Віталій Кличко: наука бити і не бути битим - Соціум - dt.ua

Віталій Кличко: наука бити і не бути битим

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

Спортсменів на пострадянському просторі тягне в політику. Нелегкого хліба в політичній царині скуштував уже не один великий чемпіон...

Спортсменів на пострадянському просторі тягне в політику. Нелегкого хліба в політичній царині скуштував уже не один великий чемпіон. Непереможний штангіст Юрій Власов балотувався в президенти Росії. Якщо не помиляюся, набрав 0,2 відсотка... Пам’ятаю, як портретами Валерія Лобановського, надрукованими на поганенькому папері, були обклеєні переходи на нинішньому Майдані Незалежності: і дуже боляче було бачити образливі написи фломастером — мовляв, великий тренер і футболіст не має шансів потрапити до першого парламенту України, який обирається демократичним шляхом...

Мабуть, сьогодні найуспішніший політик зі спортсменів — Віталій Кличко. Проте і він мером усе-таки не став, хоча зібрав на свою підтримку чимало голосів киян.

Знаменитий боксерський промоутер Дон Кінг сказав про братів Кличків: «Їм надто заважає їхня інтелігентність — в обох учені ступені, і це не дозволяє їм битися як слід. Це солодка наука — бити і не бути битим. Гадаю, їм бракує інстинкту вбивці та вміння ризикувати, без яких не станеш великим чемпіоном. Братам потрібний хтось, хто навчить їх цього, і в перемозі, і в поразці...». Після того, як було висловлене це «пророцтво», брати всоромили промоутера і домоглися видатних перемог, стали чемпіонами у професійному боксі.

Оглядач «ДТ» звернувся до Віталія КЛИЧКА з проханням поділитися планами на найближче майбутнє.

— Віталію Володимировичу, нещодавно ви змінили блискучу спортивну долю на кар’єру політика. Які ваші основні враження від перших кроків на цих теренах?

— Вражень дуже багато, і виділити щось важко. Мабуть, найбільше здивувала різка зміна ставлення до мене з боку преси. Саме журналісти дали мені зрозуміти, що зі спорту я потрапив в інше середовище, більш агресивне та недоброзичливе. Якийсь час я навіть дошкуляв собі самокопанням, шукав відповідь на запитання: чому все так різко змінилося?

— Знайшли?

— Відповідь проста: багато хто почав дивитися на мене не як на відомого спортсмена, який перебував десь там, далеко від України, а як на конкурента. Це стосується і преси, і політиків. Чимало людей підсвідомо вбачають у моєму входженні в політику потенційну загрозу. Людина з якимись незрозумілими амбіціями несподівано вторглася на їхню територію. Деякі поводяться так, ніби я нападаю безпосередньо на них. Звідси й усілякі рефлексії з однією метою — якнайболючіше вдарити. Зокрема й з допомогою підконтрольних ЗМІ. У боксі всі діють за правилами: б’ються лише руками, а в українській політиці найчастіше б’ють ззаду, та ще й кувалдою. Довелося наново вчитися тримати удар.

— Ну, вам діставалося й у спортивний період. Писали, що брати Клички ніколи не вирвуться з європейського спорту...

— Мене критика не лякає. Це допомагає мобілізуватися і подивитися на речі під іншим кутом. Чим талановитіша критика, тим цінніші уроки. Інша річ, коли замість аналітики ти бачиш «заказуху», просте знищення конкурента. Але такі вже правила української політики.

— Може, ви берете все надто близько до серця?

— Можливо, я ще проходжу своєрідний «курс молодого бійця» у політиці. Хоча мені є з чим порівнювати: у Європі політика робиться цивілізовано. Звичайно, хотілося б змінити існуючий стан справ на краще.

— Привести українську політику до європейських стандартів?

— І це теж. Ідей багато — вистачило б часу все реалізувати. Наприклад, ми фантастично відстаємо від Європи в плані соціальної відповідальності. В Україні благодійність, на жаль, усе ще розуміють як подвиг. Я ж намагаюся робити так, щоб меценатство стало нормою...

— Від мети посісти мерське крісло не відмовилися?

— Поговоримо про це ближче до наступних виборів.

— Що для вас нині важливіше: спорт чи політика?

— Звичайно, політика.

— А спорт?

— А спорт нікуди з мого життя не дінеться. Я дотримуюся принципу «у здоровому тілі — здоровий дух». Потрібно постійно підтримувати себе в тонусі, не обростати жирком. Якщо довго сидиш в офісі, потрібно розігнати кров. І лише після того, як попрацюєш у фітнес-залі, зовсім по-іншому починаєш мислити й навіть сприймати світ. До речі, ще мудреці Давньої Греції неодноразово підкреслювали, що в хворому тілі не може визріти здорова думка. Це спонукало мене, брата Володю та мою дружину Наталю написати книжку «Наш фітнес», у якій ми розповіли все, що з цього приводу думаємо та знаємо. У ній розвивається думка про те, що нездорова людина не може стовідсотково концентруватися на якійсь справі. До речі, чимало політиків, які демонструють хороші результати, перебувають у гарній фізичній формі.

— Спорт — своєрідний наркотик, під час регулярних занять тіло звикає до наднавантажень. Нині вас не тягне до таких відчуттів?

— Ніщо не заважає мені піти в зал і навантажити своє тіло. До речі, сьогодні замотався і пропустив заняття...

— Це вже дзвіночок...

— Ще не вечір — постараюся сьогодні ж надолужити. Спорт — справді наркотик. І добре, якщо в людини виробилася тяга до нього. Чудово, коли людина гнучка, бадьора, сильна, коли в неї легка хода, вона скоординована та підтримує форму. Для цього не потрібно бути діючим спортсменом. Досить знайти дві-три години кілька разів на тиждень. На жаль, масова фізична культура ще не прийшла в Україну. Однак, гадаю, незабаром прийде. Це необхідно для здоров’я нації, адже всі захворювання, за великим рахунком, викликані дисбалансом в обміні речовин, неправильними навантаженнями.

Приїжджаючи до США, до багатьох інших країн, приємно бачити, як буквально все місто виходить на ранкову пробіжку. Там спортивні зали й стадіони на кожному розі й заповнені вщерть. Наше життя, на жаль, поки ще складається так, що ми боремося, швидше, за виживання, ніж за здоров’я. Та, думаю, і ми прийдемо до нормального стану речей.

— Ще одне завдання Кличка-політика?

— Це справді так.

— У вас досить успішний бізнес за кордоном. Зокрема, ви займаєтеся промоутерством...

— Для того щоб бути успішним у професійному спорті, потрібно об’єднати зусилля багатьох людей: іміджмейкерів, промоутерів, юристів, адвокатів. І, об’єднавши всіх, створити надійну команду, яка могла б успішно впоратися з найскладнішими завданнями, працюючи в дуже агресивному середовищі.

— Ви почали виступати як промоутер ще будучи активним спортсменом. Але ж професіонал не може розпорошувати час, сили та енергію. Це не позначилося на ваших результатах?

— Якщо я став чемпіоном світу, отже, не позначилося (сміється). Звичайно, було непросто. Найбільша проблема сучасної людини — час. Тільки той, хто може ефективно використовувати відпущені йому 24 години на добу, спроможний досягти успіху. До речі, нині часу в мене стало ще менше — політика, соціальні проекти забирають його набагато більше, ніж спорт.

— Що забезпечило вам перемогу в промоутерстві?

— Найголовніше — ми з Володимиром спиралися на професіоналів у своїй справі. І це спрацювало. Пора визнати, особливо нам в Україні, що настав час професіоналів — аматори в нинішньому суспільстві не виживають. Наш промоутер колись учив нас: хлопці, хочете стати найкращими, працюйте лише з найкращими. Не йдіть до поганого лікаря. Якщо вам дороге ваше здоров’я — йдіть тільки до найкращого. А якщо хочете укласти вигідний контракт, беріть найкращого адвоката. Він, звісно, дорожчий, але й ефект буде більший. І ми намагаємося дотримуватися цього правила. У нашій структурі працюють тільки професіонали. Ми намагаємося мінімізувати помилки.

— З середовища спортсменів вийшло досить багато неабияких бізнесменів. Причому дивовижно те, що серед неекономічних вузів сам лише Інститут фізкультури дав таку кількість успішних підприємців. Чому спортсмени краще за інших підготовлені, скажімо так, до життя і до досягнення реального успіху в суспільстві?

— Загалом досліджень на цю тему я не проводив. Але з загального розуміння напрошується висновок: спорт — це насамперед гостра конкуренція. У спортсменів виробляється навик ухвалювати оптимальне рішення в жорстких умовах змагання, коли супротивник ні в чому тобі не поступається. За таких умов перемагає справді найсильніший: у кого краща динаміка, більше бажання перемогти, сильніша воля тощо, без чого не слід братися за самостійну справу.

— Бразильські тренери кажуть, що футболіст із двома класами освіти краще за освіченого — крім футболу в нього немає перспектив у житті, і на полі він викладатиметься повністю. Чи справді розум і освіта спортсменові не потрібні?

— Не говоритиму про футбол, обмежимося боксом. Тут для кожного з промоутерів важливо, щоб спортсмен боксував і не сунув носа в контракти, не цікавився продажем телевізійних прав і не заважав заробляти на ньому гроші. Погодьтеся, така позиція образлива. Тому нас і зацікавило, як саме функціонує промоутерський механізм. Почали вивчати його складники, плюси і мінуси. І не стали винаходити велосипед, а зробили той самий крок, який до нас зробили «Шугар» Рей Леонард, Оскар Де Ла Хойя, а наприкінці своєї спортивної кар’єри й Леннокс Льюїс. Ці великі спортсмени зрозуміли, що можуть власними силами створити промоутерську компанію і взяти у свої руки спортивну долю, а не віддавати її на поталу, приміром, таким промоутерам, як Дон Кінг.

Не секрет, що в професійному боксі заробляють величезні гроші. А зазвичай там, де крутяться солідні кошти, криється великий обман. Є чимало прикладів в історії спорту, коли спортсмен досягав піку кар’єри, про яку можна було лише мріяти, ставав кумиром мільйонів, а потім змушений був животіти. Так, американський чорношкірий боксер Джо Льюїс, який і сьогодні є легендою спорту, після закінчення кар’єри заробляв на життя, працюючи швейцаром, відчиняючи відвідувачам двері до ресторану. Його суперник по рингу — німець Макс Шмеллінг — тривалий час фінансово допомагав Джо Льюїсу!

Природно, виникає запитання: а куди ж поділися величезні гонорари, які він заробляв? Я довго сушив голову над цими запитаннями і знайшов відповідь: річ у тім, що спортсмен не хоче проаналізувати ситуацію. Адже часто люди, які перебувають поряд із ним, вичавлюють його, як лимон, і... беруть нового. Ось тому ми з Володимиром і почали власний бізнес.

— На ваш погляд, бізнес — чесніше заняття, ніж політика? І як у політиці може знадобитися життєвий досвід, який ви встигли надбати?

— Якщо ви успішний менеджер у бізнесі, то ніщо не заважає рано чи пізно стати успішним менеджером і в політиці. У спорті все набагато простіше, оскільки там є певні правила, за рамки яких не можна виходити. Якщо візаві порушує їх, він дискваліфікується, знімається з дистанції, результат анулюється і т.ін.

— Проте вам на рингу розбивали головою брову, били ззаду по ребрах, збиваючи подих тощо...

— Але ж ногами мене не били! Усе-таки в спорті тримаються якихось рамок...

— А в політиці?

— Ну, тут мені за нетривалий час передвиборної кампанії довелося випробувати багато заборонених ударів. Я зрозумів, що тут і правил фактично немає. Достатньо подивитися на обличчя нашого президента, щоб дістати дуже наочне уявлення про те, на що ладні зважитися опоненти...

— Усі нинішні чемпіони світу у важкій вазі — вихідці з колишнього соцтабору. Чи не є це своєрідним сигналом до того, що ми незабаром заявимо про себе й в інших сферах, наприклад, в економіці?

— Поки нам явно більше щастило в боксі. Повторюся: тут усе чесно — якщо ти сильний, рішучий — тобі й карти в руки. В інших сферах треба ще почекати. Там наші перемоги тільки визрівають. Однак ті, хто вступає в життя, мають знати, що в них усе вийде. У цьому я бачу сенс прориву в спорті, який був зроблений. Це приклад того, що українець може бути абсолютно першим у світі.

— Вам усе-таки було простіше — у вас видатні фізичні дані. Звичайно, побачивши такого потужного гіганта, кожний тренер мав схопити вас за рукав і тягти в секцію.

— Я розпочав кар’єру боксера з поразки. Мені тоді ще не було чотирнадцяти років, важив я, напевно, кілограмів 50, а зріст не дотягував і до 170 см. Лише за період з восьмого по дев’ятий клас я виріс на 20 см. І визнання від першого тренера я не отримав. Усе в мене вийшло якось анекдотично. Коли він прийшов до нас у школу запрошувати на заняття з боксу, ми записалися всім класом. Він подивився дані кожного з нас, перевірив рухливість та інші якості, після чого подивився на мене й при однокласниках сказав: «А ось ти не дуже підходиш»...

Отже, усі підходять, а я — ні! Я був тоді тоненький, хирлявий, але це мене сильно зачепило і я сказав собі: «Я йому доведу!»...

— Мабуть, немає вищого досягнення в спорті, ніж чемпіон з професійного боксу. До того ж ви забезпечили себе матеріально. Здавалося б, розслабся й отримуй задоволення, але ви йдете в політику. Навіщо?

— Знайомий якось розповів історію про свого маленького сина, який прийшов до нього і запитав: «Тато, а навіщо я ходжу до школи, навчаюся, а ти працюєш, якщо ми однаково колись помремо?». Відповідаю цьому мудрому хлопчикові й усім, перед ким постає таке запитання: є внутрішня потреба в самореалізації. Вона й може бути рушійною силою.

На додаток ще одна історія — друга-альпініста. Він розповів, як, піднімаючись на вершину, доводиться витрачати дуже багато сил, буквально ставити себе на межу виживання. І ось нарешті вершину взято. Радість неймовірна. Ейфорія... Але раптом оглядаєшся і бачиш, що вершина поруч набагато цікавіша, ніж та, на якій стоїш, і при цьому вона ще й трохи вища... Отже, доводиться спускатися вниз і знову дертися вгору. Тепер спробуйте з допомогою повсякденної логіки пояснити — навіщо все це розумній людині?..

— Раз уже ми заговорили про вершини: навіщо вам потрібно було захищати дисертацію? Що вона додає до тих вершин, на які вдалося піднятися?

— Це ж саме запитання ставлять мені друзі: тобі що, титулів мало? Потрібно почепити ще одну табличку на груди?.. Але я вдячний викладачеві біомеханіки Леоніду Вікторовичу Волкову, моєму науковому керівникові, за те, що він захопив мене пошуками відповіді на просте запитання...

Якось ми з ним обговорювали таку тему: спортом займаються мільйони, а вищі результати показують одиниці. Чим переможець відрізняється від інших? Від чого залежить його талант — це подарунок Господа Бога, розвиток здібностей у самому собі чи в усьому «винна» генетика?

Ми дуже багато філософствували з ним на цю тему, і раптом він сказав: «Я не пропоную тобі витрачати час на дослідження у сфері філософії чи біохімії, але на прикладі боксу, який ти знаєш досконально і в якому пройшов усі сходинки, ти маєш проаналізувати все, що послало тобі життя. Давай спробуємо...».

Мене не довелося довго вмовляти — тема справді захопила, і я радий, що трохи прочинив двері в темну кімнату з таємницею. Тему таланту ще не розкрито до кінця. Тут багато гіпотез, але немає переконливого пояснення. Коли в мене буде трохи більше часу, я напевно продовжу вивчення цього питання. Сьогодні ж, на жаль, 24 годин на добу не вистачає, і на це теж. Але я щасливий, що мені довелося попрацювати на цьому напрямі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво