Український погляд на Аргентину - Соціум - dt.ua

Український погляд на Аргентину

7 вересня, 2012, 13:33 Роздрукувати Випуск №31, 7 вересня-14 вересня

Латинська Америка нагадує мені відомий американський фільм «Роман з каменем», де головні герої за старими обшарпаними воротами знайшли прекрасний будинок з павичами у дворі.

© rebounds.com.au

У багатьох українців є стереотип, що за кордоном краще, ніж в Україні. Ось уже кілька років живу в Буенос-Айресі, і коли мене запитують: «Де краще?»,  завжди відповідаю: «Не краще, а зовсім інакше». Є речі, які мені подобаються в Аргентині, є багато чого, що подобається в Україні. 

Аргентина — країна контрастів. Тут живуть і неймовірно багаті люди, які мають власні будинки не лише в Аргентині, а й у сусідньому Уругваї чи сонячній Флориді, так і бідняки, які туляться мало не в картонних коробках. Але зовсім не обов’язково обдертий фасад будинку свідчитиме про убогий інтер’єр, усе може бути навпаки. Латинська Америка нагадує мені відомий американський фільм «Роман з каменем», де головні герої за старими обшарпаними воротами знайшли прекрасний будинок з павичами у дворі.

Родинні зв’язки

При зустрічі аргентинці не обмежуються кивком голови та словами «привіт» чи «доброго дня», як в Україні. Вони неодмінно обнімаються й цілуються. Мені було неймовірно важко звикнути до обіймів незнайомих людей, особливо на багатолюдних вечірках. А спробу уникнути тактильного контакту аргентинці сприймають як невихованість. 

На відміну від України, багато аргентинських пар живуть громадянським шлюбом, називаючи одне одного mi novio — «мій наречений» чи «mi novia» — «моя наречена». Більшість із таких пар можуть так і не дійти до весілля, тож нареченими можна бути до глибокої старості. Аргентинці одружуються неохоче, оскільки процес розлучення тривалий і тяжкий. А коли відважуються на цей важливий крок, то на весіллі можуть бути присутні навіть уже дорослі власні діти. 

А от дівчаткам, які святкують свій п’ятнадцятий день народження, батьки організовують справжнє свято. Запрошують родичів, друзів. Заможніші винаймають салони, купують чудові, майже весільні, сукні, влаштовують неймовірні фотосесії і фільмують усе це дійство. Кожен гість отримує невеличкий подарунок на згадку про свято. В країні існує ціла індустрія «п’ятнадцяти років». 

Нещодавно тут дозволили шлюби між партнерами однієї статі. До речі, попри те що Аргентина — католицька країна, гомосексуальні сім’ї тут — явище досить поширене. Між собою жартуємо, що, певно, в недалекому майбутньому гетеросексуальні пари стануть меншістю.

Якщо в Україні досить рідко зустрінеш пару, де жінка старша за свого партнера, то в Аргентині — це звична ситуація. Один знайомий аргентинець пояснив: «Молоденькі дівчата самі не знають, чого хочуть, часто вередують, а доросла жінка вже не влаштовуватиме скандалів через дрібниці». Жінки не комплексують з приводу різниці у віці, вони просто насолоджуються життям.

Зрада партнера в Аргентині не є чимось надзвичайним і сприймається не так, як у нас. Для цього є багато можливостей — наприклад, безліч готелів «на годину». Рекламою дівчат «вільної поведінки» обклеєно мало не всі телефонні будки. А нещодавно тут з’явилася специфічна соціальна мережа, яка об’єднує людей, котрі бажають розважитися «на стороні». І до цієї мережі щоденно приєднуються сотні й тисячі нових прихильників.

Дуже багато сімейних пар, навіть якщо мають власних дітей, усиновлюють малюків. Причому роблять це не тільки заможні, а й люди зі скромним достатком. В Україні серед моїх близьких знайомих немає жодного, хто б узяв дитину з притулку, а тут я зустріла вже кілька таких сімей. Українці якщо й усиновлюють малюків, то всіляко намагаються зберегти це в таємниці, часто видаючи всиновлених за своїх біологічних дітей. Аргентинці до процесу всиновлення ставляться набагато простіше. 

Дітей в аргентинських сім’ях зазвичай двоє-троє, нерідко четверо. Можливо, дітонародженню сприяє й те, що Аргентина — держава із сильною католицькою вірою, і аборти тут заборонено. Молоді люди з бідніших верств населення, які особливо не замислюються над своєю освітою і життям, народжують дітей здебільшого в досить юному віці. Деякі дівчатка, трапляється, ходять у старші класи вже маючи дітей. Бідним сім’ям держава допомагає — доплачує за кожну дитину. Тож мами іноді користуються дітонародженням як способом отримати гроші від держави. Заможніші молоді люди, як правило, здобувають освіту, будують кар’єру і лише потім створюють сім’ю.

 Державний вектор

На вулицях Буенос-Айреса можна зустріти багато інвалідів. Спочатку складалося враження, що їх тут більше, ніж в Україні. Але згодом зрозуміла, що не інвалідів тут більше, а можливостей для вільного пересування людей з обмеженими фізичними можливостями: практично всюди є з’їзди й заїзди для візків, ліфти на багатьох станціях метро, спеціально пристосовані автобуси. В кожному великому супермаркеті (чи офісі) мають бути туалети для інвалідів (інакше не отримають дозволу працювати), в кінотеатрах — місця, де можна прилаштувати візок і сісти на окреме крісло. Люди з обмеженими можливостями мають хорошу підтримку від держави та приватних організацій, багато різноманітних пільг.

Школи в Аргентині — державні й приватні. Але, на жаль, не всі діти закінчують бодай початкову школу. Хоча уряд усіляко старається стимулювати навчання. Майже щодня по телевізору можна побачити соціальну рекламу, яка нагадує про необхідність навчання в школі. Діти з державних шкіл мають великі пільги на проїзд. А нещодавно школярі початкової (починаючи з третього класу) та середньої школи отримали від уряду ноутбуки, з допомогою яких зможуть опановувати знання, під’єднуючись до Інтернету практично в будь-кому місці. Діти з приватних шкіл ходять в уніформах свого закладу, а діти з державних — у білих, схожих на медичні, халатиках. 

Попри те що в Аргентині є чимало університетів (державних і приватних), населення не надто прагне мати вищу освіту. Можливо тому, що отримати роботу з гарною зарплатнею можна й не маючи вищої освіти. А от іноземці дуже охоче приїздять сюди на навчання, бо здобути освіту в Аргентині дешевше, ніж у рідній країні. Приміром, багато бразильців і колумбійців здобувають тут ступінь магістра чи доктора (в різних галузях).

Звичайно, криза не оминула й Аргентину, люди втрачають роботу через скорочення, а знайти нову непросто. Грошова одиниця в Аргентині не є стабільною. Уряд, щоб якось стримати падіння песо, вирішив не продавати населенню американські долари та іншу іноземну валюту. Значно зменшився імпорт у країну. Все це для того, щоб стимулювати до розвитку власну економіку. 

Мінімальна пенсія в Аргентині з вересня цього року становитиме 1800 песо (приблизно 3600 гривень). Але на ці гроші тут дуже важко прожити. На пенсію можуть розраховувати люди, які сплачували податки впродовж 30 років або досягли сімдесятирічного віку. 

В Аргентині проживають майже 300 тисяч етнічних українців. Найбільше — у провінції Місьйонес (близько 130 тис.) та в столиці і в провінції Буенос-Айрес (понад 100 тис.). Перша хвиля еміграції з України в Аргентину припала на 1897—1914 роки, остання (четверта) почалася з 1993-го. Тому не дивно, що в багатьох аргентинців бабуся чи дідусь родом з України, а деякі мають навіть українські прізвища. Чимало аргентинців українського походження чудово розмовляють мовою батьків. Що ж до четвертої хвилі, то немало новітніх емігрантів, так і не досягнувши успіху в Аргентині, подалися шукати кращої долі в Канаді та США. 

Три пристрасті аргентинців

В аргентинців є три пристрасті, без яких важко уявити їхню країну: мате, футбол і танго. Мате — це трав’яний чай, досить специфічний на смак. Його запарюють у спеціальній посудині-гарбузику (калабасі) і п’ють через трубочку-фільтр. Коли напій закінчується, в гарбузик доливають води і продовжують чаювання, передаючи його від однієї людини до іншої, по колу. Аргентинці носять гарбузик (або термос з мате) з собою повсюди. На вихідні тисячі людей виходять у парки, сідають на травичку в коло і, чаюючи, спілкуються з друзями. 

А футбол — це не просто захоплення, а стан душі аргентинців. Такої великої кількості людей, захоплених футболом, я не бачила в жодній країні. Тут дуже багато спортивних шкіл і клубів, де діти й дорослі ганяють м’яч. І хлопці, і дівчата полюбляють носити  футболки зі знаменитим номером 10, який колись належав легенді світового футболу Дієго Марадоні. Нещодавно він передав свій номер іншому талановитому аргентинському гравцеві — Ліонелю Мессі.

Вважається, що танго народилося саме в Аргентині. А на початку ХХ століття танцівники й оркестри з Буенос-Айреса та Монтевідео (Уругвай) привезли танго в Європу (Париж, Лондон, Берлін...). До приїзду в Аргентину я навіть не уявляла, що танго не тільки танцюють, а й співають. Однією з найвідоміших постатей в історії танго є аргентинський співак, композитор і актор Карлос Гардель. Він народився 11 грудня 1890 року, і саме цей день, на знак пошани до відомого популяризатора танго, почали святкувати як Між-народний день танго. В Аргентині чи не на кожній вулиці є танцювальні школи. Безліч туристів приїздять сюди для того, щоб навчитися справжнього аргентинського танго. А побачити, як його танцюють, можна у спеціальних шоу і на багатьох площах міста у вихідні. 

Аргентина — привітна й надзвичайно цікава країна. Один з найкрасивіших комплексів водопадів світу Ігуасу, неймовірно живописна дорога «семи озер» у провінції Неукен, національний парк льодовиків Лос-Гласья́рес, найпівденніше місто земної кулі Ушуая, курорт Сан-Карлос-де-Барілоче, який називають «аргентинською Швейцарією», — це лише кілька назв з великого переліку місць, які можна відвідати в цій прекрасній країні.  Туристам з України та Росії для в’їзду в країну віза не потрібна. Тож якщо ви й досі в роздумах над тим, де провести свою чергову відпустку, — прилітайте до Аргентини. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво