ВЕЛИКЕ МІСТО ВАСИЛЬКІВ - Соціум - dt.ua

ВЕЛИКЕ МІСТО ВАСИЛЬКІВ

25 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 25 січня-1 лютого

Місто це свого часу стало широко відоме завдяки Катерині ІІ. 1787 року князь Григорій Потьомкін показував імператриці доручені йому в управління південні землі...

Місто це свого часу стало широко відоме завдяки Катерині ІІ. 1787 року князь Григорій Потьомкін показував імператриці доручені йому в управління південні землі. Щоб оживити безлюдний пейзаж, по шляху руху царського кортежу ясновельможний наказав збудувати знамените декоративне село (декорації, до речі, робилися в Києві, на Подолі). Дорогою засіб пересування вінценосної особи загубив колесо. А карета, між іншим, була як нинішній залізничний вагон класу люкс, із кількома кімнатами. Тягнули її п’ятдесят запряжених цугом коней. Отож колесо відпало саме у Василькові. Цариця куняла, та від різкого поштовху розплющила очі і, визирнувши у вікно, запитала, що за місто проїжджаємо. «Васильків», — відповіли їй. Катерина знову задрімала, а почет почав ремонтні роботи. Коли колесо поставили на належне місце і карета рушила, імператриця знову прокинулася. «Що за місто?» — запитала, виглянувши у вікно. «Васильків», — відповіли їй. «Велике місто!» — здивувалася її величність, прославивши в такий спосіб маленький Васильків.

Втім, за нинішніми районними масштабами, Васильків не такий уже й маленький — під п’ятдесят тисяч жителів. За віком же йому взагалі мало рівних — місту понад тисячу років. Сторожову фортецю на березі річки Стугни для прикриття південних підступів до Києва заклав ще князь Володимир Великий і нарік її своїм ім’ям, отриманим при хрещенні в Херсонесі, — Василів. Пізніше місто перейшло в удільне володіння князю Васильку, який став жертвою підлого родича, що підступно осліпив його. І відтоді місто вже називається Васильковом. Багато побачив він за свою багатовікову історію. Не раз біля його стін відбувалися кровопролитні бої. За однією з версій, річку названо Стугною, бо стогнали в її водах поранені тут у прикордонних боях воїни і голосили на берегах жінки, оплакуючи загиблих.

До визначних пам’яток державного масштабу належить церква Антонія і Феодосія, що височить над Васильковом, побудована наприкінці ХVII століття нашим видатним зодчим Степаном Ковніром. Цей храм у стилі українського бароко зберігся в первозданному вигляді попри те, що при комуністах його використовували під склад отрутохімікатів. Взагалі, Васильківщина сьогодні безмовно і покірно зберігає пам’ять і про катів, і про їхніх жертв. Поруч із церквою, чудом збереженою в часи більшовицького мракобісся, встановлено скромний обеліск жертвам голодомору 1933 року. Водночас і в самому Василькові, і в його околицях можна побачити силу-силенну монументів головному безбожнику Володимиру Ульянову. Його погруддя височить і в центрі села Ксаверівка. Хоч як дивно, село досі носить ім’я одного із найжорстокіших катів українського народу Ксаверія Браницького, який потопив у крові гайдамацьке повстання, наводнивши Україну небаченою доти кількістю чоловіків-калік з відрубаними за його наказом однією рукою й однією ногою. За це і був жалуваний родючими придніпровськими землями.

Говорячи про Васильків, не можна не згадати і про декабристів на чолі з Муравйовим-Апостолом, які тут 1825 року підняли повстання проти самодержавства. На відміну від петербурзьких повстанців, які простояли на Сенатській площі шість годин, васильківські протрималися шість днів і, якби були рішучішими, своїми трьома тисячами багнетів цілком могли б захопити Київ.

Не можна не згадати ще одного славетного сина Васильківщини. У селі Мар’янівці народився й виріс видатний співак Іван Семенович Козловський. Обласканий і обсипаний почестями в Москві, він усе своє життя підтримував найтісніший духовний зв’язок зі своєю малою батьківщиною. У селі зараз діє музей Козловського, в якому дуже багато безцінних експонатів, переданих Мар’янівці самим співаком. Це, приміром, справжні фотографії, на одній з яких десятирічний Ваня Козловський в одязі півчого Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Людиною глибоко віруючою Іван Козловский залишався до кінця своїх днів. Одного разу його офіційно, із райкому Компартії, запросили в Мар’янівку на відкриття клубу, а він відповів демонстративною відмовою брати участь у церемонії на місці зруйнованої сільської церкви. Великий маестро всіляко опікувався і підтримував сільську музичну школу, постійно переказував гроші, надсилав музичні інструменти. На одному з чотирьох роялів, привезених у Мар’янівку, свого часу грав сам Сергій Рахманінов. І уявіть — мар’янівський дитячий хор співав на сцені Великого театру. Москвичі при цьому були страшенно здивовані їхньою майстерністю й говорили, що впізнати сільських дітей можна хіба що за ногами, за взуттям.

Мар’янівці завжди були бажаними гостями в московській квартирі співака. Коли земляки переступали її поріг, він гукав своїм домашнім: «Москалі, геть від мене!» (великим жартівником був) — й одразу саджав усіх за стіл годувати, незалежно від того, п’ять чоловік приїхало чи п’ятдесят. Сім’я Козловського ностальгію Івана Семеновича по Україні терпіла, але не підтримувала. Після смерті співака зв’язок Мар’янівки з Москвою перервався...

До сторіччя Івана Семеновича Козловського, що відзначалося торік, неподалік його будинку-музею було споруджено монумент, який символізує палаючу свічку. Односельці свято бережуть пам’ять про свого великого земляка, який прославив не лише Мар’янівку, Васильківщину, а й усю Україну.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво