ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ» 26 ТРАВНЯ 2001 Р. — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Б.ГРАБОВСЬКОГО - Соціум - dt.ua

ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ» 26 ТРАВНЯ 2001 Р. — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Б.ГРАБОВСЬКОГО

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Легкий доторк до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту...

Борис Грабовський з «телефотом» (1928 р.)
Афіша публічної лекції Б.Грабовського
Павло Шмаков — непримиренний опонент Б.Грабовського у «телевізійному протистоянні»
Борис Грабовський з «телефотом» (1928 р.)

Легкий доторк до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту. Чудо? Так. Але ми звично називаємо його телебаченням.

Тим, кому сьогодні тридцять-сорок, здається, що воно було завжди. Люди ж старшого покоління пам’ятають часи, коли вечорами лише в небагатьох квартирах спалахували екранчики перших «КВНів», і «на телевізор» ходили до сусідів, як у гості.

Дійсно, «домашній екран» наймолодший у колі муз масових комунікацій — кіно та радіо. Реалізація ідеї дальнобачення — спільне колективне дітище багатьох вчених і радіоентузіастів різних країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою рухомого зображення вперше у світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському — сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

В історії телебачення — це одна з маловідомих сторінок, яка характеризується особливим драматизмом зіткнення різних наукових концепцій, наповнена гіркотою поразок і радістю перемог.

Павло Шмаков —
 непримиренний опонент Б.Грабовського
 у «телевізійному протистоянні»

Телебачення, на наших очах заповнивши весь світ (нині на планеті понад півтора мільярда телеприймачів), з’явилося досить скромно. В одній з лабораторій Петербурзького технологічного інституту зібралися вчені на демонстрацію передачі зображення на відстань (а точніше, в сусідню кімнату) їхнім колегою професором Борисом Розінгом. Серед незнайомих приладів, механізмів, плутанини різнобарвних дротів, які лежали на столі, впадала у вічі запаяна по обидва боки скляна трубка — прообраз сучасного телескопа. Розінг увімкнув прилад. Кімната наповнилася тріском і цокотом, освітилася мерехтливим блакитнувато-фіолетовим сяйвом. Запахло озоном. Трубка засвітилася. Несподівано присутні побачили на екрані дві темні пересічні горизонтальні і вертикальні лінії. Чи міг хтось із них, дев’ять десятиліть тому зібраних на першу в світі телекартинку, уявити велике майбутнє «новонародженого»? Адже саме від маленького скляного екранчика Розінга йде родовід сучасного електронного телебачення.

У романі американського письменника Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій», дуже популярного в нас у 60-ті роки, згадується про те, що в одного росіянина виникла правильна ідея, але це було до появи електронних ламп... Ніхто раніше не намагався так використовувати електронну трубку. «Один росіянин» — це саме він, Борис Львович Розінг. Після п’яти років успішних досліджень, 25 червня 1907 року, він подав офіційну заявку на «Привілей». Час тягнувся неймовірно довго. Вже Німеччина й Англія визнали за Розінгом авторське право на «електронний телескоп». А на батьківщині, у Росії, лише через три роки отримав Б.Розінг вітчизняний «Привілей» за №18076 — перший у світі патент на електронний телевізор. Передбачаючи велике майбутнє свого винаходу, Розінг писав:

«Опускаючи приймальні апарати такого приладу (телескопа) у глибини океанів, можна буде бачити життя та скарби, заховані там... Хворий, прикутий до ліжка, за допомогою цього приладу встановить зв’язок із недоступним йому громадським життям... Він бачитиме все, що відбувається на вулицях, площах і в театрах...»

Маля, котре осідлало іграшкову конячку

 

Та все ж не Сполучені Штати Америки, як стверджує герой роману М. Уїлсона, дали могутні крила одному зі справжніх чудес сучасної цивілізації — телебаченню. Сконструйований Б.Розінгом телеприймач, винайдений О.Поповим ще 1895 року бездротовий радіозв’язок стали надійними крилами втілення в життя вікової мрії людства про бачення на відстані. Залишалося зробити останнє: створити сам прилад для передачі зображення теж електронним способом, тобто винайти конструкцію, котра нині перетворилася на складне і розгалужене господарство — телецентр, і з’єднати його «електронним мостом» із приймачем. Це й стало життєвим подвигом Бориса Павловича Грабовського.

У невеликому фотолітопису життя та діяльності Павла Грабовського є один досить примітний знімок. Поруч із Павлом Арсенійовичем, жити якому залишилося кілька місяців (царська каторга зовсім підірвала його здоров’я), сидить молода мати з добрими сумними очима, ласкаво підтримуючи рукою хлопчика, котрий осідлав бутафорську конячку. Маля з цікавістю дивиться у фотооб’єктив.

Це — Борис Павлович Грабовський, людина, об’єктив сконструйованої котрою телекамери вперше у світі транслював рухоме зображення, що передається і приймається повністю електронним методом. Але шлях до видатного відкриття виявився дуже нелегким.

Народився Борис Грабовський він 26 травня 1901 року в Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. По смерті П.Грабовського (у листопаді
1902 р.) сім’я переїхала до Одеси, а потім Харкова, а пізніше змушені були переїхати в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 року Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. Борис Грабовський був добровольцем першої, а потім четвертої легкої туркестанської батареї, служив у складі частин особливого призначення (ЧОН).

Жадібного до знань хлопця направляють на навчання в дворічну ташкентську спецшколу. Він захоплюється фізикою. Борис Павлович вступає на підготовчий курс Середньоазіатського університету в Ташкенті, одночасно працюючи там лаборантом. Тут він зблизився з професором Г.Поповим і в його бібліотеці вперше познайомився з роботами Б.Розінга в галузі електронної телескопії. Ідея передачі зображення на відстань полонила уяву юнака. Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальної електронної трубки. Якщо професор Б.Розінг використовував електронний промінь для послідовного загоряння люмінесцентного екрана, то Борис Грабовський змусив цей промінь рухатися по поверхні надчутливої металевої пластинки, на яку проектувалося зображення. Перші результати експериментів були обнадійливими, але далі справа не пішла — позначився брак знань.

Отримавши премію за свій перший прилад — катодний комутатор, Борис їде в Саратов до тітки по матері. Та швидко оцінила здібності племінника, одночасно відмічаючи прогалини в його освіті. Вона знайомить Бориса Павловича з викладачем фізики й математики Миколою Георгійовичем Піскуновим. Попри різницю у віці, вчитель й учень незабаром потоваришували. Грабовський захопив Піскунова ідеєю дальнобачення. До практичного конструювання телевізійного апарата вони залучають і молодого саратовського інженера-електрика, пристрасного радіоаматора Віктора Івановича Попова.

Незабаром проект електричної телескопії катодного типу був готовий. Переконавшись, що така апаратура може реалізувати проблему передачі і прийому зображення на відстань, експериментатори знайомлять зі своїми розробками наукову громадськість Саратова.

«Проект заслуговує на те, щоб його теоретичну розробку направити на практичне дослідження, що в наших умовах неможливо. Винахідників необхідно відрядити до Москви чи Ленінграда», — висловив спільну думку комісії професор Саратовського університету Леонтьєв.

Восени того ж року експериментатори побували у Військово-технічному управлінні Народного комісаріату військових і морських справ СРСР, де конструкцію схвалили. Військові відомства вже тоді пильно стежили за розробками в галузі передачі зображення на відстань.

 

Невдалий експеримент

 

8 листопада 1925 року Б.Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з «батьком електронного телебачення» Б.Розінгом. Після детального вивчення схем, професор схвильовано звернувся до них: «Дорогі мої! Чи розумієте ви самі, до чого додумалися: зробити обидві сторони електронними, чим досягається ідеальна синхронізація?! Це — відкриття!.. Завтра ж подайте заявку на патент...»

Афіша публічної лекції Б.Грабовського

І незабаром винахід Б.Грабовського та його друзів отримав вітчизняний, а потім і міжнародний патент. Цими документами підтверджувався його пріоритет на першу в світі повністю електронну систему телебачення.

З ініціативи професора Б.Розінга в тресті заводів слабкого струму «Связьэлектро» зібралися експерти, серед яких були відомі вчені — Мандельштам, Папалексі, Чернишов, Гуров. Розінгу з трудом вдалося переконати комісію в необхідності практичного експерименту. З ленінградським заводом «Світлана» було укладено угоду на виготовлення діючого макета повністю електронної телевізійної установки.

І тут життя дає винахідникам перший суворий урок. «Конструктора нам не дали, — скаржиться в листі до рідних Борис, — замість нього виділили лише кресляра. Адміністрація заводу ставиться до нас як до утриманців. Експериментувати дуже важко. Та це й зрозуміло: на «Світлані» запроваджується госпрозрахунок, а ми плутаємося під ногами. Адміністрація заводу дуже незадоволена нашим прикомандируванням».

Попри те, що відведений за згодою термін виготовлення апаратури був дуже коротким — лише три місяці, усе ж вдалося підготувати трубку й інші електронно-вакуумні прилади. Авторам проекту не терпілося якомога швидше побачити своє дітище в справі. І ця поспішність виявилася згубною для їхнього «телефота». Під час демонстрації членам комісії електронна трубка не прийняла передане приладом зображення.

«Нам дуже не пощастило! — згадував пізніше Борис Грабовський. — Трубки виявилися не дуже вдалими і працювали погано. І ми не могли приймати зображення, а лише передавали його й отримували рухоме зображення... на телефон: ми його не бачили, лише чули шерех».

Комісія вирішила призупинити досліди, припинити випуск обладнання.

І хоча перший практичний експеримент закінчився невдачею, його значення в історії телебачення велике: молоді винахідники наважилися створити повний електронний комплекс, включаючи і радіопередавач. Низка поданих ними ідей і сьогодні реалізується в техніці передачі зображення на відстань.

Невдалі експерименти на «Світлані» завершили етап еволюції «телефота». На цьому і закінчилася співдружність Б.Грабовського з М.Піскуновим і В.Поповим: друзі, глибоко засмучені невдачею, охололи до винаходу.

У цей важкий для справи час Борис Павлович не занепав духом. Повернувшись до Саратова, він енергійно пропагує серед населення ідею передачі зображення на відстань, виступає з публічними лекціями з питань дальнобачення, пророкує телебаченню велике майбутнє.

Можливості застосування «телефота», вважав винахідник, величезні: «Помістивши його в сталевий футляр і приєднавши до нього прожектор, ми зможемо побачити таємниці морських глибин. Оскільки «телефот» може бачити невидиме випромінювання, то не виключене його застосування й у гірничій справі для пошуків корисних копалин. Одне з найцікавіших питань — застосування «телефота» в астрономії. Уявімо телескопічну трубку, де кілька об’єктивів, дзеркальних чи оптичних (усе одно), збирають промені від світила, скажімо, далекої зірки, в одне яскраве зображення, відхиляючи його призмою. Поставивши у фокус променів такого телескопа «телефот», отримаємо збільшене зображення зірки. Можливо, навіть (дозволю собі помріяти) дехто з присутніх тут доживе до того моменту, коли такий «телефот»-телескоп дасть можливість побачити диск зірки та її супутників. Я вірю в геній наших людей і глибоко переконаний, що ми досягнемо чудесного».

Передбачення Грабовського реалізувалися менш аніж через півстоліття. Вже понад 20 років на космічних орбітах працюють радіотелескопи, із яких телевізійне зображення зоряного неба передається на Землю. Нині це стало нормою при дослідженнях Всесвіту.

 

«Телефот»

 

1926 року Борис Павлович знову повернувся до Ташкента. Наступного року при управлінні Середньоазіатського округу зв’язку була організована науково-технічна станція з виготовлення радіоустановок. Отут доля звела випробувача з лаборантом Іваном Белянським. Ця молода, енергійна і допитлива людина багато зробила для удосконалення конструкції.

Чутки про ташкентського винахідника-самоука долетіли до Самарканда — тодішньої столиці Узбекистану. Влітку 1927 року Белянському вдалося зустрітися з головою ЦВК Юлдашем Ахунбабаєвим. Завдяки підтримці останнього, на підприємствах республіки за заявками винахідників виготовлялися окремі вузли й деталі. На заводі «Світлана» (цього знову домігся Б.Розінг) вироблялися електронні прилади (трубки й радіолампи), причому замовлення фінансував уряд Узбекистану.

Перші випробування нового апарата провели на квартирі Грабовського. Одна з учасників описаних подій, інженер Ольга Копотовська, згадувала: «Перед електронно-променевою трубкою передавача горіла свіча, вміщена в ліхтар. Коли вмикали передавач, на екрані приймальної трубки в іншій кімнаті з’являлася світла пляма діаметром 5—6 сантиметрів, потім передавався рухомий силует пальців рук».

«...Коли вольтові дуги було встановлено наново, Деві пішов у будку. Він вп’явся очима в екран, де поступово проступали темні контури, і раптом ниточка його думок перервалася, затамувавши подих дивився на екран: там з’явилися контури людської руки, стиснуті в кулачок пальці розпрямилися. Це була жіноча рука. Вона повернулася, на мить затрималася і зникла. Знову мерехтів екран і несамовито калатало серце».

Це рядки з книги Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій», фінал історії про те, як два американці, брати Меллорі з маленького провінційного містечка Уїкершем, що на півночі США, стали винахідниками електронного телебачення. Історія ця, за свідченням М.Уїлсона, тривала п’ять років і завершилася 1929 року. Письменнику вдалося досить точно передати технічний бік видатного технічного експерименту (бо він, фізик за професією, теж був причетний до таких дослідів). Решта в книзі — результат фантазії романіста.

Справжні події відбувалися роком раніше, і не в США, а за десять тисяч кілометрів від Уїкершема, в узбецькій столиці — Ташкенті, 26 червня 1928 року. Розпал південного літа. Спека, у небі ні хмаринки. На дослідну станцію Середньоазіатського округу зв’язку прибула спеціально призначена комісія. Настав полудень. Вмикається передавач, біля якого «чаклує» І.Белянський. Кроків за двадцять від нього стоїть апарат прийому зображення. Навколо нього — члени комісії і 27-річний винахідник Б.Грабовський. І — о диво: на маленькому екранчику всі побачили обличчя 21-річного Белянського. Він знімав і надівав кашкет. Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення. Комісія з розгляду винаходу «телефота» у складі інженерів і техніків визнала винахід Белянського і Грабовського придатним і таким, що перевершує кращі винаходи, — так було зазначено в акті.

Після перших успішних експериментів 4 серпня апаратуру перенесли на ташкентські вулиці.

Зацікавлені пішоходи одним оком (таким маленьким був екранчик!) могли спостерігати зображення руху трамвая, перехожих, різні предмети... Таким був нехитрий зміст репортажу.

Так почала діяти перша у світі телевізійна установка, в якій, за словами Б.Розінга, «вдалося перекласти всю роботу з передачі зображення на електроніку».

Сучасники розуміли непересічне значення цієї події. За свідченнями, під час випробувань на кіноплівку було знято зображення з екрана «телефота». Цей документальний фільм демонструвався в кінотеатрах Узбекистану для пропаганди ідеї дальнобачення.

 

«Диск Ніпкова»

 

Однак доля знову готувала Грабовському і його винаходу суворі випробування.

Апарат мали випробувати в Москві, у добре оснащених лабораторіях. Немов коштовність, старанно упакував його Белянський. Два великі ящики поставили на гарбу і відвезли на вокзал. Обережно завантажили в товарний вагон. Детальні настанови давав провіднику Грабовський, попросивши не трясти ящики, не кидати їх.

Очікуючи звістку про прибуття багажу на станцію призначення, винахідники робили додаткові креслення, готували доповідь, упорядковували документацію. Лише через два місяці прийшла звістка з Москви. Першим же пасажирським поїздом друзі помчали до столиці. Настрій був святковим, ні в кого не було сумнівів у перемозі.

Але коли в Центральному бюро раціоналізації та винаходів, куди був адресований багаж, відкрили ящики, Грабовського та Белянського охопив жах: замість приладів там були покручені каркаси і розбите скло.

Та не лише ці трагічні обставини стали в той час перешкодою для виходу електронного «телефота» у великий світ. Кінець 20-х — початок 30-х років були ознаменовані захопленням так званими механічними системами телебачення. Ще 1884 року студент Пауль Ніпков (Німеччина) запропонував досить просте і дотепне пристосування для «електричної телескопії». Було це за десять років до відкриття радіо та створення кінематографа. В алюмінієвому диску робили певну кількість отворів (як правило — 30), за ними розміщали об’єктив із приєднаними до нього дротами, фотоелементом. Це була найпростіша схема телепередавача механічної системи. Зображення освітленого предмета потрапляло в отвори обертового диска. Приймаючи світло від одного «рядка», фотоелемент перетворював його на струм відповідної частоти, і цей сигнал посилався до передавача. Головним елементом телевізора механічної системи також був «диск Ніпкова», що обертається в унісон із диском передавача. Цим досягалася одночасність передачі і прийому зображення.

Вперше система «механічного телебачення» була випробувана за кордоном 1924 року, тобто через чотири десятиліття після винаходу «диска Ніпкова». З 1930 року починаються роботи в цьому напрямі й у Радянському Союзі. «Механічне телебачення» тоді мало переваги перед електронним: відносна простота, а звідси й можливість передавати зображення в ефір через звичайні середньо- і короткохвильові радіостанції. Таким чином, один телецентр із потужною радіостанцією міг одразу охопити величезну територію. Група інженерів Всесоюзного електромеханічного інституту під керівництвом В.Архангельського і П.Шмакова створила телевізійну систему, основним вузлом якої став «диск Ніпкова». Апаратура давала можливість отримувати зображення з розкладкою 30 рядків за частоти 12,5 кадра на секунду, що загалом становило 1200 елементів. Для порівняння відзначимо, що сучасна телесистема налічує одночасно не менше мільйона елементів у кадрі! Звісно ж, тодішні дослідники або перші телеглядачі бачили картинку далеко не такою насиченою, як тепер. Отже, щоб наблизитися за якістю до сучасного зображення, потрібно було б будувати механічну передавальну систему і телевізор із розміром диска 30 метрів, тобто висотою... з десятиповерховий будинок!

Та все ж механічні системи існували, і чимало радіоаматорів конструювали дискові телевізори з екранчиком розміром із поштову марку. Тому, коли П.Шмаков ознайомився з «телефотом» Грабовського, він дав негативний відгук на його проект: «Вважаю «телефот» зараз безперспективним. Можливість взаємодії термоелектронів катодного променя і фотоелектронів у запропонованій схемі сумнівна».

 

«Електронне телебачення безперспективне?!»...

 

Павло Васильович Шмаков (1885—1982) — видатний вчений в галузі телевізійної техніки, професор, Герой Соціалістичної Праці. Він прожив велике життя в науці, стояв біля витоків телебачення в СРСР. В останні роки життя керував розробками системи об’ємного телебачення.

І ось біографи П.Шмакова досі гадають, як людина, котра доклала стільки зусиль для розвитку сучасного телебачення (у тому числі й кольорового), на самому початку свого творчого шляху могла зробити такий необачний крок у бік безперспективної механічної системи.

...1931 року Б.Грабовський зробив останню спробу зацікавити вчених «телефотом», але його знову спіткала невдача: фахівці назвали проект безперспективним. Та й як могло бути інакше? За допомогою дискової системи «ВЭИ» із 1 жовтня 1931 року в СРСР почалися регулярні телевізійні передачі на дальні відстані. А електронний телескоп Грабовського все ще був, як то кажуть, «журавлем у небі».

Після пережитого Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав із сім’єю до Бішкека, де жила його мати. Працював, учився (закінчив університет), продовжував займатися винахідництвом. Чого тільки не народжувала бурхлива фантазія цієї людини! Невтомний ентузіаст побудував малолітражний вертоліт і трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтування сліпих і апарат для глухонімих.

Дуже порадувала Грабовського звістка з Інституту електрозварювання імені Є.Патона АН України з приводу практичного застосування його відкриття сорокарічної давнини: «Ми з великим інтересом і задоволенням ознайомилися з вашим патентом вакуумного пристосування для одержання катодного променя (№5771). Дуже імовірно, що, йдучи цим шляхом, ми будемо використовувати вашу схему виведення електронів в атмосферу...». А через півроку директор інституту Б.Патон повідомив Грабовському, що експерименти з використанням його ідеї проходять успішно. Понад п’ятдесят заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських посвідчень було видано Комітетом у справах винаходів і відкриттів при Раді міністрів СРСР Б.Грабовському та його співробітникам.

Але до робіт, пов’язаних із телебаченням, Грабовський більше не повертався, хоча уважно стежив за тим, що відбувалося в цій галузі.

 

Не заради особистої слави

 

Йшов 1961 рік — весна великого прориву людини в космос. У руки 60-річного винахідника потрапила книга Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій». Як згадувала його дружина Л.Грабовська, у Бориса Павловича викликало справжнє обурення те, що цей романіст приписав американцям конкретний винахід, зроблений, запатентований й опублікований раніше ним. І почалася боротьба. Не заради особистої слави, а за пріоритет вітчизняної науки й техніки.

Незабаром відомості про ті давні експерименти Грабовського та його товаришів в галузі електронного телебачення з’явилися в газетах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо. Це сколихнуло науковий світ: одні вірили, інші сумнівалися. Але преса повідомляла дедалі нові факти. З визнанням авторитета Грабовського на винахід електронного телебачення виступив президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки й електроніки Євген Айсберг. В французькому науково-технічному журналі «Телевісіон» №157 за 1965 рік він написав:

«Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками (так у тексті. — І.М.) Б.Грабовським, В.Поповим, М.Піскуновим. Потім Б.Грабовському за допомогою І.Белянського вдалося змонтувати й остаточно доробити «телефот» і 1928 року успішно завершити свої досліди. На жаль, прекрасний винахід не був достойно оцінений у роки, коли панували механічні системи телебачення...»

У спеціальній постанові бюро Відділення загальної і прикладної фізики Академії наук СРСР «Про роботу Б.Грабовського і І.Белянського в галузі електронного телебачення», зокрема, відзначалося, що ці винаходи справили благотворний вплив на розвиток телевізійної техніки і сприяли зміцненню вітчизняного пріоритету в цій галузі. Спеціалізована організація ООН із питань науки, освіти, культури — ЮНЕСКО також високо оцінила їхній внесок у розвиток електронного телебачення в його початковій стадії.

Указом Президії Верховної Ради Узбекистану від 21 жовтня 1965 року Борису Павловичу Грабовському присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник».

Винаходи Б.Грабовського внесли багато нового у вітчизняну науку і мають світове значення. Помер він 1966 року і похований у столиці Киргизії — Бішкеку.

На колишній околиці Ташкента, де сім десятиліть тому було здійснено перший у світі експеримент із передачі рухомого зображення повністю електронним способом, нині розкинувся мікрорайон Сергелі — супутник узбецької столиці. Там свого часу було обладнано музей електронного телебачення імені Б.Грабовського. Експозиція його імені створена й у Тюменському індустріальному інституті. Про батька-поета і сина-винахідника розповідається в музеї села імені Грабовського (колишнього
с. Пушкарного на Сумщині).

А доля «телефота» зрештою виявилася щасливою.

Мільярди електронних телевізорів у всьому світі — такий нині гігантський розмах тієї справи, біля витоків якої стояв і Борис Грабовський. Син видатного українського поета-революціонера, він став одним із революціонерів на ниві «електронної музи».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво