УАПЦ: ХРОНІКА ФЕОДАЛЬНИХ ВІЙН - Соціум - dt.ua

УАПЦ: ХРОНІКА ФЕОДАЛЬНИХ ВІЙН

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Останній рік виявився для УАПЦ найтяжчим. Третю за кількістю релігійних громад православну деномінацію буквально лихоманило від зіткнень ворогуючих єпископських угруповань...

 itype=[1] rus=[C:INBOX#29IMAGESPREVIEWfeodal-u.jpg] rusfull=[] ukr=[] ukrfull=[] eng=[] engfull=[] inforus=[] infoukr=[] infoeng=[]
itype=[1] rus=[C:INBOX#29IMAGESPREVIEWfeodal-u.jpg] rusfull=[] ukr=[] ukrfull=[] eng=[] engfull=[] inforus=[] infoukr=[] infoeng=[]

Останній рік виявився для УАПЦ найтяжчим. Третю за кількістю релігійних громад православну деномінацію буквально лихоманило від зіткнень ворогуючих єпископських угруповань. Розкол, якій увінчав ці події, став закономірним розв’язком запеклої боротьби між претендентами на владу в цій церкві. Хоча розкол в єпископаті УАПЦ на перший погляд здається доволі звичним явищем для релігійного життя України, його наслідки неминуче вплинуть на ситуацію в усьому українському православ’ї. Зрештою, тривале протистояння поставило питання про саме майбутнє УАПЦ, яка до останнього часу була вагомим учасником церковного життя в Україні.

Передумови нинішнього конфлікту були закладені ще рішеннями Помісного Собору 2000 р., що сформували нинішню систему церковного управління в УАПЦ та стали компромісом між інтересами різних груп єпископів. Згідно з рішеннями Собору, Духовним опікуном УАПЦ став Предстоятель УПЦ в США митрополит Костянтин (Баган), а Предстоятелем УАПЦ — митрополит Тернопільський Мефодій (Кудряков).

Непослідовність цієї системи заклала основу для подальших конфліктів та дозволила зацікавленим сторонам у різний спосіб визначати особу керівника УАПЦ. Керуючий справами Патріархії УАПЦ архієпископ Ігор (Ісіченко), що неофіційно представляє митрополита Костянтина, створив противагу владі митрополита Мефодія. Іншим наслідком цих рішень було посилення уваги до України ієрархів УПЦ США та Константинопольського Патріархату, які стали активними учасниками переговорів щодо ситуації в українському Православ’ї.

Найяскравіше суперечності єпископських груп виявилися у баченні майбутнього УАПЦ. Концепцію розвитку УАПЦ в напрямку відновлення єдності з ієрархами УПЦ в США (Константинопольський Патріархат) активно відстоював керуючий справами УАПЦ архієпископ Ігор (Ісіченко). Протилежну тенденцію відстоюють прибічники Предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія (Кудрякова), мета якого — поступове зміцнення своєї влади в церкві.

Хитка рівновага була порушена наприкінці минулого року, коли митрополит Мефодій здійснив низку енергійних кроків, покликаних у разі успіху різко збільшити його вплив у церкві. Першим таким заходом стало проведення 12 грудня розширеного Архієрейського Собору УАПЦ. На зібранні було висунуто пропозиції: відмовитися від поминання імені Блаженнійшого митрополита Костянтина на богослужіннях, скликати Помісний Собор без участі українських єпископів діаспори, обрати патріарха УАПЦ в Україні, прийняти до УАПЦ групу єпископів, які через ті чи інші провини перебувають поза юрисдикціями та утворили т.зв. «Українську Апостольську Православну Церкву», передати контроль над приміщеннями Патріархії УАПЦ безпосередньо митрополиту Мефодію. Наступним кроком Мефодія до зміцнення влади в УАПЦ стала спроба призначити свого прибічника Якова (Макарчука) єпископом Львівським під час перебування нинішнього архієпископа Львівського Макарія у іншій єпархії.

Зазначені вчинки викликали різкий спротив духовенства більшості деканатів та єпархіальної ради Львівської єпархії, що розцінили спробу призначення нового єпископа як намагання розділити єпархію шляхом виокремлення групи парафій, прихильних до Мефодія та союзного з ним єпископа Якова. Критика митрополита Мефодія була підтримана також електронними та друкованими ЗМІ, згуртованими навколо Братства Св. Андрія Первозванного та архієпископа Ігоря.

Кульмінації протистояння єпископських груп досягло на початку 2003 р. У виданому 18 лютого 2003 р. указі митрополит Мефодій зазначив, що не благословляє євхаристійне єднання з архієпископом Ігорем до його покаяння перед повнотою церкви. У відповідь 3 березня архієпископ Ігор видав власний указ, де засудив порушення канонів митрополитом Мефодієм та єпископом Яковом і оголосив про їхній вихід з-під архіпастирської опіки митрополита Костянтина, зазначивши, що своїми діями вони поставили себе поза повнотою УАПЦ, а отже вірні їхніх єпархій віднині вільні від канонічної покори цим єпископам.

Великого резонансу набула заява архієпископа Ігоря, в якій він окреслив коло єпископів УАПЦ, що, на його думку, залишилися в цій церкві. Серед них: митрополит Івано-Франківський Андрій, архієпископ Львівський Макарій та сам архієпископ Ігор. Решта чотири єпископи були оголошені поза УАПЦ. Щоправда, позиція впливового митрополита Андрія радше відзначається толерантністю до обох ворогуючих груп, ніж прихильністю до одної з них. Натомість митрополит Мефодій одержав підтримку більшості єпископату УАПЦ. Її надали голови найменш численних єпархій УАПЦ: єпископ Черкаський Яків, архієпископ Вінницький Роман та архієпископ Кримський Іоанн.

Однією з особливостей внутрішнього протистояння в УАПЦ стало залучення політиків з метою здобуття додаткової підтримки та дискредитації опонента.

Характерно, що при цьому учасники конфлікту у різний спосіб визначали своє ставлення до політичних сил. Особливо це виявилося під час останніх парламентських виборів 2002 р.

Так, однією з причин суперечностей між архієпископом Ігорем та союзником митрополита Мефодія Пустомитівським деканатом Львівської єпархії стала підтримка кліриками деканату СДПУ(о) під час останніх парламентських виборів. І надалі з боку публіцистів УАПЦ неодноразово звучали обвинувачення митрополита Мефодія та його оточення у підпорядкуванні церковної політики інтересам СДПУ(о). Натомість випуски газети «Наша віра», що її видають працівники Патріархії, прихильні до архієпископа Ігоря, були в цей час присвячені блоку «Наша Україна».

Як повідомляють близькі до архієпископа Ігоря ЗМІ, під час Собору в грудні 2002 р. митрополитом Мефодієм «була дана директива не критикувати владу, бо, як повідомив предстоятель, — «зараз такий момент, що можна щось від влади урвати» (згідно з інформацією сайта УАПЦ). У цьому контексті слід згадати і те, що митрополит Мефодій напередодні виступів опозиції 16 вересня 2002 р. підтримав заяву голів церков, яка застерігала громадян від участі в акції протесту.

Натомість, союзні з архієпископом Ігорем видання гостро критикують нинішню владу, звинувачуючи її передовсім у блокуванні зв’язків УАПЦ з Константинопольським Патріархатом. Як аргументи цих звинувачень наводяться фрагменти плівок Мельниченка. Після надрукування в газеті «День» (30.11.2002) статті Клари Гудзик «УАПЦ: пошук нових проблем», в якій автор критикувала «константинопольський курс», публіцистами УАПЦ було висловлене припущення, що згадана публікація написана на замовлення державних органів. Хоча очевидно, що вона радше відповідала інтересам Предстоятеля УПЦ КП Філарета, не зацікавленого у зближенні УАПЦ з ієрархами Константинопольського Патріархату.

Слід відзначити, що критика влади з боку представників УАПЦ була підтримана і в опозиційних колах. Так, установчий з’їзд партії Християнсько-демократичний союз (лідер ХДС — Володимир Стретович належить до блоку «Наша Україна») 14 квітня 2003 р. ухвалив звернення-протест проти втручання державних органів у справи УАПЦ, яке, на думку авторів протесту, і призвело до розколу в цій церкві.

Отже, не буде несподіваним і використання цього протистояння під час майбутніх президентських виборів. Ймовірно, коло архієпископа Ігоря підтримає висуванця національно-демократичних сил, тоді як група митрополита Мефодія виступить на боці кандидата від СДПУ(о). Перші при цьому використовуватимуть електронні та друковані інформаційні ресурси, тоді як другі, за відсутності власних ЗМІ, обмежаться закликами з амвона.

Кризою в УАПЦ намагалася скористатися і УПЦ КП. У заяві, яку розповсюдила прес-служба цієї церкви, зазначається, що УПЦ КП «вважає за свій обов’язок ще раз закликати ієрархію, братів і сестер — вірних УАПЦ до єднання в єдиній Помісній Українській Православній Церкві». Пам’ятаючи про недавнє проголошення патріархом Філаретом УПЦ КП національною Помісною Церквою, наведену заява слід розуміти як заклик до всієї УАПЦ або ж до слабшої зі сторін конфлікту приєднуватися до УПЦ КП.

Численні заклики архієпископа Ігоря та представників Львівської єпархії УАПЦ до митрополита Костянтина втрутитися у конфлікт в ролі арбітра не залишились непочутими єпископатом УПЦ в США. Перед Великоднем Україну мав відвідати архієпископ УПЦ в США Всеволод (Майданський) з метою сприяння вирішенню конфлікту та збереження зв’язку УАПЦ з церквами української діаспори. Щоправда, згодом візит був відкладений на невизначений термін.

Слід також відзначити, що належність до церковної юрисдикції Константинополя спонукає єпископат УПЦ в США узгоджувати свої дії з вищою ієрархією цієї Церкви, яка формує свою позицію спільно з іншими помісними церквами. При цьому не останню роль відіграють міжцерковні зв’язки з РПЦ. Визнання Константинополем УПЦ КП та УАПЦ розкольницькими деномінаціями послаблює зв’язки єпископату УПЦ в США з цими церквами, а також спонукає у спілкуванні з ними обмежуватись лише неофіційними контактами.

При цьому представники УПЦ в США беруть активну участь у переговорах делегацій Константинопольського Патріархату та РПЦ, відстоюючи ідею канонічної незалежності УПЦ від Московського Патріархату. Одна з останніх зустрічей відбулася 18 квітня 2003 р. в Москві. Як заявив після переговорів представник УПЦ митрополит Агафангел: «Ігор Ісіченко поширив інформацію, буцімто архієпископ Всеволод представляє УАПЦ. Інформація викликала надзвичайне обурення з боку Константинополя. Сам архієпископ Всеволод обіцяв прислати письмове спростування цього твердження».

Блокування контактів представників УАПЦ з ієрархами УПЦ США вплинуло на перебіг конфлікту єпископських угруповань в УАПЦ. Курс на зближення УАПЦ з ієрархами української діаспори зазнав поразки, і сталося це, по-перше, через внутрішній спротив, який уособлює собою митрополит Мефодій, по-друге, у зв’язку зі стримуванням ієрархів УПЦ в США керівництвом Константинопольського Патріархату. Криза «константинопольського напрямку» в УАПЦ призвела до подальшого послаблення позицій архієпископа Ігоря.

Так, 9 квітня 2003 року відбувся собор єпископату УАПЦ, який, згідно з намірами організаторів, мав застосувати щодо архієпископа Ігоря церковно-адміністративні санкції. Однак лише 15 травня митрополит Мефодій видав указ, в якому зазначив, що на підставі рішення собору 9 квітня архієпископ Ігор «скреслюється з числа архієреїв УАПЦ, позбавляється всіх посад УАПЦ і виводиться за штат УАПЦ». Тож, на думку архієпископа Ігоря, саме ці події закріпили остаточний розкол.

У заяві архієпископа Ігоря від 7 липня проголошується дистанціювання Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (яка нараховує 16 парафій) як самоуправної структури від решти церкви. Своїм духовним керівником єпархія продовжує вважати митрополита Костянтина. При цьому новою тенденцією стала декларація курсу на зближення та партнерство з УПЦ КП. В заяві недвозначно вказується, що коли не вдасться здобути канонічне визнання за допомогою Константинополя, обраний буде шлях приєднання до УПЦ КП, пропонований патріархом Філаретом.

Утім, із відходом від УАПЦ архієпископа Ігоря, протистояння в єпископаті цієї церкви не вщухло. Митрополит Мефодій, намагаючись закріпити успіх, поновив спроби посилити контроль над церковними структурами на Львівщині. Здійсненню його плану мав служити поділ Львівської єпархії на Львівсько-Кременчуцьку та Стрийсько-Самбірську та призначення єпископа Якова на Львівську кафедру. Намірам предстоятеля чинить опір підтримуваний Ігорем нинішній архієпископ Львівський Макарій. Скликаний ним в червні Собор Львівської єпархії підтвердив її цілісність та усунув кліриків, що підтримують плани митрополита Мефодія та єпископа Якова.

Таким чином, протистояння єпископських угруповань в УАПЦ призвело до подальшої дезінтеграції цієї церкви, єпархії якої дедалі більше унезалежнюються одна від одної.

Боротьба за вплив, спроби перебрати контроль над територіями, пошук заступництва сильних сюзеренів, брутальність у ставленні до противника дедалі більше нагадують феодальні війни середньовіччя, аніж приклади самозреченого пастирського служіння. Наразі важко сказати, скільки часу залишає ця боротьба для місійної роботи, проповіді Євангелія, що є первинним покликанням Церкви як Тіла Христового.

Вже зараз УАПЦ не може вести жодних переговорів із УПЦ КП про об’єднання на рівних умовах. При цьому доречно згадати, що представниками УАПЦ неодноразово робилися заяви, в яких кількість громад цієї церкви називалась вдвічі менша, аніж про це свідчить статистика Держкомрелігій. У разі наступного загострення протистояння із застосуванням церковно-адміністративних санкцій завжди залишається можливість приєднання парафій слабшої сторони до альтернативних церковних юрисдикцій. Прогресуюча маргіналізація УАПЦ робить майбутнє цієї церкви в Україні більш ніж сумнівним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво