Туристичний велосипед на українському бездоріжжі

Говорити про досягнення вітчизняного туризму протягом чотирнадцятилітньої незалежницької ходи Української держави не варто хоча б тому, що їх, м’яко кажучи, не було. Поділ законом «Про туризм» усіх суб’єктів підприємницької діяльності, котрі працюють у царині вітчизняної індустрії подорожей, на туроператорів та турагентів до уваги не братимемо: надто вже непомітне це «явище», аби до досягнень присусідитись. Мажорні ж реляції чиновного люду на кшталт «входження до європейських турструктур», «сприятливих перспектив», «інвестиційної привабливості» та іже з ними назвати інакше, ніж гарною міною при поганій грі, в обізнаних язик теж не повертається.

Натомість інші країни, маючи потенціал для розвитку свого турбізнесу менший (подеколи — значно), ніж маємо ми, спромоглись перетворити цю галузь на одну з тих, які нині заведено називати локомотивами економіки. Чи вигадували вони для цього «велосипед»? Часто-густо — ні. Застосовувались методи відомі й апробовані, які потребували лише адаптації до місцевих умов. Серед них:

Програми розвитку в’їзного туризму

У Чорногорії завдяки такій програмі впродовж лише чотирьох років кількість іноземних туристів зросла вдвічі. Схожою була політика Таїланду, Туреччини, Єгипту, ОАЕ, ряду інших країн. Такі програми передбачають, зокрема, зменшення податкового тиску та лібералізацію процесу інвестування. Завдяки саме такій політиці обсяг турецького в’їзного туризму майже втричі більший за внутрішній. Сьогодні на європейському ринку ця країна пропонує 40 видів відпочинку, що вчетверо перевищує пропонування десятилітньої давності. Туристична політика Турецької Республіки позначилась підвищенням конкурентоздатності національного турпродукту і зростанням попиту на світовому туристичному ринку, що забезпечило країні одні з найвищих в світі темпів зростання. Країна за розмірами прибутків від туризму в національному бюджеті піднялася на 18 місце у світі, а її частка у світовому туристичному процесі становить два відсотки.

Приватизація держвласності

У Єгипті з 1993 р. приватний сектор у турбізнесі становить 100%. Водночас здійснюється державний контроль та регулювання приватного сектору задля його пропорційного, сталого й динамічного розвитку.

Реклама

На створення привабливого туристичного бренда своєї країни Туреччина торік виділила 75 млн. дол., у тому числі в Росії — 30 млн.

Досить ефективними є функціонування універсальних туристичних веб-сайтів та закордонних представництв центральних туристичних органів країн. Скажімо, Єгипет має таких 15.

Значного поширення набули видання належних накладів поліграфічної рекламної продукції, реклами на електронних носіях та презентація їх на різноманітних представницьких форумах. Укотре згадаю й так «розкручений» Будапешт, де кілька років тому було видано довідник по місту дев’ятьма мовами й накладом 250 тис. примірників.

Традиційними й ефективними є великі туристичні виставки та ярмарки, участь у відкритті або роботі яких беруть перші особи держави. У ФРН, зокрема, це був колишній канцлер Г.Шредер. А чи часто бачив вітчизняний люд бодай гуманітарних віце-прем’єрів на міжнародних турсалонах, що нині регулярно проводяться в нашій країні?..

Україна (не плутати з суб’єктами турбізнесу: мова про керівників цієї галузі та країни) неспроможна (чи не бажає? Запитання риторичне) заявити і належно подати й експлуатувати навіть ексклюзив. Зокрема чи знає в тій-таки Україні (про близьке й далеке зарубіжжя навіть не згадуємо) широкий загал про мешканця Житомирщини Леоніда Стадника (зріст 253 см), на 20 см вищого за китайця, якого співвітчизники спромоглися внести в Книгу рекордів Гіннесса?..

Готелі

Не сьогодні у цивілізованому світі, про який з нагоди і без полюбляють згадувати вітчизняні керманичі, доведено ефективність готельних мереж та наявність значної кількості готелів найвищого класу, обов’язковими атрибутами яких є: високопрофесійний і гостинний персонал, сучасна інфраструктура та системи безпеки тощо. Україна ж на сьогодні має лише один чотиризірковий «Редісон-SAS», який працює з вересня минулого року.

У Росії майже всі три- та чотиризіркові готелі акціоновані й перебувають у пайовому володінні держави чи міст. У Москві в готелях для іноземців встановлено місцевий податок (збір), яким поповнюється позабюджетний фонд розвитку туризму в столиці. І збір цей не дуже кусючий — один долар за добу.

У багатьох країнах готелі — акціонерні товариства, акції яких перебувають у вільному продажу. У середині 1970-х прибуток одного номера середньостатистичного європейського готелю становив 17 тис. доларів.

…Прикладів успішного функціонування туристичної галузі за кордоном можна навести ще чимало. Проте й зазначених, гадаю, достатньо. Як мовиться, розумному досить.

Неодноразово доводилося писати, що Україна має всі чинники, необхідні для перетворення вітчизняного туризму на високоприбуткову галузь економіки. Ідеться про багатство туристично-рекреаційних ресурсів, підприємливе населення, готовність іноземних та вітчизняних інвесторів вкладати кошти в розвиток туризму, достатню кількість освічених і професійних фахівців (освітян, науковців та практиків) та, що також важливо, незліченну армію юні, яка бажає себе цій справі присвятити. Бракує головного: «зеленого світла» з боку законодавчої та виконавчої влади. І якби українські можновладці усвідомили свою недалекоглядність і спробували позбутись її, можна було б сподіватися на певні позитиві результати уже в недалекому майбутньому.

Проте тішити себе ілюзією, що хтось із відповідальних чиновників нинішнього Кабміну спробує бодай «пальцем у чоботі ворухнути», не доводиться. Сказане стосується і причетних до цієї тематики у вищому законодавчому органі держави. Адже в цьому випадку йдеться про кошти, які колись (хай навіть завтра) будуть зароблені. А тут стільки нагальних справ, де вже сьогодні фігурують «живі» гроші…

Можливо, новий парламент не забариться з прийняттям таких потрібних українському туризмові законів? А для їх виконання в уже не технічний і не в.о. Кабмін посадять «молодих вовків» під орудою українського Балладюра?..

До слова, й кандидатам на кашкети міських (районних, обласних) голів також варто було б узяти до уваги обрaзу відомої широкому вітчизняному і не лише загалу хазяйки вагона, яка на закид щодо своєї «меншовартості» справедливо зауважила: «Я за критику, проте конструктивну». Справді, гyдити винуватців наявних негараздів — це вже, погодьмося, банально. Натомість пообіцяти наболіле вже піднесення економічного рівня, створення нових робочих місць, залучення інвестицій тощо на базі розвитку туризму (відповідні ж програми, звісно, фахівці мають розробляти і реалізовувати) — цілком реально. І не буде дивно, якщо електорат «клюне». Бо ж хоче життя веселішого й заможнішого. І хто скаже, що не заслуговує на нього?..