Вересень свободи нашої - Соціум - dt.ua

Вересень свободи нашої

14 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 14 жовтня-21 жовтня

Стає очевидним, і не з єдиного якогось прикладу, але взагалі, що свобода — це дуже важлива річ…Геродот13 вересня 490 року до Різдва Христового, Марафон...

Стає очевидним, і не з єдиного якогось прикладу, але взагалі, що свобода — це дуже важлива річ…
Геродот
13 вересня 490 року до Різдва Христового, Марафон. Афінська фаланга під орудою стратега Мільтіада завдала нищівної поразки перському війську воєначальника Дарія. Варварів було вбито до шести тисяч п’ятисот; афіняни втратили лише 192 воякив.
28 (чи 27) вересня 480 року, Саламін. На очах царя Ксеркса перський флот зазнав страхітливого роз­грому в битві з об’єднаним еллінським флотом, яким командував афінянин Фемістокл. Втрати різнилися на порядок: елліни недорахувалися десятків (близько сорока) кораблів, перси — сотень (від двохсот до п’ятисот).
26 вересня 479 року, Платеї. Військо коаліції грецьких полісів увщент розбило полчища персів, «і найблискучішу перемогу з усіх, про які я знаю, — пише Геродот, — одержав Павсаній», спартанський цар.
З точки зору науки та мистецтва ведення війни, вересневі перемоги еллінів продемонстрували незаперечну перевагу еллінської військової організації. Славетна грецька фаланга являла собою єдиний організм — подібний тому, який можна спостерігати у природі: коли змії або бджоли утворюють зі своїх тіл клубок (рій), вони не втрачають тепла і таким чином перемагають холод, згубний для кожної окремої особини. Так само і фаланга не втрачає воїнів, якщо тіла гоплітів щільно з’єднані одне з одним.
Воїни тут на троян
і божистого Гектора ждали —
Спис біля списа, щиток
при щитку нерозривно зімкнуті,
Щит до щита, шолом
до шолома й до воїна воїн.
Так описує фаланговий стрій ахейців Гомер в «Іліаді». )Переклад Б.Тена). Перси ж, хоча і вступали в бій гуртом, билися окремо один від одного. Різниця в способах спільної дії воїнів є настільки разючою, що елліни вдавалися до тактики «контраст­ного душу». Перетворившись за командою стратега на безладне юрбище, гопліти удавали стихійну, панічну втечу. А коли варвари, переслідуючи (наслідуючи) еллінську «юрбу», остаточно перетворювалися на неорганізоване збіговисько атомарних одиниць, лунала команда, і гопліти миттєво шикувались, утворюючи досконалий організм знищення варварських полчищ. «Вбивали незліченну юрбу персів», — пише Геродот.
Якщо розмірковувати у термінах і поняттях геополітики, то можна стверджувати, що переможним еллінським вереснем позначено першу масштабну «зустріч» Європи з Азією. Це цивілізаційне та культурне зіткнення і дотепер не втрачає своєї актуальності.
У військовому зіткненні з азіатами важкий обладунок захищав кожного еллінського гопліта, тимчасом, як тіла перських вояків були відкриті для грецької зброї. І сталося так не через нерозвиненість важкої промисловості в перській державі. Просто в азійській культурі й азійському менталітеті одиниця нічого не важить.
«Единица!
Кому она нужна?!
Единица — вздор,
Единица — ноль…»
(В.Маяковський)
Важить лише маса. Величні культові споруди, величезні іригаційні системи Середнього Сходу були продуктом праці такого собі тисячорукого робітника, народженого з лона «простої кооперації», як згодом назвали політекономи цей спосіб спіль­ної людської дії (де досить однієї голови, але цій голові потрібна маса (одним більше, іншим менше — неважливо) безголових та слухняних пар рук).
В інших умовах низької родючості ґрунту, як, наприклад, в Росії, запановує «хоровоє», комунітарне начало (Д.Ліхачов). На бідних підзолистих ґрунтах, серед труднопрохідних болотистих лісів могли виживати тільки великі об’єднання людей — общини. Фактично це були родини (сім’ї), збільшені до надприродних розмірів. Принципи родинних стосунків переносяться ще далі — на все суспільство і всю державу. «Народ и власть связаны узами почти что семейного родства, где власть берет на себя функцию отцовства («царь-батюшка», «отец родной»), а народ — ее малых и неразумных детей, нуждающихся в постоянной опеке и покровительстве над собой. По отношению к власти народ осознает себя не сообществом граждан, наделенных собственным разумом и свободой воли, а безличной, однородной и безгласной этнической или конфессиональной общностью («русский народ», «православный народ»), в которой отдельный индивид не отличает и не отделяет себя от всех остальных» (В.Мєжуєв).
На відміну від азіатів, елліни-європейці усвідомлювали себе не інакше як спільнотою громадян, сповна наділених власним розумом і свободою самоволі. Тож лінія геополітичного розділу Європа—Азія проходить не Босфором чи пасмом Уральських гір, а звивинами твого розуму та межею твоєї самоволі. Азіатчина не в клозетах, а в головах, якщо перефразувати відомий афоризм професора Преображенського.
Нарешті, вересневі Марафон, Саламін і Платеї стали свідками перемоги Свободи над рабством. «Афі­няни, поки мали над собою тиранів, — свідчить Геродот, — не були кращими у військовій справі від інших своїх сусідів, а коли звільнились від тиранів, стали першими і найкращими в цій справі, інакше кажучи, поки були приневолені, то удавали з себе боязких, вважаючи, що вони раби свого володаря, але коли придбали свободу, кожний із них старався зробити для себе все, що міг».
Спартанці ніколи не мали над собою тиранів, отож найкращими громадяни Лакедаймону були завжди. Дивовижною здавалася відвага цих людей, як і їхні слова! Геродот розповідає таке: двоє молодих спартанців зі шляхетних і багатих родин добровільно зголосилися «задовольнити» Ксеркса, посланців якого, прибулих із вимогою «землі та води», лакедемонці кинули в колодязь, запропонувавши саме там шукати і землю, і воду. Спертій і Булій поїхали до перського царя — на тортури та смерть. Дорогою вони зупинились у Гідарна, командувача «безсмертних» — перського елітного підрозділу. Вважаючи себе, сказати б так, рівним за військовою доблестю та військовим званням (ворогують, мовляв, політики, а солдати завжди можуть домовитися), перс поблажливо радив спартанцям відчути переваги царської служби: «Шановні лакедемонці! Я дивуюся, чому ви не хочете стати друзями Царя. Хіба ви не бачите, як шанує Цар хоробрих людей? Чи ви не бачите мене на моїй посаді? Так само і ви, коли підкоритеся Цареві, кожен стане правителем у якомусь краї Еллади, що його дасть вам у правління Цар». «Гідарне! — відповіли спартанці, — ти судиш на підставі свого досвіду, ти не маєш іншого досвіду, бо що означає бути рабом, ти це добре знаєш, але що таке свобода, ти ще не спробував, чи вона солодка, чи ні, бо якби ти випробував її, ти порадив би нам битися за неї не списами, а сокирами». От що 2500 років тому писав про свободу батько історії Геродот.
…Вересень 2005 року від Різдва Христового, Україна. Громадяни, отримавши безцінний досвід майданної свободи, під час якого вони були навіть готові обух сталить і добре вигострить сокиру, щоб збудить хиренну «волю свою» (як завіщав нам Кобзар), нині переживають почуття, що визначаються зовсім іншим досвідом. Відставка революційного уряду, сварка у помаранчевому таборі, падіння темпів економічного зростання… Нехай навіть так. Але ж СВОБОДА! Хіба ми не спробували її солодкого євросмаку? Варто б вже зрозуміти, і не з єдиного якогось прикладу, але взагалі, що свобода — це дуже важлива річ…
P.S. До речі: свобода рятує європейців не лише від царської ласки, але й від «ласки» демократичного кумира. Так, після невдалої експедиції на острів Парос марафонський звитяжець Мільтіад постав перед афінським судом і був засуджений на смерть за те, що «обдурив народ» (омана народу вважалася зрадою!). Проте під тиском того самого народу смертний вирок героєві було замінено надмірно великим штрафом, що його згодом сплатив син стратега.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво