Вернісажі Емми Андієвської - Соціум - dt.ua

Вернісажі Емми Андієвської

29 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 29 липня-5 серпня

Народилася Емма Андієвська 19 березня 1931 року у м. Сталіно (нині Донецьк), потім її батьки переїхали до Києва...

Народилася Емма Андієвська 19 березня 1931 року у м. Сталіно (нині Донецьк), потім її батьки переїхали до Києва. Жила в Німеччині, у США (має американське підданство), згодом остаточно оселилася в Мюнхені. Член ПЕН-клубу і Вільної Академії у Мюнхені. Була дружиною відомого українського літературознавця, тепер уже покійного Івана Кошелівця, який у співпраці з В.Кубійовичем доклав чимало зусиль до випуску Енциклопедії українознавства. Нагороджена престижною премією Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984), має відзнаку «Інтелектуальна мужність» (журнал «Ї» — Львів, 2003), міжнародну літературну премію «Тріумф» (2003) та інші.

Емма Андієвська не перестає дивувати: кольором, словом, образом... Відома поетка й прозаїк (у її творчому доробку 19 книжок поезії та вісім — прози), неповторна малярка, вона вже надійно ввійшла в свідомість української культури ХХ—ХХІ століття.

Змалечку Емму Андієвську ретельно готували «на росіянку», хоч мати була козацького роду, щоправда, зросійщена. Батько — відомий хімік-винахідник, якого в роки війни знищили свої перед приходом до Києва частин радянської армії, що й спонукало матір 1943 року вивезти дітей до Німеччини. Там, у чужомовному світі, вже запрограмована на свідоме українство з почуття спротиву та намагання бути на боці упосліджених та покривджених (це відчуття — «Я змалку була на боці упосліджених» — прийшло до неї ще в довоєнному Києві), Емма й зробила свій остаточний вибір.

Їй здається, що якби писала німецькою, англійською, французькою чи російською, то, певно, мала б значно більшу популярність у світі й читацьку аудиторію. Та письменниця вважала справою елементарної порядності творити саме тією мовою, яку в Україні затоптували. І на всі «резони», начебто українська мова приречена на небуття, відповідала, що саме це її й заохочує: якщо приречена — то я піду одна проти всього світу, але не дам їй зникнути. І, живучи в чужомовному оточенні, досконало володіючи іншими мовами, вона була й залишається українською письменницею, підкреслюючи: «Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу — інакше би я пішла в інші культури, як багато хто з-поміж дуже талановитих людей».

Емма Андієвська зізнається: хоч як це дивно, перше її сприйняття світу відбувається через око, лише тоді з’являється слово. Між іншим, до тринадцяти років вона могла вільно вигадувати мелодії, але, оскільки не мала музичної освіти, записувати їх не могла, й тоді це осягнення світу поступово відійшло. Зрештою, література «поїла» в ній усе...

Малярство її цікавило змалечку, однак першу виставку мала в Мюнхені лише 1956 року, потім малюванню завадила скрута — не було грошей на дорогі фарби, полотно... Врешті після того, як сто її картин десь пропали не з власного недбальства, вона дуже розсердилася і вирішила малювати інтенсивніше.

«Річ у тім, — розповідає пані Емма, — що в мене око десь там на дні завжди розділялося на слово й барву, отже тепер я можу малювати розмовляючи. Тепер я дуже інтенсивно малюю. Я просто мушу малювати — в мене десь там у підшлунку зберігаються всі картини, які тільки треба «витягти» пензликом, і я це намагаюся робити. Виставок мені справді не бракувало. Публіка в Німеччині тепер не дуже купує, то зиску це не приносить, зате задоволення... Вислів у творчості — це не просто хліб, а повітря, без якого я би задихнулася. Кожен, хто творить, має це відчуття. Малярство мало дуже великий вплив на мою поезію. А щодо моїх малярських студій... говорячи згрубша, в мене рука підключена просто до шлунку підсвідомості, вона сама все знає. Я там, нагорі, в мозку, нічого не знаю, але рука моя дуже точно знає, і тому я можу малювати й розмовляти одночасно. Для мене це завжди розгортання метафори. Я дуже люблю фарбу. Звичайно, можна вдатися і до самого рисунка, але то, як на мене, належить більше до сфери розумової, то радше конструкція, а мої малярські роботи більш безпосередні. Я скрізь люблю ходити без доріг, точніше, скакати...»

Видається мені, навіть з-поміж талановитих творчих людей, яких завжди вирізняє індивідуальний стиль, важко знайти яскравішу, оригінальнішу особистість, у котрої той стиль так згармонізовано як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях, ніж Емма Андієвська. Один раз побачивши її малярські роботи — ніколи не сплутаєш їх ні з чиїми іншими. І — що особливо важливо — ніколи їх не забудеш. Гадаю, річ не тільки в особливих образотворенні та художній стилістиці, своєрідній колористиці, а ще й у тому, що вони несуть потужну добротворчу енергетику — якщо, звичайно, за доказ цього можна прийняти той незаперечний факт, що її дивовижні фантастично-сюрреалістичні малюнки завжди знімають із глядача емоційне напруження й викликають добру усмішку — навіть попри те, що спонукають до роботи, часом напруженої, його уяву, аби збагнути мистецький задум автора.

Сприймаючи мистецтво як гру, Андієвська виражає в ньому свободу своєї індивідуальності, власне бачення світу, яким незрідка «заряджає» й інших, щоправда, готових до такого сприйняття.

Техніка (а це, як правило, акрил, олія) не відіграє для неї жодної ролі. Останнім часом захопилася віршомалярством, творячи свої непідвладні звичайній логіці «Сегменти снів», тобто цілковито послуговуючись візіями сну, перекладеними на фарби.

Художниця ілюструвала практично всі свої поетичні збірки, зокрема «Архітектурні ансамблі», «Знаки. Тарок», «Межиріччя», «Атракціони з орбітами й без», «Хвилі», «Вілли над морем», «Казки Емми Андієвської», книжку новел «Проблема голови», щойно видану «Хід конем» та інші.

Андієвська-поет, Андієвська-прозаїк, Андієвська-маляр...Три мистецькі світи витворюють один неповторно-вигадливий світ Емми Андієвської, її духовний всесвіт — один-єдиний у своїй несхожості, являючи такий потужний вихлюп експериментування, що дозволяє вести мову про нову мистецьку дійсність, народжену уявою непересічного творця.

Емануїл Райс відзначав, що Еммі Андієвській якимось «нам не зрозумілим чином.... вдалося зберегти повнотою один із найбільших скарбів кожної людини — її дитинство», до того ж збагатити «культурою й життєвим досвідом дорослої людини і виявити її в дуже своєрідній, складній поетичній суверенній формі, що блискуче їй удалася».

У телефонній розмові я перепитала пані Емму, уточнюючи, то ж скільки насправді картин є нині в її творчому доробку (у котромусь з моїх записників занотовано: понад шість тисяч). І почула у відповідь емоційне: «Та ж понад вісім тисяч!». І далі: «Я поспішаю малювати, щоб устигнути все, відпущене мені творчою долею — малюю, поки малюється, а роман ще почекає» (мається на увазі роман «Лабіринт», над яким авторка працює впродовж багатьох літ).

Її малярські роботи зберігаються в багатьох музеях та приватних колекціях (має вона й солідні каталоги), неодноразово експонувалися в США, Канаді, Франції, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Чехії… З початку 90-х ім’я Емми Андієвської — як поета, прозаїка і, звичайно ж, художниці — прийшло в Україну.

Надзвичайно хвилююча сторінка в мистецькій біографії Емми Андієвської — її участь в Інтернаціональному Баварському кінофестивалі 2001 року. На ньому 80-річчя всесвітньо відомого кінорежисера Франческо Розі вшанували картиною Емми Андієвської «Золотий Христос» (розп’яття, 100х80 см, папір, акрил) — нині це полотно (з українською посвятою на звороті) прикрашає віллу Франческо Розі в Римі.

Про неповторні малярські роботи художниці часто пише зарубіжна преса, численні публікації щедро ілюструються репродукціями її картин. Тому Емму Андієвську можна вважати своєрідним послом України в світі (вона, громадянка Америки, яка впродовж багатьох років живе у баварському Мюнхені, завжди і скрізь принципово заявляє себе українкою), її візитною карткою, жінкою, яка пензлем сміливо розсуває межі людського знання, збагачуючи його образами України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво