У пошуках істини й любові

Поділитися
Цього року виповнюється сорок років із дня смерті видатного вченого, соціолога світового масштабу Питирима Сорокіна...

Цього року виповнюється сорок років із дня смерті видатного вченого, соціолога світового масштабу Питирима Сорокіна.

Політика Радянського Союзу була сповнена парадоксів. Одним із них було затяте невизнання інакомислячих співвітчизників, аж до вигнання їх за кордони Вітчизни або позбавлення волі. Питирим Сорокін зазнав і того, й іншого сповна. Перебуваючи поза батьківщиною, Сорокін став усесвітньо відомим ученим, котрий справив значний вплив на розвиток світової думки. Невідомим він залишався тільки в рідній країні, де заборонялося згадувати й про нього, й про його численні праці.

У наші дні, коли вакханалія бездуховності й цинізму досягла небувалого розквіту, його заклик до безкорисливої й творчої любові, що видавався багатьом наївним, звучить як ніколи своєчасно.

Семінарист і агітатор

Питирим Сорокін народився 1889 року в селянській сім’ї у великому й малообжитому краї на північному сході Росії, заселеному нечисленним народом комі (на той час комі налічували 185 тисяч чоловік). Трирічним він втратив матір, а батько, котрий залишився з трьома дітьми, умілець і майстер-злотник, із горя запив. Проте він устиг навчити свого рідкісного ремесла старших синів, молодшого забрали родичі.

В одинадцять років, не в змозі більше терпіти побої п’яного батька, Питирим разом із старшим братом покинув рідну домівку. Брати ходили від села до села в пошуках роботи — кому дах пофарбувати, кому паркан полагодити. Та здебільшого працювати доводилося в сільських храмах: фарбували дахи й бані, писали ікони, робили ризи. Особливо ця складна робота вдавалася Питириму. Часте спілкування зі священиками, читання релігійних книжок, знайомство з церковними ритуалами й таїнствами, участь у церковному хорі й службах — усе це привело до того, що у свої дванадцять років Питирим став кимось на
кшталт мандрівного проповідника. Його знання псалмів, молитов і церковної служби дуже цінували селяни, із задоволенням слухаючи проповіді, а сам хлопець усерйоз став подумувати про тихе й спокійне монастирське життя. Проте сталося навпаки.

Помітивши здібності хлопчика на релігійній ниві, місцеві власті влаштували його на навчання до церковно-вчительської семінарії, що готувала вчителів для церковнопарафіяльних шкіл. Поруч були ткацькі фабрики, і допитливий хлопець швидко подружився з фабричним людом, став читати заборонену літературу, познайомився з революційними ідеями й представниками різних політичних партій.

Вибір був зроблений. Перед юнаком відкрився новий світ. І незабаром із старанного семінариста він перетворився на активного агітатора за повалення царату. Релігійність поступилася місцем напіватеїстичному запереченню теології й церковних обрядів. Питирим став керувати відділенням партії есерів у школі й округу. А старий світогляд і система цінностей замінилися теорією еволюції й природничо-наукової філософії. Свій вибір Питирим пояснював духовною близькістю з есерами, тим, що, на відміну від соціал-демократів, есери були партією всіх трудящих — селян, робітників й інтелігенції. Їхня ідеологія здавалася йому більш ідеалістичною, більш цілісною, ніж марксизм. Для есерів багато важили такі неекономічні чинники, як творчі ідеї, особисті зусилля, боротьба за індивідуальність, а не за існування.

Як ревного пропагандиста Питирима заарештували на першій же зустрічі з робітничо-селянською групою. Та немає щастя без нещастя. «Фактично ми, політичні в’язні, перетворили тюрму на безпечне місце для зберігання революційної літератури. Вільно відвідували одне одного... й щодня безперешкодно збиралися для обговорення політичних, соціальних і філософських проблем. За чотири місяці, проведені за гратами, я дізнався більше, ніж міг би мені дати пропущений семестр у церковно-вчительській школі. Це стосується й моїх майбутніх тюремних ув’язнень за царату (але не за комуністів), так само, втім, як і тюремних ув’язнень бага-
тьох російських учених і мислителів».

Після виходу з в’язниці Питирим Сорокін перетворився на безстрашного й енергійного «товариша Івана». Він організовував революційні мітинги і виступав на них із полум’яними промовами, інструктував партійні осередки есерів, писав і розповсюджував листівки. За завзятим пропагандистом почала посилено полювати охранка, і йому довелося терміново залишити рідні місця.

Наука й політика

Ось як описує першу появу Питирима в Петербурзі дружина університетського професора К.Жакова, котрий теж був родом із Комі.

«Відкриваю двері й бачу — стоїть переді мною сільський хлопець у косоворотці, з невеликою торбинкою в руках. На моє запитання, кого він бажає бачити, відповів, що приїхав від комі-народу й хотів би бачити комі-професора. Коли я запитала, де він залишив багаж, юнак показав на торбинку й сказав: «Усе тут». На запитання, чи є в нього гроші на прожиток, він життєрадісно відповів: «Так, у мене ще залишилося п’ятдесят копійок, уже є де жити й дворазове харчування щодня. Про гроші я не тривожуся. Коли треба буде, зароблю».

Поговоривши з гостем, професор із подивом виявив, що за простуватою сільською зовнішністю криється допитливий розум і невгавуча жага знань. І не випадково. Адже за плечима цього наївного й необтесаного на вигляд парубка, крім простої сільської торбинки, вже був великий життєвий багаж і не завжди вдалий досвід політичної боротьби.

Життєрадісному й товариському Питириму вдалося доволі швидко влаштуватися репетитором, там же знайти житло, а головне — за допомогою Жакова продовжити освіту на дворічних Черняєвських курсах. Юнак знайомився з безсмертними шедеврами літератури, музики, живопису, скульптури. У великому столичному місті Питирима не приваблювали ні сумнівні цінності, хоч би в які шати вони вбиралися, ні сумнівні забави й короткоплинні захоплення. І так було протягом усього його довгого життя.

Склавши іспит і отримавши атестат, Питирим здійснив свою давню мрію: вступив до Психоневрологічного інституту, одночасно відвідував курси з соціології, як і раніше, доробляючи репетиторством. А невдовзі, аби уникнути військової служби, перевівся в університет на юридичний факультет, де читали лекції з соціологічних проблем такі відомі вчені, як М.Ковалевський, Л.Петражицький, М.Туган-Барановський та ін. За роки навчання студент Сорокін вивчив класичні праці з соціології, філософії, психології, етики й права. Коли 1914 року Питирим закінчив університет, йому запропонували залишитися при кафедрі для підготовки до професорського звання, що він із радістю й зробив. Віднині наука стала справою всього його життя.

У листопаді 1916 року Питирим Сорокін склав іспит на ступінь магістра й здобув звання магістранта кримінального права, що дозволяло стати приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету. Як дисертацію молодий учений сподівався надати свою солідну працю «Злочин і кара, подвиг і нагорода». Та його плани зруйнували революція, а потім громадянська війна. 1917 року за уряду Керенського до університетських дисциплін була включена соціологія, і викладач-початківець став читати студентам лекції з його улюбленого предмета, дуже актуального в ті дні.

Вірний собі, Сорокін увесь цей складний і важкий час займав активну громадянську позицію. Опинившись у стані соціал-патріотів як член Тимчасового уряду Керенського, член Ради Російської Республіки, депутат Установчих зборів і Російської селянської ради, він виступав проти сепаратного миру з Німеччиною і за продовження бойових дій. У ті дні Сорокін був одним з основних редакторів есерівських газет «Дело народа» і «Воля народа».

25 жовтня Сорокін вирушив до Зимового дізнатися останні новини. Побачене потрясло його. Виявилося, що міністри Тимчасового уряду забарикадувалися в Зимовому під охороною лише жінок-солдатів і трьох сотень кадетів. Після штурму палацу їх кинули до Петропавлівської фортеці. «Та доля жіночого батальйону, — згадував він, — була набагато гіршою, ніж ми можемо собі уявити. Багато захисниць Зимового загинули, а тих, хто уникнув смерті, по-звірячому згвалтували більшовики. Деякі не витримували цього й помирали в страшних муках. Деяких чиновників Тимчасового уряду також убили з садистською жорстокістю».

По свіжих слідах виходить стаття Питирима «Переможцям». Вона була спрямована проти перемігших більшовиків, яких він таврував як убивць, гвалтівників, бандитів і грабіжників. «Ви, — писав Сорокін, — зрадники Батьківщини і революції. Зрадники Батьківщини тому, що своїми руками відкриваєте шлях полчищам німецького імператора. Зрадники революції тому, що погубили і губите її. Революція не з вами. Якби ви були революціонерами, чому ж уся революційна демократія не з вами? З вами — тільки темні банди».

Стаття мала колосальний успіх, і цим її автор поставив себе в непримиренну позицію до тих, хто захопив владу. Газету заборонили, а її автор став мишею, що втікає від кішки. «Усі дороги ведуть нині не в Рим, а у в’язницю. Я стомлений і змучений, почасти напруженою роботою, почасти голодом. Аби уникнути арешту, довелося за порадою друзів навіть змінити зовнішність», — записує в щоденнику Сорокін.

Проте більшовицька «кішка» все-таки впіймала «мишку», і Питирим потрапив до Петропавлівської фортеці, де вже сиділи багато його соратників. Умови в більшовицькій в’язниці різко відрізнялися від умов царської. Як згадував в’язень, «наша дієта складалася з дуже великої кількості окропу і майже нічого понад це». Через два місяці Питирима випустили. Та полювання на активного противника влади тривало. Навіть призначили ціну за Сорокіна і його соратників, живих або мертвих. І тоді Питирим із товаришем вирішив сховатися в неозорих північних лісах.

«Якось, — згадував Сорокін, — знайшли величезне болото. Близько п’яти годин йшли через нього в болотному багні. Постоли наші розвалилися, ступні були розідрані травою, все боліло. Та ми ще не дійшли до кінця проклятої трясовини, ані бодай до місця, де можна було відпочити й поїсти... Ніколи мені не забути це прокляте болото. Вода була така холодна, що ноги цілком втратили чутливість... Під час моїх лісових міркувань я позбувся багатьох ілюзій і хороших мрій, у реальність яких колись вірив».

Ховатися далі було неможливо. І Сорокін вирішив сам здатися в ЧК. Знову в’язниця, набита безпомічними страдниками, і щодня — болісне очікування, що цього разу саме за ним прийдуть, щоб відвести на розстріл. Це очікування смерті виснажувало і забирало останні сили. Та зовсім несподівано Питирима звільнили. Як пояснював сам Сорокін, його товариші поклопоталися перед Леніним, і вождь, щоб нажити політичний капітал на великодушності й привабити противників нового режиму, розпорядився випустити правого есера. При цьому він опублікував у «Правде» статтю «Цінні зізнання Питирима Сорокіна», в якій закликав політичних противників співробітничати з радянською владою.

У Петрограді звільнений Питирим побачив «мерзоту запустіння. Місто було немов зачумлене... Квартири обігрівали переважно диханням, вода була заражена тифом, у будинках полопались усі труби. Не було електрики. Прокляті хлібні черги забирали дві-три години щодня, але практично нічого не давали».

Сорокін повернувся в університет. Його лекції з соціології слухали не тільки студенти, а й просто публіка з вулиці. Як згадував учений, він намагався бути чесним соціологом, об’єктивно оцінював обстановку, підкріпляючи свої висновки науковими фактами.

1918 року більшовики видали декрет, який відміняв геть усі наукові ступені й звання у вузах, і лише 1921-го
цей абсурд скасували. У вузах Петрограда, як і по всій Росії, панували хаос, запустіння, цілковита особиста незахищеність учених, переслідування за політичні переконання. Проте Сорокіну за допомогою друзів удалося таємно випустити два об’ємні томи «Системи соціології» накладом десять тисяч примірників і швидко розповсюдити свою працю. Пішовши в підпілля й уникнувши таким чином арешту, вчений, після того як минула загроза, представив ці два томи як докторську дисертацію.

Незабаром в університеті за активної участі молодого соціолога створили кафедру соціології, і Питирим став її керівником. Виданій з таким ризиком роботі «Система соціології» судилося довге життя. Перекладена на безліч мов, вона довго була підручником у країнах Заходу й Сходу. У цій роботі вперше логічно систематизовано й емпірично деталізовано теорію соціальних структур.

А тим часом машина червоного терору працювала неспинно. «Померти нині в Росії легко, а от бути похованим дуже непросто. Збори професорсько-викладацького складу тепер мало відрізняються від поминок», — із гіркотою зауважував Сорокін. Радянська преса називала його ідеологом контрреволюції, лідером найбільш непримиренних професорів й інтелігентів. «Нехай той, хто шукає прикладів морального героїзму, — писав учений, — подумає про тисячі людей у Росії, котрі роками, день за днем непохитно відповідали більшовикам: «Не хлібом єдиним живе людина» і «Воздасть Господь кожному по ділах його». У ці важкі дні гоніння й переслідування Сорокін подружився з великим Іваном Павловим. Разом вони організували Товариство об’єктивних досліджень людської поведінки, разом часто виступали з критикою радянської влади.

Опублікувавши два томи своєї «Системи соціології», Сорокін відклав написання третього тому, щоб вивчити типове для революцій явище — голод. Тісно співпрацюючи з І.Павловим і В.Бехтерєвим, учений почав досліджувати вплив голоду на поведінку людини. Взимку 1921 року він виїхав для цього в Самарську й Саратовську губернії. Проте побачене було таким жахливим, що нерви не витримали, й дослідження довелося припинити. І все ж книжку «Вплив голоду на людську поведінку, соціальне життя і організацію суспільства» він написав і видав, хоча її й дуже понівечила цензура.

Тим часом наростала нова хвиля терору. У Москві за один тільки день заарештували понад сто п’ятдесят видатних учених і письменників. У Петрограді було ще гірше. І Питирим знову був вимушений переховуватися, не маючи змоги навіть заглянути додому, де його чекала молода дружина. Було ясно: нового арешту не уникнути. Та от з’явилися чутки, що заарештованих тепер не страчують, а висилають за межі країни. І тоді Питирим вирішив здатися сам. Він приїхав до Москви, де його ім’я не викликало такого обурення, як у Пітері, й з’явився в ЧК.

«Чекіст розвів руками:

— У нас і так багато народу в Москві, навіть не знаємо, що й робити. — Хвилину подумавши, сказав: — Всі заарештовані однаково мають бути вислані за кордон. Підпишіть ці два папери й протягом десяти днів залиште територію РРФСР».

«Один з останніх візитів я зробив П’ятакову, — записав у щоденнику Сорокін, — одному з керівників комуністів, людині, з якою дружив у студентські роки. Я сказав йому:

— П’ятаков, дозволь дізнатися, ти насправді віриш у те, що ви будуєте комуністичне суспільство?

— Звісно ні, — чесно відповів він».

Згодом, аналізуючи пережите, Сорокін дійшов висновку: «Всі великі революції проходять три типові фази. Перша з них — коротка — позначена радістю звільнення від тиранії старого режиму й великого очікування реформ... Ця початкова стадія промениста... Коротка увертюра звичайно змінюється другою, деструктивною, фазою. Велика революція тепер перетворюється на злий вихор, що змітає на своєму шляху все, не перебираючи. Революційний уряд на цій стадії грубий, тиранічний, кровожерливий. Його політика насамперед руйнівна, насильницька й терористична. Якщо ураганна фаза не цілком перетворює націю на руїни, революція поступово вступає в третю фазу свого розвитку — конструктивну. 1917 року я випробував на собі лише першу й другу стадії життєвого циклу тієї епохальної революції».

Похмурого вересневого дня 1922 року вчений Питирим Сорокін залишив батьківщину.

Свобода й творчість

1923 року Сорокін разом із дружиною прибув до Чехословаччини на запрошення його друга доктора Масарика, який став президентом Чехословацької Республіки. Позбувшись постійної загрози арештів і діставши нарешті змогу спокійно працювати, молодий російський учений уражав усіх своєю надзвичайною працездатністю. Він цілком віддався творчій роботі, читав лекції в університеті, просиджував днями в празьких бібліотеках, видав книжки «Сучасний стан Росії» і «Нариси соціальної педагогіки і політики», водночас продовжуючи працювати над темою соціології революцій, яка його цікавила завжди.

Віддалившись од «берегов отчизны дальней», колишній революціонер порвав і зі своїм минулим світоглядом. Власний негативний досвід привів до, як зазначав сам соціолог, «переоцінки моїх цінностей, перебудови моїх поглядів і зміни мене самого як особистості... Результатом стало те, що я називаю інтегральною системою філософії, соціології, психології, етики й особистих цінностей. Революція 1917 року розбила вщент мої погляди на світ, разом із характерними для них позитивістською філософією й соціологією, утилітарною системою цінностей, концепцією історичного процесу як прогресивних змін, еволюції до кращого суспільства, культури, людини... Хвиля смерті, звірства й невігластва, що захлеснула світ у ХХ, цивілізованому, як вважалося, столітті, цілком суперечила всім солоденьким теоріям прогресивної еволюції людини від неуцтва до науки і мудрості, від звіроподібного стану до шляхетності звичаїв, від варварства до цивілізації, від теологічної до позитивної стадії розвитку суспільства, від тиранії до свободи, від злиднів і хвороб до необмеженого процвітання й здоров’я, від потворності до краси, від людини — найгіршого зі звірів — до надлюдини-напівбога».

А в цей час життя готувало вченому крутий поворот. Несподівано російський соціолог дістав запрошення від соціологів американських університетів зі штатів Іллінойс і Вісконсін. Йому пропонували прочитати серію лекцій про російську революцію. Сорокін уже давно цікавився як соціолог американськими соціальними, політичними й економічними теоріями, культурою й способом життя. Крім того, групи російських емігрантів теж просили прочитати лекції про російську революцію, а як гонорар піднесли тепле пальто, якого Питирим дуже потребував.

У ті перші важкі дні Сорокін зблизився серед російських емігрантів з авіаконструктором Ігорем Сікорським, котрий майже без грошей у колишньому корівнику починав створювати свої літальні апарати. Обидва були у матеріальній скруті, яку вважали тимчасовою, й обидва твердо вірили в перемогу своєї справи. До речі, Питирима ніколи — ні на батьківщині, ні на новому місці — не гнітили необлаштованість побуту й брак грошей. Головне було в нових можливостях віддатися цілком улюбленій роботі. Він видає працю про соціологію революції й «Аркуші з російського щоденника», читає лекції, пише статті. А на дозвіллі вивчає англійську.

Визнання

Молодий російський учений із честю витримав випробування своїх фахових здібностей. Його запрошують читати лекції в Міннесотський університет. Як завжди енергійний і діяльний, Питирим вражає всіх своєю надзвичайною працездатністю. За шість років роботи в Міннесоті він написав такі видатні праці, як «Соціологія революції», «Соціальна мобільність», «Сучасні соціологічні теорії», «Основи сільської та міської соціології» і безліч статей у наукових журналах. «Я знав: моя продуктивність за шість років перевершує те, що видає середній американський або іноземний соціолог за все життя», — з гордістю зізнавався Сорокін. Його праці завоювали визнання вчених і громадськості, стали «класичними» й дали йому почесні ступені та членство в королівських і національних академіях різних країн, крім, зрозуміло, Радянського Союзу, де після від’їзду вченого люто було знищено його дослідження про голод.

Особливе зацікавлення викликала написана у співавторстві з К.Ціммерманом книжка «Основи сільської та міської соціології». Міністерство сільського господарства США запропонувало розширити роботу з проблем сільської соціології, внаслідок чого світ побачила праця в кількох томах «Систематизована хрестоматія із сільської соціології».

А Сорокін уже почав працювати над майбутньою книжкою — «Соціальна і культурна динаміка».

Така інтенсивна наукова діяльність, усупереч побоюванням друзів, не позначалася негативно на здоров’ї вченого. Насамперед тому, що він поєднував її з активним фізичним відпочинком — поїздками в гори, риболовлею, тривалими пішохідними прогулянками й захоплюючими мандрівками з друзями. А друзів у Питирима Олександровича було багато. Дуже комунікабельний, зі здоровим почуттям гумору, він швидко зближувався з людьми, і його дружба тривала довгі роки. Крім того, Питирим і його дружина були постійними відвідувачами художніх виставок, театрів та концертних залів. Особливе місце в його житті посідали симфонічні концерти і дружба з великим диригентом Бостонського симфонічного оркестру Сергієм Кнусевицьким, якого він знав ще з Петрограда.

1930 року відомого російського соціолога запросили в Гарвардський університет у Кембриджі для створення в його стінах соціологічного факультету. Оскільки соціологія, на думку вченого, — найскладніша з усіх психосоціальних наук, факультет мав стати першокласним за складом викладачів, навчальними програмами та дослідницьким потенціалом. Щоб втілити все це у життя, Сорокіну знадобилося багато часу й сил. Одночасно він продовжував розробляти нову тему з соціальної і культурної динаміки, зібравши величезний емпіричний матеріал стосовно безлічі соціокультурних процесів.

Ще до завершення роботи над рукописом компанія «Американська книжка» запропонувала авторові контракт на публікацію його «Динаміки...» у чотирьох
томах. Попит на книжку перевершив усі очікування. Надійшла заявка на скорочений варіант. Крім широкого визнання, автор отримав посаду президента Міжнародного інституту соціології і Міжнародного конгресу з соціології, почесне членство в кількох королівських академіях наук та в наукових товариствах різних країн.

Гарвардський соціологічний факультет став значним центром соціологічної підготовки й випустив багатьох видатних соціологів. Питирим Сорокін був його керівником із 1930 по 1942 рік.

Енергія творчої любові

Як справжній соціолог Питирим Сорокін гостро відчував прийдешні біди людства, і це не давало йому спокою. У своїх лекціях та працях він попереджав суспільство, що погрузнуло в бездуховності, безпечно веселилося, про неминучу розплату — війни та руйнації. Про це ж він писав також у своїх книжках «Людина і суспільство в епоху лихоліть», «Суспільство, культура й особистість, їх структура та динаміка. Система загальної соціології». Наприкінці Другої світової війни він написав книжку «Росія і Сполучені штати», метою якої було закликати обидві країни та їхніх лідерів продовжувати взаємовигідне співробітництво, щоб уникнути збройних конфліктів і зберегти мир. Книжки мали успіх, однак світ уперто продовжував рухатися назустріч своїй загибелі.

Зрештою видатний соціолог дійшов висновку, що «гігантське завдання мирного розв’язання колосальних труднощів нашого часу не можна доручити чинним урядам… які складаються з політиків, яких обирають політики, і служать вони теж не народу, а самим політикам... Як особлива каста нинішні правлячі соціальні групи не виявляють навіть мінімуму інтелектуальної, моральної й соціальної кваліфікації, потрібної для успішного розв’язання грандіозних завдань, які стоять перед нами». На його переконання, «розумові здібності правителів мають більше ознак ментальної й моральної шизофренії, ніж такі в керованого населення загалом. Правлячі групи містять більше як розумово обдарованих, так і розумово відсталих або ненормальних у ментальному плані людей, ніж пересічні представники населення. Правляча верства більшою мірою складається з особистостей, схильних до домінування, агресивності, високоегоїстичних, сміливих і авантюрних натур, людей жорстоких і позбавлених чутливості, лицемірів, брехунів та цинічних махінаторів, ніж кероване нею населення. Поведінка правлячих груп більш злочинна й аморальна, ніж інших верств суспільства».

І тоді вчений вирішив весь свій час присвятити пошукам засобів і способів, які могли б запобігти знищенню людства у грядущих згубних війнах. На його переконання, ні перемога демократії, ні загальна освіта, ні такі організації, як ООН або світовий уряд, не здатні врятувати світ від воєн та кривавих катастроф. Саме про це він із гіркістю писав у новій книжці «Відновлення гуманності» 1948 року. І саме це гостре відчуття безодні, що розверзлася перед людством, привело його до цілком нового і, на перший погляд, парадоксального підходу в пошуках порятунку людського суспільства. Недарма він був співвітчизником великого мислителя Льва Толстого!

Питирим Сорокін дійшов однозначного висновку, що міцний мир і гармонія між людьми неможливі без творчої безкорисливої любові. Треба спрямувати людей шляхом альтруїзму й творення і об’єднати всіх у єдину згуртовану родину. Вчений висловив припущення, що безкорислива творча любов — це величезна й надзвичайно потужна енергією, яка містить у собі надзвичайні можливості. Він поставив перед собою завдання вивчити цю енергію, навчитися отримувати її й плідно використовувати.

За задумом ученого, це грандіозне завдання мав виконати Гарвардський дослідницький центр із творчого альтруїзму, який він заснував і в якому планував працювати над своєю темою, як завжди, сам. Проте масштабність досліджень потребувала великої кількості помічників. Грошей же на це не було. І раптом сталося диво. Несподівано керівник центру отримує листа, в якому якась не знайома йому людина, дізнавшись про його проблеми, висилає двадцять тисяч доларів і обіцяє протягом п’яти років фінансувати дослідження. Цим благодійником виявився один із лідерів бізнесу США, відомий філантроп.

Небувалий за розмахом проект деякі вчені називали просто безглуздим, посилаючись на його ненауковість і фантастичність. Але впертого Сорокіна це анітрохи не бентежило. І він продовжував втілювати в життя свій задум. За час роботи центру було опубліковано близько двох десятків наукових праць багатьма мовами світу, зокрема такі книжки, як «Альтруїстська любов», «Види любові та її сила», «Форми і методи альтруїстського та духовного зростання», «Влада і мораль» «Американська сексуальна революція. Вияви й наслідки» та багато інших.

Працівники центру дослідили близько 4600 персоналій усіх християнських святих і п’ятисот сучасних американців-альтруїстів. Було отримано конкретний матеріал про їхні біологічні особливості, склад розуму та характер. Також проаналізували різні методи виховання альтруїзму, починаючи з найдавніших часів і до сучасності.

Відстежуючи альтруїстичне перевтілення особи, працівники центру докладно вивчили життя великих Посвячених і апостолів, звернувши особливу увагу на альтруїстичну трансформацію. Було виділено три типи альтруїстів — вроджені (Альберт Швейцер, Франклін та ін.), навернені (Будда, св. Павло та ін.) і проміжний тип — святі Феодосій, Терезія та ін. Крім того, було переосмислено теорії структури особистості та її інтеграції, які панували раніше.

Зібравши й дослідивши численні історичні факти, вчені центру довели, що безкорислива творча любов може зупинити агресивні міжособистісні й міжгрупові сутички, здатна перетворювати ворожі стосунки в дружні, може реально впливати на міжнародну політику й залагоджувати міжнаціональні конфлікти. Це — життєва сила, необхідна для фізичного, розумового й морального здоров’я кожної людини і всього суспільства, оскільки здатна гармонізувати суспільний лад. Це загальне поширення безкорисливої любові — необхідна умова запобігання новим війнам та будь-якій міжлюдській ворожнечі.

Наприкінці 1959 року почесний професор Гарварду Питирим Сорокін вийшов у відставку. А Гарвардський центр через брак коштів перевели в Американську академію наук і мистецтв, де найвидатніший соціолог свого часу продовжував трудитися майже сам. Його тривожили пануюча у світі «вакханалія бездуховності». Згубна й отуплююча «інтелектуальна жуйка» преси, цинічна жор-
стокість і вульгарність телебачення. Він, як і раніше, був переконаний, що доля людства балансує на межі життя і смерті.

«Щоб не бути разом із тими, хто заварює цю кашу, — писав професор у своїх розмірковуваннях про прожите життя, — я відкинув порожні цінності, хибні істини й бундючні претензії існуючих соціальних устроїв, зумисне протиставивши себе їхній мішурі, жазі швидкого, але нестійкого успіху, їхньому лицемірству, прагненню влади й цивілізованому звірству...

Щоб пройти крізь хаос вакханалії бездуховності і не зрадити себе, я створив власний інтегральний світогляд — цілісну систему знань та переконань із природничих наук, релігії, філософії, соціології, психології, етики, політики, економіки і образотворчих мистецтв... Інтегралізм, який об’єднав Верховну трійцю — Правду, Добро та Красу, дав мені міцну основу для збереження власної цілісності й мудро спрямовував мене в хащах бездуховної цивілізації, що розкладається».

Останні роки життя вчений-соціолог, відомий усьому світові (крім Радянського Союзу, де йому не вибачили «зради» й «наклепу на адресу більшовизму», і з цієї причини його ім’я замовчувалося, а праці були під забороною), присвятив утвердженню своїх наукових ідей та творів. Його книжки виходять у всіх країнах світу, а сам він, на численні запрошення, бере участь у міжнародних соціологічних конгресах у Нюрнберзі й Мехіко, Кордобі, в роботі Першого з’їзду Міжнародного товариства порівняльних досліджень цивілізацій у Зальцбургу, де був президентом, у трьох наукових конференціях у Вашингтоні, у Міжнародному дипломатичному семінарі. Крім того, Питирим Олександрович читав лекції в університетах Флориди, Нової Англії, Каліфорнії, Джорджії, Вірджінії, у школі богослов’я і Йельському соціологічному клубі, в Прінстоні, Пенсільванії тощо. До того ж він широко листувався з колегами багатьох країн світу. Недарма його колись у молодості називали Шаленим Питиримом. Ця шаленість у творчості збереглася в ньому до глибокої старості.

Життєвий шлях Питирим Сорокін завершив 1968 року, не доживши до вісімдесят одного року.

Свій російський щоденник учений закінчив такими словами:

«Хоч би що сталося в майбутньому, я знаю тепер три речі, які збережу в голові і серці назавжди. Життя, навіть найважче, — це найкращий скарб у світі. Вірність обов’язку — другий скарб, який робить життя щасливим і дає душі сили не зраджувати своїх ідеалів. Третя річ, яку я пізнав, полягає в тому, що жорстокість, ненависть і несправедливість не можуть і ніколи не зуміють створити нічого вічного ні в інтелектуальному, ні в моральному, ні в матеріальному сенсах».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі