ВОРОГ У НАШОМУ ДОМІ - Соціум - dt.ua

ВОРОГ У НАШОМУ ДОМІ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Ми впускаємо його запросто, не питаючи хто, не дивлячись у вічко, не перевіряючи посвідчення особи. Ми дозволяємо йому безцеремонно забирати весь наш час і нерідко залишаємо його в себе далеко за північ...

Ми впускаємо його запросто, не питаючи хто, не дивлячись у вічко, не перевіряючи посвідчення особи. Ми дозволяємо йому безцеремонно забирати весь наш час і нерідко залишаємо його в себе далеко за північ. Трапляється навіть, що через нього ми спізнюємося на важливі зустрічі або переносимо їх на час, який ледь вдається вивільнити від спілкування з ним. Він самовпевнено диктує нам розклад дня, стиль життя, нав’язує свої смаки й переконання. І ми навіть не помічаємо, як поступово повністю опиняємося під його впливом.

Його ім’я знайоме нині всім — телебачення.

Ящик Пандори

Фахівцям відомі ці властивості блакитного екрана. І кому, як не їм, усвідомлювати: те, що він нестиме — добро чи небезпеку — залежить насамперед від них — тих людей, які творять, наповнюють і формують його зміст. Не випадково у всіх державах, де влада хоч трохи занепокоєна моральним здоров’ям суспільства, існує жорстке правове регулювання дозволеного і недозволеного на телеекрані. У нас же впродовж усього часу існування незалежної держави телевізійний екран відданий на відкуп будь-кому, аби лиш більше заплатив. Як результат — наш «член сім’ї», як звично називають телевізор, дуже часто не приносить у родину розумне, добре й вічне, а перетворюється на уособлення зла. Сцени жорстокості й насильства, кров і секс, несмак і безкультур’я зухвало правлять бал на телеекрані, і мутна хвиля так званої маскультури, спрямована на задоволення найпримітивніших потреб і пробудження найниціших інстинктів, день за днем підмиває бастіони вічних цінностей, на яких тримається світ душі: доброту, порядність, чесність, совісність.

Не можна сказати, що нікого це не хвилює. Газети переповнені обуреними листами й закликами боротися з цим злом. Щоб з’ясувати, як саме боротися, відповідальні особи й цілі організації проводять засідання, семінари і конференції. Приймаються дуже правильні й цілеспрямовані постанови, укази й директиви. От тільки на екрані, як і раніше, свистять кулі й тріщать ребра, альковні сцени змінюються кадрами знущань і смерті — і все це з тонким знанням технології і так холоднокровно, ніби за режисерським пультом сидять м’ясники.

Чи можна хоч якось вплинути на ситуацію? Всі розуміють, що в нинішніх умовах це дуже й дуже непросто. І все ж на місцях є спроби щось зробити. Наприклад, хмельницька обласна фірма «Кіновідеопрокат», на яку покладено функції контролю над кіно- й відеопродукцією, що демонструється в області, в тому числі й на телеекранах, зуміла об’єднати зусилля всіх зацікавлених організацій: представництва Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Хмельницькій області, МВС, прокуратури. Разом вони розпочали справжню боротьбу з розповсюдженням неліцензійної продукції в області. На облік були взяті всі приватні підприємства з реалізації відеопродукції — а їх на Хмельниччині було майже сто. Щоб навести порядок на цьому полі діяльності, де контрабанда і відеопіратство на той час стали звичним явищем, довелося вдатися до жорстких заходів. Проти двох хмельницьких підприємців, які не повірили в серйозність намірів контролюючих організацій, було порушено кримінальні справи. До адміністративної відповідальності було притягнуто півтора десятка підприємців, причому увага до такого роду діяльності не обмежувалася лише Хмельницьким, а була повсюдною. В результаті Хмельниччина стала чи не найдисциплінованішою в цьому відношенні областю в Україні.

Чи можна загнати джина в пляшку?

Генеральний директор хмельницького «Кіновідеопрокату» В.Піддубняк переконаний, що для захисту українського кіно- й телеекрана законів цілком вистачає, навіть є указ Президента щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя. А от виконувати їх ніхто не поспішає.

Скажімо, як дотримуються одного з головних положень про національний екранний час — 30-відсоткової квоти демонстрування національної кінопродукції? Працівники «Кіновідеопрокату» протягом одного тижня — з 8 до 14 квітня цього року — дуже уважно дивилися телевізор (а на Хмельницький і область транслюється 19 телеканалів), відстежуючи та аналізуючи використання екранного часу. Ясна річ, пальму першості на телеекрані міцно тримають фільми. Найменше їх на УТ-1 — 9—15%. Інші канали віддають їм левову пайку телечасу: «1+1» — 53%, ICTV — 67—76%, Новий канал — 76—82%. Найбільше українських стрічок демонструє УТ-1 — 8 на місяць. Решта ж телеканалів практично їх не показують. Натомість українське телеполе буйно зрошують сльозами мексиканські та бразильські «мильні опери», щедро поливають кров’ю і встеляють трупами американські бойовики, тріумфально топчуть чобітьми російські менти, прокурори і бандити. Фактично український національний телеекран давно перетворився на зону відчуження від вітчизняної кінопродукції.

Може, нічого протиставити чужоземній кінонавалі?

В.Піддубняк стверджує, що є. Переконує цифрами. У фільмофонді обласного «Кіновідеопрокату» — 4326 назв. Щоправда, стрічок українського виробництва лише 192. І все ж цього досить, щоб забезпечити 30-відсоткову квоту для показу в кінотеатрах області. Оскільки майже всі вони належать до системи «Кіновідепрокату», то контроль здійснюється постійний і вимоги держави виконуються. А от заповнити національною кінопродукцією вітчизняний телеекран нині практично неможливо. Адже в усьому світі найбільші гроші в її створення вкладають самі телекомпанії. В Україні ж сьогодні жоден телеканал, за винятком «1+1», ще не витратив на виробництво кінопродукції жодної гривні.

Гаразд, немає свого — показують чуже. Та чи законно приходить воно на український екран? Виявляється, ні. Щорічно Мінкультури реєструє понад 5 тисяч назв фільмів та телесеріалів, які пропонуються для телебачення. Це удесятеро більше, ніж кількість картин для кіномережі. Але насправді по телебаченню щороку демонструється мало не вдесятеро більше стрічок. Понад 30% показаних українському телеглядачеві фільмів з’явилися на екранах незаконно, без прокатних посвідчень. Хтось хоч раз відповів за це перед законом? Ніхто й ніколи. А безкарність, як відомо, породжує вседозволеність.

Втрачене покоління?

Нічого не діється саме по собі — все робиться чиїмись руками. Раніше виховували всі — сім’я, влада, школа, партія, комсомол, профспілки і телебачення також. Сьогодні всі наче самоусунулися від цього процесу, мало не з пелюшок залишаючи людину саму на себе. Та ще — на те ж телебачення. На Хмельниччині, як і скрізь по Україні, за останнє десятиріччя з’явилося чимало нових телестудій — причому не лише в обласному центрі, а й у зовсім невеликих містах і містечках. Чи залежить від них, що саме ми дивимося з екрана? Чи зайнятий ще хоч хтось формуванням смаків людини, її внутрішнього світу — або чи хоч відстежує цей процес? Мене цікавила з цього приводу думка компетентних співрозмовників.

Анатолій Подолян, директор Кам’янець-Подільської телерадіокомпанії, зізнається, що боїться дивитися телевізор увечері разом з 16-річним сином, бо не знає, який сюрприз піднесе йому підступний екран: «Невже не можна зробити систему позначок щодо вікових обмежень при перегляді фільмів, як, наприклад, у Польщі? Бачиш біля назви в телепрограмі квадратик, трикутник чи кружечок — і знаєш, що можна дивитися дітям чи підліткам. Але хіба лише кінопродукція може шкідливо впливати на глядача? Хіба телереклама, що не сходить з екранів, менш згубна? Горілка «Союз-Віктану», що пропагується під прикриттям футболу, «Мягков» чи «Nemirоff во всем мире»? Або розтлінна реклама «Лонгера», яка взагалі за межами моралі?»

Заступник начальника обласного управління освіти В.Берека вважає, що ми за 10 років втратили людей, які виховували молодь: «Там, де були шахові секції, підліткові клуби — нині кав’ярні, крамниці і стоматологічні кабінети».

— Кіногерої наших дітей — це зовсім не національні герої, — резюмує начальник управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації Г.Гоцький. — Але спробуйте щось зробити для того, щоб було інакше! Якщо влада ще має вплив на школу, то на кіно- й телеекран — практично ніякого.

— Не можна сидіти склавши руки, — розвиває свою думку завідуюча рекламно-інформаційним відділом «Кіновідеопрокату» М.Гасюк. — Якщо проаналізувати репертуарну афішу хмельницького дитячого кінотеатру «Планета», що чи не єдиний у державі зберігся як дитячий кінотеатр, то переконаємося, що він не на офіційних паперах, а насправді став центром вітчизняного кіномистецтва. Хоч ми працюємо з тим, що маємо, але ми ще й працюємо з аудиторією, ми намагаємося виховати майбутніх кіноглядачів.

Як це непросто, розповіла Н.Маньківська з Шепетівки. Кінотеатр у цьому місті десять років не працював зовсім: стеля впала, штукатурка обсипалась. «Кіновідеопрокат» на свій страх і ризик узявся за його відновлення. І, коли він уперше після ремонту відчинив двері, десятирічні діти в буквальному значенні прилипли до кіноекрана. Вони мацали його з усіх боків: «Ти диви, який великий телевізор!» Це могло б бути смішно, але насправді було соромно і страшно. Адже без війни, без природних катаклізмів ми зуміли створити біду і розруху. А руїна навколо нас неминуче руйнує і душі.

— Як ми можемо розвиватися, — запитав директор Волочиської кіномережі О.Деркач, — якщо нас залишають ні з чим? До прикладу, провели ми активну підготовчу роботу перед демонстрацією кінострічки «Зорка Венера» і зібрали за її показ аж 400 гривень. 240 — за прокат, 80 — ПДВ, а ще — Пенсійний фонд... І що ж залишається нам на розвиток? Гаразд, це справи фінансові. Але ця картина — застереження проти такого сучасного лиха, як наркоманія. Та хіба вона може протистояти цілодобовому телепоказу, що демонструє зовсім протилежні цінності?

— Ситуація в Україні нагадує фільм «Людина з бульвару Капуцинів», — зауважує директор обласної телерадіокомпанії «Контакт» А.Олесь. — Прийшов добрий, порядний чоловік — і фільми показує добрі й порядні. А з’явився негідник — і крутить стрічки такі ж, як і сам. Але звинувачувати в цій ситуації місцеві телекомпанії наївно. Адже ми купуємо формат каналу і вставляємо туди свої інформаційні передачі.

— Справжня причина існуючого становища, — сказав директор і ведучий хмельницької муніципальної телерадіокомпанії «Контакт» А.Пундик, — відсутність державної ідеології, усвідомлення державою того, що вона хоче, до чого прагне, які цінності сповідує. Я от якось «снідав» з «1+1». Гарненькі дівчатка в українських віночках танцювали там у прозорих сукенках, а тоді стали знімати і ці умовні наряди. Але ж вінок — символ дівочої чистоти, а наша національна традиція завжди була на сторожі найсуворішої моралі, — а що ж нам показує телеекран?

Якщо підсумувати все сказане, то це буде згусток болю: ми втрачаємо своїх дітей. Ми не можемо протистояти всепроникному телеекрану зі своїми повчаннями й проповідями: будь чесний, слухайся тата з мамою, поводь себе пристойно, не ображай менших... Та що там — багато хто з нас, дорослих, і не прагне чомусь там протистояти. Обтяжені хто фізичним виживанням, а хто — наживанням грошей, майна, багатства, ми з задоволенням віддали своїх дітей на відкуп телеекрану, обмеживши батьківські обов’язки суто функціональним: нагодувати, взути, вдягнути, вивчити. «Скупий платить двічі, — гірко сказав О.Деркач. — Нині ми шкодуємо грошей на хороше кіно, а завтра витрачатимемо шалені кошти на боротьбу з наркоманією, алкоголізмом, бандитизмом». І навів уже нинішні цифри цього лиха в скромному райцентрі Волочиську.

Ми знаємо безліч іншої страшної статистики. Дитячої і підліткової злочинності, проституції, абортів. Катастрофічного зростання і шокуючого помолодшання венеричних захворювань. У сучасних фільмах усе просто й легко: прийшов, побачив, переспав. Красиві зйомки спокусливих тіл — і жодних наслідків у формі небажаної вагітності чи сифілісу. У фільмах люди живучі й непробивні: вже й мамонти попадали б мертві, а вони знову встають і молотять одне одного пудовими кулаками, розстрілюють упритул й підривають гранатами, щоб знову піднятись і битись. А в житті раптом виявляється, що людське життя і зачинається легко, і обривається враз. І проблем у ньому чомусь набагато більше, ніж у всіх фільмах разом. Бо там вони стосуються когось і кимось і розв’язуються. А в житті доводиться все вирішувати самому.

Самим нам доведеться вирішувати і нами ж створену проблему: зробити наш телеекран не ворогом, а другом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво