Воєнний музей Оттави - Соціум - dt.ua

Воєнний музей Оттави

25 лютого, 2011, 14:08 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Україна унікальна. По стародавності воєнної історії (з європейських країн) випереджає її лише гомерівська Еллада, а за інтенсивністю й розмахом бойових дій ця земля поза конкуренцією.

Україна унікальна. По стародавності воєнної історії (з європейських країн) випереджає її лише гомерівська Еллада, а за інтенсивністю й розмахом бойових дій ця земля поза конкуренцією. Ще кіммерійці ходили звідси походами в Малу Азію і Закавказзя, нашими степами марширували «безсмертні» Дарія Гістаспа і бувалі македонські вояки, тут броньована кіннота сарматів відступала перед потужною піхотою готів, а потім безконечні хвилі азіатських кочівників котилися великим степовим шляхом на захід. Варяги ставали тут на герць з печенігами і ходили на Константинополь, запорозькі козаки билися з татарами, поляками і московітами, поляки з турками etc. Шведи й німці, тачанки Нестора Махна і танки Манштейна, шахтні пускові установки балістичних ракет...

Дві з половиною тисячі років воєнної історії! Якби ця земля не була суцільно, від Сяну до Дону, розорана, червоні маки покривали б її, як італійське абатство Монте-Кассіно, де понад чотири місяці на початку 1944 року союзники штурмували позиції нацистів.

Канада, якій ледь виповнилося чотириста років, безумовно поступається Україні в цьому сенсі. Але там по-іншому ставляться до своєї історії.

Буваючи в Монреалі, я часто ходжу повз рештки цехового прольоту, колись суцільно заповненого танками. Тут їх вантажили в ешелони й відправляли до Квебеку, а звідти морем в СРСР. Свого часу місто було великим центром танкобудування, і його машини звільняли Україну! Але тепер «Валентайн» можна побачити тільки в Оттаві, в її чудовому воєнному музеї. Цей танк — український подарунок Канаді, його знайшли під Кам’янкою в Черкаській області і повернули на батьківщину. Хороший жест. Якби не одне але: «Валентайни» прикрашають колекції багатьох музеїв світу, є один і в Кубинці під Москвою. Та чи залишився хоч один танк у нашій країні, так багато чим йому зобов’язаній? Воєнна історія — повноправна складова національної пам’яті, народ же без пам’яті приречений постійно повторювати ті самі помилки...

Величезний цокольний поверх оттавського музею, заснованого ще в далекому 1880 році, суцільно заставлено бойовою технікою. Тут і гармати: від стародавніх чавунних і бронзових, що стріляли ядрами, до вбивчо «елегантних» гармат Другої світової війни. Тут і снігоходи, і автомайстерні, і бронетранспортери, й амфібії — німецька бойова техніка, англійська, американська, канадська, французька, радянська. Над головою ширяє величезний сучасний штурмовик. Але головна гордість музею, звісно ж, танки.

 

Їх похмуре громаддя вдивляється чорними зіницями гармат у далеке бойове минуле: канадська самоходка Sexton, танки «Леопард», «Чіфтен», «Шерман». Ось знайомий силует Т-34 поруч із потужною «Пантерою» — можливо, вони зустрічалися на полі бою. Лінія грізних гігантів продовжується допотопним «Стюартом», давнім канадським «Грізлі» й ще більш дивним двогарматним американським «Лі». Британський «Черчілль» — на тлі його сусідки й сучасниці — хижої, присадкуватої, з похилими броньовими листками німецької самохідки «Ягдпанцер IV», убивці танків — видається незграбним і архаїчним, хоча загалом він був непоганою машиною.

Сталеві монстри — або в камуфляжному плямистому забарвленні, або зелені, як Т-34, але є й два-три повністю чорні, як, наприклад, симпатичний і комфортабельний, з лаковим полиском, 16-тонний американський «Чаффі». Для легкого танка він доволі великий, що наводить на підозри про слабку броню, підтверджені результатами боїв Корейської війни. Стикаючись з Т-34, ці машини зазнавали таких важких втрат, що довелося обмежити їх застосування розвідкою та підтримкою піхоти. На тлі «Чаффі» особливо контрастно вирізняється також 16-тонний, але маленький і до того ж геть іржавий «Валентайн» монреальського виробництва — справжня робоча конячка війни. Його залишили в тому вигляді, в якому підняли з дна української річки, почистили, але не реставрували. І все ж таки він має гордий вигляд, побитий, але не переможений!

Танк компактний, проте конструкторам вдалося одягти його в досить товсту броню високої якості. «...Якщо болванка пробила башту, то командир англійського танка і навідник можуть залишитися живими, оскільки осколків практично не утворюється, а в «тридцятьчетвірці» броня кришилася, і шансів вижити в башті було мало», — згадують ветерани. Це було пов’язано з більш високим умістом нікелю, ніж у радянській броні, що забезпечувало велику грузькість. І хоча на заході від бойового застосування «Валентайнів» відмовилися вже до кінця 1942 року, на Східному фронті він чудово зарекомендував себе, і воював до кінця війни, причому бився не тільки з нацистською Німеччиною, а й з імператорської Японією!

Гармата, звісно, слабенька, швидкість малувата, але були в нього свої плюси (низький силует, мала шумність, надійність двигуна і трансмісії, хороший огляд і радіозв’язок, димові міномети), що робили «Валентайн» незамінною машиною супроводу піхоти й улюбленим танком кавалерійських корпусів. Та й у складі корпусів танкових він зазнавав менших втрат, ніж уславлені Т-34. Нам варто пам’ятати про це — більша частина з поставлених Англією і Канадою понад трьох тисяч «Валентайнів» воювала на півдні, вони пройшли від Сталінграда й Кубані через усю Україну до Берліна.

Раніше поруч із канадцем стояв легкий німецький T-II, але нещодавно його переставили в компанію до зовсім уже потішних крихітних танкеток. І правильно зробили — більш навчальний, ніж бойовий, зі своєю 20-міліметровою гарматкою він смішно виглядав на тлі серйозних машин, навіваючи сумні думки про те, що воює не техніка, воюють люди, й усе залежить від їхнього вміння воювати. На жаль, саме ці «грізні» T-II, чию тонку броню пробивав снаряд будь-якої радянської танкової або протитанкової гармати, а також не набагато кращі легкі чеські танки й кулеметні танкетки, з яких починалася німецька бронетехніка, весь цей військовий мотлох (з якого сміялися члени радянської закупівельної комісії, які відбирали з люб’язного дозволу камрада Гітлера найкращі зразки німецької техніки для вивчення), становив добру половину горезвісної гітлерівської броньованої армади, яка докотилася до Москви й Сталінграда...

Певна річ, оттавський музей, попри те що на третьому поверсі стоять американський «Абрамс», радянський Т-72 і навіть броньовик часів іще Першої світової війни, поступається відомим усьому світу танковим музеям у Кубинці і в англійському Бовінгтоні. І все ж побувати там варто. Війни точилися задовго до появи танків і, боюся, точитимуться і після їх зникнення з полів бою. Тому-то й мусимо берегти пам’ять про них — придасться. Канадці ж, як відомо, народ войовничий — живе на природі, міцний, нерозпещений і витривалий. Тому поряд з австралійцями і новозеландцями їхні військові частини дуже цінувалися в англійській армії, брали участь в усіх війнах британської корони, і музею є що показати.

Та й сама не така вже довга і багата, порівняно з українською, історія Канади насичена війнами та збройними конфліктами. Тут білі воювали з індіанцями — і одне з одним, французи з англійцями, останні з американцями; які своєю чергою звільняли Монреаль від англійського ярма, а він чомусь не хотів звільнятися. Залів у музеї багато, і про все не розкажеш.

Запам’яталася карта Канади, несподівано схожа на карту радянського Гулагу і пов’язана з Україною. На ній позначено концтабори й робочі табори часів Першої світової війни, де було інтерновано десятки тисяч українців, вихідців з Австро-Угорської імперії. А поруч із цією картою — великий знімок і колодка нагород капрала Пилипа Коновала, єдиного українця, нагородженого Хрестом Вікторії, вищою військовою нагородою Британської імперії. Нею відзначали особисту відвагу в бою, і цих скромних бронзових хрестів (їх відливають з металу трофейних російських гармат, захоплених у Севастополі під час Кримської війни) за півтора століття видано трохи більше ніж півтори тисячі — значно менше, ніж Золотих Зірок Героя Радянського Союзу.

В одній із вилазок на Західному фронті Пилип знищив три німецькі кулемети! Німці, як відомо, битися вміли добре, а тому подвиг українця викликає велику повагу. Тривала позиційна війна породила відчайдухів, так званих траншейних рейдерів, які вривалися в окопи противника й орудували там ножами, револьверами, кастетами, кийками й шипастими палицями. Вони навіть майстрували собі захисну зброю на зразок середньовічних лат. Отаким несподіваний чином займалася зоря технологічного XX століття! На жаль, сім’я героя, яку він так і не встиг вивезти в Канаду, була згодом репресована більшовиками...

А ось іще один несподіваний експонат у залі, присвяченому тій війні. Це розкішний головний убір індіанського вождя з орлиного пір’я. Він належить відомому снайперу — і теж уславленому траншейному рейдеру — капралу Френсісу Пегамагабо з племені оджибуеїв. Згодом він став вождем!

Ще солідніша колодка орденів знаменитого канадця родом з Онтаріо — Біллі Бішопа. Вона виблискує поруч із примітивним за нинішніми мірками авіаційним прицілом найкращого британського аса Першої світової, на рахунку якого 72 перемоги. 1938 року його було удостоєно почесного звання маршала Королівських військово-повітряних сил Канади, а під час Другої світової він організував блискучу систему підготовки пілотів, яка випустила в небо 167 тисяч канадських льотчиків!

До речі, до підземної парковки веде вихід, схожий на колосальну траншею: її суворі сірі бетонні стіни без вікон нагадують про те, що війна аж ніяк не найвеселіша справа. Але людина й на війні залишається людиною: стіни прикрашено пропелерами, картинами канадських військових художників, і шматками обшивки літакових фюзеляжів із малюнками! Свастики, якими позначають кількість збитих гітлерівців. Ряди бомб, що вказують на число успішних бомбувань. Малюнки гральних карт, найчастіше тузів, клоуни, дракони, але найбільше симпатичних дівчат у стилі pin up! Чудовий музей! Жаль, в одній статті всього не опишеш і не розповіси.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво