«Я СТАВ ЗАЇКАТИСЯ, ПОБАЧИВШИ СВАРКУ БАТЬКІВ...» - Соціум - dt.ua

«Я СТАВ ЗАЇКАТИСЯ, ПОБАЧИВШИ СВАРКУ БАТЬКІВ...»

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Останнім часом українські фахівці констатують помітне зростання у дітей і підлітків різноманітних мовних патологій...

Останнім часом українські фахівці констатують помітне зростання у дітей і підлітків різноманітних мовних патологій. «Лідирує» таке серйозне порушення мови, як заїкуватість. Медиків особливо тривожить той факт, що якщо раніше воно діагностувалося в основному в 5—6-річних дітей, то зараз — у 3-річних. При цьому заїкуватість не лише «молодіє», а й набуває найтяжчих форм. Як же вберегти від цього дітей?

Існує цілий комплекс причин, здатних призвести до розвитку патологій мови. Насамперед дуже важливо, як пройшли самі пологи: якщо дитина з’явилася на світ, оповита пуповиною, у неї фіксувалися ядуха, асфіксія, утруднення з подихом, існує ризик, що в майбутньому в неї можуть виникти ті чи інші порушення мови. Існує також уроджена схильність нервової системи. Та навіть наявність двох цих умов ще не означає, що дитина обов’язково буде заїкатися. Чимало залежить від правильної поведінки батьків і близьких. Адже за статистикою, майже в 70% випадків до розвитку заїкуватості призводить психологічна травма, отримана дитиною в ранньому дитинстві. І, хоч як це сумно, винуватцями такої травми мимоволі найчастіше стають найрідніші люди.

— До нас на прийом приходять не лише діти, а й підлітки, і зовсім дорослі люди, які багато років страждають від заїкуватості. Щоб підібрати методику лікування, необхідно з’ясувати, коли і за яких обставин вони почали заїкатися. І практично всі точно називають не тільки рік, а навіть день і час, коли з ними це сталося. Часом батьки забувають, але пам’ять самої дитини на все життя фіксує подію, яка приголомшила її, — розповідає завідувачка київського Центру патології мови, лікар-психотерапевт Людмила Дзюба. — Часом буває дуже боляче чути такі ось зізнання пацієнтів: «Мені було три роки, я спав у своєму ліжку й раптом прокинувся, оскільки поруч кричали й сварилися дорослі. Тато раптом штовхнув маму і вона впала на підлогу. Мені стало страшно, я заплакав, та ніхто не звертав на мене уваги. Батьки продовжували кричати один на одного...»

Негаразди в родині часто провокують розвиток заїкуватості. Адже дитяча психіка ще нестійка й надзвичайно уразлива, тому будь-який сильний стрес, переляк можуть мати серйозні наслідки. Здавалося б, усі знають, що дітям не можна дивитися «дорослі фільми». Та молоді батьки повсякчас порушують цю заборону й крутять по відео бойовики, еротику, всілякі жахи, не соромлячись присутності маляти. Міркують: «Ну він же маленький, усе одно нічого не зрозуміє!». Проте в тому й річ, що яскрава та незрозуміла картинка, кадр (кров, рвані рани, чудовиська і т.п.) можуть викликати в нього зоровий чи звуковий шок.

Один із пацієнтів отримав психотравму, зустрічаючи разом із рідними Новий рік. Коли пробили куранти, дорослі відкоркували пляшку шампанського. Пролунав гучний звук, і чотирирічний хлопчик ледь не знепритомнів: йому здалося, що розпочинається війна.

До речі, в усьому світі заїкуватість вважається переважно чоловічою патологією. Хлопчики страждають від нього втричі частіше, ніж дівчатка. Пояснюється це тим, що хлопчики набагато пізніше починають розмовляти, вони емоційніші, активніші, непосидючі, отже, частіше отримують травми — як фізичні, так і психологічні. Вкусив собака, упав із гойдалок, заблукав у лісі — ось вам і стрес, наслідки якого передбачені.

На думку медиків, чимало батьків ставляться до порушень мови в дітей не досить серйозно. «Гаркавить, не вимовляє букв? Став раптом заїкатися? Нічого, згодом саме пройде!» — міркують вони. Та самі собою патології мови минають дуже рідко. Набагато частіше вони навпаки фіксуються й переходять у важчу форму. А коли дитина йде до школи, додається ще й комплекс неповноцінності. Адже дитина, яка шепелявить, гаркавить чи заїкається, часто стає об’єктом глузувань із боку однолітків. У результаті такі діти намагаються менше розмовляти, щоб не привертати уваги до своїх недоліків, замикаються в собі, обмежують коло спілкування. А без постійного тренування їх мовний апарат слабшає, проблеми збільшуються. Тим часом, сучасні методи лікування дозволяють повністю позбутися гаркавості, шепелявості та інших порушень звуковимови. Заїкуватість піддається корекції дещо складніше, проте й тут можна досягти гарних результатів. Успіх лікування тим вищий, що раніше батьки дитини звернуться до лікаря.

А ось 19-річний Віктор прийшов до Центру патології мови лише після того, як на медкомісії у військкоматі йому заявили: «С такою важкою заїкуватістю, юначе, в армії вам робити нічого!» І справді, мова Віктора була невиразною, його з трудом розуміли навіть удома. Проте кілька місяців занять із фахівцями дали чудовий результат: юнак став вільно спілкуватися, розбірливо висловлювати свої думки. І хоча повністю позбутися недоліку йому не вдалося, мова нормалізувалася настільки, що він навіть зміг скласти іспити в університет.

— У Віктора було сильне бажання вилікуватися, крім того, його дуже підтримували батьки. А ці два чинники надто важливі. І все-таки дуже шкода, що юнак втратив так багато часу, — ремствує Людмила Дзюба. — Якби він звернувся до нас раніше, вдалося б уникнути багатьох психологічних проблем, швидше й легше адаптуватися до життя в соціумі. Та батьки спочатку думали, що «саме пройде», тому стали водити його до бабок, знахарів. Ті «заговорювали», «знімали наврочення», та це не допомагало. Запевняю вас, ще жодній знахарці не вдалося виправити заїкуватість, яка виникла в дитячому віці! Буває, що мовна патологія виникає в зрілому віці, зазвичай після аварії, сильного стресу, важкої хвороби, та вона звичайно носить невротичний характер і справді може минути сама собою. Однак стійку заїкуватість, яка розпочалася в ранньому дитинстві, обов’язково потрібно лікувати за допомогою фахівців. Необхідно не лише виправити мову, поставити звуковимову, а й провести психологічну реабілітацію. Пацієнт має усвідомити, що заїкуватість — не привід соромитися, обмежувати спілкування. Віктор, приміром, писав короткі оповідання та гуморески, в які вставляв складні для нього слова, а потім читав їх оточуючим. Їм було так цікаво, що вони навіть не помічали «спотикань». І поступово Віктор перестав боятися розмовляти.

Ще один наш пацієнт —
56-річний Сергій — чимало років жив із важким ступенем заїкуватості, змирився з цим. Складнощі розпочалися, коли втратив роботу. Побачивши видрукувані резюме, роботодавці цікавилися ним, проте, зустрівшись і порозмовлявши, звичайно чемно прощалися: кому потрібний працівник, який запинається на кожному слові? До нас Сергій прийшов без особливої надії, та ефект перевершив його сподівання. Особливо сподобалися йому заняття логоритмікою, коли група під музику виконувала рухові й мовні вправи, співала. Логоритміка допомагає розслабленню дихального відділу, голосових зв’язок, після неї розмовляти набагато легше. Хлопці тренуються, розігруючи один з одним різноманітні побутові ситуації: у магазині, школі, транспорті, перукарні. Це допомагає їм узяти себе в руки і порозумітися з оточуючими в реальному житті. Після курсу реабілітації Сергій улаштувався менеджером у невеличку фірму, він спокійно спілкується, відповідаючи на телефонні дзвінки. Його мова стала чіткішою та перебірливою, а якість життя помітно поліпшилася. Отже лікуватися не пізно в будь-якому віці. Та краще все-таки робити це своєчасно.

Щоб уникнути різноманітних мовних патологій, фахівці радять батькам оберігати дітей від надмірних фізичних і психологічних навантажень, потрясінь, стресів. До п’яти років дитина має навчитися чітко й правильно вимовляти всі звуки. Якщо в нього не виходить, варто показати маля педіатру, а потім і логопеду. Майте на увазі: неправильна вимова може вплинути й на навчання, часто діти пишуть слова так само, як їх вимовляють.

Якщо ж ви виявили, що маля стало заїкатися, не панікуйте і вже тим паче не намагайтеся карати його за це, лаяти. Дитина зациклиться на своєму недоліку й надалі він може перерости в комплекс неповноцінності. Бажано, щоб ще до вступу до школи вона пройшла курс лікування. Звичайно, це займає 3—4 місяці. Спеціальні вправи й тренінги коректують вимову та зміцнюють нервову систему. Отже, маляті буде легше адаптуватися до шкільного життя, і в майбутньому заїкуватість не стане для нього перепоною ні в спілкуванні, ні при виборі професії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво