Валентин Манкін: «...Перемагає той, хто робить менше помилок»

16—20 вересня в акваторії Київського водосховища провідні українські яхтсмени змагалися за звання найкращого екіпажу. Директор WindMaster Regatta Юрій Семенюк підкреслив, що регату помітили за кордоном. У планах організаторів на наступний рік — запрошення яхтсменів із сусідніх країн — Росії, Білорусі, Польщі і проведення міжнародних вітрильних перегонів.

Осінні змагання WindMaster Regatta відбувалися в трьох дивізіонах яхт — sportboat, bigboat і в олімпійському класі «Зоряний». Відзначилася регата не тільки славетними прізвищами, але й інтригою, непередбачуваністю.

— Валентине Григоровичу, ви вперше на змаганнях WindMaster Regatta. Які ваші враження про перегони?

— На мій погляд, будь-які перегони — результат певної роботи. Осінні WindMaster Regatta проходять наприкінці сезону, і цим вони ще цінніші. За виступами тут можна оцінити, наскільки добре спортсмени готувалися, якого прогресу вони досягли, чи правильно тренувалися. Перегони вийшли цікаві. На Київському морі вітер, як завжди, крутить-вертить. В таких умовах багато залежить від майстерності екіпажу, від того, як спортсмени працюють на старті, на лавіруванні, на повних курсах, на огинанні. Сподобалося і те, що одночасно ганяються багато класів, у тому числі «Зоряний». Екіпажі «Зоряного» починають зараз боротьбу за олімпійські ліцензії, для них WindMaster Regatta — етап підготовки до важливих стартів.

У змаганнях також брали участь сучасні швидкі спортботи і крейсерські яхти. Можу тільки порадіти, що в Україні організовано таку регату. Для спортсменів участь у таких змаганнях — великий плюс. Адже кожен вихід — це випробування. На дистанції завжди щось знаходиш, щось перевіряєш, чогось навчаєшся.

— Ви були тактиком на крейсерсько-гоночній яхті «R&B». Що вдалося здійснити, чим незадоволені?

— У цьому екіпажі тактик, може, й не потрібен був. Сергій Пічугін — дуже високого класу гонщик, Ігор Юшко як стерновий з кожним виходом стає дедалі більш зрілим і досвідченим. Тому я лише епізодично радив, як краще діяти. Екіпаж дуже злагоджений, хоча є багато моментів, які треба шліфувати (яхта «R&B» — партнер «Сбербанк России» — посіла друге місце в осінніх змаганнях WindMaster Regatta. — Ред.). Наприклад, підйом спінакера або якийсь поворот... Вітрило — це спорт, у якому постійно вчишся. Природні умови ніколи не бувають однаковими, кожна хвиля різна, щодня інша. У вітрилі ти постійно з натурою, ти читаєш вітер, бачиш його колір. Тому треба відкрито дивитися на обрій, розрізняти всі особливості, нюанси. І приймати правильні рішення. Адже перемагає той, хто робить менше помилок.

— Ви живете в Італії і тренуєте збірну цієї країни в класі «Зоряний». Чи встигаєте стежити за тим, що відбувається в українському вітрильному спорті?

— У кожній країні є свої сильні і слабкі сторони. У період незалежності в Україні з’явилося багато добрих спортсменів, які досягли серйозних результатів. Це Родіон Лука і Георгій Леончук, Олена Пахольчик і Руслана Таран, інші яхтсмени. Але з кожним роком олімпійський спорт стає дедалі складнішим, зростає конкуренція, тому заспокоюватися і засиджуватися не можна.

— Ви можете порівняти рівень підтримки вітрильного спорту в Італії і в Україні? Де краще працюють федерації і більше можливостей для підготовки спортсменів?

— В Італії багато яхт-клубів, спонсорів, людей, які люблять вітрильний спорт, тому можливостей там більше, ніж, на жаль, в Україні. Але й в Італії є багато проблем.

— Наприклад?

— З дитячими класами, з тренерами. В Італії взагалі не вживають слово «тренер». Є «компонаторе», або «супровідник». І щоб бути «супровідником», треба закінчити двотижневі курси, а не Інститут фізкультури, як у нас.

— Іншими словами, кваліфіковані тренери в дефіциті?

— Звичайно. Я іноді кажу дружині: мені було легше працювати начальником водних видів спорту в Москві, ніж «супровідником» в Італії. Вона сміється і відповідає: тому тебе туди й запросили. У кожній країні свої проблеми. Але більше шансів досягти успіху мають країни, де цінують вітрильний спорт і є гарні вчителі. Гарний учитель може виховати цілу плеяду гонщиків. І що ще важливо в роботі з дітьми — до 15 років треба не стільки приділяти увагу зростанню спортивної майстерності, скільки прищеплювати любов до моря і вітрила. А вже з 15 років — час показувати результати. Нині так працюють в Італії, і це приносить свої плоди. Всі сили кинуто на юніорський спорт, на виховання спортсменів віком від 16 до 19 років.

— Збірна Італії розраховує на багатий врожай медалей у вітрильному спорті на Олімпіаді в Лондоні?

— У двох-трьох класах є можливість показати гарний результат. Але від перемоги до поразки — один міліметр, тому ніхто не може гарантувати медалі.

— Ви розглядаєте як конкурентів українських спортсменів?

— Звичайно, хоча все залежить від того, як здійснюватиметься підготовка. За успіх треба боротися щодня. Тим більше у вітрильному спорті, де те, що було вчора, не має значення.

Дуже важливо, що оргкомітет WindMaster Regatta разом з партнерами — «Сбербанком России», Platinum Bank, НАСК «Оранта», АСК «Інго Україна», PUMA, ІЛТА та іншими провідними компаніями України — надають підтримку дитячій школі вітрильного спорту і розвитку яхтингу загалом. Це запорука того, що виросте гідне покоління спортсменів, які зможуть конкурувати на світовому рівні.

— Чи можливий такий варіант, що ви повернетеся в Україну, і тут будете працювати тренером?

— Я можу допомогти, але працювати повинні молодші тренери. Якщо знадобиться, я готовий поділитися своїм досвідом. Перемоги досягаються, коли талант спортсмена множиться на досвід і перетворюється на майстерність. На мій погляд, не таку вже й істотну роль відіграють яхта, вітрила — це все можна купити. А от майстерність не купиш.