ВАРШАВА: КРИК ПАВИЧА - Соціум - dt.ua

ВАРШАВА: КРИК ПАВИЧА

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

У парку Лазенки Кролевські вільно ходять павичі, а надвечір протяжно злітають на дерева, немов торочкуваті рушники...

У парку Лазенки Кролевські вільно ходять павичі, а надвечір протяжно злітають на дерева, немов торочкуваті рушники. І час від часу, чи вдень, чи уночі — подають голос, щоб ми не забували — вони у всій красі поруч.

З чого складається вічно іноземне життя? Згори ллє польський дощ, польські мами ведуть польських дітей у польські школи (і ці діти так само не розуміють польської мови, коли їм польською мовою кажуть). Усе навколо цільне до останнього хвостика польських шпрот у банці.

Польща — це просто те, що зійшло зі сторінок, написаних польською.

«Проше пана», «проше пані» — пропускаючи в двері чи в транспорті. Якби на них були капелюхи, вони увесь час злітали б у повітря зі спритністю еквілібриста — мов клапани на кларнеті. «Кохані» — дуже поширене, що означає просто «дорогі мої» або «друзі».

А звуки в якийсь момент — конструктор Лего: вслухайтеся — ощемь—дьжещенчь—щюдма. Видута на флейті або гобої, витягнута з ксилофона, легка з шепелявістю — проста назва 87-го автобуса.

Нові автобуси з тонованим склом, без сходинок, площадкою врівень із тротуаром, щоб люди у візках могли заїхати. З автобусів, що рухаються, вулицю бачиш із висоти велосипеда, що створює домашній контакт. До речі, велосипедистів тут зустрічається велика кількість, і для них відведено доріжки.

На вулицях Новий Світ і Краківське передмістя, котрі вливаються в Старе місто і сприймаються в тій же стилістиці, — кілька кілометрів Андріївського узвозу! — ширина тротуарів, як у проїжджої частини, пішохід почувається вільно. Невисокі будинки — сценограція (обмовилася, але дуже точно): крамнички, у яких вітрини опускаються майже до бруківки, як ще один невисокий поріг, котрий так легко переступити. І Старе місто, де Андріївський узвіз розгулявся. Простір тут підступний: пройшов вуличку і ще одну. Вийшов на майдан із різнобарвними в ряд фасадами, із водограєм-русалонькою, символом міста — вода без бортиків прямо посеред бруківки. Пройшов ще трохи, і раптом виявляється, що назад до місця зустрічі через п’ятнадцять хвилин потрібно ледь не бігти. Не повіриш, якщо не знаєш, що все це під час війни перестало існувати і було побудовано камінь до каменя за старими кресленнями й фотографіями.

У кафе замовляти — як завжди — краще те, що роблять за споконвічними місцевими рецептами. А з кави, яку пропонують у Старому місті, краще взяти каву по-старопольськи з крупеником — міцним медяним напоєм. А з тортів — не екзотику, а варшавську шарлотку, яблучний пиріг, котрий різниться від того, що подають удалечині від місця його справжнього народження, як враження жінки складається з віяння парфумів, шереху шовків, коли гортань і піднебіння — зволікають, як місто і небо. Приходять у ритм з архітектурою і ввечері... А потім відставлено склянку і блюдце — ти п’єш просто вечір — він подається за рахунок закладу... от і свічку в скляному полумиску принесли і поставили на столик — один із ліхтариків Варшави світить для тебе.

З вулички можна зайти не тільки в кафе. З середини червня грають традиційний Моцартівський фестиваль, і можна щодня слухати Моцарта. Або зайти на одне з засідань клубу, де точаться диспути про можливості Польщі в Європі, або про сучасну поезію, а серед учасників Чеслав Мілош і Шеймус Хіні — польський та ірландський лауреати Нобелівської.

У поляків розвинена історична пам’ять. Так само багато людей у кафедральному соборі Кракова, де саркофаги королів польських і де вони коронувалися. Те ж чорне розп’яття, перед яким молилася королева Ядвіга. У крипті (підземному приміщенні собору), де надгробки Костюшка, Міцкевича, Пілсудського, — дивно спочатку, але потім розумієш, що для людей навколо вони живі, по-справжньому; — і тому повстала Варшава, і її Старе місто.

А взагалі, варшав’яни ходять вулицями, увесь час немов прогулюючись — ніби усі вулиці як одна Спацерова (Прогулянкова). Про назви варшавських вулиць можна написати окремо — серед них і вулиця Вінні-Пуха, і навіть Довчіп (Жарт). До речі, треба сказати, жартувати із себе поляки вміють і зі смаком складають історії про дурних поляків.

По суті, поїхати до Польщі — це на один регіон далі від Львова, але громадянське суспільство, відоме за підручниками, можна спостерігати тут створеним «у матеріалі». Від Ченстохова до університетів і кафе — «усі системи працюють нормально». Проблеми є і тут — як без них, але у кого перлини дрібні, у кого суп без солі. Щоб не ходити далеко, місячний проїзний у міському транспорті коштує 90 злотих — понад 22 долари, що за середньої зарплати в 500 доларів можна собі дозволити.

У Варшаві є й висотні будинки за тридцять поверхів, і широкі транспортні магістралі, але вони не ламають всього міста, а радше, як коло, розходяться від Старого Мяста, немов серце пульсує і викидає кров — тому громадяни почуваються так само вільно й тут. Дивлячись на варшав’ян, що прогулюються, перебираючи враження, я зрозумів: крик павича — не звук в оркестрі. Це диригентська паличка.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво