Україна—Росія: дисбаланс відносин - Соціум - dt.ua

Україна—Росія: дисбаланс відносин

10 квітня, 2009, 12:11 Роздрукувати Випуск №13, 12 квітня-20 квітня

Основною помилкою часів Радянського Союзу було вважати народи, які входили до його складу, братніми...

Основною помилкою часів Радянського Союзу було вважати народи, які входили до його складу, братніми. Всі вони перебували під невсипущим контролем Росії, а народ з інтернаціональними ідеями ніколи не зміг би створити велику імперію. Минув час, а ми все ніяк не позбудемося членства в непотрібному нам СНД, із допомогою якого Росія безуспішно намагається «рулювати» кількома країнами, забуваючи, що на ідеологію сьогодні як ніколи низький попит. Втім, про те, якою сильною є російська пропаганда, знає кожен маленький українець: найменший натяк на інцидент між нашими країнами — і на нас скидається потік добірної брехні з боку державних і недержавних російських ЗМІ. Болючими точками для російського суспільства в останні роки стали статус російської мови в Україні, базування Чорноморського флоту РФ у Криму, оцінки діяльності ОУН—УПА в роки Другої світової війни і після її закінчення, конфлікт навколо коси Тузла тощо.

У плані пропаганди Україна перед будь-якою країною «складає зброю». І це свідчить про те, що в нас просто немає влади, здатної захищати національні інтереси. Першим «євроатлантистом» у нашій країні виявився В.Ющенко. Але він примудрився дискредитувати гасла, орієнтовані на європейські цінності, причому в основному пустими деклараціями. Тому любов до Росії на Сході нашої країни являє собою «переплавлену» ненависть до Ющенка.

Ніхто не сперечається, Росія сьогодні — авторитарна країна, основною «фішкою» якої є пошук ворогів зовнішніх і внутрішніх. Невдоволення росіян владою може лише невиразно шумувати під «залізною кришкою», нагнітаючи пару, а наша енергія вся йде «у свисток». Ми вважаємо, що живемо за демократії, хоча, судячи з того, як нехтується право в нашій країні, у нас — анархія… І, можливо, саме прагнення багатьох українців жити під проводом «сильної руки» переплавляється в любов до Росії?

«Виміри» народної любові

КМІС і російський Левада-Центр провели всеукраїнське і всеросійське дослідження громадської думки на тему ставлення українців до Росії та росіян до України. Характерно, що рік тому, у березні 2008 року, переважно погано і дуже погано ставилися до України 33% росіян, а в січні 2009-го — уже 62% (не пройшла непомічено участь України в російсько-грузинському конфлікті, а також газовий конфлікт). Але рухлива громадська думка відреагувала на останні договори з того ж газового питання, і зараз Україну не люблять «усього» 49% росіян.

Українці ж ставляться до Росії незрівнянно краще. У лютому 2009 року до неї добре і дуже добре ставилися 91%. В основному погано і дуже погано ставляться до Росії усього 5% наших громадян.

На запитання «Якими ви хотіли б бачити відносини України з Росією?» відповіді виявилися теж не на нашу користь. Відносини України з Росією мають бути такими ж, як і з іншими країнами, — із закритими кордонами, візами, митницями — так вважають 7,8% українців і 29,1% росіян. Україна і Росія мають бути незалежними, але дружніми країнами: з відкритими кордонами, без віз і митниць — упевнені 67,6% українців і 50,9% росіян. Україна і Росія повинні об’єднатися в одну державу — цю думку підтримують 23,1% українців і 11,8% росіян. Уявлення про те, що в Росії домінує бажання приєднати Україну і створити єдину державу, виявилося хибним — переважна більшість росіян цього не бажає.

— У нас із Росією спільні культурні зв’язки, — коментує ситуацію генеральний директор українського телеканалу TVI Микола Княжицький. — Причому інформаційний простір Росії контролюється державою. А Україна є певною мірою жертвою своєї демократії. Що ж до пропаганди, то вона не потрібна нікому. Такий дисбаланс у відносинах між Україною та Росією, на мою думку, загрожує національній безпеці нашої країни. У нашій бездарній політиці ніхто не приділяє уваги формуванню та захисту національної самоідентифікації українців.

Для виправлення ситуації, на противагу комерційному, необхідно створити громадське телебачення, знімати українські фільми, не роз’єднувати, а об’єднувати націю. Що стосується виборів президента, то вважаю, що російський вектор не стане тут визначальним, хоча партії, котрі спираються на електорат у південних і східних регіонах України, можуть мати підтримку Росії.

Що ж до спільного культурного простору з Росією, то ще В.Винниченко 1913 року у «Відкритому листі російським письменникам» писав: «На сумну слабкість до хохляцьких анекдотів страждають за невеликим винятком усі російські письменники. Особливо вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні кілька років. Хохол неодмінно знайдеться в кожного белетриста. Завжди й усюди хохол трохи дурнуватий, неодмінно ледачий, меланхолійний та іноді добродушний. Про інші властивості людської психіки у хохлів із цих оповідань зовсім не чувати. Більше тридцяти мільйонів їх, а така дивовижна непорушність і однобічність розвитку! Що не постать, то або вайлуватий дурень, або придуркуватий ледар, або ледачий пройдисвіт. І зрідка-зрідка це недалекий, сентиментальний, незлий простак...»

«Самодержавна» Росія не хоче розбавляти свій культурний простір тими ж таки українськими школами, хоча українці там живуть. Наші діаспори по всьому світі вирізняються майже повною асиміляцією…

Незалежність передусім, або Російський «акцент» президентських виборів?

— Ми не спостерігаємо зростання любові українців до Росії, — розповідає президент КМІС Валерій Хмелько. — За минулий рік, коли наш інститут і Левада-Центр почали проводити паралельні опитування, були тільки невеличкі коливання ситуативного характеру — деяке зниження рівня позитивного ставлення українців до Росії після вторгнення російських військ у Грузію, причому в основному в північно-західній частині України. А щодо зростання поганого ставлення росіян до України, гадаю, що безпосередньою причиною було зображення російськими ЗМІ української політики як недружньої або ворожої до Росії. Думаю, це й імперські амбіції російської великодержавності, і крутий поворот у зовнішній політиці України, що відбувся в останні чотири роки, — до явної переваги військового співробітництва із Заходом, а не з Росією.

До того ж «розлучення» зазвичай негативно розцінює той, хто змушений був на нього погодитися. Росія мимоволі почувається в ролі дами, котра була главою сім’ї, а потім її «кинули».

В Україні майже п’ята частина населення — росіяни, майже чверть — не враховувані офіційною статистикою росіяно-українці, біетнори, котрі мають подвійну етнічну самоідентифікацію, вважаючи себе і росіянами, і українцями. Здебільшого — це діти змішаних сімей. У південно-східній частині України таких — близько 43%, і разом з росіянами вони становлять там російськомовну більшість. Крім того, хоча моноетнічних українців близько 62%, але україномовних — тільки близько 42%, а приблизно 20% — це російськомовні моноетнічні українці. Їхнє ставлення до Росії теж відрізняється від ставлення до неї україномовних моноетнічних українців.

Дисбаланс у ставленні українців і росіян одне до одного небезпечний тим, що, у разі виникнення в російському керівництві бажання вдатися до силового втручання у внутрішні справи України, як це було з Грузією, може бути використаний як соціальна підтримка. Але це гіпотетичні міркування.

Із даних опитувань очевидно, що зі зростанням негативного ставлення до України зменшується чисельність росіян, які бажають об’єднання Росії та України знову в одну державу.

В Україні негативні кроки з боку російського керівництва, як правило, ведуть до збільшення (в основному на Сході та Півдні) підтримки її державної незалежності. У цілому процес зростання підтримки державної незалежності України з деякими коливаннями ми фіксуємо з 1994 року.

За даними наших досліджень, ставлення до Росії поки що є одним із чинників, котрий впливає на підтримку основних потен­ційних кандидатів у президенти. Так, із тих, хто дуже добре ставиться до Росії, за Тимошенко готові проголосувати лише 10%, за Ющенка — 1%, а за Януковича — 34%. Із тих, хто в основному добре ставиться до Ро­сії, за Ти­мошенко готові проголо­сувати вже 19%, за Ющенка — 4%, а за Януковича — лише 13%. З тих, хто ставиться до Росії в основному погано, за Тимо­шен­ко готові проголосувати 23%, за Ющен­ка — 6%, а за Януковича — 0. А з тих, хто ставиться до Ро­сії дуже погано, за Тимошенко готові проголосувати 33%, за Ющен­ка — 11%, а за Януковича — 0.

Для Яценюка залежність підтримки від ставлення до Росії не є настільки прямою. Серед тих, хто дуже добре ставиться до Росії, його підтримують 6%; в основному добре — 10%, погано — 22%, дуже погано — лише 13%.

У цілому в Україні сьогодні понад 40% громадян, які не брали б участі у виборах або голосували б проти всіх. Серед них 45% — ті, хто в основному добре ставиться до Росії.

Як видно з даних опитувань, говорити про те, що російський вектор домінуватиме серед зовнішньополітичних чинників на президентських виборах, підстав немає. Але зв’язок вибору свого президента і ставлення до Росії у наших громадян явно дається взнаки.

Росія «грає м’язами»?

З матеріалів, надісланих керівником виробничого відділу російського Левада-Центру Олек­сієм Гражданкіним, найбільш показовим мені видалося запитання, поставлене росіянам про ставлен­ня Росії до інших країн. Виявляється, 39% населення переконані, що Росії у відносинах з іншими країнами слід час від часу «демонструвати силу». 52% вважають, що вирішувати проблеми слід лише шляхом переговорів. Вагаються з відповіддю 10%. От­же, очевидна потужна спайка дер­жавної політики та громадської думки, міцно підім’ятої під себе ЗМІ. Так, запитання «Наскільки велику загрозу безпеці Росії створило б зараз приєднання України до НАТО?» практично не викликало різночитань — серйозною загрозою цю можливість вважають 36% опитаних, «деякою» загрозою — 32%, невеликою — 12%. Жодної загрози не вбачають у цьому всього 8% і вагаються з відповіддю 11%.

— Зараз погано і дуже погано ставляться до України «всього» 49% росіян, — каже Олексій Гражданкін. — У кращі часи не більш як 10—15% росіян вважали відносини між нашими країнами напруженими і ворожими і не більш як 20% негативно ставилися до України. Гадаю, це наслідок політичних ігор керівництва обох країн. Ставлення росіян до України зазнало охолодження 2005 року у зв’язку із проведеною після обрання В.Ющенка президентом ревізією на державному рівні історії відносин наших країн. Із січня 2008 року виникало відчуття, що керівництво Росії знову починає розігрувати карту «зовнішнього ворога», щоб відвернути російську громадськість від наростаючих кризових явищ в економіці, користуючись для цього будь-якими приводами, щедро пропонованими українськими лідерами. Але рішучий негативний перелом у ставленні до України настав у серпні 2008-го, коли В.Ющенко в конфлікті у Південній Осетії рішуче став на грузинську сторону. Україна стала сприйматися як ворог. Становище ще більше загострилося в січні 2009 року, на хвилі чергового газового конфлікту. Більшість російських ЗМІ трактували його як «боротьбу з несанкціонованим відбором газу» з боку України, повністю переклавши провину на українську сторону.

Російська влада значно більш терпимо, ніж до Віктора Ющенка, ставиться до Юлії Тимошенко. Тон коментарів російських ЗМІ з приводу останніх її домовленостей був значно більш доброзичливий, що, мабуть, і привело до позитивних зрушень у ставленні росіян до України в останні два місяці. Схоже, що і російська, і українська влада охоче використовують фігуру «зовнішнього ворога» для вирішення внутрішньополітичних завдань. Однак в Україні, де зберігається гострота політичних дискусій і дії влади широко коментуються опозицією, незалежними експертами і журналістами, населення країни має можливість зробити свій вибір у безлічі оцінок ситуації в країні і відносин із най­ближчим сусідом.

У Росії політичний процес на даний час практично зупинений, і політичні дискусії тривають лише в рамках вузького кола експертів, у зв’язку із чим громадська думка стає заручником позиції російської влади і «коливається разом із курсом партії».

Відомий російський журналіст Євген Кисельов не відчуває любові українців до росіян:

— Я вважаю, що до соціології потрібно ставитися обережно. Політика існує тисячі років, а опитування громадської думки прийшли до нас усього кілька десятиліть тому. Є така особливість: підйом антизахідних або антисусідських (антигрузинських, антиестонських) настроїв пов’язаний насамперед із пропагандистськими кампаніями російських медіа. За ним обов’язково іде спад.

Я нізащо не повірю, що 62% росіян заявили про погане ставлення до України — це була якась аберація масової свідомості або помилка соціологів. Анти­українські настрої в Росії маргінальні і дорівнюють відсотку симпатиків Жириновського.

Політичні еліти України мають визначитися в тому, чого вони хочуть від Росії. І, залежно від своєї мети, вибудувати зовнішньополітичну пропаганду, котру здійснюватиме МЗС і не тільки. Потрібно створювати позитивний образ своєї держави в очах інших країн.

У тому, що російський вектор домінуватиме серед зовнішньополітичних чинників впливу на наступних президентських виборах, я не впевнений. Але я не виключаю того, що деякі українські політики готові спробувати використати жупел російської загрози як інструмент впливу на громадську думку. Зверніть увагу, на виборах Україна постійно проти когось бореться. 1994 року головним ворогом її незалежності були колишні радянські партократи, були потрібні нові менеджери з ринковим мисленням. 1999-го давали останній бій «комуністичній загрозі», 2004-го головними ворогами були кучмісти та корумповані політики. На майбутніх виборах слід лише підтвердити курс на українську незалежність, євроінтеграцію, щоб «дошкулити» Росії. Але російський чинник уже не є таким важливим, як, приміром, п’ять років тому.

Директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський розмір­ковує про стабільно позитивне ставлення українців до росіян:

— Я думаю, що в основі такого позитиву — цілий комплекс зчеплених одна з одною причин. Серед них — і масові родинні зв’язки, плюс історична спорідненість, російська мова.

До того ж традиційно протягом багатьох років тримається високий рівень недовіри до українських політичних лідерів. По­пулярність націоналістичних ідей і політиків в Україні ніколи не перевищувала 12%. Ситуація в Росії почала катастрофічно змінюватися стосовно українців, коли політика Ющенка і його коман­ди стала чітко антиросійсь­кою, приблизно з початку 2006 року. А у російської громадськості високий рівень довіри до своїх політиків уже давно, починаючи з Путіна. Телебачення корелює з позицією влади.

Наші націоналістичні і націонал-демократичні політики намагаються провести таку точку зору, що Росія хоче нас повернути у своє лоно. Але Росія діє прямо протилежним чином. Російсь­кі медіа роблять з України ворога. Така політика містить у собі елемент загрози, оскільки розривати історичні зв’язки, підривати основи культурно-історичної єдності не можна — це народне надбання.

Ми досі не відбулися в повно­му розумінні слова як держава, котра має повноцінну державницьку еліту, здатну виробити загальнонаціональний інтерес і, у тому числі, підтримувати шанобливі, дружні стосунки із сусідами. Україна відбудеться як країна лише тоді, коли переважна частина її політичної еліти ідентифікує державні інтереси з інтересами більшості українського населення, а вони показують, що відносини з Росією мають бути пріоритетними. Що ж до виборів президента, то політик, який розраховує на перемогу, не виступатиме в ролі ворога Росії. Але російський чинник на президентських виборах не буде першим.

Архетип як «корінь зла»?

Директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Кураса НАНУ Юрій Левенець вважає, що громадяни, які беруть участь в опитуваннях, досить точно розрізняють ставлення до будь-якого народу, етносу і ставлення до політики.

— На сьогодні 48% росіян вважають, що українці та росіяни — це один народ. Вони думають, що наші політичні уподобання повинні бути такими ж, як у них. На жаль, ми не знаємо, скільки українців вважають себе етнічно ідентичними з росіянами, — найближчим часом ми проведемо це дослідження.

Дослідження показують, що коли в Україні російське вторгнення в Грузію фактично не змінило позитивного ставлення до Росії, то в Росії геополітичні проблеми істотно змінили ставлення до України як до країни. Стара радянська схема про те, що ми єдиний народ, продовжує підживлювати ці імперські кремлівські устремління.

Однак усі ці дослідження не дають розуміння соціального середовища. У Москві й у російських селах до України ставляться спокійніше, ніж не в столиці і не в сільській місцевості.

Негативізм росіян стосовно української політики накопичувався поступово. Полівекторність політики того ж таки Кучми сприймалася росіянами як зрада інтересів Росії. Українське населення більш адекватно і спокійно реагує на те, що відбувається в Росії.

В Україні немає еліт, які були б готові на зближення з Росією. А глибинних підстав для домінування російського вектора в середовищі української політичної еліти немає. Але технології електоральної мобілізації певною мірою будуть застосовуватися: населення в нас досить поважного віку: виросло в СРСР, навчалося за радянськими підручниками історії…

— Як на мене, в дослідженні відображено нелюбов росіян до держави Україна, а не до самих українців, — вважає директор Інституту філософії імені Г.Сковороди НАНУ Мирослав Попо­вич. — Соціологам варто було б попрацювати з респондентами у фокус-групах, щоб побачити мотивацію до таких відповідей.

Що більшим є гніт і тиск влади в країні, то більшою є потреба в самореалізації деінде. Російсь­кі обивателі завжди жили в імпе­рії в пригнобленому стані. Відчуття своєї ущербності, неповноцінності реалізовувалося в ненависті до турка, єврея та інтелігента. Я боюся, що щось подібне ми зараз переживаємо у стосунках із Росією. Цей патріотичний порив, котрий об’єднує росіян навколо «єдиної Росії», деформує її самосвідомість, і середня людина компенсує свій неповноцінний статус у державі більш-менш агресивною нелюбов’ю до так званих зрадників. Потрібно змінювати ситуацію через вищі кола інтелігенції.

Дисбаланс у відносинах України і Росії небезпечний, як любов без взаємності, яка завжди несе більше прикрощів, ніж задоволення. Але російський чинник на прийдешніх виборах не домінуватиме.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво