Внук Ісаака Бабеля: «Я впевнений, десь у засіках Кремля і сьогодні зберігаються вилучені під час арешту оповідання Бабеля. Це була б знахідка століття» - Соціум - dt.ua

Внук Ісаака Бабеля: «Я впевнений, десь у засіках Кремля і сьогодні зберігаються вилучені під час арешту оповідання Бабеля. Це була б знахідка століття»

16 вересня, 2011, 13:29 Роздрукувати Випуск №33, 16 вересня-23 вересня

Свою правду про великого дідуся розказує внук Ісаака Бабеля — Андрій Малаєв-Бабель.

© Андрій Малаєв-Бабель

Про життя, смерть і навіть життя після смерті Ісаака Бабеля досі ходить безліч легенд. Він боровся з режимом — чи був у близьких стосунках зі Сталіним? Потрапив під репресії — чи постраждав через кохання до дружини головного енкавеесника країни? Був розстріляний 1940 року — чи під чужим іменем дожив до глибокої старості? Більшість його творів так і залишилися неопублікованими — чи, крім «Конармии» й «Одесских рассказов», він практично нічого не написав?

Свою правду про великого дідуся розказує внук Ісаака Бабеля — Андрій Малаєв-Бабель, американський режисер, актор, викладач, який приїхав на відкриття першого в Україні пам’ятника письменникові. Андрій не застав Бабеля серед живих, але знає про нього зі спогадів своєї бабусі — Антоніни Пирожкової, третьої і останньої дружини Ісаака Еммануїловича.

Про «життя» Бабеля після розстрілу

«...Я знаю, що у Дмитра Бико­ва є роман «Оправдание», в якому він презентує містифіковану версію життя Бабеля. Мовляв, не розколовшись під тортурами, він був засланий у спеціальний табір для видатних людей. Ми познайомилися з Биковим цього літа на літфестивалі в Одесі, але його твору не обговорювали. Чесно кажучи, я намагаюся не читати літературних творів, у яких Бабель виступає як персонаж. Те саме можу сказати стосовно деяких біографій Бабеля, де правда сусідить із вимислом. Особистість діда настільки близька мені, що боляче буває читати книжки, в яких трагічне життя Бабеля оточене вигадками, хай і «художніми»... У нас є довідка — страшна довідка, яку видали бабусі Анто­ніні Миколаївні, вдові Ісаака Еммануїловича, 1954 року. Там стоїть неправильна дата смерті — березень 1941 року. Місце смерті — прочерк, причина смерті — прочерк. Його ж розстріляли 28-го січня 1940-го. В енкавеесній справі Бабеля написано, хто виконував вирок, з якими людьми його розстріляно і кремовано на Донсь­кому цвинтарі, де я, до речі, побував у липні, коли ми знімали документальний фільм «У пошуках Бабеля». Фільм зараз готовий на 90%. Я пробрався на цей Донсь­кий цвинтар, там усе під охороною. Бояться, що там щось не те знімуть, не те скажуть. Але якийсь жалісливий охоронець навіть підказав нам: «Ідіть униз. Он там стояли печі». Тепер на місці крематорію — храм. І те, що Бабеля там спалили, поза всякими сумнівами».

Про долю вилучених рукописів Бабеля

«... Під час арешту діда конфіскували 15 папок його рукописів. Сьогодні ж увесь Бабель вільно вміщується в один товстий том. За підрахунками спеціалістів, якщо ці 15 папок колись знай­дуться, то зібрання творів Ба­беля буде багатотомним. Бабуся надсилала запити всім керівникам держархіву, які на її 101-річному житті змінювалися неодноразово. У КДБ відповідали: «Не знайдено». Але відповідали негайно, тому було зрозуміло, що й не шука­ли. Рукописи, безперечно, були. Дід писав дуже ретельно, для нього віддати рукопис до друку — ціла подія. Це означає, що нічого вже не можна викинути, все зайве забрав. Часто він віддавав рукопис у видавництво, потім отримував гонорар, наступного дня приходив і казав: «Ой-ой-ой! Ось у мене тут помилочка. Підправити потрібно. Я завтра принесу». І зникав. На роки. А міг послати свою друкарку відразу у п’ять видавництв, щоб вона сказала: «Я передруковувала оповідання Бабеля, і ось, якщо хочете, я вам його влаштую». — «А як ви це зробите?» — запитували. — «Ну ось вам одна сторінка. Перша. Знайомтеся. Заплатите гонорар — я вам віддам оповідання цілком». П’ять видавництв негайно виплачують гонорар, і — з кінцями... Він відсилав гроші доньці у Париж, матері — в Бельгію. Видавництва починали його переслідувати. Але Бабель ховався, зникав. Або, скажімо, вони надсилають телеграму: «Негайно поверніть гонорар». Бабель примушує друкарку писати відповідь: «Та ви з глузду з’їхали!».

Дуже багато з написаного ним не могло бути у 1930-х опубліковане. Ось це велике мовчання Бабеля, про яке ходить стільки чуток... Ну, якщо не після «Конар­мии» і «Одесских рассказов», то точно після п’єси «Ма­рия» деякі люди вірять, що ця людина більше не писала. Але бабуся ж, дяку­вати Богу, знає, що він писав щодня і працював дуже напружено. Те, що він не друкував, не означає, що він не писав. Вона дуже жалкувала, що послухалася його, коли він попросив її не читати оповідання, доки сам їх їй не прочитає. Відтак він показав їй лише кілька. Вона з пам’яті їх записала. Так само, як і багато хто записував ці оповідання, котрі зникли. Каплер, кіносценарист, записав вражаюче оповідання про те, як звільнений, напевно за пия­тику, чекіст повернувся на батьківщину, у своє село. І як колишні односельці його не прийняли — він виявився ізгоєм. Причому там навіть не зовсім зрозуміло, знають вони чи не знають, швидше — щось відчувають, здогадуються, ким він був і що робив. Хіба міг Бабель це надрукувати? Ось і забрали всі ці оповідання.

Далі. З’ясувалося, що невдов­зі по прибутті цих папок у КДБ їх затребували нагору. Прийшов чоловік, поклав їх у мішечки полотняні, запечатав сургучевими печатками й повіз. Куди? Ось цього ми не знаємо. Коли вияснили ім’я цього чоловіка, його вже два місяці не було серед живих. Але річ у тому, що нагорі читачів було небагато. Взагалі-то, читав тільки Сталін. Я впевнений, що він оповідань не знищив. В архів — і зберігати вічно! Є секції президентського сховища, куди й потрапив архів Сталіна, а отже, десь у засіках Кремля це все досі зберігається.

Я думаю, потрібно зібрати групу впливових людей російської, української, єврейської і світової культури, яка може звертатися в інстанції. Або мають бути знайдені якісь приватні ходи. Але річ у тому, що приватні ходи з приватними проханнями люди зазвичай резервують для себе. Важко звернутися до того ж таки Путіна з приватним не своїм проханням, коли є свої. Зрозуміло, що в Російської держави тепер інші турботи — література, а тим більше Бабель, не є пріоритетом. І не тільки в Росії, давайте вже чесно скажемо. Самостійно вони цього не шукали й не шукатимуть. Запит моєї бабусі в 1995-му навіть не удостоєний відповіді. Але ж це була б знахідка століття».

Про стосунки зі Сталіним

«Зараз, працюючи над документальним фільмом, я для себе зрозумів, що дало можливість Сталіну 1939 року заарештувати Бабеля. Адже скільки його друзів уже було заарештовано до того! У Стенфорді кафедрою славістики завідує один із провідних «бабелезнавців» — Григорій Фрейдін. Він навів мене на дуже цікаву думку, яку я потім у Парижі підтвердив. Арешт Бабеля пов’язаний із крахом французького комуністичного руху. І емісар Сталіна, Михайло Кольцов, знаменитий журналіст, — він теж поплатився за це життям. Його заарештували практично одночасно з Бабе­лем. Річ у тому, що Сталін Бабеля, звісно, до певного часу щадив. Його як письменника дуже швидко визнали на Заході, твори було перекладено всіма основними європейськими мовами буквально через рік або два після публікації в Союзі. У 1935 році в Парижі від­бувалася антифашистська конференція. Фран­цузькі антифашисти й комуністи — Андре Маль­­ро, Андре Жід, Андре Мо­руа, Ромен Ролан — справді були певною силою, яка могла протистояти Гітлеру, тому що їхні уряди дослухалися до думки цих людей. І вони, звісно, були дуже зацікавлені в Сталіні, — він їх, мовляв, захистить від Гіт­лера. А Ста­лін був дуже зацікавлений у них. Тому вони намагалися крутити ро­ман із Горьким певний час. І, звісно, їхні гуманістичні ідеї розбилися об ту догму диктатури пролетаріату, яку Горь­кий мав якимось чином підтримувати вже з офіційної точки зору. Теж, звісно, для того, аби вижити. Бабель же капітально запудрив їм мізки стосовно того, наскільки він вхожий у вищі кола. Всі ці розмови про те, що Бабель зустрічався зі Сталіним, і так далі...

Гадаю, плітки ці пустив сам Бабель. Адже у нього в Парижі була перша дружина і донька від першого шлюбу Наталі, яку він не бачив до трирічного віку. А що ще важливіше — у Брюсселі жила мати, яку він обожнював, напевно, більше за будь-кого. І сестра. Можливість їздити туди, бачитися з ними й допомагати їм матеріально для нього дуже багато важила. Тому Бабелю нічого не коштувало сказати дружині Андре Мальро, що він зі Сталіним у близьких стосунках і що взагалі Сталін не починає дня без того, аби з ним не порадитися. Дружина Андре Мальро була жінкою наївною — вона вірила цьому й переказувала чоловікові. Андре Мальро був далеко не таким наївний, а тому ділив інформацію, отриману від дружини, на два або й на три. Та навіть після цієї операції все одно залишався під враженням. Тому, коли на конгрес 1935 року делегація приїхала без Бабеля, Андре Мальро звернувся особисто до Сталіна з проханням, щоби Бабеля й Пастернака негайно послали на конференцію. Ну а коли справи у французьких комуністів пішли зовсім кепсько, Сталін став їм ще більше потрібним. Однак Сталін, навпаки, зробив ставку на Гітлера. Відповідно, йому більше не були потрібні ні французи, ні Бабель. Варто подивитися на дату арешту Бабеля і на дату підписання пакту Моло­това–Ріббентропа. Коли Бабель у в’язниці дізнався, що цей пакт підписано, він одразу сказав: «Тепер мене розстріляють».

Про катування Бабеля

«...Він сидів у страшній в’яз­ни­ці. Кажуть, що чим відоміший був «клієнт» у Сухановці, тим вишуканіше його катували. Це вияснилося вже у 1950-х роках, коли тривали хрущовські процеси над енкавеесниками. У стенограмі є така фраза: «Ось ви його катували, а ви знали, що це письменник?» — «Ну, мені так сказали». — «А ви хоч рядок його прочитали?» — «А навіщо?» Вони хотіли, щоб він сказав, начебто брав участь у троцькістській змові з ме­тою вбивства Сталіна. Що він — шпигун, який доносив Франції через Андре Мальро. Допити тривали без перерв, по кілька днів без сну. У Сухановській тюрмі налічили 52 види катувань, які там застосовувалися. Я бачив колишні камери Сухановки — тісні чернечі келії. Мені розповідали про їхній карцер — видовбану у стіні вузьку розщелину в людський зріст. Там можна було тільки стоя­ти. Якщо ув’язнений тулився до стіни, підходив конвоїр, бив важким ключем по ґратах, і все це починало вібрувати й дзвеніти, як дзвін.

15 років бабуся чекала його... Вони ж підсилали до неї людей уже через багато років після того, як його розстріляли. Ті їй розповідали, що сиділи з ним на одних нарах, що він десь у таборі, що йому там дають писати, що він дружить із начальником табору... Потім розповідали, як він помер від пороку серця десь на лавці в сірому пальті, обіцяли принести це пальто... Убити його — сміливості вистачило, а зізнатися в цьому — ні».

Про особисте життя Бабеля

«...Зовні Бабель був зовсім непримітним чоловіком, але мав надзвичайний шарм, чарівливість, розум, почуття гумору! І вміння поставити жінку на п’єдестал. Як казала бабуся, більшість письменників, із якими вона зустрічалася (а вона зустрічалася з великими письменниками того часу), до своїх дружин ставилися досить зневажливо й не проминали нагоди їх принизити. А Бабель — навпаки. Наприклад, коли його запитували вже після одруження, років через два: «Бабель, а ви закохані в Антоніну Миколаївну?», він відповідав: «Я вже давно пройшов це мілководдя». Коли вона приїхала в Горлівку, щоб прийняти пропозицію руки й серця, а він ще не знав, погодиться вона чи ні, — він зустрів її на вокзалі, а потім увечері сказав: «Коли ви сходили з поїзда, у вас було обличчя Анни Кареніної».

«Словами він мене просто заворожував» — казала бабуся. Ан­тоніна Миколаївна замолоду мала славу трішки зверхньої. Приміром, Леоніду Утьосову, який хвалився на зйомках «Весе­лых ребят» своєю популярністю в жінок, вона вільно могла сказати: «Що вони у вас знаходять? По-моєму, ви нічого особливого собою не становите». У неї інколи кульгало відчуття такту. Ос­кіль­ки ж вони з Ба­белем постійно їздили кудись, він її повчав: «Ось коли ви приїжджаєте в чуже місто, ви повинні поводитися як гість, ви не повинні себе ставити вище, у вас не повинно бу­ти комп­лексу москвички, що, мовляв, я з Москви і приїхала у ва­ші нетрі». Він склав список зі ста книжок, які має прочитати кожна інтелігентна людина. І вона, звісно ж, їх прочитала. Усе це є в її мемуарах, які скоро будуть опуб­ліковані. Вона була дуже вродливою й змістовною людиною. У своїй галузі — просто генієм! Жін­ка-інженер, що побудувала дві «Павелецькі», дві «Ки­ївські», «Ар­батську» станції мет­ро, куполи на «Маяковській». То­ді це було немислимо. Мости в Сибіру, тунелі на Кавказі. Бабель її дуже любив».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво