ВОГНІ ВЕЛИКОГО МІСТА

...Якщо колись годині о другій-третій ночі визирнути у віконце в якомусь селі — за вікном цілковита темрява. Усі жителі мирно сплять. У невеличкому містечку цієї ж години будуть освітлені лише установи, що працюють цілодобово. У великому ж місті в цю пору глибокої ночі можна побачити освітлені вікна — і не лише в нічних клубах, але й у житлових будинках. І чим більше місто, то більше таких незгасаючих вікон. Хтось з опівнічників читає в ліжку, хтось дивиться пізню програму ТБ. Як правило, усі ці люди відчувають труднощі не стільки зі сном, скільки з сексуальним життям: це одна з головних причин непотрібного нічного неспання. Тому приблизний відсоток інтимної неблагополучності у великих містах визначити легко. Просто подивіться, чи багато вночі освітлених вікон у будинках...

Безумовно, жити у великому місті досить шкідливо для здоров’я. Жителі мегаполісів, як правило, живуть менше від своїх ровесників із сіл і селищ. Але причина цього — не тільки несприятлива екологічна обстановка (про це вже говорили й писали багато разів, і нема рації зупинятися на цьому). Настільки ж істотно вкорочують людині віку й душевні негаразди. І що більше місто, то більше в ньому людей із психологічними проблемами. І конкретно — із проблемами сексуальними.

Найстрашніший бич великих міст — самотність. Мегаполіси можна назвати буквально скупченням самотніх людей. Саме жителі великих населених пунктів (понад 7 мільйонів населення) найчастіше мають проблеми з інтимним життям лише тому, що не в змозі знайти адекватного партнера. Бо життя в багатомільйонному місті, як не дивно, роз’єднує його жителів, а не зближує.

За статистикою в будь-якому мегаполісі дуже малий відсоток корінних (у третьому-четвертому поколінні) городян. Решта — мігранти: тобто ті, хто колись переїхав у велике місто з інших місць. І нехай навіть вони все життя прожили в цьому місті, нехай навіть корінними городянами стали їхні діти й онуки — однак люди бережуть звичаї та традиції, всмоктані з молоком матері на «землі предків». І ці традиції передають своїм нащадкам. Тобто наступні покоління виховуються в дусі тих місць, звідки колись прибули їхні діди та батьки. Але в кожному селі, у кожному селищі й містечку є свої усталені норми поведінки, свій діалект, своя мова жестів і вчинків, зрозуміла тільки місцевим жителям... Тож у багатьох городян виникають труднощі зі спілкуванням. Особливо коли їм доводиться говорити про кохання. Саме тут людям найчастіше важко зрозуміти одне одного, якщо вони у своїх сім’ях звикли до різних ритуалів і до різної поведінки. Адже царина любовних, інтимних стосунків як ніяка інша має безліч традицій, часом цілком не схожих для різних місць проживання. Тож мало того, що й так небагато в мові любовних слів і висловів, та ще й люди не можуть порозумітися навіть на невербальному рівні — на стадії спілкування без слів. У результаті великі міста побивають усі рекорди за кількістю самотніх людей...

Самітність небезпечна й тим, що її дуже часто не помічаєш, поки не залишишся віч-на-віч із самим собою вночі в порожній квартирі. Так само, як у метушливій щоденній круговерті ми забуваємо, приміром, про зубний біль. А от уночі, коли нас нічого не відволікає, відчуваємо, як триклятий зуб ниє та ниє, просто порятунку немає!.. Так само самотні люди не відчувають свою самотність доти, поки не закінчиться робочий день: але коли спорожніють вулиці, розбіжаться по своїх оселях друзі-приятелі, замовчить телефон — отоді мимоволі доведеться зіштовхнутися з власною неприкаяністю... Тоді і психологічні, і сексуальні проблеми стають особливо гострими й ранять особливо сильно. Тому і з’явились у великих містах нічні клуби, де можна продовжити спілкування після робочого дня, аби хоч на якийсь час позбутися гнітючого почуття самотності, що виникає ночами... Тому існує і ще одне специфічно міське явище — так званий вечірній дзвін: городяни патологічно перевантажують телефони ввечері. Переважно тому, що поспішають одержати ще хоч дещицю людського тепла і хоча б почути чийсь голос, перш ніж місто вкриє нічна тиша...

Загалом, телефон у великому місті — не так засіб обміну інформацією, як засіб спілкування. Адже й відстані чималенькі, і часу практично завжди бракує, а спілкування потребує за своєю природою практично кожна людина. Тож один з найважливіших заходів профілактики депресій і суїцидів жителів «кам’яних джунглів» — обов’язкова наявність телефону в кожній квартирі.

Аби зрозуміти структуру інтимних проблем жителів великих міст, необхідно передусім намалювати психологічний портрет середнього городянина. Як правило, це людина, схильна до швидкого прийняття рішень, вона неординарно сприймає світ, потребує нових вражень. Адже саме такі люди зривалися з насиджених місць і їхали в столиці. І ці риси вони найчастіше передають у спадщину всім наступним поколінням у своїх родинах. Але крім усього цього, городянин — людина, котра не хоче дотримуватися певних рамок «дозволеної суспільством поведінки». І з цієї причини їхали люди у великі міста, щоб залишитися особистістю з власною думкою, щоб не ставати в разі «невідповідності правилам» предметом обговорення для всього села. І в результаті до специфічних сексуальних проблем городян, крім самотності, можна віднести і схильність до частої зміни партнерів.

Особливістю сексуальної поведінки в мегаполісі є також те, що при швидкому темпі життя великого міста такому самому божевільному ритму підвладні й міжособистісні, й особливо сексуальні стосунки. І досить часто знайомство двох жителів великого міста починається... у ліжку. Дівчатам, котрі бережуть цноту для чоловіка, за такого розкладу знайти цього чоловіка практично неможливо — нині у столицях мало хто з чоловіків одружується, не вступивши спершу з обраницею в інтимні стосунки.

Так чи інакше, — життя у великих містах ніяк не сприяє психологічному комфорту, душевній рівновазі й особливо інтимному благополуччю. І коли величезне місто засинає, у багатьох будинках до ранку неспокійно світяться вікна... І щоночі їх стає дедалі більше. Бо життя в мегаполісі — справді важка ноша. І цілком даремно дехто із провінціалів так заздрить городянам, що «купаються в благах цивілізації». Позаяк за кожне благо, як заведено, треба платити. І часом — дуже високою ціною.