Українці в перших боях з фашизмом - Соціум - dt.ua

Українці в перших боях з фашизмом

2 липня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 2 липня-9 липня

Із самого початку Другої світової війни Україна була втягнута у вир воєнних подій. Її землі на той ...

Із самого початку Другої світової війни Україна була втягнута у вир воєнних подій. Її землі на той час перебували під владою різних держав: Українська РСР — в Радянському Союзі; Закарпаття — в Чехо-Словаччині, а потім — в Угорщині; Північна Буковина та Ізмаїльщина — в Румунії, а потім — в СРСР; Галичина і Волинь — в Польщі, а потім — в СРСР. Сотні тисяч наших співвітчизників проживали в інших країнах Європи, Північної та Південної Америки, Азії. І яку б політику не проводили уряди останніх, більшість українців виступала проти нацизму та фашизму, багато з них зі зброєю в руках у лавах армій відповідних держав чи власних добровільних військових формувань ставали до смертельного двобою з поневолювачами.

Ще до 1 вересня 1939 р., яке вважається офіційною датою початку Другої світової війни, українці разом із іншими народами боролися проти фашистських агресорів під час німецько-італійської інтервенції в Іспанії (1936—1939 рр.), японського нашестя в Китаї (1937—1945 рр.), радянсько-японських конфліктів (1938 та 1939 рр.), угорської експансії в Закарпатті (1939 р.) тощо.

Ці події, що поступово втягували різні країни в Другу світову війну, нерозривно пов’язані з нею й стали частиною планетарного збройного протистояння. В 1936 —1939 рр. (до нападу Німеччини на Польщу) воєнні дії тривали на територіях Європи, Азії, Африки, вони охопили понад 500 млн. чоловік — чверть тодішнього населення земної кулі. Їх призвідниками були ті ж самі агресори — німецькі нацисти, італійські фашисти, японські мілітаристи.

Символічно, що перші збройні виступи українців проти фашизму пов’язані з іменем Великого Кобзаря. Створюючи плацдарм для подальшої експансії, Німеччина та Італія в 1936—1939 рр. втрутились у громадянську війну в Іспанії. Вже на її початку сюди було перекинуто німецький легіон «Кондор» (10 тисяч чол.), 25 тисяч італійських солдатів в складі експедиційного корпусу. До кінця 1936 р. на Піренейському півострові вже воювали 50 тисяч німецьких та італійських військових. А всього в 1936—1939 рр. в Іспанії діяло 300 тис. фашистських вояків — німців, італійців, марокканців, португальців. За цей час Німеччина та Італія направили сюди 1150 танків і бронемашин, 1650 літаків, 2700 гармат, понад 7600 автомобілів, багато стрілецької зброї, військового спорядження.

Іспанія стала першою жертвою німецької та італійської агресії, ареною міжнародного зіткнення між «коричневою чумою» і демократичними силами світу. Десятки тисяч добровольців із 53 країн відгукнулися на заклик іспанського уряду про допомогу.

Перші українці прибули до Іспанії разом із французькими, бельгійськими та польськими антифашистами. Це здебільшого були шахтарі та металурги, котрі потрапили до Франції, Бельгії з західноукраїнських земель у пошуках роботи. Бійці, командири, політпрацівники українського походження в складі інтернаціональних бригад імені Домбровського, Чапаєва, Лінкольна та інших захищали Мадрид, воювали під Гвадалахарою, Толедо, на інших фронтах.

Із численних прикладів героїчної боротьби українців на полях Іспанії згадаймо хоча б капітана Кореневського — колишнього вояка армії УНР під проводом Симона Петлюри. Після поразки визвольних змагань в Україні він емігрував до Франції. А з початком війни в Іспанії в 1936 р. приїхав сюди для допомоги республіканцям. За характеристикою радника іспанської армії Малино (псевдонім майбутнього маршала СРСР, уродженця Одеси Р. Я. Малиновського) Кореневський «був дивовижно хороброю людиною. Він самовіддано бився з фашистами». Будучи комендантом штабу 14-ї інтернаціональної бригади, а потім — 35-ї дивізії під проводом Вальтера (Кароля Сверчевського), Кореневський в складній, часом хаотичній обстановці безперервних боїв ніколи не втрачав самовладання, вміло організовував дії підлеглих. Загинув у бою з колоною італійського корпусу.

В червні 1937 року з українців в складі бригади імені Домбровського була створена рота (компанія) імені Тараса Шевченка, до складу якої, крім наших співвітчизників, входили білоруси, поляки, іспанці. Командував ротою Станіслав Томашевич. У зв’язку зі створенням роти Юрій Великанович у бригадній газеті «Домбровщак» писав, що «перша компанія імені Тараса Шевченка з честю виконає його «Заповіт» у боротьбі за свободу і культуру». Дещо пізніше цей же автор зазначав: «Українці, пов’язуючи сучасне з героїчною боротьбою минулої доби, створили компанію імені Тараса Шевченка... В’язень царських казематів, засланець диких степів, переслідуваний і зненавиджений властями поет піднімається на широких полях Іспанії».

Перше бойове хрещення рота пройшла в липні 1937 р. в запеклій битві під Брунете (на захід від Мадрида). У складі бригади вона атакувала укріплені позиції франкістів в районі Вілья-Франко-дель Кастільо і Романільос. В жорстоких боях рота втратила майже половину особового складу, але разом із побратимами по зброї здобула перемогу.

Після поповнення новими добровольцями рота відважно воювала під Сарагосою (серпень 1937 р.) на Арагонському фронті. В цих кровопролитних боях у випаленій сонцем місцевості, не маючи достатньо боєприпасів, часто в оточенні, мужність і героїзм виявили українці Василь Лозовий, Назар Дем’янчук, Станіслав Томашевич, Йосип Коновалюк, Валентин Павлусевич, Йосип Петраш і багато інших. Бойові заслуги роти було відзначено наказами командування бригади ім. Домбровського, Генерального комісаріату інтернаціональних бригад. Під час короткого перепочинку між боями бійці роти допомагали іспанським селянам збирати врожай, ремонтувати школи і шкільне обладнання, збирали кошти для іспанських дітей-сиріт.

У грудні 1937 — лютому 1938 рр. в гірській місцевості, де окремі вершини сягали двох тисяч метрів, у сніжну заметіль рота вела бої за місто Теруель. 20 грудня 1937 р. в бою загинув авторитетний серед бійців комісар роти Назар Дем’янчук, родом із Волині, котрий в останній час працював у Канаді.

З кінця 1937 р. в роті почала виходити газета «Боротьба», дуже популярна серед воїнів. На початку наступного року командир роти С. Томашевич в одній із статей писав: «З погляду бойової підготовки рота ім. Тараса Шевченка стоїть дуже високо завдяки досвідові значної частини товаришів, які вже раніше відбували військову службу в інших арміях. Маємо українських офіцерів, таких як поручики Іванович і Литвин, маємо українських сержантів і капралів... В іспанських селах і містах часто лунає прекрасна українська пісня — то йде рота ім. Тараса Шевченка. І під час тяжких переходів командир батальйону звертається до шевченківців: «А може, українці заспівають?» Гримить могутня пісня, а тяжкий перехід стає легшим».

В газеті вміщувалися матеріали, присвячені Т.Г.Шевченку, чия творчість і життя надихали бійців на героїчну боротьбу. В статті «Кріпак-поет» розповідалося про твори великого Кобзаря, про його внесок у справу визволення свого народу, про любов українства до свого співця, повагу до нього в усьому світі. «Шевченко помер, — писав невідомий автор статті, підписаній ініціалами С.П., — але ідея його не вмерла, ідея жива». Стаття закликала боротися «за іспанський народ, за демократію, за право на життя, за перемогу над фашизмом». В іншому матеріалі «Поміж своїх» за підписом Василь Доброволець газета розповідала про звитяжний шлях роти ім. Тараса Шевченка, з глибокою симпатією говорилося про побратимів — поляків, іспанців, бійців інших національностей роти. Підкреслювалося, що бойові дії роти ім. Тараса Шевченка підтверджують її право носити ім’я славного поета, захисника всіх покривджених, гноблених і поневолених.

Вісті про подвиги бійців-інтернаціоналістів йшли далеко за межі Іспанії, служили взірцем, викликали захоплення й гордість на західноукраїнських землях. За прикладом шевченківців до Іспанії через паризький центр, який очолював відомий в майбутньому лідер антифашистського руху в Югославії Йосип Броз Тіто, прибували нові й нові сотні добровольців. Наприкінці 1937 року група волонтерів-українців, що перетнули Піренеї, писала в бригаду ім. Домбровського і в роту ім. Тараса Шевченка: «Ми вже на іспанській землі... Поспішаємо до вас... Поспішаємо поповнити ваші поріділі ряди... Зараз, коли настав час боротися за інтереси трудящого люду, поспішаємо на допомогу. Вже здалеку говоримо вам: «Держіться! Слава борцям! Слава героям бригади ім. Домбровського! Слава братам з компанії імені Т.Шевченка! За вашу і нашу свободу!».

В місті Альбасете, де була створена база для інтернаціоналістів, що прибули з різних країн, видавався бюлетень українською мовою «Вісті із Західної України». Епіграфом до бюлетеня стояли слова Т.Г.Шевченка:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

В спільній борні з фашизмом, під прапором Т.Шевченка об’єднувалися добровольці різних національностей, зокрема українці і поляки. Нині, коли в багатьох публікаціях головна увага приділяється конфліктам, непорозумінням, які в минулому нерідко мали місце між представниками цих двох сусідніх слов’янських народів, не меншої уваги заслуговують і ті події, явища, історичні періоди, коли вони стояли пліч-о-пліч в спільній боротьбі із загальним ворогом. Яскравим прикладом такої бойової співпраці, дружби, єдності був і героїчний шлях роти ім. Тараса Шевченка на фронтах Іспанії.

Відомий український історик Ф.П.Шевченко, який першим дослідив історію роти імені Тараса Шевченка, писав, що її бійцями «були люди, сповнені героїзму, самопожертви, вони проливали свою кров, віддавали своє життя за світле майбутнє людства. Бойовий шлях роти ім. Тараса Шевченка в боротьбі проти фашизму в Іспанії — один з кращих пам’ятників великому поетові-революціонеру». Це — яскравий приклад бойового побратимства українців і поляків в боротьбі «за вашу і нашу свободу». Традиції дружби, порозуміння в спільній боротьбі з гнобителями, які фактично започаткував наш Великий Кобзар, знайшли продовження вже у 30-ті роки ХХ століття. Не забуваймо, що режим санації в ІІІ Речі Посполитій по відношенню до українців, та й взагалі до національних меншин, був украй жорстким і аж ніяк не толерантним.

В лютому 1938 р. рота під командуванням Станіслава Томашевича, його заступника Павла Івановича (український робітник з Франції), комісара Симона Раєвського (влітку 1937 р. з групою політв’язнів втік з Дубнівської тюрми на Волині) брала участь у битві за високе гірське пасмо Сьєрра-Кемадо. Бійці роти захопили чимало гвинтівок, гармат, вантажівок, а брати Симон і Полікарп Раєвські знищили обслугу двох ворожих кулеметів і захопили один з них. В цих боях загинули командир роти Томашевич, сержант Сєрадзький, Полікарп Раєвський та інші.

В березні 1938 р. рота в складі бригади ім. Домбровського веде важкі оборонні бої на Андалузькому фронті. Чотири рази вона проривала оточення, мужньо відбивала атаки фашистів на висотах біля міста Каспе. Смертю героїв в цих боях полягли новопризначений командир роти Воропаєв, політкомісар Симон Краєвський та інші. Але українські добровольці встояли під безперервними бомбардуваннями і навальними атаками ворога. 23 березня 1938 р. в боях за місто Леріда прославилися шевченківці Мизюрко, Леончук, багато бійців, загинули. В липні–вересні 1938 р. рота брала участь в запеклих боях на Каталонському фронті; тільки протягом 2 вересня відбила сім атак фашистів. В боях були смертельно поранені її командир Ян Гашек, Юрій Великанович; загинули поручик Михайло Литвин, бійці Стахура, Гусаров та інші. Командування бригади відзначало високу боєздатність шевченківців, які дотримувались правила «Шукай ворога», проводили часті вилазки і контратаки, вміло боролися з танками.

Чимало українців було і в складі трьох тисяч радянських добровольців — льотчиків, танкістів, моряків та інших спеціалістів, які допомагали іспанським республіканцям в підготовці та проведенні найважливіших операцій проти заколотників і фашистських інтервентів. Уродженець Полтавщини генерал Г. І. Кулик (майбутній маршал Радянського Союзу) під псевдонімом Купер був військовим радником голови хунти оборони Мадрида. Р.Я.Малиновський брав активну участь у створенні регулярної республіканської армії.

Саме за їх допомогою планувалися і проводилися операції з оборони Мадрида. Пізніше
Р. Я. Малиновський згадував: «Іспанські й інтернаціональні частини складалися з хоробрих, відданих справі свободи антифашистів, але їх знання військової справи зовсім не відповідали революційному ентузіазму. До того ж інтернаціональні батальйони складалися з бійців різних національностей, що ускладнювало їх взаємодію. На місті необхідно було організувати добре спостереження за ворогом, забезпечити фланги і стики частин, словом вирішувати ряд питань, без яких немислимий будь-який успіх». Саме за таких обставин Родіон Малиновський в цивільному одязі і з’явився в окопах республіканців. На шляху до передової, переховуючись від ворожого кулеметного вогню під благеньким місточком, він зустрівся тут з командиром 14-ї бригади Вальтером — в майбутньому знаменитим польським генералом броні Каролем Сверчевським, легендарно хоробрим солдатом. Спільно організовані двома видатними воєначальниками дії дали змогу зірвати в 1936—37 рр. наступальні операції фашистів під Мадридом.

Коротким, але яскравим було життя уродженця села Мала Токмачка Запорізької області льотчика Івана Йосиповича Проскурова. В одному з боїв під Мадридом в листопаді 1936 р. літак Проскурова був зрешечений ворожими кулями і снарядами настільки, що ремонту не підлягав; майже всі прилади в кабіні виведені з ладу. Але льотчику вдалось завдати дошкульні удари по ворогу і посадити літак на своїй території так, що майже ніхто з екіпажу не постраждав. Будучи командиром Першої авіаескадрильї іспанської армії він проявив себе як розумний, наполегливий, здібний командир, який вимогливість поєднав із душевністю, за що його любили і начальники, і підлеглі. За подвиги в боях з фашистами в небі Іспанії І.Проскурову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В 1939 р. він був призначений заступником наркома оборони СРСР — начальником 5-го Управління Робітничо-Селянської Червоної армії (РСЧА), яке в 1940 р. було перетворено в Розвідувальне управління Генерального штабу РСЧА. Проскурову, який став уже генерал-лейтенантом, за два роки перебування на цій посаді вдалося багато зробити в справі відновлення розгромленої сталінськими репресіями радянської розвідувальної мережі за кордоном. Але в 1941 р. у віці 34-х років, герой перших битв з фашизмом, який ніколи не йшов проти свого сумління, загинув у беріївських катівнях.

За подвиги в боях в Іспанії звання Героя Радянського Союзу отримали добровольці з числа воїнів Київського особливого військового округу В.М.Бочаров, І. І. Душкін, І. І. Євсеєв, І. Й. Проскуров, П. В. Ричагов, С. Ф. Тархов, Б. А. Туржанський, М. І. Шмельков.

Відомий журналіст, уродженець Києва Михайло Кольцов регулярно публікував свої репортажі з місця боїв, зібрані в книзі «Іспанський щоденник»; чимало зробив він для поширення інформації про перебіг воєнних подій, узагальнення досвіду воєнних дій в специфічних умовах цієї країни.

Значною мірою через українські порти на прохання іспанського уряду кораблями Чорноморського флоту в складних умовах Середземного моря, контрольованого фашистською Італією, було перевезено чимало продовольства, одягу, медикаментів, устаткування, 648 літаків, 407 танків і бронемашин, 1186 гармат, 205 тисяч кулеметів, майже 500 тис. гвинтівок.

Усього в Іспанії в боях з фашистами брало участь до 50 тисяч добровольців із різних країн. Але їм протистояло, як згадувалося вище, 300 тисяч іноземних фашистських вояк, що воювали на боці заколотників-франкістів. Сили були надто нерівними. 29 березня 1939 р. ворог оволодів Мадридом.

Генерал Франко бундючно проголосив: «Hay orden en el pais» («У країні порядок»). І тут же почав будівництво свого мавзолею в Куель де Марос у Долині полеглих неподалік від Мадрида. Він складався з величезної базиліки, більшої за неф собору Святого Петра в Римі. До цієї витягнутої у просторі прямокутної споруди можна потрапити через пробитий в гранітній горі тунель. На поверхні землі над мавзолеєм височить найбільший в світі за розмірами кам’яний хрест заввишки в 150 метрів і вагою 18 740 тонн. Поряд із своєю усипальницею Франко наказав розмістити могили полеглих у війні.

За його задумом і трактовками, що розповсюджуються в багатьох ЗМІ протягом уже тривалого часу, цей жест мав символізувати примирення. Але, напевне, ніхто не має права забувати, що комплекс в певному сенсі нагадує і про фашизм, бо там лежать його жертви і споруджувався він цілих 20 років рабською працею колишніх військовополонених республіканців, які були тавровані літерою «Т» — trabajador (робітник). Вони працювали під наглядом «Управління спокутування провин через працю» — назва ця дуже нагадує гасла над входом до нацистських концтаборів. Сорок років Іспанія перебувала в цупких руках каудільйо.

Вшанування і вдячності заслуговують українські учасники перших боїв із «коричневою чумою» ХХ століття — фашизмом на полях і в небі Іспанії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво