Першого червня, в День захисту прав дітей, в Україні традиційно згадують про молоде покоління. Заходи зазвичай проходять за таким форматом: 30 хвилин камери телеканалів знімають вітальні слова і доповіді наших очільників, далі - фотосесія з дітьми і… перші особи доручають відповідальним за захід чиновникам і представникам громадськості довести справу до фіналу. А самі роз’їжджаються в більш нагальних справах, залишивши відповіді на запитання тим, хто не розв’язує проблем, а лише переадресовує (або не переадресовує) запитання.
До Дня захисту прав дітей цього року в Палаці «Україна» відбулися урочистості, на які могли потрапити лише діти за особливими списками, в яких мав бути вказаний навіть номер свідоцтва про народження, оскільки очікувалося прибуття президента. Президент не приїхав. Тим часом концерт був платний.
Але перед такою важливою подією, як годиться, з юними журналістами провели інструктаж в агенції «Юнь-Прес» у Київському палаці дітей та юнацтва з участю чиновників з адміністрації президента. Прочекавши кілька годин, школярі почули, що можна ставити тільки три запитання, інтерв’ю брати не можна, бо президент, мовляв, до нього не готується. А ще - обов’язковий дрес-код: нічого веселого, яскравого на свято, лише строгий чорно-білий одяг. Було запропоновано потренуватися ставити президентові запитання. З дитячою щирістю почали: «На жаль, в Україні немає цікавих дитячих передач і дитячого каналу», «На жаль, на телебаченні багато насилля, реклами», «На жаль, у нас немає техніки для того, щоб робити телепрограми», «На жаль, наших роликів, які є навіть переможцями міжнародних конкурсів, не показують телевізійні канали»…
Чиновники з адміністрації президента, які за цим спостерігали, зрештою сказали ключову фразу, що може перевершити азаровський заклик перестати нити і взятися за лопати: «По-перше, назавжди забудьте слова «на жаль».
Цікаво, що на святковий концерт в «Україні» потрапили лише діти, яким вдалося заздалегідь придбати квитки. Запізнившись на півтори години, добродії М.Азаров, Д.Табачник, Г.Герман та інші посадовці ознайомилися з виставкою дитячої творчості, зробили фотосесію і пішли слухати концерт за зачиненими дверима.
Ні зустрічі з юними журналістами, ні розмови з дітьми так і не відбулося. Запитання так і залишилися без відповідей. Може, почекати ще рік до наступного першого червня - Дня захисту прав дітей?
Одночасно з урочистостями в Палаці «Україна» відбувся дискусійний круглий стіл «Чи все найкраще дітям?» у Київський міській адміністрації, ініційований громадською радою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Сам по собі факт проведення такого круглого столу є, звісно, позитивним. Але ж давня проблема чимдалі загострюється, про що психологи, педагоги, батьки і журналісти давно подають сигнал SOS. Адже під загрозою психічне, моральне та духовне здоров’я підростаючого покоління, більше того - національна безпека країни.
Запрошені учасники змогли потрапити на круглий стіл лише через кордон міліції, яка охороняє по периметру обраний нами ж орган самоврядування. Ті, кому поталанило бути в списках, повинні були мати при собі паспорт, який піддавали ретельній перевірці.
Формат дискусійного круглого столу не здивував: за «багатокілометровими» доповідями (їх можна прослухати на сайті www.acop.com.ua) на запитання і дискусію часу вже не вистачило ні після першої частини, ні після другої. І лише після чотиригодинного монологу президії, коли з 34 членів президії залишилося всього вісім, після прохання дотримуватися регламенту і формату (обговорення, запитання) організатори поблажливо надали слово й громадськості, переважна більшість якої (зокрема й юні журналісти, і керівник дитячої студії м. Вишневого, і відомий артист та автор пісень Анатолій Матвійчук, багато інших) вже теж покинула Колонну залу, втомившись чекати можливості реалізувати своє право на свободу слова.
Найбільше враження справило підготовлене організаторами звернення - документ, у якому в котрий уже раз зафіксовано всім відому проблему відсутності дитячого телебачення в Україні, якісних телерадіопрограм для дітей і запропоновано розробити чергову стратегію її розв’язання.
А де механізми вирішення озвученої аксіоми, відповідальні виконавці та терміни? Це запитання вже не вперше переадресовується громадськості - другій частині того півкола, яку на «дискусійному» круглому (насправді напівкруглому і за формою і за змістом) столі і не планувалося почути.
P.S. Після наших, можливо й надто емоційних, виступів нам закинули: мовляв, критикуєте, а що ви самі робите для оздоровлення інформаційного середовища дітей?
Робимо те, що в наших силах. І давно. Достатньо зайти на сайт фестивалю «Як намалювати птаха…». І вперто шукаємо однодумців, яких знайшли і на круглому столі (Ю.Єлісовенка, В.Кметика, В.Кудіна та інших). На жаль - не серед посадовців, котрі роками вивчають досвід інших країн, моніторять ефір, видають ліцензії і є відповідальними за реальний стан справ.