Віддамо «стареньких» у хороші руки

— Чудово!

— Та просто супер!

— Адже можемо, коли захочемо, — обмінювалася захопленням із колегами—учасниками чергового «туристичного» прес-туру відразу після поселення в готель, котрий відрекомендували як найкращий в обласному центрі. Новенький, чистенький, із вишуканими інтер’єрами й чудовою сантехнікою готель і справді здавався зразково-показовим. Уявляєте майже шоковий стан автора цих рядків, коли, запинаючи штору у своєму гарненькому номері, ледь не в’їхала чолом у товстелезний чорний... кабель жахливого вигляду, що стирчав зі стіни сантиметрів на двадцять?! Можемо, одне слово. Продемонструвати совковість навіть там, де її й близько не має бути.

Потенціал в українського туризму величезний — це розуміють усі. У той же час не секрет: аби галузь почала працювати на повну потужність, потрібна грамотна стратегія її розвитку й відповідні вкладення. З ряду ж причин кількість бензину в баці вітчизняної туристичної машини ніяк не досягне рівня, необхідного для потужного та яскравого старту. Тим часом дедалі більше старіє, зношується і зрештою пробиває обшивку нашого туристичного автомобіля спадщина колишніх часів, що лякає своєю несучасністю. Одна з найпроблематичних її частин називається «готельне господарство».

Дама глибоко постбальзаківського віку, яка зробила кругову підтяжку обличчя, — ось із ким асоціюється сьогодні вітчизняна готельна індустрія. З 1254 наявних у країні готелів, за великим рахунком, тільки кожен десятий може називатися таким. Інші — з розряду «зручності у подвір’ї». 80% номерного фонду українських готелів вимагають модернізації та реконструкції. Причому капітальної. На кожну тисячу українців припадає трохи більше двох готельних місць. У Києві, щоправда, ця цифра втричі більша, але хіба можна її порівняти, скажімо, із паризькими 39 або 37 віденськими?.. На початок 2004-го Україна була єдиною європейською країною, де не працювала жодна міжнародна готельна мережа...

Однією з основних причин, що серйозно гальмували донедавна розвиток готельного бізнесу в нашій країні, було існування горезвісного готельного збору, який досягав у Києві (утім, і не лише в столиці) 20% і зупиняв левову частку інвесторів. Відразу після скасування цієї перешкоди (якої, до речі, немає в жодній цивілізованій державі) процес помітно активізувався. В країні з’являється перша національна готельна мережа Premier Hotels, у Донецьку відкривається «Донбас-Палас», що увійшов до маркетингової мережі Great Hotels of the World. От-от у Києві запрацює український первісток мережі Radisson. Не приховують свого підвищеного інтересу до нашого ринку і представники Six Continents, Marriot, Four Seasons. До числа безперечно впливових гравців на українському готельному полі найближчим часом приєднається французька корпорація «Аккор», що має сьогодні в одній лише Польщі майже 80 готелів. З’явилися реальні передумови для створення національних мереж готелів економічного класу, невеличких приватних готелів і пансіонатів.

Утім, і зарубіжні інвестори, і наші готельєри чекають на створення реально діючого механізму сприяння будівництву та реконструкції готелів. Поки ж він відсутній, попри президентський указ, що визначив розвиток готельної інфраструктури як один із пріоритетів розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфери. Абсолютну більшість пропозицій, викладених у винесеному Держтурадміністрацією України на розгляд Кабміну відповідному законопроекті, було відхилено. Схвалили лише певні митні пільги на ввезене до України готельно-ресторанне устаткування, яке в нас не виробляється, і введення пільгового кредитування на будівництво житла для сільського «зеленого» туризму. Не потрібно бути експертом, аби спрогнозувати: не створимо в максимально стислі строки режим найбільшого сприяння «готельним» інвесторам, їхні гроші попливуть повз нашу країну — туди, де вищезгаданий механізм давно й успішно працює.

Ну а наразі... Нині в Україні, крім інших «принадностей», є маса збиткових готелів, які віддавна жодної копійки не вкладають у розвиток власної матеріально-технічної бази. Усіх цих «доходяг», що мають статус державної чи комунальної власності, потрібно якомога швидше передати новим хазяям, переконаний голова Державної туристичної адміністрації України Валерій Цибух. Питання вирішується в такий спосіб: на базі збиткових санаторно-курортних (окрім спеціалізованих) закладів, пансіонатів і будинків відпочинку, що перебувають у комунальній чи держвласності, необхідно створити державні акціонерні товариства. А потім передати всі їхні акції та державні пакети акцій ВАТ, створених на їхній базі раніше, до статутного фонду державної акціонерної компанії «Україна туристична». Її ж завданням буде передати «стареньких» до «добрих рук» нових хазяїв, які, не змінюючи профілю закладів, візьмуться поставити їх на ноги.

Хочеш не хочеш, а «готельна» розмова сьогодні неможлива й без розгляду «євробаченської» складової. Начебто усі чудово усвідомлюють, що проведення в Києві ювілейного «Євробачення» дає нам чудовий шанс «вистрілити» й заявити про себе як про дуже перспективну туристичну державу. (Погодьтеся, як мінімум, нерозумно не наслідувати приклад наших попередників — турків, які на всі сто використали цей популярний пісенний конкурс для максимально ефективного просування і без того відомого бренду «Туреччина туристична».) Та одне з основних на «євробаченському» порядку денному питань «Де ми розміщатимемо гостей?» дотепер залишається відкритим. Столиця просто задихається без дво-, тризіркових готелів, є інвестори, готові хоч завтра розпочинати працювати, та немає земельних ділянок. Навіть на периферії Києва, де можна (і необхідно!) будувати готелі економічного класу, призначені для масового туриста. Зате в самому центрі головного міста держави під елітне житло і торговельно-розважальні центри земля, схоже, не переводиться...

Коли будуть створені чіткі та прозорі умови роботи для готельних інвесторів? Установлено жорстку ціну на земельні ділянки? Спрощено механізм узгоджень і дозволів? Коли ми, нарешті, відмовимося від згубної практики «вантажити» інвестора додатковими умовами?.. Сьогодні ці питання залишаються відкритими. Напевно, і будуть такими доти, поки не розпочнемо думати, жити й працювати цивілізовано. А не влаштовувати «марафони з перешкодами», якими випробовували господарів того самого «Прем’єр-Паласу»: паралельно з роботами з реконструкції готелю їм довелося пережити близько 230 (!) узгоджень у різноманітних інстанціях. Чи багатьох спокусить перспектива взяти участь у настільки затяжному, нервовому, витратному й цілком непередбачуваному забігу, питання навіть не риторичне.