Як чиновники з юними журналістами «святкували» День захисту прав дітей, або Назавжди забудьте слова «на жаль» - Соціум - dt.ua

Як чиновники з юними журналістами «святкували» День захисту прав дітей, або Назавжди забудьте слова «на жаль»

10 червня, 2011, 12:54 Роздрукувати Випуск №21, 10 червня-17 червня

Першого червня, в День захисту прав дітей, в Україні традиційно згадують про молоде покоління.

Першого червня, в День захисту прав дітей, в Україні традиційно згадують про молоде покоління. Заходи зазвичай проходять за таким форматом: 30 хвилин камери телеканалів знімають вітальні слова і доповіді наших очільників, далі — фотосесія з дітьми і… перші особи доручають відповідальним за захід чиновникам і представникам громадськості довести справу до фіналу. А самі роз’їжджа­ються в більш нагальних справах, залишивши відпо­віді на запитання тим, хто не розв’язує проблем, а лише переадресовує (або не пере­адресовує) запитання.

До Дня захисту прав дітей цього року в Палаці «Україна» відбулися урочис­тості, на які могли потрапити лише діти за особливими списками, в яких мав бути вказаний навіть номер сві­доцтва про народження, ос­кільки очікувалося прибуття президента. Президент не приїхав. Тим часом концерт був платний.

Але перед такою важливою подією, як годиться, з юними журналістами провели інструктаж в агенції «Юнь-Прес» у Київському палаці дітей та юнацтва з участю чиновників з ад­мі­ністрації президента. Проче­кавши кіль­ка годин, школярі почули, що мож­на ставити тільки три запитання, інтерв’ю брати не можна, бо президент, мовляв, до нього не готується. А ще — обов’язковий дрес-код: нічого веселого, яскравого на свято, лише строгий чорно-білий одяг. Було запропоновано потренуватися ставити президентові запитання. З дитячою щи­рістю почали: «На жаль, в Україні немає цікавих дитячих передач і дитячого каналу», «На жаль, на телеба­чен­ні багато насилля, реклами», «На жаль, у нас немає техніки для того, щоб робити телепрограми», «На жаль, наших роликів, які є навіть переможцями міжнародних конкурсів, не показують телевізійні канали»…

Чиновники з адміністрації президента, які за цим спостерігали, зрештою сказали ключову фразу, що може перевершити азаровський заклик пере­стати нити і взятися за лопати: «По-пер­ше, назавжди забудьте слова «на жаль».

Цікаво, що на святковий концерт в «Україні» потрапили лише діти, яким вдалося заздалегідь придбати квитки. Запізнившись на півтори години, добродії М.Азаров, Д.Табачник, Г.Герман та інші посадовці ознайомилися з виставкою дитячої творчості, зробили фотосесію і пішли слухати концерт за зачиненими дверима.

Ні зустрічі з юними журналістами, ні розмови з дітьми так і не відбулося. Запитання так і залишилися без від­повідей. Може, почекати ще рік до нас­тупного першого червня — Дня захисту прав дітей?

Одночасно з урочистостями в Па­лаці «Україна» відбувся дискусійний круглий стіл «Чи все найкраще ді­тям?» у Київський міській адмініст­рації, ініційований громадською радою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Сам по собі факт проведення такого круглого столу є, звісно, позитивним. Але ж давня проблема чимдалі загострюється, про що психологи, педагоги, батьки і журналісти давно подають сигнал SOS. Адже під загрозою психічне, моральне та духовне здоров’я підростаю­чого покоління, більше того — національна безпека країни.

Запрошені учасники змогли потрапити на круглий стіл лише через кордон міліції, яка охороняє по периметру обраний нами ж орган самоврядування. Ті, кому поталанило бути в спис­ках, повинні були мати при собі паспорт, який піддавали ретельній перевірці.

Формат дискусійного круглого сто­­­лу не здивував: за «багатокіломет­ровими» доповідями (їх можна прослухати на сайті www.acop.com.ua) на запитання і дискусію часу вже не вистачило ні після першої частини, ні піс­ля другої. І лише після чотиригодинного монологу президії, коли з 34 чле­­нів президії залишилося всього вісім, після прохання дотримуватися регламенту і формату (обговорення, запитання) організатори поблажливо надали слово й громадськості, переважна біль­шість якої (зокрема й юні журналісти, і керівник дитячої студії м. Вишневого, і відомий артист та автор пісень Ана­толій Матвійчук, багато інших) вже теж покинула Колонну залу, втомившись чекати можливості реалізувати своє право на свободу слова.

Найбільше враження справило підготовлене організаторами звернення — документ, у якому в котрий уже раз зафіксовано всім відому проблему відсутності дитячого телебачення в Україні, якісних телерадіопрограм для дітей і запропоновано розробити чергову стратегію її розв’язання.

А де механізми вирішення озву­ченої аксіоми, відповідальні виконавці та терміни? Це запитання вже не вперше переадресовується громадськості — другій частині того півкола, яку на «дискусійному» круглому (насправді напівкруглому і за формою і за зміс­том) столі і не планувалося почути.

P.S. Після наших, можливо й надто емоційних, виступів нам закинули: мовляв, критикуєте, а що ви самі робите для оздоровлення інформаційного середовища дітей?

Робимо те, що в наших силах. І давно. Достатньо зайти на сайт фестивалю «Як намалювати птаха…». І вперто шукаємо одно­думців, яких знайшли і на круглому столі (Ю.Єлісовенка, В.Кметика, В.Ку­діна та інших). На жаль — не серед посадовців, котрі роками вивчають досвід інших країн, моніторять ефір, видають ліцен­зії і є відповідаль­ними за реальний стан справ.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво