ВЕРЕСЕНЬ. МАСИК - Соціум - dt.ua

ВЕРЕСЕНЬ. МАСИК

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Один із найбільш сенсаційних епізодів моєї журналістської роботи початку 90-х пов’язаний із інтерв’ю тодішнього першого віце-прем’єра України Костянтина Масика...

Один із найбільш сенсаційних епізодів моєї журналістської роботи початку 90-х пов’язаний із інтерв’ю тодішнього першого віце-прем’єра України Костянтина Масика. Костянтин Іванович розповів, що під час однієї із зустрічей в Кремлі — це було вже після проголошення незалежності України, але ще до референдуму — Борис Єльцин у присутності Михайла Горбачова ділився із Масиком та українським прем’єром Вітольдом Фокіним деталями своєї наради з генералами. Єльцин буцімто допитувався у військових, наскільки реальним є обмін ядерними ударами з Україною. І коли почув, що технічно це не є можливим, заспокоївся. Масик був приголомшений самим фактом проведення такої наради: ну а, скажімо, якщо був би технічно можливим — запитував він риторично — тоді що?

Я несподівано згадав цю історію, коли усвідомив, що ж це була за зустріч. А відбувалася кулуарна розмова із Горбачовим і Єльциним під час підписання угоди про єдиний економічний простір на терені Радянського Союзу. Тоді висловлювалися думки про нереальність угоди, про те, що країнам, економіки яких не виглядають життєздатними, однак потребують реформ, навряд чи варто підписувати такі документи. У відповідь звучали слова про необхідність збереження усього найкращого, про тисячі червоних ниток — був такий штамп із передовиць «Правды», — якими пов’язані економіки союзних республік.

До Москви приїхали, звісно, не всі — насамперед представники тих республік, які збиралися залишитися в Союзі, серед них казахи і білоруси... Українська делегація також прибула, з’явилася на телеекранах під час трансляції урочистої процедури церемонії, встигла, як бачимо, порозмовляти із президентами Союзу і Росії про ядерну зброю — а потім кудись несподівано зникла, так нічого і не підписуючи. Українською дипломатичною мовою це і називається — спостерігати. Однак беззмістовність ідеї про єдиний економічний простір виглядала такою очевидною, що я, здається, й гадки не мав запитувати Костянтина Масика, куди це вони із Вітольдом Фокіним поділися з церемонії підписання і чого вони взагалі приїздили.

Через 12 років спостерігаємо ту ж саму конструкцію, із невеличкими змінами. Знову говорять про єдиний економічний простір, знову збирають практично тих самих учасників об’єднання, знову не можуть логічно пояснити кому й навіщо це в такому вигляді потрібно... Про червоні нитки, правда, вже не згадують — мова інша. Однак ясно: треба все позшивати. Українська участь знову така ж дивна, як і 1991 року. Україна на державному рівні нібито і не виступає проти — Леонід Данилович не хоче образити Володимира Володимирова приблизно з тих самих міркувань, з яких Леонід Макарович не бажав образити Михайла Сергійовича із Борисом Миколайовичем. Однак, як завжди, існують «неконструктивні сили», які не підтримують прекрасної ідеї і завдяки цим силам можна висувати таку кількість передумов, які роблять угоду неприйнятною для Москви, — так Єльцин 1991 року не розумів, навіщо він підписує документ, під яким немає українського автографу... Тяжкі роздуми після зникнення Фокіна із Масиком привели Бориса Миколайовича в Біловежжя, а Михайла Сергійовича — на пенсію. Політики змінюються, а нам не вдається упродовж цілого десятиріччя з гаком вирватися з замкненого кола нежиттєздатних конструкцій. Ми навіть не можемо второпати, що після цілком неприродного з’єднання буває цілком природне розлучення...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво