Як це буде грузинською?

Не соромтеся, пригощайтеся! Пригощайтеся, будь ласка!..

Ми були не просто приємно здивовані. Ну уявіть, підходить зовсім незнайомий чоловік, пропонує пригоститися персиками й у результаті... роздає цілий кульок найсмачніших фруктів. Скажете, таке неможливо? Ще й як можливо! Адже справа відбувалася в Грузії...

«Гостинність» — перше та найголовніше слово грузинського словника. Переконана, його поставить на перше місце кожен, хто бодай один раз побуває в цій незвичайній країні, де живуть навдивовижу добрі й мудрі люди. Безумовно, наступний порядок слів відрізнятиметься від запропонованого нижче. Але незаперечно одне — грузинський словник можна поповнювати, напевно, усе життя. І щораз він ставатиме дедалі соковитішим, теплішим і яскравішим.

Грузія. Якби мене попросили в двох-трьох словах відповісти на запитання «Що таке Грузія?», то шаблонне «Маленька держава з 3000-річною драматичною історією, що має багатющу культурну спадщину та великий туристичний потенціал, держава, де живуть дуже хлібосольні й патріотичні люди» — останнє, що спало б на думку. Оскільки Грузія — передусім країна, яку відчуваєш, країна, яка дарує радість. Але як радість передати словами?..

Коли ми підлітали до Тбілісі, земля з вікна літака була схожа на дивовижну сукню з дорогого оксамиту, прикрашену коштовним камінням: так вигадливо блищали під сонцем дахи будинків, розкидані на «тканині» з гір і зелені. Вражаюча картина, але як відчути її велич тому, хто її не бачив?..

Як описати смак грузинських кавунів, персиків або черешень, покуштувавши які, розумієш, що більш черешневих черешень, персикових персиків і кавунистих кавунів ти ніколи в житті не їв?..

А як розповісти про самих грузинів?.. Так, усі знають, що вони схожі на нас, українців: такі самі веселі, гостинні, люблять застілля й хорошу компанію. Водночас ми дуже багато чого можемо в них повчитися. У першу чергу, звісно, цілком щирої, всотаної з молоком матері гордості за свою країну та за приналежність до свого народу. А ще — ставлення до жінок. Те, як грузинські чоловіки поводяться з дамами, можна охарактеризувати лише двома словами — величезна повага. Вони демонструють приклад ну просто фантастичної вихованості й інтелігентної стриманості стосовно представниць прекрасної статі. Так-так, і не вірте дурним анекдотам!

Тбілісі. А от головне місто Грузії вельми істотно відрізняється від столиці України. Воно значно менш висотне й, на відміну від Києва, фактично не покалічене жахливими новобудовами всіх мастей. Словом, це — саме той випадок, коли місто (принаймні наразі) лише виграло від відсутності масштабних містобудівних капітальних вкладень. Безумовно, вони Тбілісі потрібні, але, головне, тбілісцям є що відбудовувати й реконструювати.

Старий Тбілісі дуже колоритний. Вишукані своєрідні споруди, вигадливі балкони, жоден із яких не схожий на інший... А ці будинки, що виросли прямісінько з крутого берега Кури!.. Взагалі грузинська архітектура, на думку фахівців, є одним із найвдаліших прикладів найгармонійнішого поєднання рельєфу місцевості й «музики, застиглої в камені». Є, щоправда, і тут споруди відверто невдалі, що змушують червоніти корінних тбілісців. Одна з них — пам’ятник, названий у народі «вухами Андропова».

У Тбілісі довгий час не було місця, де керівники Грузинської РСР могли б приймати паради. От відомий архітектор Отар Каландарішвілі й запропонував Едуарду Шеварднадзе побудувати біля тильного фасаду Мінкультури кілька велетенських арок (схожих на свою київську «сестру» в Центральному парку культури та відпочинку, тільки більше витягнутих угору), де згодом відбувалися б «священнодійства». Попри протести громадськості (до слова, дуже активно проти ініціативи батька виступала донька Каландарішвілі), арки все-таки побудували. Але «жити» їм залишилися недовго: нині ці «ореоли слави» демонтують, що, природно, не може не радувати тбілісців.

За останні роки в Тбілісі спорудили близько 80 нових готелів. Доба проживання (плюс сніданок) в одному з готелів головного міста Грузії коштують приблизно від 20 до 200 доларів. До речі, і в цьому плані Тбілісі дасть фору Києву: у нас ніяк не відкриється єдиний мережевий готель, а в них таких — аж три. Причому один із «мережників» працює з кінця 1980-х.

Інформація для поціновувачів прекрасного: будете в Тбілісі, обов’язково відвідайте Національний музей Грузії — оглянете абсолютно приголомшливу виставку давніх прикрас із золота та срібла. Інформація суто для жінок: оскільки в найближчому майбутньому музей зазнає кардинальної модернізації, при ньому, як і при багатьох схожих культурних установах світу, відкриється бутік, де продаватимуться сучасні копії цих чудових речей. Безумовно, вони будуть не дешеві, але гарантую: без покупки не підете.

Тбілісі — четверте місто колишнього СРСР, котре після Москви, Ленінграда й Києва обзавелося власним метро. Сьогодні разовий проїзд у тбіліському метрополітені коштує 20 тетрі. Один ларі (так називаються грузинські паперові гроші) дорівнює ста тетрі (а так називаються грузинські копійки), за один долар США в обмінних пунктах Грузії дають 1,8—1,83 ларі. У місті дуже багато маршрутних таксі, серед них чимало наших «Богданів». Разовий проїзд у маршрутці коштує від 30 до 50 тетрі.

Ціни в тбіліських магазинах приблизно такі самі, як і в київських, а часом навіть трохи вищі. А от вечеря чи обід у хорошому тбіліському ресторані обійдеться значно дешевше, ніж у столиці України: за нього доведеться викласти смішні за київськими мірками 20 доларів. Ну і, природно, найвишуканіші грузинські вина купувати в Грузії набагато вигідніше, ніж у нас: в Україні заплатите за них мінімум утричі більше.

Мцхета. Найдавніша столиця Грузії (Іберії). Мцхета та її околиці були заселені ще в ранній і середній бронзовий період (III—II тисячоріччя до н.е.). У 337 р. нашої ери в Мцхеті християнство оголосили державною релігією. Сьогодні в місті та його околицях налічується понад 200 історико-архітектурних пам’ятників. Мцхета — одна з воістину неоціненних перлин у скарбниці грузинської культури. У 1994 р. вона увійшла до Списку спадщини світової культури ЮНЕСКО.

Поряд із давнім містом у згаданий вище список потрапив і розташований біля Мцхети храм Джварі, який грузини вважають найважливішим пам’ятником свого зодчества (до речі, в архітектурі навіть існує термін «пам’ятник типу Джварі»), оскільки він фантастично гарно вписується в контури високої гори, де розташований. Одним із найважливіших пам’ятників архітектури феодальної Грузії є й кафедральний собор Светіцховелі. Саме тут благословляли царів цієї країни. А їхня резиденція, за переказами, знаходилася в монастирі Самтавро, що в північній частині Мцхети.

Море. Його ми «покуштували» в Батумі. Враження? Звісно ж, супер! До речі, відпочити в Батумі сьогодні можна ну зовсім недорого: цілком реально знайти невеликий приватний пансіонат або будинок відпочинку, де доба проживання в номері з усіма зручностями та триразовим харчуванням коштуватимуть якихось 11—15 доларів. (Правда, авіапереліт Київ—Батумі обійдеться в 170 у.о.) Недалеко від Батумі розташоване село Сапрі — тут найчистіші на грузинському узбережжі море та пляжі. Доба проживання в тамтешніх готелях обійдеться десь у 20 доларів, із харчуванням — доларів у 28.

Боржомі. Через громадянську війну Грузія, країна, котра ще не вельми давно славилася як всесоюзна оздоровниця, фактично залишилася ні з чим: на сьогодні реально працюючих курортів тут не більше десятка. У одній лише Аджарії в колишніх корпусах санаторіїв і готелях живе зараз близько 300 тис. біженців з Абхазії й Осетії.

На території Грузії — 2400 мінеральних джерел. 350 із них розташовані на території Боржомі. На жаль, із вказаної вище причини з 16 санаторіїв, які функціонували раніше в місті та його околицях, вижив і не змінив профіль лише один — «Боржомі-Лікані». Тут лікують гастроентерологічних хворих, людей, котрі страждають на цукровий діабет, патології шлунково-кишкового тракту й неврологічні недуги. Основний метод лікування — кліматотерапія плюс знаменита місцева мінвода. Фахівці запевняють, кращий час лікуватися й відпочивати тут — червень і вересень-жовтень. І не забувайте: якщо хочете, аби перебування на бальнеологічному курорті реально поліпшило ваше здоров’я, пити водичку й насолоджуватися чистим повітрям потрібно мінімум 24 дні.

Недавно побував у Лікані і президент України. Узагалі планувалося, що свою відпустку він проведе саме в цьому містечку, у розташованому на його території колишньому палаці Романових, побудованому в 1886 р. До слова, свого часу тут відпочивав і Сталін: в особняку досі зберігається стіл, за которим він працював, а з однієї зі стін стирчить цвях, який генералісимус власноручно вбив, щоб вішати свій головний убір.

Боржомі й Лікані знамениті і своїми жителями. Грузини кажуть, що так красиво, як співають і готують (особливо рибу та гриби) ці люди, не співає й не готує в їхній країні ніхто.

Бакуріані. Гірськолижний курорт (сезон триває з кінця листопада до середини квітня). Раніше тут розташовувалася база олімпійської збірної СРСР, нині тренуються кращі спортсмени Грузії. Причому не лише представники зимових видів спорту: у Бакуріані абсолютно дивовижне повітря, яке робить його унікальною спортивно-оздоровчою базою. Ну й чудовим місцем для відпочинку, звісно. І не тільки зимового — улітку курорт дуже популярний у людей, котрі віддають перевагу сімейному відпочинку. Крім того, тутешній клімат дуже благотворно впливає на тих, у кого є проблеми з легенями та бронхами.

Туристичні інвестиції. Сказати, що за останні роки на туріндустрію Грузії пролилася інвестиційна злива, було б великим перебільшенням. Приміром, іноземні інвестиції за період від 1998 до 2004 року в сферу туризму цієї країни становили майже 200 млн. дол. США. Деякі бізнесмени скаржаться, мовляв, причина того — відсутність у Грузії таких необхідних і практикованих у всьому світі пільг і преференцій для тих, хто вкладає гроші в будівництво туристично орієнтованих об’єктів (до речі, у цій країні взагалі немає галузевих пільг). Із іншого боку, останнім часом працювати в Грузії інвесторам, за їхнім же власним визнанням, стало значно простіше. Рівень хабарництва дуже істотно знизився, усі майже забули про таке ганебне явище, як горезвісні відкоти. Результат — інвестування грузинської туріндустрії нехай не так швидко, як хотілося б, проте впевнено набирає обертів.

Приміром, у районі Бакуріані солідні грузинські бізнесмени Гогі Топадзе й Бідзіна Іванішвілі планують побудувати суперсучасний комплекс «Дідвані» — вісім канатних доріг, спуски для гірськолижників і сноубордистів усіх рівнів просунутості, чотири п’ятизіркові готелі з ресторанами, барами, шопінг-стріт і навіть маленький Діснейленд (загальна вартість робіт — 80 млн. євро). Крім цього, у плани інвесторів входять упорядкування 28-кілометрової дороги, що веде від Боржомі до Бакуріані, і реконструкція місцевої каналізації.

Канатні дороги, спуски й готелі «Дідвані» буде здано в експлуатацію до 2008 року. А в 2014-му на базі цього комплексу, цілком можливо, пройдуть Зимові олімпійські ігри. Принаймні, Гогі Топадзе всерйоз має намір зробити все можливе, аби подати таку заявку та як мінімум достойно виглядати на тлі інших претендентів.

Ще один серйозний туристично орієнтований проект — загальна вартість 25 млн. дол. США — реалізується на кліматичному курорті Базалетське озеро. (Тутешнє повітря дуже хороше для людей із кардіологічними й пульмонологічними захворюваннями, а озерна вода — для тих, хто потерпає від шкірних недуг і ревматизму. ) Тут уже наступного року запрацює однойменний туристично-оздоровчий комплекс.

Застілля. Пишний ритуал, справжнє священнодійство — іншими словами назвати грузинське застілля не можна. Невід’ємні складові — багатий і надзвичайно смачний стіл, наявність тамади й мінімум п’ятнадцяти обов’язкових тостів. Природно, неможливих без одного з головних багатств цієї країни, іменованого грузинським вином.

Вино (див. вище). А краще пийте. Причому багато й без жодного страху з приводу згубних наслідків. Оскільки біле грузинське вино (а саме воно ллється рікою на грузинських застіллях) дуже легке, і сп’яніти від нього (тим паче, якщо сидиш за грузинським столом) неможливо.

Сьогодні в Грузії, без перебільшення знаменитої на весь світ своїми винами, на рік збирають не більш як 30 тис. тонн винограду, тоді як у радянські часи ця цифра досягала 400 тис. тонн. Але потихеньку все відроджується, у країні відкриваються нові сучасні винзаводи, чия продукція, поза всяким сумнівом, становитиме серйозну конкуренцію усесвітньо відомим брендам. Адже за якістю грузинські вина нічим не поступаються славетним закордонним, а коштують уп’ятеро дешевше.

Досі й вельми успішно працює і найстаріший винзавод Грузії «Цинандалі». Це підприємство, перебуваючи в держвласності, може похвалитися і кращою в країні колекцією вин — енотекою. Найдавніший її експонат — медова настоянка 1814 року з особистої колекції засновника заводу князя Чавчавадзе. Вина з цинандальської енотеки ніколи не продавалися, попри те що керівництву підприємства постійно надходять такі пропозиції.

До речі, у грузин є свій бог виноградарства й виноробства — Агуна, котрий набагато старший від Бахуса. І, скажу відверто, велике запитання, хто з них майстерніший…

Щастя. «Найбільше щастя для грузина — це коли в нього багато гостей», — почули ми в перший же день перебування в цій чудовій країні. Упевнено можу заявити: побувати в Грузії — також величезне щастя. До речі, у мене ще залишився його «шматочок»: дві пляшки чудового тамтешнього вина. Розіп’ю його в компанії лише найближчих людей. А перший тост буде... Ну звісно ж, за щастя!

За організацію прес-туру по Грузії автор дякує департаменту туризму й курортів Міністерства економічного розвитку Грузії, Українсько-Середземноморським авіалініям і Національній туристичній організації України.