УСЕ Ж — ЗЛЯКАЛИСЯ - Соціум - dt.ua

УСЕ Ж — ЗЛЯКАЛИСЯ

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

Про цю справу впродовж багатьох десятиліть не переставали говорити всі кияни. Та, мабуть, і більшість жителів Російської імперії, інших країн...

Про цю справу впродовж багатьох десятиліть не переставали говорити всі кияни. Та, мабуть, і більшість жителів Російської імперії, інших країн. Маю на увазі так звану справу Бейліса. Скільки про неї написано і якими перами!

Зараз цій справі не виповнюється кругла дата. Начебто й згадувати про неї немає приводу. Повернутися до неї мене змусив виступ однієї з міських газет, де вона чомусь кваліфікується як одне із найтаємничіших і досі нерозгаданих убивств. Але чи так це? Адже Бейліса виправдано судом, виправдано вустами багатьох найвизначніших діячів, учених, письменників, журналістів. Було названо вбивць. А щодо таємничості... гадаю, що просто це вбивство потрібно розглядати в контексті історії. Нагадаю, втім, коротенько його суть.

Якось навесні хлопчики, що гралися на Подолі в глиняному кар’єрі, виявили маленьку печеру і в ній — о жах! — тіло вбитого підлітка. Численні ножові рани свідчили про жорстоке вбивство.

Викликали поліцію, завели справу, визначили слідчого. Вбитим виявився Андрійко Ющинський, вихованець духовного училища, котре містилося в Софійському соборі. Якщо є труп — потрібно шукати вбивцю. І тут починається справжня круговерть навколо, здавалося б, звичайної кримінальної справи.

Вже значно пізніше, порівняно недавно, коли вивчали старі архіви, стало зрозуміло, що власті від самого початку мали досить чітку думку про цю справу. Андрій з іншим хлопчиком — Женею, сином Віри Чеберяк, яка утримувала злодійське кубло, грався у свої дитячі ігри. Потім хлопці посварилися — кому має належати якійсь прутик. У полум’ї сварки Женя пригрозив розповісти Андрійковому батьку про якісь гріхи меншого Ющинського, а той заявив, що доповість куди слід, чим займається його мати, котра скуповує крадені, награбовані речі...

Потім вони помирилися, проте Женя розповів матері про погрозу, а та — своїм спільникам. Виникла паніка, й небезпечного свідка вирішили позбутися. Що і було зроблено.

Банальна злодійська історія. І слід віддати належне слідчим — вони швидко її розкрили. Встановили день, коли Андрійко прийшов на квартиру до Чеберячки, і те, що він звідти вже не вийшов. Здавалося б, залишалася дрібниця — взяти злочинців. Але обвинуватили чомусь старого сумирного Бейліса, який управляв невеликим цегельним заводом, розміщеним у кар’єрі. Чому?

Бо у верхах народилася й знайшла схвалення версія про ритуальне убивство — це, мовляв, зробили євреї, саме перед Великоднем, щоб дістати кров дитини. Залишалося лише знайти людину, якій можна приписати цей вчинок.

Варто зауважити, що обвинувачення євреїв у використанні християнської крові для своїх обрядів не було чимось новим. Вони тяглися ще від середньовіччя. І цю ритуальну версію вирішили воскресити. Тим більше що досвід такий у Росії вже був. Подібні обвинувачення іудеям і деяким іншим іновірцям за часів Олександра I пред’являли досить широко.

Коли в суспільстві наростало невдоволення з якого-небудь приводу, і це загрожувало перерости в бунт, охранка вміло спрямовувала готову вирватися назовні приховану стихійну енергію, давала можливість «випустити пару», скеровуючи її у сферу міжнаціональних конфліктів. Тут варто згадати історію з убивством царського прем’єра Столипіна. Те, що воно було організоване не фанатиком- одинаком Богровим, а цілою певною системою, зараз практично ні в кого не викликає сумнівів. Фанатичний єврей Богров, який побажав чи то гучно прославитися, чи то гучно помститися владі за щось, замахнувся було на царя. Але добре розумів, що навіть коли спільники врятують йому життя, як вони обіцяли, то наслідки будуть дуже серйозні. Можуть перерости у великий погром. Тому він відкинув замах на царя, приїзд якого в Київ очікувався найближчим часом і який він спочатку планував, і переключився на більш скромну постать — прем’єра. Столипін не користувався в народі особливою популярністю, і його вбивство навряд чи могло викликати вибух. Розуміли це і його натхненники. Так і благословили вбивство. І не прорахувалися — особливо це справді нікого не схвилювало, єдине — країна втратила великого реформатора.

Звісно, хлопчик Ющинський був постаттю зовсім маленького, непримітного масштабу. Але у певній ситуації і з нього можна було витягнути користь. І прокурор Чаплинський, який заповзятливо вхопився за справу, доповів міністру юстиції Щегловитову: є така «щира» думка, що хлопчика вбили іудеї, щоб добути саме напередодні Великодня християнської крові.

Такий хід влаштовував і міністра. Адже нещодавно ліві внесли в Думі законопроект про розширення прав «інородців», про скасування ряду обмежень стосовно них. Та й у країні наростало невдоволення. А тут — можливість скерувати народний гнів проти цих самих «інородців». Щаслива нагода!

І слідство повернуло зовсім в інший бік. Звісно, справжніх убивць усе ж довелося запроторити за грати, але за інші провини — злодійство, здирництво. А всі зусилля спрямували на розробку ритуальної версії.

Знайшлися продажні медики й псевдовчені, котрі визначили характер і кількість ран на тілі хлопчика саме як типове вбивство для отримання великої кількості крові. Слідчі дали спокій Чеберячці. З’явилися численні підтвердження «народної» думки. Залишалося мало — знайти людину на роль виконавця. Тут уже масштаби фігури не мають жодного значення. Бейліс для такої ролі повністю підходив. Працював у кар’єрі, зовні показний, із мальовничою бородою. І вибір упав на нього.

Абсурдність обвинувачення розуміли всі. Велика група відомих громадських діячів, майстрів культури виступила з відозвою, у якій говорилося: «В ім’я справедливості, в ім’я розуму і людинолюбства ми піднімаємо голос проти нового спалаху сата-нізму й темної неправди... Не вірте похмурій неправді, що багато разів уже червонилася кров’ю, вбивала одних, інших покривала гріхом і ганьбою...» Під відозвою стояли підписи Короленка, Купріна, Горького, Немировича-Данченка, Янки Купали та багатьох інших.

Як відомо, суд над Бейлісом виніс виправдувальний вирок: «Не винний!» Що зіграло головну роль у зриві непогано підготовленої вистави — імениті захисники в різних країнах, порядні присяжні, маніфестації на вулицях? Напевно, всі чинники. Плюс ще один — страх влади. Вона зрозуміла — з народом жарти кепські, не завжди підбурювання націй може дати бажаний результат. Часи все ж таки не Римської імперії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво