У полоні чотирьох імперій, або Про корені расизму в Росії і про небезпеку його сходів на Сході й Півдні України - Соціум - dt.ua

У полоні чотирьох імперій, або Про корені расизму в Росії і про небезпеку його сходів на Сході й Півдні України

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

Гітлер, чия расистська ідеологія націонал-соціалізму спочатку спиралася головним чином на антисемітизм, напевно здивувався б таким масштабам поширення антисемітських і расистських настроїв у сьогоднішній Росії...

Гітлер, чия расистська ідеологія націонал-соціалізму спочатку спиралася головним чином на антисемітизм, напевно здивувався б таким масштабам поширення антисемітських і расистських настроїв у сьогоднішній Росії. Понад 42% громадян Росії виступає за обмеження впливу євреїв в органах влади, полі-тиці, бізнесі та інших сферах, 28% — узагалі за обмеження проживання євреїв, 60% — за виселення кавказців. Це жахливі цифри. Але чому ксенофобія та антисемітизм так поширені в Росії, де ще п’ятнадцять років тому активно пропагували ідеї інтернаціоналізму, а сьогодні продовжують культивувати перемогу в Другій світовій війні над фашизмом? Такі причини, як погіршення матеріального становища, міграція та «фантомні болі» після розвалу СРСР, не переконують. Багато сусідніх із Росією країн мають ті самі проблеми, але там немає такого розмаху ксенофобії та антисемітизму. На наш погляд, головна причина — невдалий вибір ідей розвитку самого російського суспільства: синдром імперії.

Синдром імперії та расизм

Після розвалу СРСР зростання національної самосвідомості в Росії, замість формування нового вільного багатонаціонального співтовариства, трансформувалося в чималої частини населення в ілюзорні ідеї відновлення імперії як необхідного чинника повернення колишньої «величі», а також об’єднавчого чинника народів, які проживають у країні. Цей процес був підтриманий правлячими елітами та політтехнологами, які сподівалися на рецидив свідомості населення країн-сусідів і їхнє приєднання в подальшому до РФ.

Кожна еліта (комуністична, націонал-патріотична (чи монархічна), євразійська і навіть демократична) спиралася на свій тип «ностальгії», але їх об’єднувало одне — імперія. Фактично як загальнонаціональну ідею використовували симбіоз образів одразу трьох типів імперій — «червоної», «білої» і «євразійської».

Комуністичний тип еліт експлуатував ностальгію частини населення як усередині країни, так і в колишніх союзних республіках. Націонал-патріотичний, чи монархічний, — живив амбіції високочолих інтелігентів і націонал-патріотів, які заходилися літературно-філософськи перелицьовувати ідеї колишньої царської «в’язниці народів» на благозвучні символи. Євразійський тип намагався надати всьому цьому симбіозу ще якогось особливого сакрально-містичного сенсу — месіанства та історичної неминучості, т.зв. євразійства.

Не помічаючи саморуйнівної природи цих імперій, ідеологи такої мішанини фактично замість ловити в сіті колишні союзні республіки, поступово ідеологічно заганяли Росію в інші сіті — расистські. Кожна з перелічених імперій мала на увазі свій тип притаманних їм ідей ксенофобії, переваг російської нації над іншими, зрештою виходячи на фашистські теорії вищої арійської раси. Саме ці ідеї сьогодні перетворилися в Росії на «рушійну силу великого народного руху».

Що ж до четвертої імперії, то багато хто напевно пам’ятає, як напередодні останніх виборів до російської Держдуми відомий демократ Анатолій Чубайс видав прожект про «ліберальну імперію» на пострадянському просторі. Зауважте: не про побудову нормального демократичного суспільства в самій Росії, а саме про імперію. Але сьогодні російські демократи про цей політтехнологічний ляп не згадують. Хакамада, Каспаров, Новодворська та інші російські демократи, за їхніми словами, бачать Україну і Росію добрими та незалежними сусідами.

Звичайний фашизм

Расизм як побічний продукт імперських ідей міцно вкоренився в російському суспільстві. Як наслідок — рух скінхедів у Росії стає дедалі масовішим і неконтрольованим. Сьогодні він (налічуючи 150—200 тисяч людей) є мережевою структурою з великою автономністю і жорсткою дисципліною всередині кожної групи. Ідеологічно цей рух спирається на найодіозніші расистські теорії. Серед джерел не тільки «Моя боротьба» Адольфа Гітлера — скінхеди більше орієнтуються на вузькоспецифічні «підручники» з неоязичництва, неоарійства на кшталт «Удару російських богів» тощо. (Так під час провадження в недавній справі Коптєва, який порізав кількох людей у московській синагозі, адвокати в пошуках виправдань обвинувачуваного вказали на «Удар російських богів» як на причину його психічного «зсуву»).

Скінхеди, маючи свою культуру, інтегровані в суспільство й фактично мають усі можливості для розвитку. До їхніх послуг маса расистської літератури, величезна кількість інтернет-сайтів, численні рок-групи з різноманітним набором нацистських і расистських пісень. Причому грають рок-групи не на пральних дошках, а на добротній фірмовій апаратурі. Диски з їхніми піснями поширюються і на південному сході України.

Взяти, наприклад, нацистську групу «Банди Москви» із її піснями «Белая борьба» («пусть будет белой наша страна…»), «Белый волк» («сколько еще предстоит нам сражений, сколько еще будет литься арийская кровь, арийцы спасут свой народ от всех унижений…»), «Отряды НС» («отряды НС шли по земле, борясь с красной мразью… Арийский народ непобедим»). Або пісні рок-групи Ф.Волкова «Безумные усилия» («Нас все чаще преследует черный цвет, но мы ведь родились с белой кожей. Для черных в белом мире места нет…»), «Бритоголовые идут» («Изменилась Россия, изменилась страна, стало много кавказцев, поднял голову негр…»). Список груп можна продовжити.

За всієї автономності й закритості організації скінхедів можуть відносно легко взяти під контроль, наприклад, спецслужби, і за допомогою їхніх лідерів масово використовувати у певних цілях. У пресі вже неодноразово висвітлювалися факти експлуатації загонів скінхедів полі-тичними структурами в різних російських містах для організації тиску чи заворушень. ЗМІ стверджують, що в Росії під патронатом влади створюються рухи-клони, нібито покликані стати антиподами скінхедам. Проте їхнє кредо — євразійський націоналізм. А він часто є ширмою для прибічників антисемітських і расистських ідей. Як, наприклад, це відбувається у випадку з рухом «Местные», що діє в Московській області.

Окрема тема — чиновницький расизм і ксенофобія. Для того щоб зрозуміти серйозність цієї проблеми, наведемо як приклад жахливу ситуацію зі становищем турків-месхетинців у Краснодарському краї, де безчинствам місцевих козаків відкрито потурає місцева влада. Так восени 2001 року в Краснодарі на конференції громадсько-політичного руху «Отечество» губернатор Олександр Ткачов заявив: «На Кубані немає місця для циганів, турків-месхетинців, курдів та інакодумців». Справа дійшла до того, що демократичні країни, зокрема США, надають п’яти тисячам турків-месхетинців притулок.

Чи є небезпека расизму в Україні?

Прояви антисемітизму у виступах керівництва МАУП відомі й засуджені в суспільстві. Показово, що на недавніх парламентських виборах партії, які припускалися антисемітських висловлювань (зокрема Українська консервативна партія), набрали близько 0,1% голосів. Це дає підстави говорити, що сьогодні подібні ідеї не знаходять підтримки в суспільстві (незважаючи на те, що в деяких містах України можна натрапити на ксенофобські написи). Україна не була імперією, і, слід думати, небезпеки виникнення расизму на цьому ґрунті немає.

Водночас не можна не враховувати, що схід і південь України перебувають під серйозним впливом російського інформаційного поля. Тому тут слід побоюватися появи проімперських настроїв із наступним розвитком на їхній основі нацизму, расизму та ксенофобії. Тим паче що в Україні цілеспрямовано діють організації, які прямо чи опосередковано сприяють таким настроям.

Так, 2005 року в Росії остаточно оформився потужний проект «Міжнародний євразійський рух» і його молодіжне крило «Євразійська спілка молоді» (ЄСМ), побудовані на варіаціях ідей про антагонізм Заходу і Сходу, «морської» та «сухопутної» рас, протистояння слов’ян і неслов’ян. (Примітно, що прибічники цього руху брали участь у відомому листопадовому нацистському марші в Москві). Міжнародний характер руху, його мережевий, напіврелігійний принцип побудови, запозичений у тоталітарних сект, несе загрозу поширення в Україні цього особливого типу расизму. У Феодосії була вже не перша проба сил і цього руху: до складу ради ЄСМ на установчому з’їзді 26 лютого 2005 року ввійшли лідер «Братства» Дмитро Корчинський, лідер прогресивних соціалістів Наталя Вітренко і відомий Олександр Дугін — «ідеолог євразійства та антиглобалізму».

Висновок один: проімперські настрої несуть серйозну загрозу національному миру в Росії і загрожують їй катастрофічною руйнацією. Україну ці процеси, нехай і набагато меншою мірою, також можуть зачепити. Україна може допомогти врятувати Росію, назавжди поховавши її проімперські амбіції та надії на їхнє здійснення. І чим раніше це буде зроблено, тим швидшим буде процес одужання суспільства Росії, тим раніше там зможуть здобути перемогу справді демократичні сили, з якими легко знайдуть спільну мову і Захід, і Схід України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №16, 26 квітня-10 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво