«Випічка» інтернет-новин. Український рецепт - Соціум - dt.ua

«Випічка» інтернет-новин. Український рецепт

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Розмови про те, що Інтернет надто швидко перетвориться на один з головних каналів передачі суспільної інформації, здається, поволі стають реальністю...

Розмови про те, що Інтернет надто швидко перетвориться на один з головних каналів передачі суспільної інформації, здається, поволі стають реальністю. Наприклад, у США, за даними Дослідницького центру П’ю, з 1994 до 2004 року кількість тих, хто регулярно читає новини в Інтернеті зросла з 0 до 38 відсотків. Причому таке зростання відбирає чималу аудиторію у традиційних ЗМІ — у першу чергу в газет та радіо, частково — і в телебачення. Звичайно, відсоток людей, котрі читають інтернет-ЗМІ в Україні, не такий великий: дається взнаки менша кількість персональних комп’ютерів, з’єднаних з Інтернетом. Проте і за таких умов відвідуваність «типових» українських новинарних та інформаційних сайтів зараз складає 20—40 тисяч відвідувачів щоденно, не зважаючи на сезонний літній спад. У часи виборчих та революційних баталій цифри зростали і до 100 тисяч. Звичайно, це менше, ніж у найбільших щоденних газет, проте динаміка зростання аудиторії явно не на користь останніх.

Вже не раз було сказано й написано про вищий відсоток незалежних ЗМІ серед інтернет-проектів у порівнянні з іншими видами медіа. Із чисто економічних причин зробити незалежний інтернет-ресурс значно простіше (себто не простіше, звичайно, а дешевше), ніж незалежну газету чи, страшно сказати, незалежний телеканал. Відповідно відсутність великих інвесторів з їхніми політичними й бізнесовими інтересами грає на руку справі незаангажованої редакційної політики. Зрозуміло, «особливі стосунки» із політичними й бізнес-групами все одно виникають, проте репутація й інтерес читацької аудиторії для незалежних інтернет-ЗМІ зазвичай значать більше, ніж можливість одномоментної вигоди. І значна кількість гострих і справді цікавих журналістських розслідувань, які відбулися навіть в останні два-три місяці, є серйозним тому підтвердженням. За якістю авторських матеріалів принаймні частина українських інтернет-проектів може на рівних конкурувати з традиційними ЗМІ.

Проте авторські матеріали є далеко не єдиним (а час від часу і не основним) типом інформаційних послуг, які інтернет-ЗМІ пропонують своїм користувачам. Люди «ходять в Інтернет» за новинами як мінімум не рідше, ніж для читання авторських матеріалів. Воно й не дивно — кількість (сотні на день) і оперативність розміщення (інколи за лічені хвилини після події) новин роблять новинарні стрічки інтернет-видань унікальним інформаційним продуктом, переваги якого беззаперечні.

А тепер про недоліки.

Вочевидь, кожного із користувачів, яким впродовж дня доводилося переглядати кілька новинарних стрічок на різних сайтах, вражає одна річ. А саме — схожість цих стрічок, яка інколи доходить до повної ідентичності. Зрозуміло, що про важливі й резонансні події згадують усі. Але чому навіть абсолютно другорядні новини, до того ж повідані абсолютно однаковими фразами, повторюються у різному порядку на більшості сайтів? Мимоволі згадується телебачення не надто давно минулих часів.

Проте якщо у однакових сюжетах на телебаченні донедавна винною була цензура, самоцензура, темники та інші малоприємні речі, то із новинами в інтернет-виданнях ситуація, на жаль, інакша. Причина однаковості новинарних стрічок проста й невибаглива: більшість сайтів черпають матеріал із однакових джерел, серед яких УНІАН, «Інтерфакс», Бі-бі-Сі, кілька російських новинарних сайтів та inoСМИ. Взявши на озброєння цей джентльменський набір, можна сміливо починати робити новинарний інтернет-ресурс, який мало чим відрізнятиметься від усіх інших.

«А звідкіля ж іще можна брати новини?» — здивуються підсаджені на Інтернет читачі. Звичайно, утримання повноцінної репортерської мережі стане глибокою фінансовою могилкою для будь-якого сучасного українського інтернет-ресурсу. Але один-два репортери у Києві та ще хоч із півдесятка людей, які працювали б за гонорари у найбільших обласних центрах, не здаються таким уже непідйомним фінансовим тягарем. Особливо, якщо винагородою за нього могла б стати всенародна пошана і, що головне, всенародна відвідуваність. На практиці, якщо київські репортери у декотрих із новинарних ресурсів все ж зустрічаються, то із провінційними поки негусто. І це не якісь «тимчасові труднощі» — в одному із п’ятірки найвідвідуваніших українських інформаційних сайтів автору гордо заявили: «Ми з репортерами принципово не працюємо». Себто має місце виключно багаторазове повторення новин, переданих інформаційними агентствами, а сайти, які працюють у виключно «безрепортерному» режимі, різняться між собою головним чином кольором рамочок.

Іще одна причина однаковості новинарних стрічок не менш банальна. Це лінь. Лінь редакторів, які не хочуть бодай би переказати своїми словами видерті із розсилок інформагентств новини. Не кажучи вже про те, щоб знайти попередні матеріали на аналогічну тему, перечитати та зробити з них більш-менш зв’язну розповідь живою і цікавою мовою. І не треба казати, що це вже інший жанр — в результаті може вийти типово новинарний матеріал з обсягом не більшим, ніж сторінка. Щоб не ображати колег (автор свого часу сам провів більше року, активно оновлюючи одну із новинарних стрічок, і не сильно притому заморочуючись оригінальністю пропонованих читачам новин), можу завважити, що у цієї ліні є серйозні причини. Редакторів, зрозуміло, на сайті зазвичай мало; оновлень доводиться робити багато (інтервал між новинами на великому українському новинарному ресурсі рідко перевищує 10 хвилин). В результаті, щоб видавати на-гора новину хоч би раз на двадцять-тридцять хвилин (а її треба ще знайти, перевірити правопис, викласти на сайт і, нерідко, розмістити посилання на схожі новини), редактор змушений працювати у режимі Copy-Paste. Деякі сайти практикують додавання до кожної новини фрагментів попередніх матеріалів на ту саму тему. Додають, звичайно, у зв’язку з браком часу механічно, не сильно вчитуючись, а просто використовуючи «магічну фразу» «як повідомляв наш сайт…». Інколи такий підхід і справді дозволяє читачам зрозуміти передісторію події. Проте частіше в результаті виходить щось на кшталт вірша про «Дім, який збудував собі Джек» — із довгою серією повторів «вищесказаного», адже кожна наступна новина містить всі попередні. Злі язики пропонують редакторам на цих сайтах кожну новину закінчувати фразою «Як повідомляв наш сайт, всі учасники політичного скандалу є нащадками Адама і Єви». Найбільш оригінальних і працелюбних вистачає на те, щоб придумати власні назви. І навіть за подібний мінімум уваги вдячні користувачі вже виділяють такі сайти із загального потоку. Але далі справа, зазвичай, не йде.

Однак окрім того, що «і сумно, і нудно, і нікому лапу потиснути» (в сенсі лапу потиснути, звичайно, треба, але тільки одну, бо друга — точно така сама), ситуація із гіперзалежністю інтернет-ЗМІ від інформаційних агентств може таїти у собі й інші небезпеки. Звичайно, прямі вказівки щодо того, що, як і про кого писати, зараз не в моді, хоча мода, як відомо, штука мінлива. Та на жаль, «метод бульдозера» є далеко не єдиним.

Наприклад, із сотні-півтори новин, які з’являються щоденно на пристойних новинарних ресурсах, чи не третина прямо у назві містить слова «Президент підписав», «міністр зазначив» і так далі. Зрозуміло, що діяльність влади була, є і буде одним із основних джерел інформаційних приводів у державі. Проте велика маса навіть не друго- а якихось десятирядних новин не просто нудить читача і ховає під шаром інформаційного мотлоху справді важливі події. Вона ще й створює у читача стійке й непересічне враження, що все, що відбувається довкола, це в тій чи іншій мірі наслідок діяльності отієї самої влади, яка турбується і плекає своїх загалом-то безпомічних і недолугих підданих. «Пройшла весна, минає літо» — і подякуємо за це… ну, наприклад міністру від АПК. Як тут не відчути себе не просто гарантом Конституції, а й цілим батьком нації. Уявіть собі сайт Бі-бі-Сі, де у новинарній стрічці красується: «Прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер, будучи із візитом на Йоркширщині, заявив, що він приємно вражений високими стандартами утримання свиноматок на місцевих фермах, і побачене дозволяє йому сподіватися на широкі перспективи, котрі відкриваються перед великобританським тваринництвом на міжнародних ринках». Звичайно, не виключено, що Блер і справді там бував, і навіть казав щось подібне, але нікому і ніколи не прийде в голову світла ідея робити з цього інформаційну подію. На українських же новинарних сайтах подібні опуси нерідко складають до третини контексту.

І слід іще раз наголосити, що проблема тут зовсім не у Президентові, прем’єр-міністрові чи комусь іще. Просто редактори на сайтах бездумно заповнюють новинарні стрічки чим завгодно. А найчастіше попадаються, зрозуміло, повідомлення про діяння влади, оскільки навіть найменш значні із них ідуть добре второваною дорогою прямо до новин двох-трьох найбільших інформаційних агенцій, а звідтіля, природно, на сайти.

Розвиток новинарних інтернет-ресурсів в Україні є справою неуникною. Більше того, їх кількість, різноманітність і «різнонаправленість» дають прекрасну можливість диверсифікувати джерела інформації і почути думку всіх зацікавлених сторін, що, безумовно, є вельми цінним надбанням для свободи слова. Проте якщо вживати для створення новинарних стрічок виключно продукти інформаційних агентств, хоч би які оперативні і зручні у використанні вони були, то все це різноманіття буде лише мильною бульбашкою. І якщо притому застосовувати виключно технологію Copy-Paste, то привабити когось на конкурентному ринку буде неможливо, а нові ресурси, не пропонуючи насправді нічого нового, так і залишатимуться у тіні теперішніх лідерів ринку.

І головне, виправити ситуацію, на погляд профана, відносно нескладно. Просто пошукати інші джерела новин і регулярно використовувати їх, не зважаючи на те, що роботи буде трохи більше, ніж з продуктами інформагентств. Пам’ятати, що новини читають живі люди, яким подобається жива мова. І вірити, що за вами — майбутнє. Хоч і звучить це пафосно, а у редакціях інтернет-ресурсів працюють люди доволі цинічні, проте діватися від цього майбутнього нікуди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво