«Я більше так не можу жити тому, що мене б’є батько»… написала на шкільній дошці дівчинка з Полтавщини. Трагедії вдалося запобігти. Цього разу…

Поділитися
Насправді Іван Тургенєв, коли почав виводити перші речення безсмертного роману «Батьки і діти», фактично започаткував вічну й водночас безпрограшну тему стосунків поколінь...

Насправді Іван Тургенєв, коли почав виводити перші речення безсмертного роману «Батьки і діти», фактично започаткував вічну й водночас безпрограшну тему стосунків поколінь. Дивно, але почасти досвід спротиву «дорослій експансії», до якого нерідко вдаються діти, котрі потерпають від сваволі й деспотизму батьків, згодом аж ніяк не убезпечує їх від помилок у вихованні вже своїх нащадків. Отак, спірально накручуючи кола непорозумінь й насильств, людство й дісталося третього тисячоліття — прогресивного в сенсі технологій, але сповненого дитячих сліз через несправедливі образи й знущання найрідніших людей, як і сотні літ тому. За картинками «з натури» столичним журналістам далеко їхати не довелося — наші редакційні «голоблі» завернули на Полтавщину й упевнилися: підстав для «дитячого бунту» більше, ніж досить.

Синдром батьківської жорстокості — «спадкова хвороба»?

…В одному із сіл Глобинського району мешкає сімейство місцевих злидарів. Укрита солом’яною стріхою хата, з якої осипається глина, немовби повертає її власників до прадідівських часів. Подружжю середніх років статки не до снаги: господиня, коли не причащається чарчиною, підробляє випасом громадської череди, а господар узагалі ледарює. Але ж вряди-годи, бодай на свято, має з’явитися і на їхньому столі щось смачненьке.

Цьогоріч на Трійцю дружина відрядила благовірного по продукти в Кременчук. Той узяв із собою єдину доньку Аліну — дівчатко, яке лише десять місяців тому з’явилося на світ. Татусь, посадивши доню у спеціальний наплічник-«кенгурушку», вирушив на «шопінг». Уже в місті зустрів кількох давніх друзів і роздушив із ними пляшчину, потім зазирнув до родички — там теж пригостився. Майже випадково вже втрапив у продмаг, де купив макаронів, після чого попрямував до автовокзалу. «На доріжку» вирішив сходити до громадського туалету. Як потім стверджував, там оступився, впав і знепритомнів. Коли отямився, дитини не побачив. Дихаючи перегаром, заявився до міліції — заявити про зникнення доньки. Виявляється, там уже знали про долю малої…

…Доки горе-татусь вилежувався під пекучим сонцем, його дитя, дякувати Богові, вціліло після падіння й виповзло з наплічника в ближні кущі, де заходилося від плачу. Невдовзі нагодилася жіночка, яка й віднесла малу до станції швидкої меддопомоги — благо, вона була зов­сім поруч. Тим часом лікарі, як і належить, повідомили про знахідку у правоохоронні органи. Коли ж до чергової частини відділу міліції приплентався батько, там зіставили обставини двох подій, пов’язаних із немовлям, і зрозуміли — ідеться про одну й ту саму дівчинку. Татуся затримали й оформили адмінсправу.

Колись у цієї пари вже була дитина. 2003-го, коли їй, за дивним збігом, теж виповнилося десять місяців, вона померла від спадкової хвороби. Медики, знаючи про потенційну загрозу життю наступної дитини, часто навідувалися в родину. Проте це не убезпечило Аліну від злої долі. Добре, що все скінчилося благополучно. Звісно, все можна списати на випадковість, ненавмисність ситуації, проте життя підказує: ніхто не може гарантувати, що батьківська байдужість чи, гірше, жорстокість не закінчиться колись у цій родині чимось подібним до того, про що йтиметься нижче.

«Ланцюгове» виховання

…Чоловік із Котельви, який чи не з самого дитинства стоїть на обліку у психдиспансері як шизофренік і має судимість за збут наркотиків, нещодавно посадив 14-річну доньку Наталю на ланцюг й намагався водити селищем. У такий спосіб він хотів залучити її до праці на присадибній ділянці. Причому 37-річний Михайло свято вірив, що вчиняє правильно, — мовляв, це його особливий метод виховання.

«Якщо не підеш працювати на город, водитиму тебе, як собаку», — заявив доморощений «макаренко». Як сказав, так і зробив.

Напевно, далася взнаки Ми­хай­лова хвороба. Цього року На­тал­чині батьки розлучилися через деспотизм глави сімейства. Мати з донькою перебралася до свого отчого дому, але недалеко — на інший край тієї ж вулиці.

Уперше батько перестрів доньку ще в травні (вона якраз поверталася зі школи), відібрав портфель, сказав, якщо не піде допомагати поратися на грядках, не віддасть. Цікаво, що про факт «ланцюгового виховання» до райвідділу міліції не заявляли ні мати — працівниця дитсадка, ні односельці. До правоохоронців звернувся відділ освіти РДА. Мати не хотіла розголосу, бо боялася помсти колишнього чоловіка. А той здатен на все. Приміром, колись був обніс паркан колючим дротом і підвів до нього електричний струм.

Видно, лиходій завчасно готувався до показової акції, оскільки до місця, де планував перехопити доньку, одразу прийшов із ланцюгом і замком. Схопивши дитину, батько замкнув залізне кільце навколо шиї так, що їй стало важко дихати. Дівчинка впала на коліна й почала благати про пощаду. На додачу нещасна, стоячи навколішки перед мучителем на очах в однокласників, отримала ще й кілька стусанів. Урешті знайшлися люди, які поклали край знущанням. При батькові не виявилося ключів, і трьом рятівникам довелося шукати майстерню, аби там болгаркою просто на переляканій жертві «виховання» розрізати ярмо. Робітник так боявся, що спершу не міг наважитися на небезпечну операцію.

Коли врешті до «вихователя» прийшли міліціонери, той почав тікати. Наздогнали чоловіка поблизу приміщення райсуду — але переслідуваний і не думав здаватися без бою: він… кинувся кусати правоохоронців. Усе відбувалося на очах судді, тож коли постало питання про обрання запобіжного заходу, служитель Феміди видав припис узяти ката під варту.

ЕМОційні стають самогубцями

«Насправді — це вчинок слабкого чоловіка, який не може налагодити спілкування із власним чадом, — зазначає начальник ВКМСД ГУ МВС у Полтавській області капітан міліції Жанна Ахіджанян, коментуючи цю подію. — Допускаю, що дитина може злякатися й не розповісти про наругу, якої вона зазнає в родині. Але такий «нарив», визріваючи роками, може прорватися й закінчитися трагедією. Загалом останнім часом у регіоні зросла кількість фактів злісного невиконання батьками обов’язків щодо виховання своїх дітей. Наочний приклад цього мав місце в одному з сіл під Кременчуком. У тамтешній родині глава сімейства постійно бив доньку і знущався з неї. Але вона мовчала й нікому не розповідала про свій біль. Та якось їй не стало сил більше терпіти, й у своєму класі на дошці вона написала: «Я більше так не можу жити тому, що мене б’є батько». Шоковані вчителі викликали батьків. Щоправ­да, реакція «рукоприкладника» виявилася доволі адекватною — він звернувся до фахівців, аби ті знайшли психолога, який попрацює з дитиною. Втім, насправді це було намаганням уникнути відповідальності за систематичні знущання з доньки. Тепер проти лиходія порушено кримінальну справу, його долю вирішить суд.

Що ж до виховання взагалі, то це поняття дуже багатогранне. Візьмімо такий аспект. Ми, дорослі, не можемо навчити дітей культури користування мобільним телефоном: у їхніх руках вони нерідко перетворюються на небезпечні іграшки, які провокують прояви жорстокості. А ще комп’ютерні ігри — щоб стати в них переможцем, потрібно «накосити» гори трупів. Дехто з молоді переносить елементи віртуального світу в реальність. Приміром, у Кременчуці через сварку дві неповнолітні подруги побили третю, відвезли її на дачу, де утримували кілька діб, — усе за сценарієм «крутого екшену». Щоправда, у фіналі цього «кіно», дописаного вже не за їхньою режисурою, мучительки опинилися в міліцейському відділку.

Взагалі батьки мають відповідальніше ставитися до виховного процесу в сім’ї — із такими речами не жартують. Які вже тут жарти, коли наслідком педагогічної недолугості стає людська трагедія. До слова, найбільше самогубств серед дітей в Україні торік сталося саме в Полтавській області. Свою справу тут зробило захоплення підлітків неформальною субкультурою ЕМО (так би мовити, «плаксива» пародія на «готів», через що їх називають ЕМОційними. — Авт.), адепти якої мають схильність до суїциду. Проблема для нашого регіону виникла якось раптово. Дивує мотивація, висловлювана маленькими самогубцями в передсмертних записках: більшості просто нудно жити. Інша причина — нещасне кохання. Днями виповниться рік, як Полтаву сколихнуло вбивство місцевими неформалами (вони себе називають «пофігісти») в так званому каньйоні 16-річної дівчини в переддень її дня народження...

Можна, звичайно, все списати на неформалів, комп’ютерні клуби та гральні заклади, але життєва лоція, а відтак і безпечне курсування по життю наших нащадків найбільше залежить від виховання в сім’ї».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі