Усе, що хотів сказати, сказав до 33 років - Соціум - dt.ua

Усе, що хотів сказати, сказав до 33 років

21 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

Чи багато ми знаємо про Міхая Емінеску — геніального поета планетарного масштабу, палкого речника національного духу свого народу — нащадка царственого й гордовитого Риму та свободолюбної і невпокореної Дакії?....

Чи багато ми знаємо про Міхая Емінеску — геніального поета планетарного масштабу, палкого речника національного духу свого народу — нащадка царственого й гордовитого Риму та свободолюбної і невпокореної Дакії?.. Уявляється він «людиною не від світу сього», гривастим романтиком, відстороненим від сірих буднів життя байроністом і фрондером. Чарівником поетичного слова, людиною великих пристрастей. Йому на роду було написано в муках долати Голгофу життя, не зазнавши до кінця коротких днів своїх ні справжнього визнання, ні сімейного затишку.

Його юні роки пов’язані з Україною, з чарівною і неповторною столицею буковинського краю — Чернівцями. Тут, у гомінкому, барвистому й різномовному місті над Прутом, навчався він у гімназії, тут знялося на крило його перше поетичне слово.

Класик румунської і молдавської літератури, першорядний поет у світовому вимірі, Міхай Емінеску (справжнє прізвище — Емінович) прожив коротке, але бурхливе, сповнене злигоднів і поневірянь життя. З сімнадцяти років почалася його фактично безперервна одіссея вічного блукальця. Не здобувши середньої освіти, він пристав до трупи мандрівного театру, був суфлером, переписувачем, перекладачем, робітником сцени. Кількарічні мандри, попри бідацтво і богемність існування, збагатили його знанням життя, рідного краю, народної творчості (Емінеску вважається неперевершеним знавцем вітчизняного фольклору). Певний час служив у бухарестському театрі, був вільним слухачем Віденського університету, два роки прожив у Берліні, де прослухав університетський цикл лекцій із філософії та політичної економії. Повернувшись на батьківщину, знову змушений був перебиватися з хліба на воду, поневіряючись по провінційних містах і містечках. Навіть у Бухаресті, де протягом шести років обіймав посаду редактора консервативної газети «Тімпул» («Час»), не зміг сколотити належних матеріальних статків. Із безлічі написаного — прози і поезії — лише дещиця побачила світ у різних періодичних виданнях та колективних збірниках. Єдина прижиттєва книжка віршів, далеко не повна, була опублікована лише1883 року. У сонеті «Пройшли роки» М.Емінеску скрушно зауважував:

Щоб розбудити хоч єдиний звук,

Щоб знову ти, душе моя, тремтіла,

Беру я ліру до студених рук.

Та все даремно —

юність пролетіла.

Смеркаю… Вже за мною вироста

Час інший, та німі його уста.

(Переклад Д.Павличка)

Невлаштований побут, виснажлива праця, гостре сприйняття соціальної несправедливості й політичного пристосуванства, слабке здоров’я і, можливо, спадковість призвели, врешті-решт, до нервового зриву, тяжкого душевного захворювання. Лікування в різних клініках та санаторіях, у тому числі у Відні й Одесі, дарувало лише нетривалі миті просвітлення, в які поет намагався й далі працювати над своїми творами. Помер Міхай Емінеску 15 червня 1889 року в одній із бухарестських лікарень, не доживши й до сорока років…

Але скільки праці та високих поривань, неперебутніх творчих здобутків умістилось у ці неповних сорок років! Перший свій вірш М.Емінеску, як уже згадувалось, написав у Чернівцях і присвятив пам’яті улюбленого гімназійного учителя румунської словесності Арона Пумнула, переконаного патріота, учасника революції 1848 року. Патріотична тема зрештою не тільки стає домінуючою у творчості М.Емінеску, а й визначає його життєву позицію взагалі. Він активний учасник студентського гуртка «Молода Румунія» у Відні, столиці тієї держави, яка пригнічувала його рідний край. Із самого початку, а потім — під впливом подій, пов’язаних із Паризькою Комуною, поезія Емінеску перейнята революційним, громадянським пафосом, роздумами про сутність історії та людського буття. Це особливо переконливо засвідчили його поеми «Епігони», «Memento mori», «Імператор і пролетар». Остання дозволила дослідникам зробити висновок про те, що М.Емінеску першим у румунській і одним із перших у європейській літературі звернувся до теми пролетаріату, трансформуючи її у вічну тему боротьби добра і зла. П’ять «Послань» поета — один із взірців патріотичної і водночас сатиричної лірики, яка особливо гостро сприймалась патріотично налаштованою молоддю.

Поет-романтик, М. Емінеску писав і прозові твори — оповідання, новели, йому належить блискучий за задумом та виконанням, але не завершений роман «Спустошений геній». Однак вершиною творчості класика, справжнім художнім шедевром стала поема «Лучафер» — багатобарвна й осяжна космічна алегорія, що образно розкриває драму великого художника. Небесне світило Лучафер закохується в земну дівчину, хоче спуститися на землю, стати смертним. Однак не може переступити закон богів, зажити простим людським життям, з його бідами й радощами… Так і поет: щоб світити іншим, треба відмовитись від земних благ і утіх. У поемі відчувається помітний вплив індійської філософії, якою М.Емінеску захоплювався. Але над усім домінує життєдайний дух народної творчості, адже саме ім’я Лучафер, хоч і схоже з ім’ям володаря тьми — Люцифера, бере своє начало в язичництві й ототожнюється з яскравою вечірньою зорею.

М.Емінеску володів навдивовижу глибокими і різноманітними знаннями, в основному — завдяки самоосвіті. Вивчав філософію Платона, Шелінга й Шопенгауера, релігійні віровчення, зосібна християнство, буддизм і конфуціанство, санскритську граматику. Цікавився політекономією, правом, географією, філологією, етнографією. Переклав румунською мовою «Критику чистого розуму» Іммануїла Канта. Йому належать глибокі, сповнені філософського змісту слова: «Світ — це сон нашої душі. Немає ні часу, ні простору — вони існують лише в нашій душі. Минуле і майбутнє сховані в моїй душі, як ліс у зародку жолудя, подібно до того, як і безкінечність схована у віддзеркаленні зоряного неба у краплині роси» (повість «Бідний Діоніс»).

Поета небезпідставно вважають «цілісним вираженням румунської душі», «квінтесенцією румунського духу», оборонцем румунської мови. Тудор Аргезі стверджував: «Емінеску, певним чином, — пречистий святий румунського вірша». Він єдиний з румунських поетів створив для власного користування словник рим.

Громадянська позиція Емінеску цілком і повністю була присвячена національному державотворенню. До деяких із його зауваг не зайве було б прислухатись і сьогодні. З усією відвертістю й гостротою памфлетиста (а Емінеску був блискучим журналістом) він заявляв: «У нас є історики, що не знають історії, літератори, і журналісти, що не вміють писати, актори, що не вміють грати, міністри, що не вміють управляти, фінансисти, що не вміють рахувати; тому у нас стільки бездарних паперів, тому стільки тваринного вереску в театрах, тому стільки змін міністрів і міністерств, тому стільки банкрутів. Легше знайдеш людей, які ставлять під сумнів саме існування Бога, ніж душі, закохані в мову і звичаї своїх предків, ніж серця, залюблені у найвиразнішу рису нашого народу, уми, зайняті життєвими проблемами того народу, на спині якого ми пишемо всі фантасмагорії нашої брехливої цивілізації».

У статті «Реальний і фіктивний прогрес» М.Емінеску зовсім по-сучасному зауважував, що «низький культурний рівень і на верхах, і в низах — ще не найбільше лихо… Всі прагнуть тільки одного — використати переваги іноземної цивілізації, а не створювати в країні культурні умови, в яких такі результати досягаються самі по собі».

…Аж наприкінці минулого століття з’явилося 16-томне зібрання творів великого мислителя, поета, журналіста. Як казковий Фет-Фрумос зродився зі сльозини, так і Міхай Емінович зродився з дум і страждань свого народу, з його сподівань на кращу долю.

Зоря мрійливого генія, «блукаючого поета» Міхая Емінеску недовго яскравіла над смертним світом. Але тільки тлін поринає у морок забуття. Слово ж і дух поета — вічні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво