кафе і ресторанчики, що стоять уздовж доріг, забігайлівками назвати просто язик не повертається — там не тільки чисто та затишно, а й кожен має свою обов’язкову родзинку. Або гарні картини на стінах, або меблі стародавні, або посуд якийсь особливий, або офіціанти вбрані в національні костюми...

«Про фігуру доводиться забути, — усміхається моя сусідка по столу, — настільки смачна тутешня їжа. Угорська кухня — суцільна спокуса», — приречено додає вона і знову береться за гуляш — шматки ніжного м’яса, присмачені паприкою та соусом, дуже апетитно пахнуть. Так, тут вони свистять, мов кулі біля скроні: калорії, калорії, калорії...

До речі, в угорців гуляш — не друга страва (як це всім здається), а перша. І взагалі, угорці люблять супи — леббенч, н’їршег, шламбуц (усе з картоплі, локшини, овочів і спецій), свою особливу юшку і, звісно ж, фруктовий суп. Популярною є локшина з домашнім сиром (особливий рецепт), рулет із вишнями, яблучний пиріг із вершками, а також галушки шомлої і варгабелеш. І, звісно, різні страви з різного м’яса — смаженого, пареного, вареного, тушкованого і запеченого.

У Дюлі нас пригощали рагу з оленини та м’яса фазана, тушкованим із вишневим соусом — нічого смачнішого навіть уявити собі не можна.

Якось в одному ресторані нам подали рагу з дичини. У цьому, здавалося б, уже не було нічого особливого (ми швидко звикли до розкішної їжі), якби не форма, у яку налили саме рагу! Це була велика біла паляниця, певне, спечена за особливим рецептом. Вона не розм’якала й утримувала рідке рагу протягом усього обіду. Ми черпали ложками м’ясну юшку, заїдаючи її цією самою «тарілкою».

А смачнючі маринади? А вишукані тістечка? А кава з марципанами? Небезпека чигає на кожному кроку, особливо жінок. Так і хочеться їх попередити: надмірне вживання страв угорської кухні загрожує наслідками для вашої фігури, яка погарнішала в термальних купальнях. Словом, навіть не мрійте в Угорщині скинути два-три зайві кілограми. Цьому не бувати ніколи. Бо Угорщина і дієта — дві несумісні речі. Кажуть, в Угорщині навіть топ-моделі зачиняються в номерах і налягають на гуляш.

А яке застілля обходиться без гарного вина? Тим більше що поганого вина в Угорщині немає навіть за дуже низьку ціну.

Напевно, не потрібно роз-
хвалювати токай («король вин і вино королів») — він цього не потребує. У самій провінції Токай, де біля підніжжя однойменної гори розкинулися на п’яти тисячах гектарів виноградники, червоного вина не роблять. Виключно біле. Найславетніше, токай Асу, готують із зав’ялених і зародзинених ягід. Так, тільки так, по одній ягоді збирають зморщений виноград, не зрізуючи гроно, день за днем. Результат — вино різного ступеня солодкості з легкими фруктовими пахощами, зі смаком персика, меду, сливи, шоколаду, житнього хліба. А почалося це 1650 року, ще коли управляючий виноградниками відклав збирання винограду через турецьке вторгнення. Зібрали врожай через кілька місяців, коли ягоди були зморщеними. Виявилося, саме пізньої осені в ягоді винограду міститься максимальна концентрація цукру. Винайдене солодке вино стало візитною карткою краю.

Для популяризації токаю та інших вин в Угорщині навіть працює Академія вина, а винні маршрути по країні настільки популярні у туристів, що для них розроблено спеціальні карти. До речі, вино в ресторанах дешевше від мінеральної води, тож можна пити досхочу. У тому числі й дегустувати: у винних льохах пропонують пробувати вино з бочок, а потім придбати те, яке сподобалося, за цілком розумною ціною. Краще такі дегустації проводити десь осторонь туристичних трас — і вино витримане, і ціни реальніші (але англійської вже точно ніхто не знає!).

Жарт з угорської газети: «Терористи захопили винні льохи Токая й от уже п’ять діб не можуть сформулювати свої вимоги». А й справді, від такого смачного вина важко відірватися. От і думаєш, повертаючись додому: як багато випито вина, як мало з’явилося істин!

Якщо ж турист не п’є вино (принципово!), то йому доведеться перейти на паленку — фруктову горілку, яку женуть (вибачте, готують) буквально в кожному селі. Це, що називається, народний напій, аналог англійського moon shine (місячне сяйво), але страшенно міцний (56°) і дуже смачний, бо в основі його — черешні, абрикоси, персики...

Що стосується «громадського харчування», то воно тут на висоті. Щоб трохи перекусити чи добряче попоїсти — ця країна благодатна, як ніяка інша. Чомусь навіть хот-доги і гамбургери тут смачніші, ніж у Києві.

Замовляючи в ресторанах страву, треба обов’язково уточнити розмір порції — вона може в багато разів перевищити ваші можливості. Ціни — київські, і навіть нижчі.

Улюблений ресторан будапештської еліти «Гундель». Там вечеряє прем’єр-міністр країни, бував Папа Римський, члени британської королівської родини. Там кухар, який особисто їздить із собаками викопувати трюфелі. Там столове срібло й стародавня порцеляна. Там чоловіку без краватки не можна з’явитися. При всьому цьому повечеряти там можна за 25 євро з особи!

У готелях, навіть тризіркових, тільки нові меблі, усе зручно й комфортно. Тут не зустрінеш, приміром, диван початку 70-х років роботи невідомого майстра з характерними для епохи оббивкою, пружинами і клопами... Обслуговуючий персонал не просто привітний, чемний і послужливий. Він так відверто радіє і щиро всміхається при зустрічі з постояльцями — немов бідний родич побачив, нарешті, свого багатого дядечка після багаторічної розлуки.

Треба їхати!

Повернувшись до Києва й розповівши про поїздку до Угорщини, я почув від колег, які бували в цій країні кілька разів, ось що: «Шкода, що справжньої Угорщини ти так і не побачив. Не був на Балатоні й у туристичному центрі Дунаю Сентедрі. Не бачив унікальний Вишеградський палац великого короля Матяша. Не пройшовся вуличками Естергома — батьківщини першого короля Угорщини Святого Іштвана. Не купався в єдиному в Європі гарячому озері Хевіз. Не пробував єдину в своєму роді салямі «Пік» у Сегеді. Не брав участі у святі холодця в Мішкольці. Не катався по Дунаю на Кораблі оперети. І пропустив найбільший у Європі, а може й у світі, вітряк у Дебрецені... Шкода».

Як же зробити, щоб не було болісно за безцільно проведену відпустку? Адже вона дається один раз на рік. Як же прожити її, щоб дійсно відчути себе відпочилим, бадьорим і сповненим сил? Вважається, що відпочинок і лікування в Угорщині найбільш ідеальний за співвідношенням ціни та якості. Адже не випадково 10-мільйонну Угорщину щороку відвідують 32—34 мільйони гостей.

В Угорщині ніколи не кажуть «ні». Можлива організація будь-яких індивідуальних турів, хоч би якими складними вони здавалися.

...Іноді, бува, душа нудиться. Не знаходить собі спокою, хоче чогось, бідолашна. А чого — і сама не знає. Отже, час пакувати валізи!

Редакція дякує інформаційному бюро «Угорщина-туризм» комер-
ційного відділу Посольства Угорської Республіки в Україні за організацію поїздки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво