ВЕСІЛЛЯ В БУДИНКУ ДЛЯ СТАРИХ

Середній вік 300 мешканців центру імені Сари Ньюмен — 88 років. Здавалося б, засновники цього закладу врахували всі можливі потреби своїх клієнтів — окремі затишні кімнати із системами екстреного виклику допомоги, широкі коридори, у яких легко можуть розминутися інвалідні візки, уважний персонал. І раптом виявилося, що там ніде гуляти весілля. Ну просто неприпустима, як з’ясувалося, непередбачливість!

Губерт Спурр потрапив у цей центр слідом за своєю дружиною, із якою вони разом прожили 20 років. Причому останні роки він, відставний телеграфіст, після невдалого падіння на вулиці, пересувався винятково в інвалідному візку. Дружина була старшою за нього на сім років і вирізнялася жвавистю та життєрадісністю. Доки не занедужала на хворобу Альцгеймера. Поки Спурру дозволяло фізичне самопочуття, він сам доглядав за своєю дружиною. Та настав момент, коли без фахової допомоги вже було не обійтися. Так Люсі Спурр потрапила до центру. Точніше, потрапили вони обоє, оскільки Спурр не залишав свою дружину практично ні на хвилину. До того самого моменту, коли у віці 92 років вона померла на його руках.

Це сталося у вересні минулого року. І хоча Спурр почувався не гірше, аніж раніше, він так і залишився жити в цьому центрі. Просто тому, що жити він більше не хотів узагалі, і тільки персонал будинку для старих змушував його вчасно їсти і відвідувати фізкабінет.

73-річну Мілдред Боуб на процедури теж доводилося заганяти ледь не силоміць. За мірками цього закладу, вона була молодою просто до непристойності, однак стан її здоров’я був жахливим. Жвава й темпераментна Мілдред у молодості змінювала коханців, як рукавички, але заміж так і не вийшла. Просто нікого з них не вважала досить надійним, щоб зв’язати з ним своє життя. Самота її зовсім не обтяжувала аж до 1986 року, коли почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Виявилося, що в неї дуже слабке серце, цукровий діабет, гіпертонія, ниркова недостатність. Якось удома вона впала і зрозуміла, що піднятися не зможе ні самостійно, ні за допомогою своїх улюблених котів. Торік разом зі своїми трьома котами вона опинилася в центрі імені Сари Ньюмен.

Щоправда, приїхала вона туди не жити, а вмирати. Від її колишнього життєлюбства не залишилося й сліду. На лікувальні процедури Сару виганяли насильно. Їй було байдуже, як вона виглядає. Прикривалася рушником і вважала найбільшою удачею, коли вдавалося поспати, поки її везли в інвалідному візку чи поки доводилося очікувати своєї черги. Втім, так було лише до початку жовтня минулого року. До того дня, коли в черзі у фізкабінет її побачив Губерт Спурр. Випадково зазирнувши в її бездонні очі, він уже не зміг відвести від них погляду.

«Її очі мене просто загіпнотизували, — згадував він згодом. — Я ніколи не бачив таких прекрасних, магнетичних очей». «Він сказав мені, що в мене гарні очі, і, попри свої роки, я не змогла проти цього встояти, — це вже слова Міллі. — До того ж він був таким гарним!»

Міллі і Губерт навперебій стали вмовляти одне одного з усією серйозністю ставитися до оздоровчих процедур, і результати не забарилися. Їхнє самопочуття різко поліпшилося, і вони годинами гуляли (точніше, каталися) разом, ведучи активні бесіди. Невідомо, скільки часу тривала б ця ідилія, якби не приїзд старшої сестри Мілдред. Разом зі своїм чоловіком Рошель збиралася перебратися до Сіетла і забрати до себе Міллі. Це сталося буквально через кілька тижнів після знайомства з Губертом, і Міллі кілька днів не могла наважитися повідомити йому про свій від’їзд. Сказала в той момент, коли вибирала прощальні сувеніри в місцевій крамничці. Замість відповіді Губерт під’їхав до продавця і попросив дати йому найдорожчу каблучку. Заплативши 18 доларів, він надів каблучку на палець Міллі і попросив її стати його дружиною. Не встигнувши навіть усвідомити пропозиції, Міллі видихнула: «Я згодна!». Цього разу її не бентежило ні те, що вони знайомі усього лише кілька тижнів, ні різниця у віці: їй — 73, йому — 85. І навіть невідомого майбутнього вона не страшилася. Адже для них майбутнє — це те, що відбувається зараз. І усвідомлення цього, як виявилося, здатне дати їй щастя, якого вона чекала все життя.