Вистояли! Або про право народу на повстання - Соціум - dt.ua

Вистояли! Або про право народу на повстання

9 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 9 грудня-16 грудня

«Про значення подій, що розгорталися цими днями торік в Україні, сперечаються досі — і в самій кра...

«Про значення подій, що розгорталися цими днями торік в Україні, сперечаються досі — і в самій країні, і в Росії, і в багатьох інших державах світу», — так напередодні чергової річниці референдуму про незалежність України пише російська газета «Известия» (30 листопада 2005 р.). І запитує своїх експертів: «Що це було: революція? переворот? іноземна змова?» Радник президента України Борис Нємцов відповідає: «Безумовно, помаранчева революція відбулася». Директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін заперечує: «Помаранчевої революції, на відміну від жовтневої, не було. Був (...) державний переворот, який стався завдяки Верховному суду, Верховній Раді й самому Кучмі. Але революції, якій на Майдані присягали на вірність, не було».

Якщо запитання «що це було?» досі цікавить старших російських братів, що ж казати про нас, менших?

Коли ідейні опоненти помаранчевих додають нищівне «так звана» до словосполучення «помаранчева революція», їм слід уточнювати: «так звана помаранчева» (а насправді жовтогаряча etc.) чи «так звана революція» (а насправді — «ні те ні се; дідько його знає що», як атестував пана Хлестакова поштмейстер Шпекін Іван Кузьмич).

Донедавна у таборі помаранчевих була начебто цілковита згода стосовно прикметника (див. книжку Станіслава Кульчицького «Помаранчева революція»). Доки президент не вніс свіжий струмінь, назвавши нашу революцію «апельсиновою», що, втім, можна розглядати не у змістовному, а у формальному сенсі — як російську кальку з «помаранчевая» (укр. «помаранча» = рос. «апельсин»).

Складніше з іменником. По суті, заявляють учорашні марксисти-ленінці, визначення торішніх подій у стилі «на майдані, коло церкви, революція іде, Так! Ющенко! — усі гукнули, нехай за президента буде» є грубою політологічною помилкою, бо революція характеризується радикальною зміною суспільно-економічної формації й суспільного способу виробництва, докорінною ломкою (і далі за марксистсько-ленінським текстом), яких не видно й досі.

Як же чинити ідейному оранжистові, щоб і капітал зберегти, і честь не втратити? Зберегти також право висловлюватися піднесено у стилі «viva revolution!», не боючись при цьому бути відшмаганим політологічно на стайні московського Інституту країн СНД? З’ясувалося, дуже просто: ми можемо гордо казати, що в листопаді 2004 року в Україні відбулося народне ПОВСТАННЯ, а ми були ПОВСТАНЦЯМИ.

По філософське обгрунтування відсилаю до Локка, який зафіксував право народу на повстання (right to rebellion, а не revolution) у тому винятковому випадку, коли суверен, «не задовольняючись багатьма зазіханнями на права та свободи народу, вчиненими його попередниками, взяв собі за мету повністю знищити давні та основоположні закони і права цієї нації» (так сформулював право народу на повстання англійський парламент у своєму ордонансі на притягнення короля до відповідальності). У нашому випадку підходить ідеально.

Запропоноване перевизначення має задовольнити й народжених при парткомі (до них належить — прикро! — і автор цих рядків). Адже всі ми пам’ятаємо: «Повстаньте, гнані і голодні…»; або — «Вставай, страна огромная…». Тема ПОВСТАННЯ звучить на повен голос.

Впевнено говорити про повстання змушує ще й той, уже історичний, факт, що ми не лише повстали, а й СТОЯЛИ. У найбуквальнішому значенні. Стояли твердо, впевнено, чинно, до переможного кінця. А не перекидали (revolvo) машини, сміттєві баки й ін., як це часто трапляється під час революцій. Протягом усього повстання встояли всі без винятку магазинні вітрини та скло!

Ось воно що було — повстання! Осіненний цією (абстрактною наразі) думкою, я кинувся шукати конкретно-історичні факти, які свідчили б про іманентно притаманні українцям повстанські (а не бунтарсько-революційні, по-російському безглуздо-нещадні) риси національного характеру. І, уявіть собі, знайшов!

Наведений нижче опис українського СТОЯННЯ півторастолітньої давності надруковано в журналі «Гражданин» за 1893 рік, №38. Ідеться про українську реакцію на оголошену Царем-Визволителем «волю». Дійова особа — барон Корф, флігель-ад’ютант Олександра II. Знаменитий, зокрема, технократичним планом «інтернаціоналізації» з допомогою залізниць. «Не одни товары движутся по этой дороге, а книги, мысли, обычаи, взгляды, — писав у доповідній записці своєму імператору стурбований «украинским вопросом» ад’ютант. — Капиталы, мысли, взгляды, обычаи великороссийские и малороссийские перемешаются, и эти два народа, и без того так близко стоящие один от другого, сперва сроднятся, а потом и сольются. Пускай тогда украйнофилы проповедуют народу, хотя бы и в кипучих стихах Шевченки, об Украйне и борьбе ее за независимость, и о славной Гетманщине». Ще одним засобом стратегічного «перемешивания» українців і росіян фон Корф бачив конкретну програму «наводнения края до чрезвычайности дешевыми русскими книгами», що позбавить «малороссийскую литературу шансов сколь-нибудь существенно расширить круг читателей» (як у воду дивився, гаденя!).

Отже, передамо слово «Гражданину». «Барон А.Н.Корф вводил Положение 19 февраля в одной из малороссийских губерний. В одном из пунктов готовилось сопротивление целых трех громад. Все усилия местных властей и самого губернатора разбились об угрюмое упорство этих возмутившихся громад. (…) Корф приезжает в флигель-адъютантском мундире… ТОЛПА СТОИТ БЕЗМОЛВНАЯ И НЕПОДВИЖНАЯ, КАК КАМЕНЬ. Барон Корф начинает уговаривать громаду. В ответ ни звука, ни движения. Барон Корф вторично обращается к толпе… По рядам раздалось кое-где зловещее «ни», и ни звука больше. С замирающим сердцем барон Корф в третий раз обращается к громаде и предупреждает ее , что если она не изъявит покорности, он прибегнет к войскам… Мертвое молчание ответило ему на третье увещание… Наступил критический момент… «Повозки сюда и солдат!» — крикнул громким голосом барон Корф. Немало минут прошло с того мига, как раздалось приказание, до мгновения, когда появились первые повозки с солдатами. ГРОМАДА ПРОДОЛЖАЛА СТОЯТЬ, КАК КАМЕНЬ, барон Корф тоже; царило мертвое и торжественное молчание. «Жен и детей сажать в повозки! — приказал барон Корф солдатам, — и увозить в губернии, куда я назначу». Первые две минуты громада стояла, не дрогнув. Потом стали раздаваться женские вопли. Громада дрогнула, стала шевелиться, камень превратился в людей, глухой стон прошел по рядам. … Точно сговорившись, все 3000 человек, сняв шапки, бросились на колени… Мятеж кончился, громада не сдававшаяся перед страхом войска, сдалась перед угрозою лишиться жен и детей… Гениальная (sic) находчивость молодого флигель-адъютанта дала блестящий результат» (історику на замітку: масовий kidnapping жінок і дітей як геніальне know-how російського імперського менеджменту).

…Восени 2004-го також існувала реальна загроза застосування військ. Команда «солдатів сюди!» вже пролунала. Але нас було багато, ми стояли, як камінь, і похитнулися «барони». Ми ВИСТОЯЛИ нарешті нашу свободу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво