Українець, який нагодував усі армії світу - Соціум - dt.ua

Українець, який нагодував усі армії світу

12 лютого, 2010, 15:06 Роздрукувати Випуск №5, 12 лютого-19 лютого

1856 року в Лондоні, у Вільній російській друкарні Герцена, вийшов черговий випуск журналу «Голоса и...

1856 року в Лондоні, у Вільній російській друкарні Герцена, вийшов черговий випуск журналу «Голоса из России» зі статтею повітового предводителя дворянства Чичеріна «Про полкових командирів і їхні господарчі розпорядження». Автор писав про казнокрадство командирів полків Російської армії: «Кожен намагається досягти ...звання [полкового командира] не тому, що воно дає можливість бути корисним батьківщині, — а тому, що воно дає пошану та матеріальні засоби до життя. Полковий командир... часто нагромаджує собі значний капітал, який забезпечує майбутність його сімейства». У числі шахрайств називаються маніпуляції з полковими грошима на продовольство для нижніх чинів. Схема на подив проста: відсутність централізованого забезпечення продовольством компенсувалася видачею готівки командиру полку для закупівлі продуктів для нижніх чинів; цими сумами фактично розпоряджався обраний офіцерами полку квартирмейстер, котрий міг закуповувати за смішними цінами некондиційні харчі, вказуючи у звітах високі ціни, а різницю ділив із полковим командиром. Та й при відпусканні в роти та ескадрони борошна і крупи полковий квартирмейстер завжди мав «частинку на свою користь».

Система полкового казнокрадства спричиняла не тільки шахрайства з боку виборних посадових осіб, а й — обов’язково — збільшення випадків зловживань з боку командира полку. Такі злочини офіцерів призводили не просто до погіршення харчування нижніх чинів. Так, 14 червня 1905 року через відмову від обіду, приготованого з протухлого м’яса, на ескадреному броненосці російського Чорноморського флоту «Князь Потемкин Таврический» спалахнуло повстання. Матроси перебили найбільш ненависних офіцерів, заарештували інших і підняли червоний прапор.

Загалом в арміях світу до XVII століття не було централізованої системи постачання. Наймані солдати були зобов’язані за власний кошт купувати собі зброю, амуніцію, обмундирування та продовольство. Армію в походах супроводжували маркітанти і маркітантки, котрі постачали бійців продовольством та предметами солдатського вжитку. Солдатські артілі спільно готували собі їжу в похідних казанах на вогнищах. Коли в другій половині XVII століття французи, а за ними й інші європейці, прийняли магазинну систему забезпечення воюючих армій продовольством і фуражем, солдати почали отримувати продовольство з армійських магазинів (складів), але готували собі їжу у старий артільний спосіб — у казанах на вогнищах. І навіть із появою в XIX столітті кадрових армій постачання військ продовольством залишилося децентралізованим, хоча ще з XVIII століття вже з’являються штатні підрозділи тилового забезпечення — провіантська і комісаріатська служби.

Запорізькі козаки, як і всі тогочасні солдати, самі варили їжу. У кожному курені на 150 козаків був один кухар, йому допомагали кухарчуки. Їжу готували тричі на день — соломаху, тетерю, щербу. Для приготування їжі здавна слугували мідні або чавунні казани, підвішені на гаках у сінях куреня. Котли мали ще одну функцію — ударом по казану кухар сповіщав козаків про готовність обіду...

У Російській імперії під час Вітчизняної війни 1812 року започаткувалося централізоване забезпечення солдатів продовольством, і тільки у 1864 році в складі військового міністерства було засновано головне інтендантське управління. З цього моменту постачання військ продовольством набуло централізованого характеру. Але приготування їжі залишалося обов’язком самих солдатів. Вони об’єднувалися в артілі, артільники отримували крупи, борошно й інші продукти у виборних завідуючих харчуванням (офіцерів), а далі все залишалося, як і сотні років, — розпалювали вогнища, у казанах варили солдатську їжу...

Швейцарський експерт з питань війни і миру Жан-Жак Бабель якось підрахував, що за останні шість тисяч років людство пережило 14 513 воєн. Без урахування 59 військових конфліктів ХХ століття, що мали місце після Російсько-японської війни 1904—1905 рр., протягом 14 454 війн солдати або «об’їдали» мирних жителів, або готували гарячу їжу в казанах на кшталт козацьких.

Але чому ми розділили воєнні дії на події до Російсько-японської війни і після? Виявляється, саме під час війни «на сопках Маньчжурії» вперше в бойових умовах було випробувано похідну кухню конструкції нашого співвітчизника підполковника Турчановича. Цю кухню називали по-різному: похідна кухня, польова кухня, а сам винахідник назвав її «універсальна переносна піч».

Перша світова війна. Російські воїни біля військово-польової кухні
Перша світова війна. Російські воїни біля військово-польової кухні
1908 року патентне відомство Російської імперії видало «Патент на привілей 12 256» підполковнику Антонові Турчановичу, жителю містечка Жмеринка Вінницького повіту Подільської губернії. Згідно з практикою тогочасної патентної справи документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів. За свідченням командира 11-го Східно-Сибірського стрілецького полку, кухня Турчановича, маючи дуже просту конструкцію і малу вагу, дає змогу приготувати всього за чотири години борщ, кашу і чай на роту солдатів (на 250 осіб — за штатним розписом стрілецької роти воєнного часу). Цей винахід одразу помітили англійські, французькі, німецькі, австрійські й інші військові агенти (аташе), прикомандировані до польової російської армії в Маньчжурії, — усього 27 представників різних країн. Російські військові запозичили в англійців колір хакі для польової військової форми, а іноземці в росіян — польову похідну кухню українця Турчановича. І вже перед Першою світовою війною практично всі армії світу розжилися зручними похідними польовими кухнями.

Наші сучасники підрахували, що під час Першої світової війни було близько 20 військових спеціальностей, під час Другої світової — їх стало вже близько 160, а сьогодні військових спеціальностей уже до чотирьох сотень. І серед них — спеціальність військового кухаря, яка з’явилася після Російсько-японської війни: адже з легкої руки Турчановича польові кухні на колесах є тепер «на озброєнні» всіх армій світу. Спочатку польові кухні були на кінній тязі і являли собою металеву пічку і казан із кришкою на двоколці і передок із запасом борошна, круп і хліба. Високий комин весело димів на стоянці і під час походу, у топці горіли дрова... Сучасні польові кухні, офіційно зараховувані до засобів приготування та транспортування гарячої їжі для особового складу військ у польових умовах, можуть монтуватися на двоколісному причепі, на автомобілі, на гусеничному тягачі. Вони можуть мати один, два, три чи чотири казани, їжу в них готують як під час руху, так і на стоянках. А є похідні польові кухні-термоси переносні, є кухні в’ючні, що перевозяться на в’ючному сідлі, у тих і тих їжу готують тільки на стоянках.

Антон Турчанович (1854—1943), із дворян, прослужив у Російській армії 40 років. Почав службу рядовим 1875 року, перший офіцерський чин прапорщика отримав у 1878 році під час Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. У відставку Антон Федорович вийшов 1915 року, маючи чин полковника. За роки служби і під час бойових походів нагороджений орденами та медалями, у тому числі орденами Св. Володимира
4-го ступеня з бантом, Св. Анни 2-го і 3-го ступенів, Св. Станіслава 2-го і 3-го ступенів, солдатським Георгіївським хрестом 4-го ступеня. Помер талановитий винахідник на 90-му році життя в містечку Брацлав (Немирівський район Вінницької області).

Військові міністри різних країн приділяють увагу вдосконаленню служб тилу — так стали називатися з часів Другої світової війни інтендантські служби. Зокрема в Радянському Союзі в серпні 1941 року було створено головне управління тилу Червоної армії. Затверджуються положення про військове господарство служб тилу, яке має три напрями: 1) постачання і військове господарство, 2) фінансове господарство, 3) медичне обслуговування. У першому напрямі чотири служби: а) служба постачання пальним (пальне, склади, бензовози); б) служба продовольчого постачання (продовольство, склади, кухні); в) служба речового постачання (обмундирування і спорядження, склади, ремонтні майстерні); г) квартирно-експлуатаційна частина (казармений фонд і меблі, тепло- і водопостачання, ремонт).

У тиловому господарстві солдатська кухня виявилася важливішою за гроші й ліки, казарми та обмундирування: голодний солдат — поганий солдат. Про якість його харчів зобов’язаний дбати командир частини. Статут внутрішньої служби Збройних сил України вимагає від командира бригади (полку, корабля 1-го і 2-го рангів, окремого батальйону): «Затверджувати розкладку продуктів на тиждень, організовувати щоденний контроль за якістю і повнотою надходження їжі». А в п’ятому розділі статуту, у статті 4
«Сніданок, обід, вечеря», йдеться про те, що перед початком роздачі їжі її якість перевіряють лікар і черговий по частині, а потім «пробують їжу командир військової частини або його заступник у спільній залі-їдальні, разом з особовим складом під час харчування».

Про велику увагу, яку приділяють військово-польовій похідній кухні та солдатським кухарям, свідчить такий історичний факт. Під час Великої Вітчизняної війни для заохочення найкращих солдатів Червоної армії було запроваджено 21 нагрудний знак для найважливіших військових спеціальностей. Рівень запровадження знаків був найвищий, як для орденів і медалей, — указами Президії Верховної Ради СРСР. Знаки відмінників призначалися для артилеристів, танкістів, розвідників, снайперів і зв’язківців, мінометників і торпедистів, саперів і підводників...

8 липня 1943 року було запроваджено нагрудні знаки для заохочення воїнів тилу «Відмінний шофер», «Відмінний шляховик», «Відмінний кухар», «Відмінний пекар». Саме так — воїнів тилу. В указі Президії Верховної Ради СРСР сказано, що право нагородження цими нагрудними знаками надано «командирам полків і з’єднань, начальникам відділів продовольчого постачання армії, начальникам управлінь продовольчого постачання фронтів та військових округів і начальнику Головного управління продовольчого постачання Червоної армії». На знаку «Відмінний кухар» — позолочене зображення похідної кухні Турчановича, а на знаку «Відмінний пекар» — позолочене зображення хлібопекарської печі і колосся пшениці.

Солдатських кухарів нагороджували знаком «Відмінний кухар» за високі взірці «відмінного приготування смачної, різноманітної їжі в бойовій обстановці; швидкої доставки гарячої їжі та чаю бійцям; використання місцевих джерел вітамінів і зелені» та інші успіхи. Кожне нагородження оголошувалося наказом по частині, армії, фронту. Запис про нагороду заносився в червоноармійську книжку бійця. Слід зазначити, що наймасовішим орденом — Червоної Зірки — за всю війну нагородили 2 мільйони 860 тисяч воїнів, медаль «За відвагу» отримали понад чотири мільйони солдатів і молодших офіцерів, а знаками відмінних кухарів і пекарів відзначено всього 33 тисячі бійців. Слід урахувати, що польові кухні й пекарні найчастіше обслуговували солдати й сержанти похилого віку, не придатні для стройової служби. Під бомбардуванням і під артилерійським обстрілом вони справно готували гарячу їжу й пекли хліб для воїнів. Армійські кухарі, як і їхні діди під час Російсько-японської війни, перемішували солдатську кашу в казанах і підкладали дрова в топки кухонь на колесах, створених нашим талановитим співвітчизником полковником Антоном Турчановичем.

Військово-польова похідна кухня стала для воїнів армій країн світу «домашнім вогнищем», яке годувало солдата гарячою їжею в нелегких умовах окопного життя на війні або на довгих маршах під час маневрів. І дуже шкода, що на парадах серед струнких солдатських колон і грізної бойової техніки не побачиш звичайної похідної кухні — одного з основних технічних засобів тилової служби — пам’ятника таланту нашого співвітчизника Антона Турчановича.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво