ВИСОТА, ВИСОТА...

Стрибки у висоту — класичний вид легкої атлетики, що, з причин цілком таємничих, не значився серед видів, які входили до програми Олімпійських ігор Древньої Греції. Там стрибали в довжину з гантелями в руках, які відкидали перед приземленням, наївно сподіваючись у такий спосіб збільшити дальність стрибка. Результат давніх стрибунів, у нашому обчисленні, становив близько 16 метрів, що неминуче наводить на думку: у залік бралася сума трьох не надто далеких стрибків. Тому що на 16 метрів за один раз можна стрибнути лише на Місяці.

Уже на перших Іграх сучасності 1896 року розігрувалися дві медалі в стрибках у висоту, але не в чоловіків і жінок, як нині, а з місця і з розбігу — лише в чоловіків. Забутий вид — стрибки з місця — був дуже цікавий і проявляв талант людини в чистому вигляді. Єдиний спосіб поліпшити цей стрибок полягав у тому, що спортсмен перед вирішальним рухом угору перекочувався кілька разів із п’ятки на носок, а вже потім здіймався в повітря. Ніякі підскоки попередньо не дозволялися. Планку переходили народним стилем «переступання», відомим кожному радянському значківцю ГПО. При цьому центр ваги стрибуна містився при переході планки аж на 15 сантиметрів вище неї. Однак навіть за таких умов найзнаменитіший зі старих олімпійців — американець Рей Юрі (за різними транскрипціями — Еврі, Еурі) подолав у стрибку з місця цілком достойну й досі висоту — 165 см, які у наш час у будь-якій країні та при будь-якій владі дають право на присвоєння третього розряду зі стрибків із розбігу.

Рей Юрі — найзнаменитіший олімпієць, якщо врахувати його досягнення в стрибках у висоту, довжину та потрійним із місця. Він виграв десять золотих медалей на чотирьох Олімпіадах — із 1900 року по 1908-й (1906 року були позачергові Ігри).

З розбігу тоді стрибали не дуже багато — від 181 см 1896 року до 190 см 1908-го. Усе це долали, знову ж, переступанням. Нарешті, американець Джордж Хорайн здогадався переходити планку лежачи до неї боком і підгорнувши поштовхову ногу. Цей стиль дозволив уперше подолати 2 метри й отримав назву від імені автора — хорайн чи хорейн, а в Радянському Союзі, що боровся пізніше з космополітизмом, — боковий перекат чи просто перекат.

Цим способом чоловіки дійшли до 2 метрів 9 см 1937 року, а потім якийсь невідомий геній здогадався імітувати при переході планки ковбоя, що сидить на коні, і з’явився стиль, званий в усьому світі «ковбойським», а в СРСР — перекидним. Він дозволяв уже наблизити центр ваги стрибуна при переході висоти до планки впритул і давав перевагу, порівняно з переступанням, на ті самі 15 см. Цим стилем американець Лео Стірс 1941 року подолав 2 метри 11 см.

Першим радянським рекордсменом світу зі стрибків у висоту став ленінградець Юрій Степанов, який 1957 року взяв висоту 2 метри 16 см перекидним стилем. Потім була епоха Валерія Брумеля, і він, удосконаливши перекидний стиль до останньої можливості, встановив шість офіційних світових рекордів, довівши вищий результат до 2 метрів 28 см у липні 1963 року. Цей стрибок був виконаний буквально на замовлення Микити Хрущова на матчі СРСР—США в Москві. Але невдовзі після цього «космічний стрибун» Брумель зламав махову ногу в аварії на мотоциклі й вибув зі світової обойми.

Історичним моментом слід вважати винахід американцем Диком Фосбері неймовірного стилю, де відштовхування робилося, як у стрибку, переступанням, а потім стрибун переходив планку головою вперед, приземляючись на спину з перекатом. Стиль вважався смертельно небезпечним і довго не впроваджувався, поки Фосбері не переміг на Олімпійських іграх 1963 року в Мехіко, практично довівши перевагу своєї неймовірної новинки. Це розтопило лід недовіри, але в Радянському Союзі надто гальмував перехід на фосбері-флоп професор і особистий тренер Брумеля Володимир Дьячков. До того ж у Союзі не вистачало устаткування для приземлення, і окремі ентузіасти, ризикуючи справді зламати шию, стрибали флопом у пісок...

Рекорд Брумеля зненацька побив зовсім диким варіантом перекидного стилю американець Патрік Матцдорф, який відразу зник зі світової арени. Однак співвітчизник Матцдорфа Дуайт Стоунз стрибав із 1973-го по 1976 рік уже флопом і довів рекорд до 2 метрів 33 см. Востаннє намагався протистояти стилю Фосбері запорожець Володимир Ященко. Стрибаючи таким же зовсім диким варіантом перекидного, як Матцдорф, переходячи планку на кілька сантиметрів вище рекорду, він домігся досягнень у 2,33 і 2,34.

Надалі всі переконалися, що стиль Фосбері дозволяє при певних варіантах із великим прогином над планкою переходити висоту, огинаючи її так, що центр ваги містився нижче планки. Долю стилю остаточно вирішили гнучкі жінки та десятиборці, які спромоглися буквально за один день засвоїти флоп і поліпшити особисті рекорди зі стрибками, найпримітивнішими за технікою. Зупинити подальший наступ стилю Фосбері вже ніхто не був в змозі. Нині світовий рекорд — 2,45 м.

На сіднейській Олімпіаді, яка минула щойно, природно, жодного стрибуна перекидним уже не було. І в чоловіків, і в жінок прогнози виявилися невтішними. В обох випадках чемпіони світу минулого року зазнали поразки. При цьому В’ячеслав Воронін виявився десятим, а Інга Бабакова — п’ятою. Якщо Вороніна підвела вага чемпіонського звання і гиря володаря кращого результату в сезоні, а також, як він потім пояснював, відсутність дружини в Сіднеї на трибунах, то Бабакова зазнала поразки в сутичці із суперницями при чоловікові Сергії та не за найгірших, як у чоловіків, погодних умов. На мій погляд, Інга теж не витримала ваги чемпіонського звання, завойованого в Севільї, і не змогла подолати досить звичайну для себе висоту 199 см. Перемогли ті, хто не мав ніяких психологічних проблем перед змаганнями, — Сергій Клюгін і Олена Єлесіна, обоє з Росії. При цьому Єлесіна стала першою в історії СРСР, СНД і Росії жінкою, яка виграла стрибки у висоту на Олімпійських іграх. Близькими до перемоги були призерки різних років — Олександра Чудіна, Марія Писарєва, Таїсія Ченчик, Антоніна Окорокова, Валентина Козир, Тамара Бикова і сама Бабакова в Атланті, але золото, перше за багато десятиліть, дісталося Єлесіній. Можна лише поспівчувати Інзі Бабаковій і похвалити нашу Віту Паламар, яка здолала на першій своїй Олімпіаді 196 см.