України доньки й сини? Для ветеранів війни капіталізм виявився без капіталу - Соціум - dt.ua

України доньки й сини? Для ветеранів війни капіталізм виявився без капіталу

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Зовні нам можуть допомогти іноземці, а хто врятує нас зсередини? Леонід Андрєєв Тяжке відчуття виникає у будь-якої людини від «спілкування» із виконавчими державними структурами...

Зовні нам можуть допомогти іноземці, а хто врятує нас зсередини?

Леонід Андрєєв

Тяжке відчуття виникає у будь-якої людини від «спілкування» із виконавчими державними структурами. Все ті ж неповага до людини, котра прийшла вирішувати своє питання, неповага чиновника до самого себе, що дозволяє бути некомпетентним у галузі права, неосвіченим, вводити людей у оману, аби тільки пішли (одна «ковдра»-бюджет, на всіх не вистачить), неповага до країни, яка це дозволяє.

А, може, чиновники виявилися заручниками тієї дивної законодавчої системи, що працювала явно на «показуху», вводячи в оману світову громадськість (інакше як пояснити, що той самий законодавчий орган ухвалює закон і відразу ж його «коригує» нікому не відомою постановою, указом, інструкцією)? «Валовий продукт» нашої законодавчої системи неухильно зростає, але хто в ньому розбереться? І щодо того самого питання різні суди можуть прийняти різні рішення. Двоїстість нашої свідомості: незалежність України і помаранчева революція — це вже щаблі до знаходження гідності й усвідомлення прав людини. Та водночас глибинна масова психологія залишається колишньою — держава та її проблеми набагато важливіші, ніж справедливе ставлення до звичайної простої людини, до закону, що має діяти, і діяти однаково для всіх. «Що світова революція у порівнянні з окремою долею?» — це коли-небудь стане-таки минулим?

Наближається свято — 60-річчя Перемоги над нацизмом. 1941 рік — страшний час, що розділив сонячний літній ранок на життя і смерть. Час, що сколихнув глибини свідомості, оголив сутність людини: від самовідданого героїзму, якого раніше людина й сама від себе не очікувала, до зрадництва, жандармізму та донощицтва на своїх, заради власного життя, топчучи життя інших. Хтось пішов у добровольці, а хтось ховав своє добро... Всі споконвічні поняття і закони життя, раніше прикриті його біганиною і метушнею, спливли на поверхню, почали читатися ясно й однозначно. Це — великий час однозначності, час без брехні. Чи варто тепер зафарблювати його в порожні слова, прикрашати стрічками й озвучувати фанфарами без суті? Тим самим принижуючи його та нівелюючи?

Аби зрозуміти, про що йде мова, варто прийти до обласного військкомату будь-якого міста. Ще нещодавно він був заповнений ветеранами збройних сил, котрі розмахували «Комсомольською правдою» зі статтею про пенсію ветеранам. Із неї випливало, що багато років людям недоплачували заслужену пенсію, встановлену законом, масово дискримінували.

Як же так сталося, що перерахована, відповідно до закону, пенсія для колишніх військовослужбовців виявилася набагато більшою за ту, що регулярно виплачувалася? І такий стан справ із недоплатою пенсій, як з’ясувалося, триває вже досить багато років. Як це розуміти? Як це розцінити? Як виглядають при цьому святкові доплати? Це що — виплати за рахунок боргу? Може, тоді й борг за багато років варто так само реструктуризувати, як реструктуризують борги населенню за комунальні послуги, з огляду не лише на останні три роки? Затятих неплатників можуть «за гріхи» відключити від комунального забезпечення, а що робити з неплатником — власною державою?

В Україні безліч благодійних товариств і фондів, що захищають права інвалідів і ветеранів. Як працювали і працюють вони, коли такий факт, як масова дискримінація ветеранів Збройних сил, а разом із ними і ветеранів війни, мав місце? Для кого вони створені, ці товариства? Які гроші через них проходять, яка «звітність» лягає при цьому на державний податковий стіл? Чи створені вони взагалі для захисту прав людей?

Розглянемо закон, що «гарантує» соціальний захист ветеранів війни:

П.1. Немає в місті аптек, що надають безкоштовні ліки за рецептом лікаря (довідкова аптек). Більше того, у госпіталях, лікарнях вони також купуються за гроші. Не діє.

П.2. Без коментарів про безкоштовне протезування. «Гарне безкоштовним не буває». Все одно доводиться платити. Фактично не діє.

П.3. Викликає саркастичний сміх положення про безкоштовне щорічне санаторне лікування або ж про грошову компенсацію. Зайдіть до будь-якого військкомату, дізнайтеся! І вам дадуть відповідь, що ветеранам Великої Вітчизняної війни вони взагалі не призначені й ні про яку компенсацію не може бути й мови.

П.4—П.6. Пільги при оплаті житла та комунальних послуг. Тоді чому ж так часто звертаються до військкомату люди із цим питанням? Домогтися належних пільг удається не всім. Наприклад, деякі ЖБК не дотримуються цього при оплаті експлуатаційних витрат (квартплата), всупереч п.22 і п.4. закону 3551; найчастіше вдовам інвалідів доводиться клопотатися про одержання пільг із оплати комунальних послуг.

Чому біля віконець комунальних контор так багато літніх громадян, які намагаються щось довести? Можливо, тому що словосполучення «у межах середніх норм споживання» постійно трактується по-різному якимись окремими, нікому не відомими «постановами», хоча існує договір між споживачем і постачальником, у якому вказані цілком конкретні цифри?

П.7. Питання пільгового проїзду набило оскому. Хоча щось уже почало змінюватися на краще. Та водії маршруток досі намагаються проїхати повз літню людину не зупиняючись: а раптом у неї пільги? На дачу на приватному рейсовому автобусі безкоштовно не доїдеш, а державних немає.

П.9. Цілковита декларація: «щорічне обстеження із залученням найнеобхідніших спеціалістів».

П.14. Фантастика! «Першочергове забезпечення житлом, землею, можливістю ремонту»?

П.15. Аналогічно. Хто це й де дасть безпроцентний кредит на індивідуальне будівництво? У райвиконкомі вам нагадають, що в нашій країні — капіталізм, і райвиконком не розпоряджається кредитами. (Тут постає питання, що назріло давно і не в зв’язку з цим: навіщо вони взагалі, райвиконкоми з такою кількістю працівників, які одержують зарплати держслужбовців, а в майбутньому отримуватимуть немаленькі пенсії держслужбовців? У чому їхня функція: пояснювати, чому наївно розраховувати на виконання закону?)

Ст.22. Безкоштовні юридичні консультації. Хто їх надає і в якій якості, якщо так багато людей приходять зі скаргами до військкоматів та інших служб? Якщо вони є, то де, чому про них ніхто не знає? Чи несе юрисконсульт відповідальність за достовірність інформації? Безкоштовні суди. Та де взяти безкоштовного адвоката, щоб суд не відмовив у вирішенні питання? То хто ж має захищати права частини населення, яка нині найбільше цього потребує?

Черга з інвалідів війни на належну їм машину розтяглася на десятки років, мабуть, передбачається, що вони довгожителі, якщо війну зуміли перестояти. Те ж саме стосується і обіцяної виплати заощаджень у Ощадбанку.

Все це схоже на каламутну воду. Не можна одною рукою недодавати, а іншою нагороджувати. Можливо, варто просто вибачитися? За те, що ми ніяк не відхрестимося від такого ставлення до прав людини: подякуй, що хоч це дали, а могли взагалі не дати. Заслужену пенсію доводиться випрошувати, наче милостиню. Позиватися. Але ж від заробітної плати в колишні часи 80% відраховувалося у соціальні фонди. Ми, як правило, військові пенсіонери, йдучи «на громадянку», працювали, накопичуючи при цьому чималий виробничий стаж, який сам по собі міг би бути основою для трудової пенсії: із зарплати в працюючих пенсіонерів завжди відраховувалися гроші на соціальне страхування. Тож їхній внесок у суспільний бюджет — чималий: і мужністю, і працею, і неповерненими грошима. І чи позиватимуться люди, багатьом із яких уже за 80?

А якийсь чиновник тепер вирішуватиме: а чи не достатньо їм? Держава така бідна, чи багато їм треба, пенсіонерам? Нехай діти утримують. При цьому мільйони, що йдуть за кордон, і мільйони, що осідають у приватній нерухомості нових «хазяїв життя», котрі заробили свої капітали на маніпулюванні інтересами ось таких простих невимогливих людей, тільки рахують, не намагаючись повертати. Одне слово — капіталізм!

Соціалістичну державу, побудовану, відвойовану та відновлену після війни, з потужною промисловістю і не останньою у світі економікою, розділили на приватні частини. Розділили як за законом Паркінсона: нагородили непричетних і покарали невинних. Не винні були люди, котрі вийшли на той час на пенсію і працювали раніше службовцями. І ветерани війни в тому числі. Хто подумав про них, коли відбувалася приватизація? Куди вони могли вкласти свої «майнові сертифікати» (заводи приватизувалися своїми колективами, а довірчі товариства збанкрутували)? А житлові чеки? Спитайте, хтось із ветеранів знає, що це таке?

Отже, для ветеранів війни капіталізм виявився без капіталу: ні акцій підприємств, ні землі, ні грошей, збережених на своєму приватному рахунку в Ощадбанку як підмога до пенсії, ні страховок, ні житлових чеків. Замість цього: страх за дітей і їхнє майбутнє; приниження при одержанні пільг, які треба щороку підтверджувати, розносячи довідки по інстанціях, намагатися не користуватися транспортом, іншим, ніж електро-, щоб не бути ображеним, тощо. Ще й недоплати за пенсіями, які вже ніхто ніколи не поверне...

Ви спитайте в цих людей похилого віку у військкоматах, за чим вони прийшли? Що роблять тут інваліди з паличками, які ледве пересуваються? І що робить військкомат, якщо ці люди тут?

Інакше кажучи, в усьому видно зворушливу «турботу». Та якщо такий стан справ зберігається від року в рік, отже, це комусь потрібно, або ж вирішення питання не потрібне нікому.

І хоча новий уряд зробив крок у правильному напрямку, частково включивши в пенсію ветеранам збройних сил призначені законом надбавки, що вже давно декларуються, але переважно ніколи не виплачувалися попередніми урядами, та досі незрозуміло: пільги ветеранам ВВВ нараховуються з усе тієї ж цифри соціального захисту — мінімальної пенсії за віком, що становить 19 грн., а зовсім не 332 грн.? З якої випливає, що для догляду за самотнім інвалідом війни передбачена сума близько 10 грн.? Або 20? Тоді як їхній соціальний подвиг оцінено у 36—76 грн.? А якщо просто учасник бойових дій, не інвалід, то 29 грн. Не всім і не за всі ордени платять. І платять за якоюсь дивною системою, схожою на оптову: за перший найбільше, за інші — оптом, у відсотках до додатка. Чи можна порівняти надбавку «За особливі заслуги перед Батьківщиною» із надбавками до зарплат і пенсій сучасних чиновників і військових? І чи можна порівняти їхні внески в суспільний розвиток? Чи не про ту Батьківщину йдеться? Та хіба незалежна Україна не є правонаступницею частини того величезного Радянського Союзу? Ці старі люди — не України доньки й сини?

«Пізнання множать смуток», це — явно про наші закони. Знати закони — не значить мати права, можна лише мати смуток від знання того, що мало бути насправді, а що є? Очевидно, нормальне життя заплановане Богом для наших ветеранів не в цьому житті.

Щоправда, старі солдати, як на те й розраховували ті, хто так до них ставиться, ніколи ні на що й не претендували, довіряючи державі, — це стало звичкою з часів війни. Ніхто ніколи не звітував перед ними й не обгрунтовував правильність нарахування пенсії. І перевірити правильність вони б ніколи не змогли, навіть якщо б і схотіли. Військкомат нікому не демонстрував своїх таблиць нарахування: велика військова таємниця. Скільки ж їх уже пішло, тих, хто одержав лише частину від призначеної пенсії? Тих, хто роками стояв на одержання того чи іншого «блага», але не одержав навіть своїх власних заощаджень?

Щороку змінюються закони, та хоч коли-небудь хто-небудь із військкомату або соцслужб, численних товариств «на захист» виявив насправді турботу, роз’яснив чинність закону, запитав про здоров’я, про проблеми? Допоміг вирішити ці проблеми хоча б порадою? Ось це й було б турботою, і гарне слово подяки говорили б уже заслужені люди, які так багато бачили за свого життя. І в серці їхньому було б тепліше: справді, «ніщо не забуто, ніхто не забутий». І це було б правдою.

Про це залишається тільки мріяти. Це не про нас, хоча, здається, все так просто. По-європейському просто. І доводиться, якщо ще можуть, старим воякам самим намагатися розібратися у ситуації, що склалася. Та де прозорість у правовому полі: інформативна доступність існуючих і ухвалених законів; доступні консультації щодо їхньої дії; де трибуна, з якої може виступити кожна людина на свій захист, висловити власну думку, звернутися до громадськості? Де просто пояснення до розрахунків одержуваних пенсій, призначених законом?

«Нагорі» відчувається творчий порив перебудувати та змінити. Внизу все розчиняється у каші пострадянської мімікруючої бюрократії. Але чи є час у тих, хто переніс Велику війну на своїх плечах, ще чекати того, що, начебто б, належить їм за законом? Тож давайте не говоритимемо гарних слів, іноді вони виглядають як іронія. І в цьому випадку більше шкода молодих, ніж старих: який приклад побудови стосунків! Зіпсовано споконвічні завіти стосунків між людьми, дані ще в Біблії, і це не може не позначитися негативно на загальній свідомості нації, зрештою — на її долі. А справжнім подарунком ветеранам і тим, кого вони захищали, стало б верховенство права і соціальної справедливості. Адже тепер захисники потребують захисту.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво