У прірві між двома націями. Спроба реабілітації «задніпровського державця» - Соціум - dt.ua

У прірві між двома націями. Спроба реабілітації «задніпровського державця»

5 жовтня, 2007, 11:59 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-12 жовтня

Пантеон національних героїв у будь-якій країні має в основному сталий вигляд. Деякі винятки трапляються в державах, де пронісся кривавий буревій громадянської війни...

Пантеон національних героїв у будь-якій країні має в основному сталий вигляд. Деякі винятки трапляються в державах, де пронісся кривавий буревій громадянської війни. Скажімо, у США хтось є симпатиком генерала Лі, а хтось генерала Гранта, у Росії — «білого» Колчака або «червоного» Тухачевського.

Це стосується не тільки політиків, звитяжців на полі бою, а й світочів культури. А якщо нація віками перебувала у стані невільниці, а всілякі «зайди» наполегливо втокмачували свої — чи то імперські, чи то неукраїнські за духом — «цінності» під соусом загальнолюдських?

Прикра ситуація склалася із пантеоном великих українців, що їх і сьогодні деякі співвітчизники часто поливають брудом, звинувачуючи у всіляких «ізмах». Ще років двадцять тому Івана Мазепу і Пантелеймона Куліша, Михайла Грушевського і Степана Бандеру, Павла Скоропадського і Симона Петлюру в СРСР однозначно трактували як запроданців, буржуазних націоналістів, ідеологічно чужих «робітничо-селянській владі». Проте й сьогодні не надто багато змінилося в їх оцінці через безроздільне панування на доволі значній частині нашої держави посткомуністичного сприйняття минулого, густо замішаного на українофобії. Украй спотворено, наприклад, подавали на сторінках численних видань (дбайливо відцензурованих «інтернаціоналістами») образи «революційних демократів» Тараса Шевченка та Івана Франка, що на тлі висмикуваних з їхніх творів лише класово виправданих цитат поставали забронзовілими монументами. Про глибоке знання і прочитання їхньої творчості годі було й говорити! Проте й нині не можна сказати, що українці вельми знаються на ній, попри всю роботу академічних інститутів, які, до речі, лише на початку довгого шляху. Особливо, якщо зважити на мізерні наклади в національному книговиданні, на тотальну навалу попси в нашому житті — у ЗМІ, Інтернеті тощо.

Яскраві винятки з правил лише підкреслюють правильність аксіоми щодо неможливості збудувати свій пантеон за умов окупації. Так, поляки залишалися духовно незалежними за диктату завойовників — росіян, німців і австрійців — і дбайливо оберігали від чужинців своїх кумирів Казимира Великого, Яна III Собеського, Генріка Сенкевича, Адама Міцкевича, Фредеріка Шопена... І навіть за умов панування комуністичної влади не віддавали на поталу таку неоднозначно трактовану постать, як Юзеф Пілсудський.

Як відомо, у світовій історії є настільки неоднозначні постаті, що їх і сьогодні важко оцінити одномірно (плюс чи мінус) і навіть трактувати як представників якоїсь однієї нації. Суперечки щодо Тимура і Вільгельма Завойовника, імператорів Карла Великого і Карла V тривають і дотепер. Узбеки вважають «Залізного кульгавця» лише «своїм», так само як і нормандці північного заходу Франції першого короля Англії, який здолав англосаксів у битві поблизу Гастінгса, круто змінивши хід британської історії. Король Англії Річард Левине Серце — важлива персона історії Хрестових походів, а за фактом народження — історії Франції (де він зростав і де, до речі, загинув під час облоги замку Шалю). Водночас король-лицар майже зовсім невідомий як король Альбіону — він не прожив там і року... Є ще чимало персонажів, які опинилися у прірві між двома націями і культурами, і їх важко віднести до якоїсь із них однозначно.

Князь Ієремія (Ярема) Міхал Вишневецький (1612—1651), завдяки усталеній традиції — як українській, так і польській, перетворився на такий собі взірець побожного католика-фанатика і затятого ворога Богдана Хмельницького, захисника Речі Посполитої та запеклого ворога козаків. І в жодному разі він не став «своїм» ані для Польщі, ані для України. Талановито зроблений фільм «Огнем і мечем» Анджея Вайди грішить численними історичними помилками. Образ князя Вишневецького ідеалізований і виглядає дещо гротескно.

Насправді ж цілісного, без прикрас та макіяжу, образу завзятого воїна-відчайдуха та дбайливого господаря неозорої України-Вишневеччини (про якого сучасники практично нічого не знають) в українській історіографії не було створено буквально до останнього часу. І ось нарешті крига скресла: літературна агенція «Піраміда» (Львів, 2007) видала цікаву есеїстичну розвідку журналіста Юрія Рудницького «Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації». «Що ми, власне, знаємо про князя Ієремію?» — ставить питання автор. Як виявилося, майже нічого, окрім хронології останніх трьох років, написаної кров’ю жертв як козаків гетьмана Богдана Хмельницького, так і відданих Речі Посполитій магнатів і шляхтичів, серед яких особливо «відзначився» саме князь Ієремія.

Це була справжня громадянська війна на східних теренах Речі Посполитої, бо ж по різні боки опинялися українці і поляки, православні, католики і уніати... Юрій Рудницький наголошує, що не можна вважати серйозними працями такі мистецькі твори, як хрестоматійна трилогія Ми­хайла Старицького «Хмельницький», роман Івана Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький», де є чітке розмежування на «наших» і не наших». Але ж є ґрунтовна праця полтавського вченого Кирила Бочкарьова «Очерки Лубенской ста­рины» (Москва, 1900). І саме цей істо­рик, як пише Юрій Рудницький, уперше (і в націо­нальній, у даному разі російсь­кій, істо­ріографії, і в польській) «недвознач­но виз­нав за І.Вишневецьким моральний потенціал, до того ж не лише як за воїном, але насамперед як за будівничим, кот­рий зробив значний внесок в освоєн­ня й розбудову українських земель». Висновок, який робить К.Бочкарьов, дещо «випадає» з уявлень вороже налаштованої до всього польського зокрема і католицизму взагалі російської історіографії: «Хозяйственная ретивость князя, необычная в среде разгульного польского панства того времени, его личное, непосредственное участие в упорядочении края указывают, что намерения юноши-магната преследовали не личный интерес, но благо народа и культуру края».

Ворог української державності? Скоріше, як зазначила відомий і найбільш освічений український вчений-історик, професор НаУКМА Наталя Яковенко, маємо справу з людиною, що «належала до останньої генерації руських можновладців, котрі ще відчували за собою голос династичної крові й моральне право на владу над Руссю, водночас і розчиняючись у політичному світі Речі Посполитої, і претендуючи там на особливе становище першого серед рівних».

Майже десять років Юрій Рудницький, цеглина за цеглиною, збирав матеріали про князя, знаходячи щонайменші свідчення того часу і роблячи висновки, які, безумовно, будуть сприйняті неоднозначно, особливо в середовищі наших «професійних патріотів». Не з усіма тезами, на мою думку, можна погодитися — інколи автор збивається на панегіричний тон.

І все ж не хочеться, щоб цей супереч­ливий образ залишався на маргінесі української історичної науки. Читач може вирішувати і давати оцінки князеві Ієремії сам. Чи спробував хтось в Україні за останні 100 років створити політичну біографію цієї людини? Ні. Тим більше вагомою є ця есеїстична розвідка, написана ґрунтовно, із використанням чималого корпусу наукової літератури і до того ж не у властивому більшості науковців нудному стилі.

Кілька слів щодо «ненависті» князя до православ’я й інших релігій, про яку багато написано в українській народницькій і радянській історичній міфології. Так, у заповіті 1651 року князь-конвертит (навернутий 1632 року із православ’я в латинство) застерігав спадкоємців від руйнування православного храму (що у Вишневецькому замку), де молилися його предки...

«Слід уникати оцінок минувшини категоріями сучасності... хто не жив у ті чи інші часи, має про них лише приблизне уявлення», — зазначає Юрій Рудницький. Із цим важко не погодитися, перечитуючи цікаву розвідку про таку вкрай контроверсійну постать української і польської, та й усієї східноєвропейської історії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво