ВСУПЕРЕЧ БАР’ЄРАМ

«Синій птах» Моріса Метерлінка й досі залишається знаковим текстом, своєрідним паролем, за яким пізнають одне одного одновірці. За всю свою бурхливу театральну історію п’єса жодного разу не зійшла з відведеного їй історією п’єдесталу. І ось нині під керівництвом режисера Євгена Курмана й під патронатом фонду «Мистецтво, культура та наука» у «Синьому птаху» грають діти-сироти, вихованці київського інтернату №21. І хоча прем’єра цього спектаклю відбулася два роки тому на сцені Молодого театру, постановка продовжує набирати обертів.

Річ уже, власне, не лише в спектаклі, а в довгостроковій програмі «Надання рівних можливостей для дітей-сиріт в Україні», частиною якої є «Синій птах». А програма ця спрямована на те, аби з допомогою театру розкрити творчі здібності вихованців одного з київських інтернатів і допомогти їм знайти себе в нашому нестабільному та проблемному світі.

Драмотерапія — так визначають працівники фонду й режисер Євген Курман методологічну основу свого проекту. Формальний його результат — травневий показ спектаклю на сцені Театру юного глядача і три вуличні «прокати»: в формі анонсів і в повному варіанті. Причому, як і два роки тому, у постановці візьмуть участь актриса Молодого театру Ганна Розстальна й народний артист України Олександр Безсмертний.

Але це лише формальний підсумок спектаклю. Адже головний результат — внутрішній, духовний. І театр тут тільки ключик, з допомогою якого режисерові й педагогам вдалося відімкнути душі дітей-сиріт, навчити їх почати працювати над собою та прагнути до кращого. Судячи з того, що сказав Євген Курман на прес-конференції, основна проблема дітей, із котрими він продовжує працювати, — відсутність мрії. Вони перебиваються від гуманітарки до гуманітарки й межею бажань вважають можливість випити пива на Хрещатику. Про майбутнє діти-сироти воліють не думати: таким туманним і нечітким воно їм уявляється. І головне, вони настроєні на негатив — занадто багато важкого й неприємного встигли побачити в житті.

Тому основна мета драмотерапій — навчити дітей мріяти, ставити перед собою певні цілі й завдання. Тому для постановки й було обрано «Синього птаха» Метерлінка — символ пробудження духовного бачення світу. Герої спектаклю шукають щастя, а знаходять самих себе. В ідеалі самих себе мають знайти й юні артисти. Важко вгадати, наскільки їм це вдасться. Але тут головне — зробити перший крок.

Звісно, у проекту є ще одна мета — соціальна адаптація вихованців інтернату №21. Адже ні для кого не секрет, що діти-сироти найчастіше замкнуті в своєму маленькому світі й важко пристосовуються до реальності. Постановка «Синього птаха» та його показ на сцені професійного театру мають допомогти хлопчикам і дівчаткам побачити великий світ і якомога успішніше до нього адаптуватися.

Як з’ясувалося, драмотерапія — це ще й подолання страху та руйнація внутрішніх бар’єрів, які заважають вільному й духовно насиченому спілкуванню. Словом, геть бар’єри! І хай живе яскраве та бурхливе життя за їхніми межами! Те життя, повноправними й цілеспрямованими учасниками якого, можливо, стануть юні актори. Якщо, звісно, зможуть знайти синього птаха щастя в своїх власних душах.