«Я ЗРОБИВ У ЦЬОМУ ЖИТТІ ВСЕ, ЩО МІГ...» - Соціум - dt.ua

«Я ЗРОБИВ У ЦЬОМУ ЖИТТІ ВСЕ, ЩО МІГ...»

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Вочевидь, академік РАН, РАМН, НАН і АМН України, почесний директор Інституту геронтології Дмитро Федорович Чеботарьов має свій секрет спілкування з часом — він зумів його скорити і змусив працювати на себе...

Вочевидь, академік РАН, РАМН, НАН і АМН України, почесний директор Інституту геронтології Дмитро Федорович Чеботарьов має свій секрет спілкування з часом — він зумів його скорити і змусив працювати на себе. Дійсно, рідко кому вдається до свого 95-річного ювілею (його урочисто відзначали минулого тижня) зберегти настільки ясний розум, інтерес до життя і захопленість справою.

Патріарх вітчизняної геронтологічної школи, Дмитро Федорович півжиття присвятив вивченню фізіологічних проблем людей похилого віку. Але його шлях у науку був неймовірно звивистий. Абсолютно все, чого академік Чеботарьов досяг у житті — звання, посади і навіть можливість займатися улюбленою справою, — він здобув власним розумом, працьовитістю і неймовірною цілеспрямованістю.

Народився Дмитро Федорович 1908 року в Києві, наймолодшою — четвертою — дитиною в сім’ї фельдшера Київського військового госпіталю. Закінчивши з відзнакою 1924 року семирічну трудову школу, він мріяв продовжувати навчання й далі. Але цьому заважало «неправильне» походження. Тому Дмитру довелося кілька років працювати підсобним робітником механічного заводу, електромонтером і в бригаді «швидкої допомоги». Паралельно він закінчив курси іноземних мов, вивчивши німецьку й англійську. Лише 1929 року спроба вступити до медінституту виявилася успішною.

Попри блискуче закінчення вузу та рекомендації академіка М.Стражеска, до аспірантури Дмитро не потрапив: натомість був направлений у розпорядження Чернігівського облздороввідділу, де право трудитися в Інституті фізіотерапії йому довелося відпрацьовувати «нічним» редактором місцевої газети «Більшовик». Лише 1935 року доля зглянулася. Якось геть випадково Чеботарьов зустрівся зі своїм колишнім інститутським викладачем, який пам’ятав талановитого студента і запросив на посаду лікаря-інтерна в Інститут удосконалення лікарів. І тільки через рік Дмитро вступив до аспірантури, де першими його науковими дослідженнями стали праці в галузі радіології. Після аспірантури Дмитро Федорович працював лікарем Бердянського курорту, на Київській станції швидкої допомоги, консультував у 4-му управлінні МОЗ. Саме заступник начальника цього відомства і запропонував 32-річному кандидату наук очолити медслужбу урядового санаторію в Гаграх. Там Дмитро Чеботарьов познайомився з академіком О.Богомольцем.

— Ми розмовляли на різні теми, зокрема заходила мова й про абхазький феномен довголіття, — згадує Дмитро Федорович. — Говорили про організовану ним 1938 року експедицію в Абхазію. Про проведену після цього в Києві конференцію з проблем старіння, на якій я вперше почув про геронтологію. Я ще тоді був вражений, що про старість і про лікування літніх людей майже немає інформації.

Але впритул зайнятися геронтологією академіку Чеботарьову вдалося лише 1958 року, ставши у щойно організованому Інституті геронтології АМН СРСР спершу керівником клінічного відділу, а потім, із 1962 року — директором. Дмитро Федорович досі дивується, як він, безпартійний, зміг обійняти таку посаду.

Д.Чеботарьов створив українську школу геріатрів, чиї праці відомі далеко за межами нашої країни. Він автор 12 монографій, понад 500 наукових праць. Відвідуючи під час відряджень країни Західної Європи, скрізь уважно вивчав методи надання геріатричної допомоги літнім людям, намагався впровадити цей досвід у нашій країні. Частіше, звісно, наштовхувався на нерозуміння, а нерідко й відкриту протидію чиновників. Однак дещо йому вдалося. Зокрема, налагодити медико-соціальну допомогу літнім людям, організувати навчання медпрацівників основ геронтології та геріатрії. За його ініціативою готувалися накази Міністерства охорони здоров’я СРСР про поліпшення медичної допомоги громадянам похилого віку. Проте, виступаючи на власному ювілеї, Дмитро Федорович був дуже песимістичним.

— Останнім часом часто розмірковую над тим, що зробив, а чого ні, що зробив неправильно, що зробив, але не зумів передати своїм учням. Адже в медицину дедалі менше приходить талановитих учених. Випускники медінститутів не хочуть працювати за спеціальністю, розвивати медичну науку, оскільки не зможуть на мізерну зарплатню утримувати сім’ю.

Були у мене серйозні роботи, що виявилися незатребуваними. Зокрема, стосовно поліпшення геріатричної служби. Сьогодні становище людей похилого віку в нашій країні жахливе. Я читав результати недавніх досліджень: лише 10% літніх громадян України отримують стаціонарну допомогу, 23% можуть лікуватися в стаціонарах удома, і всього 53% звертаються в поліклініки. Профілактику серед пенсіонерів у нас узагалі ніхто не проводить.

Особливо тяжким є становище людей похилого віку, що мешкають у сільській місцевості. Транспорту немає, тому часто старенькі занедужують і, не отримавши вчасно медичну допомогу, вмирають. Однак таке становище анітрохи не турбує наш уряд.

На Заході ж переконані, що лежачий хворий, особливо літній, мусить перебувати у спеціалізованому медичному закладі. Там навіть існують цілі геріатричні лікарні. А в Україні стареньких намагаються узагалі не госпіталізувати, нехай про них дбають родичі. Найтяжче за таких умов самотнім: їх ізолюють в окрему палату будинку престарілих, де за ними, по суті, доглядає прибиральниця. І це страшна ситуація, яка сьогодні замовчується.

І от, я думаю: чи все зробив наш інститут для того, щоб і в нашій державі геріатрична допомога була на світовому рівні? Варто зазначити, що проблемам людей похилого віку мало уваги приділяли й за радянських часів. А інститут намагався змінити ситуацію. Ми домоглися активнішого вирішення проблеми у Дніпропетровську, де були створені 20 спеціалізованих медпунктів для людей похилого віку при великих будинках, відкрита геріатрична поліклініка. Якщо говорити про країну загалом (сам інститут проводив серйозну наукову і лікувальну роботу з літніми), то більшого, на жаль, домогтися не вдалося. Хоча я і зробив усе, що міг...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво