Як не опинитися у пастці

Поділитися
«Невже в наркоманії жіноче обличчя?» — думала я, розмовляючи з пацієнтками Білоцерківського психоневрологічного диспансеру...

«Невже в наркоманії жіноче обличчя?» — думала я, розмовляючи з пацієнтками Білоцерківського психоневрологічного диспансеру. Сьогодні тут на обліку 280 чоловік. Утім, цифри ці дуже умовні. На думку медиків, на одного виявленого наркомана припадає 10—12 невиявлених. І приблизно третина з них — жінки, майбутні матері. Давайте спробуємо розібратися, як же вони потрапляють у цю страшну пастку?

Шкільні забави

Уперше побачивши Катю в лікарняному дворику, я спочатку вирішила, що вона потрапила сюди випадково. Невже це симпатичне юне створіння з веселим хвостиком на маківці може виявитися наркоманкою? З’ясувалося, так...

— До наркотиків мене привчила кохана людина, — признається Катерина. — Ми познайомилися, коли мені було лише чотирнадцять років, навчалась у восьмому класі. А Володя був набагато старший, мав хорошу роботу, квартиру, машину, дарував мені подарунки. Дружити з таким хлопцем було престижно, до того ж я просто закохалася. Через певний час помітила, що він колеться. Спочатку сварилася з ним через це, але потім стало цікаво: що ж такого він знаходить у цьому зіллі? І вирішила також спробувати. Знаєте, відразу якось піднявся настрій, пішли геть усі турботи... Словом, сподобалося. Відтоді ми почали колотися разом. Батьки про це не знали, правда, іноді помічали якусь агресивність у моїй поведінці, але списували на перехідний вік. А в школі ніхто навіть не помітив. Я так осміліла, що шприци тягала в портфелі, поруч із підручниками. І хоч би раз хто слово сказав! Тобто здогадувалися, звісно, але воліли не зв’язуватися. Коли я перестала ходити на заняття, вчителі зітхнули з полегшенням, і навіть не намагалися дізнатися, що зі мною. У неповні п’ятнадцять я завагітніла. Причому зрозуміла це не відразу. Тоді вже міцно сиділа на голці, тому порушення менструального циклу були звичною справою, і я не звернула на це увагу. Усе з’ясувалося випадково. Коли закінчилися наркотики, Володя послав мене по дозу. І в той момент, коли я купувала наркотики, мене забрали в міліцію. Привезли в ПНД, почали обстежувати, і тут з’ясувалося, що я вже на п’ятому місяці. Аборт робити пізно...

Невдовзі з’ясувалося, що Катя ще заражена й вірусом імунодефіциту. Заразилася, скоріш за все, через шприц, яким користувалася зі своїм партнером. Але звинувачувати тепер нікого: Володя помер від сепсису, не доживши лише тиждень до народження доньки. Медики наразі утримуються від прогнозів із приводу майбутньої дитини. Дівчинка народилася дуже слабенькою, до того ж велика ймовірність того, що ВІЛ-інфекція передалась і їй. Щоправда, перші аналізи обнадійливі, але остаточно поставити діагноз можна буде лише через кілька місяців. Схоже, юна матуся ще не розуміє до кінця серйозності ситуації. І безтурботно знизує плечима.

— Подумаєш, хвороба як хвороба! Лікарі пояснили, що з цим вірусом можна спокійно прожити ще десять—п’ятнадцять років. За цей час напевно уже винайдуть ліки від СНІДу! Головне, аби вірус у крові не розвивався. Тому я вирішила кинути наркотики! — І з гордістю додає. — Знаєте, я не колюся вже цілих... два місяці!

До речі, Катя не наймолодша пацієнтка диспансеру. Зустрічаються і 12—13-річні. Недавно помер від СНІДу юнак, котрий став наркоманом у вісім років. Медики підкреслюють, що найчастіше знайомство з наркотиками відбувається ще в підлітковому віці — у школах, училищах, інститутах. До першого досвіду спонукає звичайна цікавість або просто бажання підтримати компанію, не відставати від однолітків.

— Більшість жінок, котрі проходять у нас курс лікування, пояснюють, що зважилися на це через романтичні почуття, — каже лікар-нарколог Олександр Бровченко. — Схема залучення звичайно проста: дівчина познайомилась із симпатичним хлопцем, він запропонував разом уколотися, і вона не встояла. Адже не так просто протистояти психологічному тиску з боку людини, котра тобі подобається. До того ж серед наркоманів дуже багато чарівних, товариських людей, вони справляють приємне враження на оточуючих і легко заводять знайомства. Ну а безневинний флірт нерідко закінчується спільним прийомом наркотичних препаратів... При цьому чим молодша дівчина, тим швидше вона втягується. Жіночий організм через цілу низку особливостей узагалі сприйнятливіший, тому і процес деградації в них відбувається в кілька разів швидше. Крім того, жінкам складніше звернутися по допомогу. Адже в більшості людей уже виробилося стійке негативне ставлення до наркоманок. Вони дуже бояться розголосу, тому рідко приходять до лікарів самі, найчастіше їх привозить міліція.

Шлюби «за інтересами»

Лікарі зазначають, що шлюби між наркоманами аж ніяк не рідкість. Зазвичай хлопчики й дівчатка знайомляться в певній компанії, починають разом вживати наркотики, втягуються. І потім уже йдуть по життю поруч. Про кохання тут говорити не доводиться, якщо воно й існує, то лише спочатку, а потім молодих людей зв’язує просто спільність інтересів. Та й протриматися вдвох легше: поки одного «ламає», другий бігає в пошуках дози. Медики не можуть пригадати випадку, коли б нормальний хлопець узяв за дружину наркоманку, хіба що пожаліє на певний час. Зазвичай наркомани одружуються з людьми свого кола. Хоча назвати це повноцінними сім’ями язик не повертається. Приміром, недавно співробітники міліції привезли в диспансер на лікування жінку. Розповідаючи, за яких обставин її затримали, навіть досвідчені міліціонери не приховували хвилювання. Виявляється, вони з чоловіком утримували кубло, варили та продавали мак. Якось поводилися занадто гамірливо, і сусіди викликали міліцію. Прибули правоохоронці, почали стукати в двері, але наркомани не відчиняли, роблячи вигляд, нібито їх немає вдома. І тут раптом почав плакати дворічний синочок господарів. Тоді люблячі батьки спочатку затиснули йому рота, аби не видав їх, а потім спробували перекинути дитину зі свого балкона на сусідній. Діло було в грудні, на вулиці — мороз, а дитина в самій піжамі й тапочках. Дякувати Богові, міліція вчасно це помітила, інакше невідомо, чим усе закінчилося б...

Оксану та її чоловіка в диспансері знають уже давно. Типова історія: молоді люди познайомилися на вечірці, вирішили «побалуватися» ефедрином і непомітно втяглися. Нині в цій родині підростає син, але Оксана його майже не бачить: дізнавшись про хворобу доньки й зятя, її батьки забрали хлопчика до себе. Чоловік уже вдруге відбуває термін за розповсюдження наркотиків. Вони кілька разів намагалися вилікуватися, але стійкого ефекту домогтися не вдавалося.

— Лікарі знімали медикаментозну залежність, і ми клялися одне одному, що тепер уже ніколи не повернемося до минулого. Але після виписки нам знову доводилося повертатися в те саме середовище, — зітхає Оксана. — У невеликому місті чутки розносяться швидко. Сусіди та знайомі вже знали, що ми вживаємо наркотики, і обходили стороною. Влаштуватися на роботу було дуже складно. Ще складніше — завести нових друзів. До того ж не давали спокою наркоділки. Зазвичай вони дотримуються такої тактики: якщо людина твердо вирішує кинути, її починають постачати дозою безплатно, аби повернувся до старого, адже шкода втрачати клієнта. Але щойно вона втягується, знову змушують платити...

Про майбутнє свого сина вона воліє не замислюватися. Але фахівці вважають: діти із родин наркоманів або йдуть слідами батьків, або люто ненавидять це зілля й намагаються триматися від нього подалі. Негативний досвід близьких людей часом може стати своєрідним щепленням від наркотиків.

Хибний добробут

Я вже виходила з дверей диспансеру, коли міліцейська машина привезла зовсім юну дівчину. Її взяли під час облави в місцевому кублі. Поводилася вона вкрай агресивно, ображала медиків і навідріз відмовлялася від огляду. «Та ви подивіться на мене! — кричала вона. — Хіба я схожа на наркоманку?!» Справді, зовні зовсім не схожа: висока на зріст, кругловида, про таких кажуть — кров із молоком. Але лікар-нарколог швидко виявив на її руках сліди ін’єкцій. З’ясувалося, 16-річна Таня (так звуть дівчину) — студентка місцевого технікуму. На навчання приїхала з невеличкого села, зняла кімнату разом із подругою. До них часто заходили однокурсники, один із них запропонував уколотися. Спочатку дівчата відмовлялися, але їх почали кпинити: «Та ви що, боїтеся? Тепер усі цим займаються!» Не хотілося бути білими воронами, і вони погодилися...

Медики скаржаться на те, що навчальні заклади далеко не завжди заінтересовані у своєчасному виявленні наркоманів. Вони бояться зіпсувати благополучну звітність, тому намагаються не виносити сміття з хати й усіляко приховують неприємні факти. Проте ні для кого вже не секрет: наркоділки часто крутяться біля престижних шкіл, гімназій, інститутів, бо знають — там можна знайти перспективних клієнтів.

— Колись існувала думка, нібито наркоманами стають підлітки з неблагополучних родин, але сьогодні група ризику помітно розширилася, — вважає головний лікар Білоцерківського психоневрологічного диспансеру Іван Надточій. — Добра половина наших пацієнтів — із забезпечених сімей, чимало навчаються в престижних вузах, училищах. Але добробут виражається аж ніяк не в рівні матеріального статку. Можна бути щасливими й у землянці, якщо у взаєминах присутні розуміння, повага, людське тепло. Якщо ж цього немає, діти неминуче почуваються обділеними, нелюбимими. Часто віддушиною стає товариство сумнівних приятелів. Адже тут їм завжди раді, завжди вислухають і втішать. І душевний вакуум підлітки намагаються заповнити наркотиками...

Як же вберегти своїх дітей від цього кроку? Передусім мають бути довірчі стосунки з батьками, особливо — із матір’ю. Крім того, необхідно з ранніх років прищеплювати юнакам і дівчатам почуття самоповаги, власної гідності. Вони повинні знати, що на першому місці для них — не інтереси тієї чи іншої компанії, а власне здоров’я та безпека. Необхідно навчити їх казати тверде «ні» будь-яким сумнівним пропозиціям, хоч би від кого вони надходили. А в скрутних ситуаціях не соромитися звернутися по допомогу до дорослих — батьків, педагогів, психолога.

І найголовніше: якщо помітили, що дитина приймає наркотики, не зволікаючи, покажіть її фахівцеві! Не намагайтеся справитися з бідою самостійно та не сподівайтеся, що «саме пройде». Багаторічний досвід засвідчує: аби позбутися наркотичної залежності, лікування й реабілітацію слід розпочинати якомога раніше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі