Я ХОЧУ, ЩОБ ВІН БУВ ДЖЕНТЛЬМЕНОМ!

Сьомий клас, тринадцять років. Вік тінейджерів, бридких каченят і забіяк. У цей період багато хто з дівчаток уже витягнувся, сформувався і розквітнув, а їхні однокласники ще залишилися хлопчиськами, часом вони навіть нижчі на зріст за своїх сусідок по парті. У цей період розбіжності між ними загострюються, нерозуміння і взаємні претензії ростуть як на дріжджах.

«А якщо дати підліткам висловити свою думку про те, якими вони хочуть бачити своїх однокласників? Можливо, це допоможе їм подивитися одне на одного новими очима?» — подумала Олена Галущенко, класний керівник 7-А класу харківської школи № 51. І попросила своїх вихованців написати анонімний твір. Дівчатка мали викласти, якими вони хотіли б бачити своїх однокласників, а хлопчики — подати портрет ідеальної однокласниці.

Хтось написав ціле есе, комусь вистачило трьох рядків на криво вирваному з зошита аркуші, а хтось приклав навіть малюнок. У принципі ці відповіді, напевно, досить типові.

Я хочу,
щоб вона була…

Дещо несподіваним виявилося те, що твори хлопчиків були більшими й цікавішими. Вони не просто перераховували бажані якості однокласниці, а й філософствували, пускалися в історичні аналогії, малювали портрети свого ідеалу:

«Як говорив Джордж Байрон, головне в людині — розум і честь. Я можу додати до цих якостей ще й доброту. Без них будь-яка людина проживе дуже складне й важке життя. Не зашкодить дівчатам і скромність. Потрібною якістю, безперечно, є й вихованість. Ну а яка дівчинка буде гарною дівчинкою без уміння готувати? Хоча кращі кухарі усе ж таки чоловіки!»

«Багато письменників оспівували дівчат як ніжних, добрих, тендітних істот, які потребують чоловічої турботи й опіки. Зараз таких прийнято називати жіночними — гарно вдягнених, із ясною усмішкою на обличчі. Та більшість представниць слабкої статі нашого часу зовсім не такі. Вони запозичили у чоловіків шкідливі, непритаманні жінкам манери — курять у під’їздах, біля кіосків, п’ють спиртні напої, негарно вдягаються. Про характер узагалі краще помовчати — вони лаються нецензурними словами, знущаються з інших. Так нехай все це припиниться, нехай дівчина стане, як сотні років тому, гарною, доброю, жіночною».

«Насамперед, вона повинна бути інколи серйозною, а інколи — веселою. Вона повинна бути тямущою, а не перепитувати кожне слово по сто разів. Повинна бути доброю, душею компанії, знаходити до всіх підхід. Вона повинна бути гарною як зовні, так і внутрішньо. Повинна бути розумною й вихованою. Деякі мої інтереси поділяти, а деякі ігнорувати й говорити, що їй ці звички не подобаються. Завжди вчити мене зупинитися, коли я «перегинаю палицю». Вона повинна бути не дуже стриманою, та й не розбещеною. Вона повинна бути справжнім другом, який допоможе в біді».

Ця якість ідеальної однокласниці — «допоможе в біді», «виручить у критичній ситуації» — зустрічалася досить часто. Чесно кажучи, ці зрозуміло висловлені сподівання викликали в мене деяку тривогу. Чому хлопчак уже в 13 років чекає на випадок чогось підтримки «слабкої статі»?! Відкіля в нього ця жага допомоги? Водночас створюється враження, що при цьому хлопчики однокласниць побоюються:

«Бажано, щоб у неї не було запального характеру».

«Вона не повинна поводитися по-хамськи і кричати на всіх пацанів. Вона повинна допомагати у скрутних ситуаціях».

І, звісно, абсолютно всі майбутні Ромео бажають бачити однокласниць дуже гарними. Деякі уявляють цей ідеальний образ дуже конкретно:

«Дівчинка повинна бути: без нігтів, з довгими кісками, із закритим ротом, без дірок у вухах, брюнеткою, привітною, без жиру, з талією, розумною, з блакитними очима».

«Вона повинна бути розумною, супергарною, сексуальною і з почуттям гумору. Доброю, може допомогти у скрутну хвилину. Бажано із заможної сім’ї з гарними батьками, що приділяють увагу своїй дочці».

Один із хлопчиків намалював схему дівочої фігури, де стрілочками і цифрами позначив, що саме потрібно, щоб бути гарною однокласницею. Перша стрілочка вказує на голову, друга — на губи, третя на груди, четверта на талію і п’ята на ноги. Внизу він ще додав:

«Дівчинка повинна бути розумною, гарною, дотепною, порядною, повинна чистити зуби і красиво вдягатися. І щоб обов’язково були присутні пункти 3,4 і 5».

І тільки один не розписував, якими мають бути його однокласниці. Він написав просто і доброзичливо:

«У сьомому класі майже всі дівчата замкнуті тільки на своїх подружках і не звертають на нас уваги. Хотілося б більше друзів серед дівчаток. А взагалі хочеться бачити їх постійно в гарному настрої, щасливими, гарними, що сяють, як маленькі зірочки».

Я хочу,
щоб він був…

Дівчатка у своїх відповідях набагато стриманіші. Частіше за все вони просто перераховують цілий набір якостей, із якого важко «зліпити» якийсь зримий портрет:

«Щоб не курив, не пив, був добрим, гарним, хорошим, мрійливим, щиросердним, слухняним, розумним, елегантним, товариським».

«Він повинен бути високим (2 метри), дотепним, симпатичним, розумним, акуратним, інтелігентним, відданим другом, сильним, галантним, із багатьма талантами, не злопам’ятним».

Хоча свої претензії до однокласників мають і дівчата:

«Хочу, щоб вони добре ставилися до дівчат, не «приколювались». І закохувалися в усіх дівчаток нашого класу, а не в одну».

«...щоб давали списувати і ні до кого не чіплялися».

«…добрими, щоб вони нікого не запихали в ящик, не розбивали нікому окуляри, вітали зі святами, ділилися підручниками. Щоб нікого не обзивали, нікого не «підставляли», не ховали і не рвали чужі речі».

Дівчатка не бажають раз у раз допомагати однокласникам виходити зі скрутних ситуацій. Вони хочуть бачити поруч із собою тільки джентльменів, а в це поняття якось не входить звичка будь що ховатися під крильце дами:

«Я б хотіла бачити свого однокласника справжнім джентльменом, щоб він захищав дівчаток. Хочу, щоб хлопчики любили дівчаток, а дівчата — хлопчиків, і ми були одною великою родиною».

«...щоб вони були не такими забіяками, як вони є. Ми, дівчатка, звичайно, розуміємо, що вони ще не виросли. Та їм потрібно вчитися виявляти свій інтерес якось по-іншому, а не підніжками або ударом підручника по голові, після якого голова болить цілий день. Хлопчики повинні бути джентльменами навіть у такому віці. І щоб замість підніжки, сказати: «Ти сьогодні гарно виглядаєш». Потрібна лише елементарна повага, яка у наших однокласників відсутня».

Знайомий психолог, проглянувши ці твори, бадьоро сказав: «Нормальна для цього віку і нашого часу розстановка сил. І класна керівниця прекрасно придумала, що попросила своїх учнів написати ці твори. Адже найголовніше, щоб підлітки спробували одне одного зрозуміти».